Теорія економічних порядків В. Ойкена

Економічні концепції німецького неолібералізму знаходять своє втілення у теорії економічного (конкурентного порядку) та теорії соціального ринкового господарства та сформованого суспільства (плакат 3). Представники німецького неолібералізму: (плакат 4)

- В. Ойкен (1891-1950), німецький економіст, професор Тюбінгенського і Фрейбурзького університетів (основна праця — "Основи національної економії", 1959 р.), представник Фрайбурзької школи економіки, є автором теорії економічних порядків;

- О. Рюстов (1885-1963) — професор Стамбульського і Гейдельберзького університетів ("Порівняння капіталізму і соціалізму", 1949 р.);

- В. Рьопке (1899-1966) – професор Стамбульського університету й Інституту міжнародних відносин у Женеві ("Цивільне суспільство", 1948 р.);

- Л. Ерхард (1897-1977) – економіст, професор Фрейбурзького університету, політичний діяч, міністр економіки ФРН і канцлер.

Теорія конкурентного порядку В. Ойкена (плакат 5) розглядала два типи господарських порядків і економічних систем. Свобода визначається як господарський порядок, що діє за допомогою ринку і конкуренції приватних власників. Наказ – це метод управління, коли практично всі економічні рішення приймає держава. Для життєздатності країн повинен затвердитися конкурентний порядок, за якого досконала конкуренція підтримується внаслідок структурної політики держави і в результаті соціальної політики регулюється процес розподілу прибутків. В. Ойкен вважав, що державне втручання має бути пристосоване до функціонування ринку, у такому разі господарство країни можна назвати соціально-організованим.
Як наслідок теорії конкурентного порядку, виникає теорія соціального ринкового господарства. (плакат 6) Соціально-ринкове господарство протиставляється державі із соціалістичною економікою, з одного боку, капіталістичній державі – з іншого. Держава у такій моделі господарювання повинна оптимально втручатися в економіку. Ознаками такого втручання вважається передусім інституціональне гарантування конкуренції (це означає, що монополії поставлені під контроль держави і не можуть стримати вільної конкуренції фірм). Необхідне також здійснення активної кон'юнктурної і зовнішньоторговельної політики для досягнення позитивного сальдо торговельного балансу. Здійснення соціальної політики забезпечить належний рівень розподілу прибутків, що виключить надмірне багатство і надмірну бідність. Якщо цих цілей буде досягнуто, то вважається, що держава досягла стану сформованого суспільства. У ролі критерію береться відмінність в способах регулювання господарської діяльності і в особах, які приймають рішення. Два типи господарств - це не два способи виробництва, а різні способи організації, відмінності в методах узгодження господарських планів і рішень.

Для того щоб вибратися з хаосу "історичної різноманітності", В.Ойкен пропонує використовувати методи наукової морфології, згідно з якою "історичне різноманіття сформувалося в результаті змішення відносно небагаточисельних чистих форм".

Кожна конкретна система формується із сукупності шести основних "величин": потреб людей, природних умов, робочої сили, товарних запасів, технічних знань, правового і соціального порядку (якому надається особливе значення).

Основних "чистих форм (величин)" шість, а комбінацій з них - багато. В. Ойкен порівнює економічну морфологію з алфавітом. У формуванні економічних порядків приймає участь держава. Порядок не встановлюється самостійно. Його потрібно реалізувати. Але в результаті він стає не нав'язаним, а природним порядком, тому що приводить до дії міцні тенденції - індустріалізацію економіки, повну конкуренцію. Це відповідає природі людини, принципам економічної свободи.

Найбільш раціональний конкурентний порядок, що формується під впливом внутрішніх потенцій.

В. Ойкен розрізняє дві сфери економічної політики - політику порядків і політику регулювання.

Перша сфера - створення і удосконалення інституціональних порядків, тих реальних форм, в яких протікає діяльність фірм, організацій, приватних осіб.

Друга сфера - власне політика впливу на процес господарського розвитку. Головне - правовий і соціальний порядок, а не пряме втручання держави в економічний процес.

Основні проблеми, на яких зупинився В. Ойкен, викладені у двох роботах - "Основи національної економії" (1940), „Основні принципи національної економії” (1947), „Основні принципи економічної політики” (1950) та "Основні принципи економічної політики" (1952).

Головну проблему В.Ойкен бачив у стримуванні монополій, відміні жорсткої системи державного регулювання. Теорія економічних порядків ставить на повістку дня проблему форм і меж втручання держави в економіку.

В.Ойкен - видатний німецький економіст, професор Фрайбурзького університету, за­сновник і глава фрайбурзької школи.

У 1948 р. став редактором неоліберального щорічника під назвою „Ордо” („лад змагання“, „природний устрій вільного ринко­вого господарства“), який зіграв роль теоретичної трибуни неолібералів. Відтоді німецький неолібералізм часто називають ордолібералізмом.

Ойкен вважав, що відомі господарські системи є комбінацією різноманітних господарських форм. Об’єктом дослідження можуть бути лише „ідеальні типи” господарства: центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство. Попри всі переваги ринкової економіки, вона не реалізує принципу соціальної справедливості, який може забезпечити лише центрально-керована система, побудована на суспільній власності. Проте центрально-кероване господарство виключає ринковий обмін, управляється центральним керуючим органом і відзначається таким рівнем планування, за якого всі економічні зв’язки заміщено адміністративними вертикальними зв’язками центру з фірмами. Ойкен вважав, що централізація суперечить самій природі економіки і руйнує її. Реальні ти­пи господарств можуть залежати від політики держави, котра ви­значатиме, в яких пропорціях змішуватимуться „ідеальні типи”. Теоретична модель Ойкена визначила фун­даментальні принципи теорії ладу: принцип індивідуальної свободи; принцип системної економічної політики (а не „політи­ки експериментів„); принцип сильної держави. У концепції Ойкена ці принципи утворюють структурний каркас ладу ринкового господарства, у межах якого еконо­мічна політика має враховувати доповнюючі, конституційні, регулюючі і гуманітарні принципи (принципи політики ладу). Ці ідеї були покладені наступниками в основу теорії „соціального рин­кового господарства”.

О. Рюстов (1885-1963) особливу увагу приділяв питанням теорії економічного ладу та економічної політики, розмежуванню та взаємозалежності і взаємозв’язку між ними. Вони виступали з критикою тоталітаризму - як капіталістичного, так і соціалістичного; осуджували "фіскальний соціализм" ДЖ.М.Кейнса, в якому, як вони вважали, громадяни відчужені від прийняття доленосних рішень, тобто від держави. На їх думку, людина є метою економіки, а не засобом її розвитку.

О.Рюстов ввів поняття «ліберальний інтервенціонізм» в противагу" абсолютній безсистемності" реально існуючої на той час соціально-економічної практики. Під цим терміном вчений розумів державне втручання не проти дії законів ринку, не для досягнення якогось нового стану, не для уповільнення, а для прискорення процесу природного розвитку.

Вільгельм Репке (1899-1966) в кінці 30-х рр. перейшов на позиції неолібералізма Він є одним з творців теорії «соціального ринкового господарства». Велику увагу приділяв питанням міжнародних економічних та валютно-кредитних відносин, а також кон’юнктури та економічних криз. Пропонував не враховувати кількісні та якісні валютні обмеження у торгівлі між соціалістичними країнами, виступав за свободу обертання валют, ліквідацію регіональних економічних блоків. Будучи ярим противником соціалізму/ В.Репке рекомендував буржуазним урядам проводити дискримінаційну торгівельну політику по відношенню до соціалістичних країн. У статті "Державний інтервенціонізм" (1929) Репке стверджував, що ліберальний інтервенціонізм нейтрализує негативний вплив ринкових сил за допомогою державних заходів, спрямованих на нормалізацію цінового механізму. Репке торкається проблем, породжених системою природного порядку і державним втручанням в економіку. Особлива увага приділяється питанням теорії економічного ладу. Економічний лад суспільства, за Репке, покликаний розв’язати дві головні проблеми: по-перше, забезпечити надійно функціонуючий господарський порядок, у межах якого правильно визначалося б, що, коли, як і для кого виробляти; по-друге, забезпечити економічні умови і стимули, які спонукали б людей до продуктивної праці. Найадекватніше цим вимогам відповідає конкурентний лад ринкового господарства і властива йому економічна політика. Прерогатива держави – охорона основ ринкового господарства, забезпечення підтримки вільної конкуренції. „Соціальне ринкове господарство”, за визначенням Репке, – це шлях до „економічного гуманізму”.

Економічна політика держави повинна гарантувати свободу - строгий порядок в економічної діяльності, що забезпечується шляхом функціонування ринку та вільної конкуренції. Вчений запропонував державні інвестиції за рахунок кредитної експансії.