Фізико-географічна характеристика Центральної Європи
Країни Східної (Центральної) Європи як соціально-політичну й економічну цілісність почали виокремлювати у 90-ті роки XX ст. Пов'язано це з розпадом колишнього СРСР і соціалістичної системи, утворенням незалежних держав. Регіон охоплює 10 країн.
Економіко-географічне положення Східної Європи вирізняється такими особливостями:
— межування на заході з високорозвинутими країнами, а на сході й південному сході — з Росією і країнами Південно-Східної Європи — потенційними ринками збуту для Східної Європи;
— проходження через регіон транс'європейських транспортних магістралей меридіонального і широтного напрямків. Перші з них зв'язують Скандинавські країни та Фінляндію з країнами Дунайського басейну і Південної Європи, а другі забезпечують зв'язок між сходом і заходом материка;
— центральне положення між заходом і сходом європейського масиву країн;
— вихід до морів (Балтійського, Чорного та Азовського), що забезпечує пряму вигоду для транспортно-торговельних зв'язків;
— велика протяжність території регіону з півночі на південь, різноманітність природних умов, що істотно впливає на спеціалізацію сільського господарства, геологічна та тектонічна будова території — на розміщення різних видів мінеральної сировини.
| Країна | Столиця | Площа, тис. км2 | Населення, млн осіб | Густота населення, осіб/км2 | ВНП на душу населення, дол. (2000 р.) |
| Білорусь | Мінськ | 207,6 | 10,1 | ||
| Естонія | Таллінн | 45,1 | 1,5 | ||
| Латвія | Рига | 64,5 | 2,5 | ||
| Литва | Вільнюс | 65,2 | 3,7 | ||
| Польща | Варшава | 312,6 | 38,5 | ||
| Росія (європейська частина) | Москва | 4309,5 | 115,5 | ||
| Словаччина | Брати- слава | 49,0 | 5,3 | ||
| Угорщина | Будапешт | 93,0 | 10,2 | ||
| Україна | Київ | 603,7 | 48,6 | ||
| Чехія | Прага | 78,8 | 10,3 | ||
| Усього | 5829,0 | 247,6 | Середня — 87 | Середній — 8600 |
За останні 10 років у ЕГП регіону відбулися такі зміни:
— розпад СРСР, утворенняСНД і нових країн;
— об'єднання Німеччини;
— розпад Чехо-Словаччини, внаслідок чого утворилися дві самостійні держави: Чехія і Словаччина;
— поява на південних кордонах «нестабільних» щодо військово-політичного стану сусідів — балканських країн, Югославії.
Друга половина 80-х років XX ст. увійшла в історію цих країн як період докорінних соціально-політичних змін. У Польщі, Угорщині, Чехо-Словаччині, НДР, Болгарії, СРСР зазнали краху політичні режими, запроваджені після Другої світової війни за зразком сталінської адміністративно-командної системи. Правлячі комуністичні та робітничі партії одна за одною втратили монополію на владу, більшість із них розпалася.
Політичні та соціально-економічні зміни вплинули на формування сучасної політичної карти Східної Європи. Внаслідок розпаду СРСР утворилися незалежні держави: Латвія, Литва, Естонія, Білорусь, Україна, Росія.
Виникло нове політичне та економічне об'єднання — Співдружність Незалежних Держав (СНД). Країни Прибалтики до нього не ввійшли. У процесі глибоких революційних змін країни Східної Європи вступили у період політичних та економічних реформ, активно стверджуючи принципи реальної демократії, політичного плюралізму, ринкової економіки. Розбудовується багатоукладна економіка з рівноправними формами власності, у тому числі приватною, формується інститут громадянського суспільства, наявна тенденція врахування розрізнених економічних, політичних, національних і культурних інтересів різноманітних груп населення.
Усі країни регіону входять доООН. Росія, Україна й Білорусь — до СНД, Польща, Чехія та Угорщина — до НАТО.
Довжина берегової смуги (без урахування Росії) — 4682 км. Білорусь, Словаччина, Угорщина, Чехія не мають виходу до Світового океану.
Урельєфі чітко простежуються: низовини, горбкуваті рівнини і гори. Територія переважно рівнинна. Гірські масивиздебільшого розташовані краєм регіону:
південь оточують Кавказькі та Кримські гори, північ — Хібіни, схід європейської частини Росії — одна з найдавніших (герцинської складчастості) гірська система Європи — Уральські гори, захід регіону — Судетські, Богемські та Карпатські гори. У горах виражена вертикальна зональність.
Найвищою гірською системою в регіоні є Карпати, які утворюють опуклу до північного сходу дугу завдовжки майже 1500 км. Середні висоти — 1000 м, найбільша — 2655 м (г. Герлаховські Штит у Татрах). До Карпатської гірської країни належать Західні та Східні Карпати, Бескиди, Південні Карпати, Західні Румунські гори, Трансильванське плато. Входять до складу альпійської геосинклінальної області. Зовнішній пояс дуги складений флішем (піщаники, конгломерати, глинисті сланці), внутрішній пояс представлений вулканічними породами. Є багато термальних джерел.
Три чверті території регіону займають рівнини, а Східно-Європейська (Руська) є однією з найбільших на земній кулі (майже 5 млн км2). На ній (середня висота понад 170 м) розташовані височини (Тіманський і Донецький кряжі, Середньоруська, Придніпровська, Приволзька, Подільська тощо), на півдні — смуга приморських низовин — Причорноморська, Прикаспійська.
Для північних територій характерний моренно-горбкуватий рельєф, для центральних і південних — ярово-балковий. Більшість низовинних територій розміщені в прибережних районах і заплавах рік: Середньодунайська (Паннонська), Причорноморська, Північнопольська. Придніпровська низовини.
Клімат на переважній частині території — помірно-континентальний, середні температури січня -З...-5° С, липня +20...+23° С, опадів випадає до 500—650 мм. На півночі європейської частини Росії клімат субарктичний і арктичний (середні температури зими -25...-ЗО0 С, літо коротке і помірно тепле), на крайньому півдні регіону — Південному березі Криму — субтропічний (середземноморський). Тропічні повітряні маси надходять переважно влітку із Середземного моря й зумовлюють безхмарну і спекотливу погоду, взимку тепло (+2...+40 С) і волого.
Досить густою є річкова мережа в регіоні. Рівнинні Дунай, Вісла, Одер, Тиса, Волга, Кама, Дніпро, Дністер та їхні притоки переважно повноводні, мають спокійну течію і тому відносно малу енергію.
Багато тут й озер: Карельська озерна країна. Ладозьке, Онезьке, Чудське, Балатон, Шацькі озера та інші.
Лише у Литві їх налічується майже 4000. У Білорусі, на півночі України, у Польщі величезними є площі болотистих територій, найбільш відомі — Прип'ятські болота.
Цілющі мінеральні джерела є в Угорщині, Литві (Друскінінкай), Чехії (Карлові-Вари), Україні (Миргород, Прикарпаття і Закарпаття, Куяльник тощо), Росії (мінеральні джерела Кавказу).