Фактори продуктивності праці: поняття, сутність і групи

Фактори продуктивності праці визначають її рівень та пов'язані з працею, ресурсами і середовищем.

Фактори— це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку про­дуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в ті­сній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови — це те середовище, в якому здійснюється суспі­льний процес виробництва : природні ресурси, грант, кліматичні особ­ливості тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продукти­вних сил, рівнем життя.

Об'єктивні умови виробництва є відносно стабільними і не зале­жать від трудових зусиль працівників, вони визначають рівень проду­ктивності.

Відхилення від середнього рівні суб'єктивних умов виробництва також впливають на продуктивність праці.

Внутрішні фактори знаходяться у зоні контролю окремого підпри­ємства, а зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підпри­ємства і продуктивність.

На рис. 8.1 наведена одна із класифікацій факторів продуктивності.

Рис. 8.1. Класифікація факторів підвищення продуктивності праці

Існують також інші схеми класифікації факторів продуктивності праці (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРІВ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Ознака	Групи факторів
За внутрішнім змістом	Матеріально-технічні:пов'язані з рівнем розвитку техніки і тех­нології, впровадженням у виробництво наукових відкриттів і розро­бок, удосконалюванням знарядь і засобів праці.
Організаційні:обумовлені організацією виробництва, праці і управління.
Соціально-економічні:пов'язані зі складом працівників, рівнем їхньої кваліфікації, умовами праці і побуту, відношенням працівни­ків до власності, ефективністю стимулювання праці і зацікавленіс­тю в кінцевих результатах виробництва.
За сферою виникнення	Внутрішньовиробничі:виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації.
Галузеві і міжгалузеві:пов'язані з можливістю поліпшення коопе­ративних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, осво­єння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі чи декіль­кох спільних галузей народного господарства.
Регіональні:це фактори підвищення продуктивності праці, харак­терні для даного регіону.
Загальнодержавні:це такі фактори, що спричиняють підвищення про­дуктивності праці у всій країні (наприклад, підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу).

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречев­леної праці як в цілому по економіці, так і на окремому виробництві. Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень про­дуктивності праці можна характеризувати певними показниками, на­веденими у табл. 8.3.

Таблиця 8.3

ПОКАЗНИКИ ВПЛИВУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ ФАКТОРІВ

НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

Показник	Змістова характеристика
Електро­озброєність праці	Визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисе­льності робітників.
Енергоозбро­єність праці	Споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.
Фондоозбро­єність	Показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Ви­значається відношенням середньорічної балансової вартості вироб­ничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітни­ків або працівників.
Фондовіддача	Загальний показник використання всієї сукупності основних вироб­ничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.
Механоозбро­єність праці	Відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кі­лькості робітників у найбільшій зміні.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма і характеризується:

(8.15)

де Пп — продуктивність праці; ФО — фондоозброєність; ФВ — фондовіддача.

До організаційних факторів продуктивності належать:

1) удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації, удосконалення організації ви­робничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспо­ртної, інструментальної, складської, енергетичної тощо);

2) удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування пере­дових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуго­вування робочих місць; поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери норму­вання праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшен­ня підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов пра­ці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

3) удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення опера­тивного управління виробничим процесом, впровадження автоматизо­ваних систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удоскона­лення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

• приватизація державної власності;

• розвиток середнього і малого підприємництва;

• надання повної економічної свободи державним підприємствам;

• диверсифікація виробництва;

• залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

• розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооперато­рів, спільного підприємництва тощо.

Загалом, усі фактори, що впливають на продуктивність праці, мо­жна поділити на дві групи:

1 група включає фактори, що діють у напрямку підвищення продуктивності праці, поліпшення організації праці і виробництва та соціальних умов життя працюючих.

2 групу становлять фактори, що негативно відбиваються на продуктивності праці: несприятливі природні умови, погана організація виробництва і праці, напружена соціальна обстановка.