Ринок праці. попит на працю. пропозиція праці. економічна природа заробітної плати

Становлення ринку праці почалося у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували два історичні процеси - звільнення трудящих від різних форм особистої залежності та відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування працівники змушені були найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).

Сукупність економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці, створюють ринок праці.

Основними економічними важелями його механізму є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата).

Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Основним же економічним фактором попиту на працю є фонд заробітної плати фірми: висока заробітна плата обмежує роботодавця у найманні працівників і навпаки.

Ринковий попит на працю — загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

На рисунку 12 взаємозв'язок між реальною заробітною платою, тобто ціною праці — Р_L, і кількістю необхідної праці — Q_L показує крива попиту на працю — D_L..

Рішення про пропозицію праці приймають самі працівники. Важливу роль у цьому відіграють: прихильність до професії; престиж праці та фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні та релігійні інтереси тощо. Основним матеріальним стимулом с реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше працівників пропонують свою працю і тим довше вони хочуть працювати.

На рисунку 13 взаємозв'язок між ціною і загальною кількістю праці, що пропонується, зображений кривою пропозиції праці — S_L.

Пропозиція праці мас певну особливість. Індивіди, пропонуючи трудові послуги, порівнюють свій дохід (реальну заробітну плату) із затратами вільного часу через необхідність роботи за наймом. Причому спочатку працівники віддають перевагу робочому часу, а не вільному, оскільки можливе збільшення останнього сприймається як втрата частини доходу (ефект субституції). Але далі, коли матеріальна забезпеченість і рівень життя істотно зростають, працівники намагаються якнайбільше використовувати можливості вільного часу (ефект доходу). Пропозиція пращ" знижується (рис. 14). Ця тенденція виявилася ще в минулому столітті в скороченні середнього робочого тижня.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією праws формується ринкова кон'юнктура:

— рівноважна, якщо попит на працю та її пропозиція збігаються;

— трудодефіцитна, якщо попит на працю перевищує пропозицію;

— трудонадлишкова, якщо пропозиція праці перевищує попит на неї.

Для з'ясування економічної природи заробітної плати слід визначити специфіку товару, який виступає об'єктом купівлі-продажу на ринку праці.

У марксистській політекономії робоча сила виробника вважається товаром. Будучи відчуженим від засобів виробництва, власник робочої сили продає як товар свою здатність до праці. Його економічний інтерес полягає в реалізації мінової вартості робочої сили, а інтерес роботодавця — у привласненні споживної вартості робочої сили, її здатності створювати додаткову вартість. Заробітна плата при цьому є перетвореною формою ціни робочої сили і формується з урахуванням її вартості, тобто суспільно необхідних витрат на її відтворення, або обсягу життєвих засобів, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Отже, існує взаємозв'язок між категоріями: товар "робоча сила" — вартість (ціна) "робочої сили" — заробітна плата. Це і є ринок робочої сили.

Немарксистські економічні школи підходять до проблеми по-іншому. Враховують насамперед те, що витрати на відтворення робочої сили (вартість робочої сили) визначаються вартістю засобів до існування, тобто незалежно від результатів поточного виробництва. Тому роботодавець, наймаючи працівників, оцінює їхні виробничі здатності і встановлює заробітну плату виключно за результатами праці (трудових послуг): товар "трудова послуга" - вартість (ціна) "трудової послуги" - заробітна тата. Йдеться про ринок послуг праць

Особливого значення при цьому набувають індивідуальні трудові контракти (договори), які фіксують обсяг, строки, умови виконання роботи і розміри заробітної плати для кожного конкретного працівника. Деякі зарубіжні економісти (Дж. Т. Данлоп, Р. Е. Холл, Дж. Б. Тейлор та ін.) вважають, що ринок праці, по суті, стає ринком трудових контрактів: товар "трудовий контракт" - вартість (ціна) "трудового контракту" — заробітна плата.

Отже, заробітна плата за своєю економічною природою є ціною трудової послуги працівника. Це винагорода, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати при цьому залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей або грошова заробітна плата, яку працівник отримує за свою працю протягом певного часу.

Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата, по суті, означає "купівельну спроможність" номінальної заробітної плати. Динаміка реальної заробітної плати визначається на певний період часу як індекс, що обчислюється шляхом ділення індексу номінальної заробітної плати на індекс цін товарів і послуг.

Заробітна плата виконує ряд функцій, узгоджуючи й реалізуючи інтереси найманих працівників і роботодавців.

Відтворювальна функція заробітної плати полягає в тому, що вона виступає основним джерелом коштів на відтворення трудових здібностей працівників і повинна компенсувати вартість їх трудових послуг, забезпечуючи нормальну життєдіяльність кожної працюючої людини.

Стимулююча функція передбачає використання заробітної плати для заохочення високоефективної праці. Рівень заробітної плати для цього повинен залежати від кількісних і якісних результатів індивідуальної праці кожного працівника, складності виконуваних робіт, кваліфікації і професійного досвіду працівника, його особистого внеску в кінцеві результати роботи.

Регулююча функція виявляється у впливі заробітної плати на співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці, на рівень зайнятості, процеси трудової міграції, диференціацію заробітної плати.

Соціальну функцію заробітна плата виконує тоді, коли при визначенні індивідуальної заробітної плати реалізується принцип однакової винагороди за однакову працю, чим забезпечується соціальна справедливість.

Оптимізаційна функція заробітної плати пов'язана з тим, що заробітна плата як складова витрат підприємця (собівартості продукції) спонукає його до раціонального використання всіх виробничих ресурсів, удосконалення техніки й технології, підвищення продуктивності праці, ефективного менеджменту. Результатом цих заходів має бути зменшення заробітної плати на одиницю виробленої продукції.

Рівень заробітної плати та зайнятості залежить від структури ринку праці.

Фіаско ринку — це ситуація, коли ринок не здатний виконувати одну або більше зі своїх функцій. Внаслідок цього ринок може розпастися, певні товари можуть не пропонуватися або в кращому випадку пропонуватися за завищеними цінами. Поняття фіаско ринку граничить також із поняттям недосконалої конкуренції.

Серед причин виникнення фіаско ринку зазвичай виділяються такі:

· зовнішні ефекти: суб'єкт господарської діяльності не відшкодовує самостійно спричинені ним витрати або отримує користь із діяльності третіх осіб без відповідного відшкодування витрат. Наприклад, іноземні легкові та вантажні автомобілі використовують українські дороги, не відшкодовуючи при цьому витрат, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища викидами в атмосферу та із амортизацією доріг. Натомість, ці витрати несуть громадяни України.

· ефект неподільності виникає внаслідок існування товарів, які є високо кошторисними та потужність яких змінюється тільки великими стрибками, наприклад, енергетичні станції, колія, газова та телефонна інфраструктури. Зазначений ефект може призвести до концентрації на стороні продавців. У випадку природної монополії, попит може бути задоволений найекономніше виключно одним продавцем.

· асиметрична інформація:

· Перед укладенням угоди (апріорі) існує різний стан поінформованості - добре поінформовані продавці, погано поінформовані покупці. Проблема "несприятливого вибору" призводить до руйнування ринку якісних товарів, внаслідок того, що покупець, не маючи можливості реально оцінити вартість товару, платить лише пересічну ціну, й таким чином, на ринку залишається тільки неякісний товар.

· Після укладення угоди (апостеріорі) може виникнути так звана проблема "морального ризику", якщо немає можливості перевірити виконання угоди одним із контрагентів.

· Вирішення зазначених проблем асиметричної інформації спричиняє виникнення трансакційних витрат, отже користування ринком перестає бути безкоштовним.

· адаптаційні недоліки виникають тоді, коли процес досягнення рівноваги на ринку є довготривалим або неможливим взагалі, та коли досягнута рівновага виявляється нестабільною.

· нераціональна поведінка учасників ринку: дії учасників ринку не приносять їм вигоди, наприклад, гра в лотерею, в якій очікуваний виграш (ймовірність х сума виграшу) є меншим за вартість лотерейного квитка; класичною економічною теорією альтруїзм також розглядається як нераціональна поведінка.

· фіаско ринку". З чим це пов'язано?

По-перше, ринок може задовольняти потреби, що виражені у грошовій формі через попит. Однак існують такі потреби, які неможливо виміряти в грошах і перетворити в попит. До них відносяться згадувані ще А.Смітом так звані громадські товари, або товари та послуги колективного користування (національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління, освіта, національні мережі комунікацій тощо).

По-друге, не мають грошового вираження та не фіксуються ринком так звані зовнішні ефекти (забруднення оточуючого середовища, очищення води для населення, порятунок та лікування людей після технологічних катастроф тощо). Конкурентний механізм на ці явища практично не реагує.

По-третє, фіаско ринку проявляється і в нехтуванні проблемами справедливості і рівності. Необмежений ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, веде до значної диференціації доходів, соціальної незахищеності, виникнення соціальних конфліктів.

По-четверте, фіаско ринку, або втрати можливостей ринкового саморегулювання, було зумовлено цілою низкою інших факторів економічного розвитку ринкових країн у першій половині минулого століття. Це і руйнівні економічні кризи та потрясіння у банківській системі, і глибокі диспропорції економічного розвитку, інфляція, безробіття та наростання трудових конфліктів тощо. Нарешті, найважливішою причиною, яка зумовила це фіаско, була властива самому ринку-тенденція до монополізації. У результаті на зміну відносно конкурентного ринку приходить ринок недосконалої конкуренції з його різноманітними монополістичними нашаруваннями. Монополії, обмежуючи вільну конкуренцію, вільне ціноутворення, наносять відчутну шкоду ринковому механізму, який все більше втрачає свою головну функцію загального регулятора економіки.

У цих умовах держава з "нічного сторожа" (А.Сміта) перетворюється в суб'єкт економічної діяльності, стає невід'ємним елементом ринкового економічного регулювання господарського життя з метою усунення "дефектів" ринку.

Основні напрямки цієї діяльності зводяться, загалом, до відпрацювання системи конкретних заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, втілення їх у життя відповідними державними установами, стабілізації та пристосування на цій основі господарських систем до вимог часу.