Оперативне управління виробництвом

М

етою оперативного управління виробництвом є забезпечення суворого виконання заданого плану виробництва продукції за кіль­кістю та номенклатурою, у встановлені строки на основі раціонального використання виробничих ресурсів.

Для реалізації поставленої мети необхідно науково обгрунтувати побудову та функціонування системи оперативного управління виробництвом, яка по­винна забезпечити вирішення таких завдань:

388

1. Повне, комплексне та рівномірне виконання виробничої програми при дотриманні строків виробництва продукції.

2. Повне та найбільш доцільне (оптимальне) використання ресурсів.

3. Максимальне прискорення виробництва та забезпечення максимального використання оборотних засобів на стадії виробництва.

4. Забезпечення умов, що сприяють розвитку творчої активності персоналу.

5. Автоматизація виконання основних планово-розрахункових, облікових робіт

Зміст оперативного управління виробництвом полягає у наступному:

•/ визначення місця (цеху, дільниці, робочого місця) та часу (кварталу, мі­сяця, декади, зміни) виготовлення виробів, деталей;

■S визначення фактичного стану виробничого процесу в кожний конкретний період часу;

•/ визначення відхилень від завчасно встановленого графіка технологічно­го процесу;

•/ регулювання ходу виробництва для ліквідації наслідків небажаних від­хилень.

Вирішення основних завдань, що ставляться перед системою оператив­ного управління виробництвом, пов'язане з рядом труднощів:

S різноманітність і часта зміна номенклатури виробів;

S конструктивна складність багатьох виробів;

S різна (а часто й велика) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів;

S великий, різноманітний та дорогий парк обладнання та технологічного оснащення;

S різноманітний професійний і кваліфікаційний склад персоналу,

•/ різнотипний характер виробництва на більшості підприємств.

Оперативне управління виробництвом здійснюється на основі плану ви­робництва продукції, розробленого на рік (квартал).

Система оперативного управління виробництвом — це складна організацій­но-планова система, яка охоплює три підсистеми: функціональну, елементну та організаційну.

Функціональна характеризує коло функцій, які повинна виконувати сис­тема управління, поелементна — основні елементи, з яких вона складаєть­ся, та організаційна — побудову системи управління.

Функціонально оперативне управління виробництвом змінюється так: на рівні підприємства воно полягає в організації руху предметів у межах року, кварталу, місяця; на рівні цеху такий рух забезпечується в межах кварталу, місяця, тижня (п'ятиденка); на рівні дільниці — в межах місяця, тижня, доби та по годинах.

38Э

Розділ v

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИВНОСП ВИРОБНИЦТВА

Тема 1 6

ТУНКЦЮНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

Поелементно, залежно від рівня, оперативне управління виробництвом змі­нюється за: складом і кваліфікацією управлінського персоналу; математичним забезпеченням завдань планування виробництва; складом і кількістю використо­вуваних комплексів технічних засобів; складом календарно-планових нормати­вів; використовуваними планово-розрахунковими одиницями; складом і змістом планової та облікової документації; характером і напруженістю інформацій­них потоків.

Організаційно система оперативного управління виробництвом здійснює свої функції через: планово-диспетчерський відділ на рівні підприємства, планово-диспетчерське бюро на цеховому рівні, планово-управлінський персонал дільниці на низовому рівні.

Система оперативного управління виробництвом охоплює оперативно-календарне планування і планування за обсягами, облік і диспетче-рування.

Під час планування за обсягами здійснюється розподіл річної виробни­чої програми підприємства в об'ємному (трудовому) та натуральному виразі між цехами та дільницями (на квартал або місяць). У результаті реалізації завдання оптимального розподілу річної виробничої програми за номенклатурою і за обсягом по планових періодах року (кварталу) визначаються показники завантаження обладнання. Для вирішення завдань планування за обсягами широко використовуються методи математичного програмування. Значна спе­цифіка у підходах до завдань розподілу річної програми по планових періодах зумовлена типом виробництва.

Оперативно-календарне планування — це логічне продовження та роз­виток планування за обсягами. На цьому етапі об'єктом планування є окремі вироби, складальні одиниці, деталі та деталеоперації. Воно базується на пев­них нормативах, які дозволяють здійснювати зв'язок календарних планів та узгоджувати роботу взаємозв'язаних робочих місць, дільниць і цехів, а також забезпечувати найбільш ефективне використання ресурсів підприємства. До таких нормативів належать: заділ незавершеного виробництва, випередження запуску та випуску партій деталей і складальних одиниць, розміри та ритми партій деталей тощо.

Оперативно-календарне планування здійснюється на заводському та на внут-ріцеховому рівнях. Завданням заводського планування є визначення кіль­кості та часу передачі по запланованих позиціях (деталей, виробів) з цеху в цех по місяцях або кварталах. Частково це завдання може виконуватися на етапі об'ємного планування. Завданнями внутріцехового планування є ви­значення місця та термінів початку та закінчення обробки кожної детале­операції, їх груп або деталі в цілому, складання календарного плану-графіка роботи дільниць цеху на місяць, декаду, добу та зміну. Подетально-поопераційні плани-графіки складаються в умовах крупносерійного виробництва. У серій­ному виробництві такі плани-графіки доцільно складати при порівняно невели-

390

кій номенклатурі деталей на дільниці. В умовах дрібносерійного, а в ряді випадків і серійного типу виробництва складання подетально-поопераційних календарних планів-графіків є недоцільним.

Оперативний облік є важливою частиною оперативного управління ви­робництвом. Він повинен відповідати таким вимогам: єдність показників плану­вання та обліку, достовірність, своєчасність, багатократність використання інформації.

Оперативний облік ходу виробництва на міжцеховому рівні зводиться до визначення та порівняння з планом: випуску виробів складальними цехами, випуску цехами та передачі на склади та в інші цехи деталей, їх комплектів, складальних одиниць.

До завдань внутріцехового оперативного обліку належать: визначення рівня виконання плану виробництва деталей та складальних одиниць, а також плану виконання деталеоперацій і складальних одиниць дільницями, облік наявності та надходження заготовок, матеріалів, незавершеного виробництва на дільниці та в цехи, облік браку деталей і деталеоперацій і використання обладнання на діль­ницях, визначення рівня виконання змінно-добових завдань дільницями тощо.

При регулюванні ходу виробництва необхідно, по-перше, звести до мінімуму втрати, викликані відхиленнями від плану і, по-друге, через певний період часу відновити запроектований стан, ліквідувавши наслідки відхилень. Коригування плану-графіка здійснюється традиційними заходами і може автоматизовуватися. При суттєвих відхиленнях від календарного графіка, коли вичерпані всі можли­вості його відновлення, для регулювання ходу виробничого процесу може бути використана електронно-обчислювальна техніка. Як правило, в такому випадку здійснюється повний перерахунок календарного графіка.

На багатьох зарубіжних підприємствах часто використовуються системи потокового виробництва з "виштовхуванням" виробів, запущених у виробницт­во (після завершення обробки на одній дільниці виріб "виштовхується" на на­ступну незалежно від того, готова вона прийняти виріб на обробку чи ні) та потокового виробництва з "витягуванням" оброблюваних виробів (оброблювані вироби послідовно "витягують" з попередньої дільниці в міру необхідності). Наприклад, фірма "Тойота" використовує систему "витягування", вважаючи її найбільш ефективною. Японський професор Ясухіро Монден, один з авторів високоефективної системи управління виробництвом на фірмі "Тойота", вважає її революційною за своїм змістом, оскільки всі деталі "витягуються" на кожну наступну стадію з попередньої в міру необхідності¹. Оскільки лише на складаль­ному конвеєрі точно відомий штучний, тобто необхідний для виготовлення одного виробу час і кількість необхідних вузлів та агрегатів, саме з цієї лінії направляється тара за деталями необхідної номенклатури на попередні дільниці. Деталі, забрані з попередньої дільниці, знову виробляються, і їх кількість попов-

Монден Я. "Тоета": методы эффективного управления:Сокр. пер. с англ — Экономика, 1989. — С. 46.

391

Розділ v

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Тема 16

ТУНКЦЮНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

нюється. Так у порядку, зворотному до проходження технологічного процесу, кожна дільниця "витягує" необхідні деталі та матеріали з попередньої дільниці. Отже, немає необхідності протягом місяця складати виробничі графіки одно­часно для всіх технологічних стадій. Замість цього лише на складальному кон­веєрі повинно бути відомо про зміни графіка його роботи. Для інформування всіх виробничих дільниць про штучний час і розмір партії продукції фірма "Тойота" використовує систему "канбан". Основними вигодами цієї системи є:

•/ скорочення браку та підвищення якості продукції,

S вплив фактора зацікавленості;

•/ ефект підвищення рівня відповідальності;

•/ відмова від резервних запасів.

РЕЗЮМЕ

1. Планування виробництва передбачає прийняття рішення про експлуатацію операційної системи з врахуванням змін сукупного попиту. На промисловому підприємстві планову діяльність доцільно зосере­дити на чотирьох напрямах: збут, фінанси, виробництво продукції, закупки. Основна мета організації (підприємства) реалізується виконанням виробничої програми, яка визначає перелік, кількість, строки та вартість виготовлення продукції.

2. У менеджменті виділяють три основні стратегії планування обсягу вироб­ництва: постійний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили, змінний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили, змінний обсяг виробництва при змінній чисельності робочої сили. Формування вироб­ничих програм для фірм та їх підрозділів базується на єдиних принципах отри­мання максимального прибутку.

3. Оцінка можливостей організації досягти встановлених завдань усклад­нюється нестабільністю попиту та пропозиції, частими змінами цін на товари та фактори виробництва, змінами в конкурентному середовищі. Для досягнен­ня стратегічних завдань та адекватної реакції на зміни зовнішнього середовища організація повинна відповідати певним умовам та систематично аналізува­ти технічні, кадрові, фінансові можливості.

4. Під якістю продукції розуміють сукупність її властивостей, що зумовлю­ють рівень придатності задовольняти певні потреби споживачів. Управління якістю — це управління тими чинниками та умовами, що найсуттєвіше впли­вають на рівень якості продукції (послуг). Реалізація маркетингового підходу в управлінні вимагає такої класифікації чинників, що визначають рівень якості продукції: стратегія організації, проектно-конструкторські роботи, технічний рівень обладнання, кваліфікація персоналу, матеріально-технічне забезпечення.

5. У зарубіжній практиці управління широко використовують стандарти ISO серії 9000 при укладенні контрактів між фірмами як моделі для оцінки системи забезпечення якості продукції у постачальників. При цьому відпо­відність такої системи до вимог стандартів ISO розглядається як гарантія того, що постачальник здатний виконати вимоги контракту та забезпечити стабільну якість продукції.

6. Управління запасами — це функціональна діяльність, мета якої — до­вести загальну суму щорічних витрат на утримування запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів. До запасів промислового підпри­ємства належать: сировина, допоміжні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція.

7. Ефективність системи управління запасами залежить від виду попиту на конкретний тип запасів. Теорія менеджменту виділяє залежний і незалежний попит.

8. Оперативне управління виробництвом здійснюється з метою суворого виконання заданого плану виробництва продукції по кількості та номенкла­турі у визначені терміни на основі раціонального використання виробничих ресурсів. Система оперативного управління виробництвом — це складна організаційно-планова система, яка охоплює три підсистеми: функціональ­ну, елементну та організаційну.

392

393

Розділ v

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕТЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Тема 16

ТУНКЦЮНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

Питання

для самоконтролю:

1.Які напрями охоплює планування виробництва? 1. Що визначає виробнича програма підприємства?

3. Дайте характеристику трьох основних стратегій планування обсягу виробництва.

4. Які рівні управління виробничою програмою Ви знаєте?

5. Від чого залежить виробничий потенціал підприємства?

6. Що розуміють під якістю продукції? Назвіть показники якості.

7. Як і за допомогою чого можна управляти якістю?

8. Що розуміють під терміном «управління запасами»?

9. Які типи запасів Вам відомі?

10. Яка мета і зміст оперативного управління виробництвом?

Нові категорії та поняття

Стандарти системи якості. Управління запасами. Типи запасів. Витрати, пов'язані зі ство­ренням і зберіганням запасів. Оптимальний розмір замовлення. Оперативне управління виробництвом. Мета і зміст оперативного управління. Планування за обсягами. Оперативно-календарне планування.

Планування виробництва.

Виробнича програма.

Типи стратегії планування.