Суть і значення кредитного портфеля банку
Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними факторами кредитного ризику або зі способами захисту від нього.
Дохідність і ризик – основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.
Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.
Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.
Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.
Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб’єктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами [11,276].
Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку
Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).
З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:
- оцінка фінансового стану позичальника;
- погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.
Для оцінки фінансового стану позичальника – юридичної особи використовуються такі показники:
- коефіцієнт абсолютної ліквідності;
- проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);
- коефіцієнт загальної ліквідності;
- коефіцієнт автономії;
- коефіцієнт фінансового важеля;
- коефіцієнт фінансової стійкості;
- коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;
- обсяг реалізації та прибутку;
- показники прибутковості;
- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
- грошові потоки позичальника.
Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру:
- ефективність управління позичальника;
- ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;
- наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;
- погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;
- професіоналізм керівництва.
Оцінювання фінансового стану позичальника – комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Критерії оцінки фінансового стану позичальника – комерційного банку
Під час оцінювання фінансового стану позичальника – фізичної особи мають бути враховані:
- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;
- наявність реальної застави;
- вік та здоров’я клієнта;
- загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;
- інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;
- зв’язки клієнта у діловому світі тощо.
Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.
Схема формування резерву наведена у таблиці 1.2
Таблиця 1.2 Схема формування резерву за групами ризику
| Групи кредитів | Рівень резерву (ступінь ризику), % |
| Стандартні | |
| Під контролем | |
| Субстандартні | |
| Сумнівні | |
| Безнадійні |
Комерційний банк формує резерв під заборгованість за кредитами щоквартально.
Розглядаючи аналіз кредитного портфелю комерційного банку слід зазначити, що він може проводитися за окремими ознаками: за галузевою ознакою, за строком використання позики, за наявністю та характером забезпечення позики, за видом позичальника.[13,284].
Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.[12,754].
Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку,
Тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.
За строком використання позики поділяються на: строкові і безстрокові (до запитання).
Строкові в свою чергу на: короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним.
Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.
Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.
Кредити до запитання (безстрокові) – це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.
За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів: [15,320]
- стандартні;
- пролонговані;
- прострочені;
- безнадійні.
Стандартні – це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочення платежу.
Пролонговані, або відстрочені, кредити – це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.
Прострочені кредити – це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником.
При аналізі кредитного портфеля в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик.
Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:
1. Кредити юридичним особам державної форми власності.
2. Кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю).
3. Юридичним особам з недержавною формою власності. У тому числі:
- акціонерним товариствам;
- приватним підприємствам;
- кооперативним підприємствам;
- спільним підприємствам тощо
4. Фізичним особам.
5. Міжбанківські кредити.
Аналізуючи кредитний портфель з цього погляду, особливу увагу приділяють питомій вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.
Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення – це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.
Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють.[17,13-16]:
- забезпечені (ломбардні) позики;
- незабезпечені (бланкові) позики.
Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.
Формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути: застава майна позичальника; гарантія або поручительство; договір страхування кредитів; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; передання на користь банку контрактів; вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.
Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.
Аналіз структури кредитного портфеля можна продовжувати за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання позик, способами їх погашення, за цілями кредитування тощо).
Отже, при формуванні кредитного портфелю, а також під час управління ним, обов’язковою умовою є проведення аналізу структури даного активу. Адже саме від складу кредитного портфелю залежить його ефективність і прибутковість. Особливу увагу слід звертати на найбільш ризикові позики, чітко контролювати їх частку в загальній сукупності кредитів. Для оцінювання якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники.[2,247]:
коефіцієнт покриття класифікованих позик;
питома вага зважених класифікованих позик;
коефіцієнт питомої ваги проблемних позик;
коефіцієнт питомої ваги збиткових позик.
Перелічені показники слід проаналізувати в динаміці, виявити тенденцію до їх зміни та причини їх погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає визначити тенденції погіршення фінансового стану та шляхи збільшення економічної ефективності кредитних операцій.
Основним завданням управління банківськими ризиками є визначення ступеня допустимості ризику й прийняття практичного рішення, що спрямоване на розроблення заходів, які дають можливість зменшити вірогідність втрат.
Якісне оцінювання кредитного портфеля має на меті насамперед максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може привести його до банкрутства.