Фізико-географічна характеристика Євразії

Євразія – самий великий материк Землі, який складається з двох частин світу – Європи і Азії. Разом з островами Євразія займає площу біля 53,4 млн. км2. На острови приходиться 2,75 млн. км2. Крайні материкові точки: на пів-ночі – мис Челюскін, 77о43¹ пв. ш., на півдні – мис Піай, 1о16¹ пв.ш., на заході мис Рока, 9о34¹ з. д., на сході – мис Дежньова, 169о 40¹ з. д. Кілька островів на південному сході Євразії розташовані і Півд­енній півкулі. Євразію обми­вають океани: на заході – Атлантичний, на півночі – Північний Льодовитий, на Сході – Тихий, на півдні – Індійський та окраїнні моря цих океанів. На пів-денному сході австрало-азіатські моря відділяють Євразію від Австралії, на північному сході – Берингова протока від Північної Америки, на південному заході – Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з’єднується Суецьким перешийком.

Геологічна будова і рельєф.

Територія сучасної Євразії пройшла склад­ний шлях свого геологічного розвитку. Вона складається з кількох зчлено­ваних древніх материків та їх уламків: на північному заході з Лавренції, східна частина якої після кайнозойських опускань в області Атлан­тичного океану відділилася від Північної Америки і утворила Європейський виступ; на північному сході – з Ангар іди, яка в пізньому палеозої була зчленована з Лавренцією складчастою структурою Уралу, утворивши Лавразію, яка проіснувала до середини мезозою; на півдні – з уламку Гондвани, після розпаду якої до Євразії причленувалась її північно-східна частина в складі Аравійської та Індійської платформ.

Структурний план сучасного рельєфу Євразії буз закладений ще мезозої, але кінцеве формування основних рис поверхні обумовлено новітніми текто­нічними рухами, які охопили Євразію в неоген-четвертинний час.Інтенсивність новітніх рухів обумовила в Євразії гір (середня висота материка 840 м ) з утворенням височайших гірських систем: Гімалаї, Каракорум, Гіндукуш, Тянь-Шань, з вершинами, що перевищують 7-8 тис. м. На значну висоту були підняті масивні Передньоазійські нагір’я, Памір, Тибет. З цими підняттями зв’язано відрод­ження гір в великому поясі від Гіссаро-Алтаю до Чукотки, гір Куньлуня, Скандинавських гір та інших. Омолодження в ході новітніх піднять відчули середньогір’я Уралу, Середньої Європи (Карпати) та інші і меншій степені – обширні плоскогір’я і плато: Середньосибірське, Декан та інші. Зі сходу материк облямований окраїнними підняттями: Корякське нагір’я, гори Сіхо­те-Алінь та інші і супроводжується гірсько-островними дугами, серед яких виділяються Східно-Азійські і Малайські.

Велику роль в рельєфі Євразії відіграють рифтові структури. Це Рейнський грабен, западини Байкалу, Мертвого моря та інші. Молодим складчатим поясам і структурам відроджених гір характерна особливо висока сейсмічність. За інтенсивністю і частотою руйнівних землетрусів з Євразією може зрівнятися лише Південна Америка. Нерідко в створенні рельєфу молодих піднять приймав участь і вулканізм, проявлені в лавових покровах і вулканічних конусах Ісландії і Вірменського нагір’я, активні вулкани Італії, Камчатки, острівних дуг на сході і південному сході Азії, погаслі вулкани Кавказу, Карпат, Ельбрусу та інші.

Новітні опускання призвели до затоплення численних окраїн материку і відокремленню архіпелагів, що примикають до Євразії. Це архіпелаги Далекого Сходу, Британські острови, басейн Середземного моря та численні інші. Моря не раз наступали на різні частини Євразії в минулому. Їх відкладами були складені морські рівнини, що піддавалися потім розчленуванню льодо­виковими, річковими і озерними водами. Найбільш обширні рівнини Євразії – Східно-Європейська (Руська), Середньоєвропейська, Західно-Сибірська, Туранська, Індо-Ганська. В багатьох районах Євразії розповсюджені похилі і цокольні рівнини. Значний вплив на рельєф північних і гірських районів материку зробили древні зледеніння. В Євразії знаходиться найбільша в світі площа плейстоценових льодовикових і воднольодовикових відкладів. Су­часне зледеніння розвите в багатьох високогір’ях Азії: Гімалаї, Каракорум, Тибет, Куньлунь, Памір, Тянь-Шань в Альпах і Скандинавії. Особливо потужне зледеніння на островах Арктики і в Ісландії. В Євразії більш широ­ко, ніж на інших континентах, розповсюджене підземне зледеніння – багато­річ­номерзлі породи і жильні льоди. В областях залягання вапняків і гіпсів розвиваються карстові процеси. Для засушливих районів Азії характерні пустельні форми і типи рельєфу.

Клімат

На території Євразії утворюються всі типи кліматів, що зустрічаються на інших материках. На Шпіцбергені і деяких островах Північного Льодовитого океану панує арктичний клімат. У помірному поясі весь рік переважають помірні повітряні маси. На заході помірного пояса Євразії утворюється морський клімат. Узимку температури коливаються від 0° до +6 °С. Середні літні температури +10°… +18 °С. Опадів випадає до 1000 мм на рік. У центральній частині помірного поясу узимку земна поверхня сильно охолоджується, а влітку, навпаки, сильно прогрівається. Тому тут утворюється континентальне повітря. Клімат Середземномор’я формується під впливом двох різних типів повітряних мас, що змінюються за сезонами. Узимку західні вітри, що дмуть з Атлантичного океану, приносять вологе океанське повітря помірних широт. Унаслідок цього зима тут тепла, дощова і вітряна. Середні температури зими змінюються від +8° до +10 °С. У літній період у Середземномор'ї панує сухе тропічне повітря. Тому літо тут спекотне і сухе.

Внутрішні води

Євразія дренується складною системою рік, які впадають в чотири океани, при цьому навіть великі ріки Європи, такі як Волга, Дунай та інші значно менші за розмірами від великих рік Азії, таких як Єнісей, Об, Лена, Амур, Янцзи. Численні ріки Євразії – важливі транс­портні шляхи, потужні джерела гідроенергетики і води для зрошення полів. В Євразії знаходиться найбільша область внутрішнього стоку, який поступає у безстічні озера-моря: Каспійське, Аральське або в безстічні озера (Балхаш, багато великих проточних озер: Байкал, Онезьке та інші.

Рослинний і тваринний світ

Більше половини Євразії у флористичному і фауністичному відношенні належать Голарктикі, в численних районах якої відмічається збіднення органічного світу в результаті новітніх піднять, зледенінь, наступання морів. Південь Євразії зайнятий флорою Палеотропіч­ної області і фауною головним чином Індо-Малайської області. Від інших материків Євразія відрізняється особливо великим розповсюдженням тайгово-мерзлотного, підзолистого і пустинно-степового типів ґрунтоутворення, а також великою різноманітністю типів гірських ґрунтів. Головні зміни в ґрунтах і в органічному світі проходять із зміною широти, від тундр, через лісові зони помірного поясу до степів, пустель, різним зонам субтропічного поясу, саванам, сухим тропічним і вологим екваторіальним лісам, а також з віддаленням від океанів і з зміною висотних поясів в горах.

Природні сектори і зони.

Поділ Євразії на сектори, які істотно відрізняються за природними особливостями, зв’язано з різною віддаленістю і ступенем ізоляції від джерел зволоження. В Євразії виділяються 6 секторів: 2 океанічних – західний і східний, 2 перехідних, континентальний і різко кон­тинентальний. Західний океанічний сектор охоплює всю Західну Європу і більшу частину Західної Азії; східний океанічний сектор обмежений меншою смугою тихоокеанських побереж і відрізняється важливим значенням мусо­­­нів, що впливають на різні сторони природи. Решта секторів займають внутрішні райони Євразії, при чому специфічний тільки для Євразії різко континентальний сектор розташований на схід від континентального, що обумовлено пануванням західного переносу повітряних мас і розташуванням орографічних бар’єрів, які утримують значну частину вологи на своїх зов­нішніх схилах.

На території Євразії з її значними широтними відмінностями, виражені великі відрізки планетарної системи географічних поясів. В арктичному поясі представлена зона арктичних пустель з підзонами льодових і кам’янистих пустель і холоднопустинним типом гірського ландшафту. В субарктичному поясі розрізняють зони тундри і лісотундри, в горах представлений тундрово-холоднопустинний набір висотних поясів. На сході широко розвинуті стлани-ковітундролісся. В помірному поясі широтна зміна зон (лісова зона з підзонами тайги, змішаних лісів, лісостеп, степ, напівпустеля, пустеля) характерна для континентального сектору. В різко континентальному секторі Євразії, де значно збільшуються площі зайняті горами, широтна зональність проявляється переважно в спектрах висотної поясності.

В перехідних і океанічних секторах вплив океанів обумовлює зміну зональних границь. Наприклад на Східно-Європейські (Руській) рівнині зони змі­нюються з північного заходу на південний схід; на крайньому півдні помір­­ного поясу – з заходу на схід, від лісів Франції до лісостепу Прикарпаття, степкам півдня України, напівпустелям і пустелям Казахстану і Центральної Азії, степам і лісостепам Монголії і Дунбея і до лісів Манжуро-Корейських гір і гір Північної Японії. В горах характерні лісотундрові, лісосланікові, лісолучні і пустинно-степові спектри висотної поясності.

З заходу на схід змінюються зони і в субтропічному поясі. Так жор­стколестяні ліси і чагарники Середземня переходять в субтропічні степи і на­пів­­пустелі Закавказзя і Малої Азії, потім в субтропічні пустелі Іранського нагір’я, півдня Туркменії і півдня Центральної Азії. В горах океанічних сек.­­то­­­рів Євразії характерні спектри висотної поясності з лісами в основі – лісолучностеповою на заході і лісолучною на півдні. В глибині Євразії пере­важають пустинно-степові спектри, на нагір’ях Паміру і Тибету – високо­­­гірськопустинні.

Тропічний пояс виражений в Аравії і пустелі Тар, де представлений зо­нами тропічних напівпустель і пустель, а в горах – пустинно-степовим і пустинним спектрами висотної поясності. В більш зволожених Західних Гімалаях виражений лісоволучний спектр. Східніше, в тропічних широтах, розповсюджений північний субекваторіальний пояс з зонами перемінно воло-гих субекваторіальних лісів (головним чином на навітряних схилах) і саван (переважно у внутрішніх частинах Індостану і Індокитаю). В горах цього поясу розвинуті лісолучні і лісостепові спектри висотної поясності. В екваторіальному поясі (південний захід острова Цейлон, південь Малаккі і Філіпін, Великі Зондські острови) представлені вологі екваторіальні ліси – гілеї, в горах – сполучення гірських гілей і своєрідних гірськоекваторіальних ландшафтів – парамос. На Малих Зондських островах переважають лісові і саванні ландшафти південного субекваторіального поясу.

НАСЕЛЕННЯ ЄВРАЗІЇ

РАСОВИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ. В Євразії виникли осередки найдавніших цивілізацій – на узбережжі Середземного моря, в межиріччі Тигру і Євфрату, Індії, Китаї. Нині на материку проживає 2/3 населення всієї земної кулі – понад 4 млрд осіб.

Більша частина з них – представники європеоїдної раси. Європеоїди населяють Європу, Південно-Західну Азію та Індію. Європеоїди, які живуть на півночі Європи.

Народи, що належать до монголоїдної раси, населяють Центральну і Східну Азію. Представники цієї раси (монголи, китайці, казахи, корейці, японці) .

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ. Національний склад населення Євразії дуже складний. Це пов’язано з багатовіковими переселеннями народів під час завойовницьких походів та міжусобних воєн.

За мовними ознаками населення Євразії належить до різних мовних груп, що об’єднуються у мовні сім’ї. Однією з найчисленніших є індоєвропейська мовна сім’я. В Європі до неї належать народи слов’янської мовної групи – українці, росіяни, білоруси, поляки та ін. В їх мовах чимало схожих слів, багато спільного і в культурі. До народів германської групи належать німці, англійці, шведи, норвежці, а до романської – французи, італійці, іспанці, румуни, молдавани. В Азії мовами індоіранської групи розмовляють хіндустанці, перси, афганці.

Найчисленнішим народом на материку й у світі є китайці, які населяють Східну Азію. Вони належать до китайської групи сіно-тибетської мовної сім’ї. Турки, туркмени, татари, азербайджанці, казахи, які проживають здебільшого у Західній Азії, належать до тюркської мовної групи. Араби та євреї, які живуть у Південно-Західній Азії, належать до семітської групи. Особливу мовну групу складають японці та корейці.

Пануючою релігією в Європі є християнство. В Азії разом з християнством поширені мусульманство (іслам), індуїзм, буддизм.

РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ. На величезній і різноманітній території Євразії населення розміщується дуже нерівномірно. В Європі, на відміну від Азії, немає незаселених або малозаселених територій. Більшість європейців (70 %) проживають у містах. Окремі міста неухильно розростаються, зливаються з передмістями і утворюють суцільну міську забудову. В Азії ж спостерігаються великі контрасти природних умов і відповідно, розміщення населення. В одних районах (долини великих рік, приморські низовини, Японські острови) густота населення дуже велика і подекуди сягає 1 500 осіб / 1 км2. Дуже висока густота населення в містах. У інших же районах (Тибет, пустелі) густота населення складає 2 особи / 1 км2 або вони взагалі безлюдні.

СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА

Найбільшими за площею в Євразії є Росія, Китай, Індія. Разом з тим, в Європі існують держави-«карлики», які мають крихітну територію, а кількість їх населення можна порівняти з кількістю жителів міста. Наприклад, Ватикан займає 0,44 км2, Монако – 2 км2, Сан-Марино – 60,6 км2. Багато країн розміщуються на островах – Велика Британія, Ірландія, Ісландія, Японія, Філіппіни, Індонезія та ін. Найбільшими за кількістю населення є країни Азії: Китай, Індія, Індонезія.

Із семи держав світу, що досягли найвищого рівня економічного розвитку, п’ять розташовані в Євразії: Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Японія. Ці країни є світовими лідерами в багатьох галузях господарства. В Азії більшість держав відносять до групи країн, що розвиваються.

Наши рекомендации