Формування підприємницького середовища в аграрній сфері економіки
Вступ
Для характеристики умов підприємницької діяльності використовують поняття "підприємницьке середовище" та "інфраструктура" підприємництва. В довідникових виданнях інфраструктура трактується як сукупність складових, що має підпорядкований характер і забезпечує діяльність системи в цілому.
Під підприємницьким середовищем розуміється комплекс умов та сил зовнішнього поряду, які впливають на можливості й кінцеві результати діяльності суб’єктів ринкових відносин, а також дозволяють підприємцю реалізувати свої цілі й функції.
Ступінь сприятливості середовища для розвитку підприємницької діяльності визначається:
— наявністю у підприємства (фірми) прав власності на засоби виробництва, його продукт та доход;
— наявністю визначеної сукупності свобод і прав у виді вибору виду господарської діяльності, плануванні джерел фінансування, доступу до ресурсів, організації і керуванні виробництвом, збуті продукції та т.ін.;
— рівнем розвитку ринково-конкурентного режиму господарювання;
— наявністю сприятливого психологічного клімату серед населення;
— надійністю правової захищеності підприємців;
— ступенем державної підтримки підприємницької діяльності й т.ін.
Від рівня реалізації цих умов залежить загальна якісна оцінка підприємницького середовища, а, отже, і успіх в області бізнесу.
Інфраструктура бізнесу - сукупність чинників матеріального, фінансово-економічного, методичного характеру та організаційно-правових норм, що опосередковують ділові відносини і пов'язують їх у єдине ціле, являючись основою функціонування і розвитку бізнесу.
Інфраструктура бізнесу
Агробізнес є формою підприємництва в аграрному секторі економіки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі та обслуговуючі сфери діяльності агропромислового комплексу. Отже, агробізнес – це сукупність економічних відносин в аграрному секторі країни.
Елементами системи бізнесу є підприємницький, споживчий, трудовий та державний бізнес.
Підприємницький бізнес – один з найдинамічніших видів бізнесу. Його суб'єктами виступають як фізичні так і юридичні особи. Їх діловий інтерес – одержання прибутку (доходу) – реалізується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт, надання послуг). Звідси підприємницький бізнес поділяють на виробниче,комерційне іфінансове підприємництво.
Виробниче підприємництво поширюється в основному на виробництво, споживання товарів і послуг – це виробничі підприємства, фірми, установи.
Комерційне підприємництво – обмін, розподіл і споживання това-рів.Цеторгові заклади, біржі.
Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний обмін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.
Основою підприємницького бізнесу є приватна власність на засоби виробництва.
Споживчий бізнес є масовим явищем в ринкових відносинах, оскільки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на противагу підприємницькому бізнесу, відображає загальну участь людей у системі ділових відносин; по-друге, показує зацікавленість людей у кінцевих результатах виробництва; по-третє, є одночасно і силою, яка врівноважує і стимулює підприємницький бізнес, примушуючи підприємців не тільки враховувати запити споживачів, а і сприймати їх як партнерів по ділових зв'язках; по-четверте, учасниками споживчого бізнесу виступають і підприємці – як споживачі продукції інших фірм. Це є важливим фактором, який збалансовує підприємницькі інтереси кожного з ділових людей. Основою споживчого бізнесу є приватна власність на предмети споживання.
Трудовий бізнес – це бізнес громадян, які працюють за наймом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з підприємцями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діловий інтерес найманих працівників (одержання доходів) реалізується працею у підприємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для підприємців виграшем в угодах є остаточний доход фірми після збуту продукції, то для найманих працівників – особистий доход, який вони одержують за виконання своїх посадових обов'язків. Основою трудового бізнесу є приватна власність на робочу силу.
Державний бізнес здійснюють державні органи, які також безпосередньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому вони є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин. Проте діловий інтерес держави не може відрізнятися від ділових інтересів інших суб'єктів. Основою ділового інтересу держави є потреба у здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих (як правило, наукові капіталомістких) та інших програм, здатних принести користь державі і його громадянам.
Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами: підприємницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програмах, бо сама держава не має змоги реалізувати їх. Основою державного бізнесу є державна власність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові фонди.
Взаємні відношення між підприємцями, найманими робітниками, споживачами обумовлюються величезноюкількістю проміжних форм, що встановлюють ці відношення і тим самим допомагають названим суб'єктам реалізувати ділові інтереси.
Такими формами (елементами інфраструктури бізнесу) у сучасній ринковій економіці є:
• Кредитна система і комерційні банки;
• Організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
• Аукіони, ярмарки та інші форми організованого небіржового посередництва;
• Система регулювання зайнятості населення і центри сприяння зайнятості (біржа праці);
• Інформаційні технології і засоби ділової комунікації;
• Податкова система і податкові інспекції;
• Система страхування;
• Спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства і засоби масової інформації;
• Торговельні палати, інші суспільні і добровільні державно – суспільні об'єднання ділових кіл;
• Митна система;
• Професійні спілки працюючихпо найму;
• Комерційно-виставочні комплекси;
• Система вищої і середньої овіти;
• Консультаційні компанії;
• Аудиторські компанії;
• Суспільні і державно-суспільні фонди, призначнні для стимулювання ділової активності;
• Спеціальні зони вільного підприємництва.
Інфраструктура сучасного агробізнесу – це невід'ємний компонент ділових відносин. Завдяки наявності названих елементів інфраструктури бізнес є цивілізованою формою відношень між людьми.
Підприємницьке середовище
Для характеристики умов підприємницької діяльності використовують поняття "підприємницьке середовище" та "інфраструктура" підприємництва. В довідникових виданнях інфраструктура трактується як сукупність складових, що має підпорядкований характер і забезпечує діяльність системи в цілому.
У найбільш загальному плані підприємницьке середовище, його основні характерні складові задаються економічною системою кожної держави. Так, англійські дослідники вважають, що система вільного підприємництва є економічною системою, яка характеризується наявністю у громадян права володіння капіталом і власністю, а також права займатися підприємництвом при обмеженому втручанні держави. Система вільного підприємництва стимулює діяльність підприємців і прагнення приватних власників фірм до прибутків. Отже, спираючись на це твердження, можна визначити основні ознаки підприємницького середовища: наявність різних економічних і юридично рівних форм власності та господарювання; економічна незалежність підприємців; еквівалентність обміну продуктів праці; економічна свобода і самостійність в господарській діяльності; конкуренція товаровиробників.
Слід розрізняти поняття підприємницького клімату і підприємницького середовища. Складові підприємницького середовища є пасивними доти, поки не буде створено відповідного підприємницького клімату. Останній є більш активною й динамічною категорією і означає сукупність конкретних параметрів складових підприємницького середовища, які регулюють, регламентують, задають підприємницьку діяльність і з якими підприємець,якгосподарюючий суб'єкт, вступає у взаємодію, розвивається сам і спонукаєїхдо саморозвитку.
Вихідним положенням при визначенні складових підприємницького середовища є забезпечення можливостей здійснення підприємницької функції, насамперед новаторсько-координуючої по забезпеченню суспільних потреб. Найповнішу характеристику підприємницького середовища дає англійський економіст А.Хоскінг, який вважає його основними складовими економічну обстановку, політичну ситуацію; правове, соціально-культурне, технологічне, географічне, інституціональне та організаційно-технічне середовище. Цей перелік можна доповнити екологічним середовищем як найважливішим для України, яка постраждала від техногенної катастрофи століття.
Економічна ситуація обумовлює рівень купівельної спроможності населення, заробітної плати, наявності вільних робочих місць, наявності і доступності грошових ресурсів, відсоткових ставок на капітал, розміру позичкового капіталу, розвитку економічних та юридичних прав власності. Оскільки економічне становище залежить від політичної ситуації, необхідно враховувати політичну спрямованість правлячих кіл, їх інтереси і мету.
Підприємницька діяльність здійснюється у відповідному правовому полі. Тут мова може йти про сфери обмеження, ступінь законодавчого регулювання і контролю, підтримку чи не підтримку.
Соціально-культурне середовище визначається моральними, релігійними нормами, звичаями, традиціями, притаманними місцевому населенню. Таке середовище безпосередньо впливає на види діяльності, перелік товарів тощо.
Технологічне середовище відбиває рівень науково-технічного прогресу, що безпосередньо впливає на розвиток підприємництва.
Географічне середовище характеризує територію країни, де здійснюється підприємницька діяльність: якість ґрунтів; наявність земель, придатних для сільськогосподарського виробництва; кліматичні умови; запаси сировини; наявність енергоресурсів, різних систем комунікацій, включаючи автомобільні магістралі, залізниці, морські і повітряні шляхи сполучення.
Геополітичне розташування України є сприятливим для здійснення підприємницької діяльності в усіх сферах, в тому числі і в сільському господарстві, і це є однією із найважливих умов зацікавленості іноземних інвесторів у вкладанні капіталу у вітчизняну економіку.
Інституціональне та організаційно-технічне середовище. Успішна підприємницька діяльність неможлива без наявності широкої мережі різнобічних інститутів, які допомагають підприємцям налагоджувати ділові контакти, здійснювати торгові операції, страхування діяльності, рекламування продукції тощо. До цих інститутів слід віднести:
– банки;
– страхові компанії;
– біржі, торгові доми, посередницькі фірми, що виконують функції реалізації продукції;
– рекламні агентства;
– навчальні закладиз підготовка кадрів та інститути післядипломної освіти;
– консалтингові структури;
– бізнес-центри та бізнес-інкубатори, підприємницькі кластери тощо;
– транспортні агентства;
– постачальники (запасних частин, паливно-мастильних матеріалів, машин і устаткування, будівельних конструкцій, технологій тощо);
– підприємства по переробцісировини і торгівлі готовою продукцією;
– засоби зв’язку і передачі інформації;
– комунальні послуги.
Стан розвитку цих та інших складових підприємницького середовища свідчить про загальний рівень цивілізованості країни взагалі, що безумовно впливає і на розвиток самого підприємництва.
Формування підприємницького середовища в аграрній сфері економіки
Підприємницька діяльність в аграрній сфері економіки має ряд особливостей:
1. Необхідність особливого підприємницького середовища для сільського господарства пояснюється двома його різноспрямованими функціями: задоволенням потреб всіх верств населення в доступних за ціною і високими споживчими якостями продуктах споживання та реалізацією економічного інтересу сільськогосподарських товаровиробників.
2. Параметри складових двох сторін підприємницького середовища мають бути диференційовані. В сільському господарстві в основу підприємницького середовища покладаються зовнішнє підприємницьке середовище, яке формується законодавчим шляхом, і є відносно сталим з незначними відхиленнями в галузевому розрізі під впливом ринкових важелів, і внутрішнє середовище,яке формуються безпосередньою за участю сільських підприємців.
3. Складові підприємницького середовища започатковуються і різним чином координуються на основі інтеграційних зв'язків сільського господарства з іншими сферами народногосподарського комплексу.
Координування сільськогосподарської діяльності з іншими сферами агропромислового комплексу може здійснюватися за допомогою відкритого ринку, контрактної, кооперативної, вертикальної і комбінованої інтеграції. Відкритий ринок агробізнесу передбачає купівлю необхідних засобів і продаж продукції сільськогосподарськими виробниками на основі економічної доцільності, які беруть на себе весь ризик. Проте такий спосіб узгодження окремих технологічних стадій в процесі виробництва продуктів харчування не є поширеним в Україні. В економічно розвинутих країнах найбільшого розповсюдження набули сільськогосподарські кооперативи і вертикальні інтегровані структури.
4. Внутрішнє підприємницьке середовище слід розглядатиякбагаторівневе формування: на національному, регіональному (обласному, районному) мікрорівні та на внутрішньогосподарському рівнях. Грані такого поділу не завжди досить жорсткі, частина складових формується на різних рівнях.
Для нормального і різнобічного функціонування сільськогосподарських товаровиробників у ринковій економіці має бути сформована потужна інфраструктура – організаційно-технічна сфера. Мова йде про створення сільськогосподарських кооперативів по наданню різних послуг, в тому числі маркетингових, страхувальних, закупівельних, збутових, обслуговуючих, постачальницьких, переробних. Важливо також сформувати торговельну інфраструктуру – біржі, торгові доми.
Складові внутрішнього середовища формуються на різних ієрархічних рівнях. Згідно з економічною теорією, в умовах перехідної економіки для сільського господарства України важливого значення набуває внутрішньогосподарське середовище, оскільки для набуття колективними формами підприємницьких рис необхідно поставити кожний підрозділ в умови, ідентичні індивідуальному підприємцю. Для цього потрібно, перш за все, сформувати внутрішньогосподарський ринок з відповідною інфраструктурою, цінами, розмірами кредитів тощо.
Такий підхід до формування підприємницького середовища має забезпечити необхідні умови для становлення і розвитку підприємництва в сільському господарстві.
Висновок
Отже,виходячи з вище зазначеного можна сказати, що інфраструктура бізнесу - сукупність чинників матеріального, фінансово-економічного, методичного характеру та організаційно-правових норм, що опосередковують ділові відносини і пов'язують їх у єдине ціле, являючись основою функціонування і розвитку бізнесу.
Ми бачимо, що інфраструктура складається з багатьох елементів та чинників,які в свою чергу складаються ще з безліч частин,що об’єднані в павутину зв’язків,відносин та структур. Якщо буде втрачено один із чинників структури бізнесу або він буде якимось чином порушений, то ми побачимо руйнацію системи та бізнесу в цілому.
Підприємницьке середовище - наявність різних економічних і юридично рівних форм власності та господарювання; економічна незалежність підприємців; еквівалентність обміну продуктів праці; економічна свобода і самостійність в господарській діяльності; конкуренція товаровиробників.
У найбільш загальному плані підприємницьке середовище, його основні характерні складові задаються економічною системою кожної держави. Так, англійські дослідники вважають, що система вільного підприємництва є економічною системою, яка характеризується наявністю у громадян права володіння капіталом і власністю, а також права займатися підприємництвом при обмеженому втручанні держави.
Список використаної літератури:
1.Основи підприємницької діяльності та агробізнесу / Під ред. І.М. Брюховецького.- Суми: Козацький вал,2001.-474с.
2.Основи підприємницької діяльності та агробізнесу / М.М. Ільчук, Т.Д. Іщенко, В.К. Збарський та ін.- К.: Вища освіта,2002.-398с.
3.Основи підприємництва та бізнесу / В.К. Збарський, О.І. Стещук.- інниця: Нова книга,2004.-464 с.
4.Підприємництво та агробізнес: Підручник / За ред. д.е.н., проф.М.М. Ільчука, к.пед.н., доц. Т.Д. Іщенко. – К., 745с.