Суть фермерського господарства їх класифікація
Процвітання фермерства - основа процвітання економіки загалом. Фермер у розви нутих країнах Заходу - це високоосвічена (з - вищою або спеціальною освітою) людина з широкими знаннями. Йому доводиться приймати і реалізувати організаційно-технологічні, фінансові, маркетингові рішення. Дуже часто вони приймаються в екстремальних умовах при недостатній інформації. Кліматичні умови в різні роки бувають різними (ранні заморозки, засухи, повені та ін.). Тому, розроблені плани не завжди можуть бути універсальними, а успіх управління значною мірою визначатиметься здоровим глуздом фермера. Працюючи в унікальній сукупності обставин, фермери домагаються різних результатів. Але ті з них, хто отримує позитивні результати на малородючих землях настільки ж компетентні в питаннях управління, як і ті хто домагається прекрасних результатів на родючих грунтах. Успіх фермера залежатиме від правильної мети вона, в свою чергу, - від багатьох чинників: віку, ставлення до ризику, розсудливості, традицій, статусу власника оподаткування і підтримки державою.
Спеціалізація фермерських господарств або диверсифікація діяльності - дилема, яка завжди постає перед фермерами. Доцільність ведення багатогалузевого господарства виявляється у зменшенні ризику, можливості використання сівозмін, ефективнішому використанні впродовж року трудових ресурсів і оборотного капіталу, розподілу отриманого прибутку.
Спеціалізація виробництв приводить до підвищення продуктивності праці; використання маркетингу, набагато ефективніше використання наявної техніки.
Сучасні фермерські господарства класифікуютьсяза такими ознаками:
1. Розмір ферми. 2. Відносини земельної влсності. 3. Характер зайнятості. 4. Ступінь використання найманої праці. 5. Організаційно-виробнича форма підприємства.
- Розмір ферми. Це головна ознака класифікації фермерських господарств. У світовій практиці господарювання існують суттєві розбіжності стосовно середньої величини ферм (від 4 тис. га в Австралії до 1,2 га в Японії). Всі ферми Західної Європи, за величиною їх земельної площі, зайнятості та бізнесу, можна поділити умовно на великі, середні та малі.
Відносини земельної власності. Фермери можуть господарювати на власній або орендованій землі. В країнах Європейського співтовариства понад 2/3 фермерських господарств мають власну землю. Орендованою землею найчастіше користуються молоді фермери які не мають належних коштів для придбання землі. Все більше практикується форма, коли фермер на додаток до власної земельної ділянки долучає орендовану.
Характер зайнятості. Праця у фермерських господарствах визначається особливостями аграрного виробництва. Сільське господарство, як уже зазначалось, вразливе до зміни погодних умов, спалахів хвороби тварин, тобто до малопередбачуваного, малоконтрольованого; отже, ризикованого виду бізнесу. Плани фермерів можуть не здійснитися, якщо події в господарстві розвиваються непередбачувано (наприклад, худоба перебуває у тваринницьких приміщеннях, а за терміном має бути на пасовищі: або запаси кормів витрачено, а трава ще не виросла, тощо).
За цих умов багато дрібних фермерів не ризикують розширювати виробництво, а починають займатися водночас побічною діяльністю. Тому в основі класифікації фермерських господарств може міститися поділ її власників на тих, у кого ферма є джерелом основного доходу, і тих хто підробляє в іншій сфері.
Ступінь використання найманої праці. Основна форма сучасного світового аграрного виробництва - сімейна ферма. На дрібних фермах використовується переважно праця сім'ї. На великих фермах широко використовується наймана праця, хоча такий підхід неоднозначний. Існують ферми, які володіють невеликими земельними ділянками (тепличне господарство, вирощування ягід, інтенсивне садівництво) і де не можна обійтися без найманої праці, навпаки, може бути велике пасовищне тваринницьке господарство, яке ведуть самі члени фермерського господарства.
Наймані робітники можуть використовуватися на фермі постійно або сезонно. Сезонний характер аграрного виробництва
зумовлює, відповідно, використання в часи пік (збирання ягід, фруктів) сезонної робочої сили. Найманою робочою силою користуються і фермерські господарства України. Отже, в офіційну статистику це не попадає, оскільки роботи виконуються без заключення договору про найм із власником ферми.
Організаційно виробнича форма підприємства. Ферми можна класифікувати і за формою організації виробництва. З цього погляду, всі підприємства можна розділити на сімейні, колективні та корпоративні - несімейні. Перші ведуться силами однієї сім'ї. Другі передбачають колективне володіння засобами виробництва, спільне здійснення виробництва, управління і розподілу виготовленого продукту. За формою, а не за змістом такими були колгоспи у доре-формений період в Україні. В деяких країнах колективні ферми ще зберігаються, але їх роль незначна і маргінальна. Корпоративні несімейні господарства не дуже поширені, але їх кількість зростає там, де існує підтримка держави-