Європейські інтеграційні процеси. Північноамериканська економічна інтеграція (НАФТА)
Ось уже декілька десятків років світ слідкує за інтеграційними процесами, що відбуваються в Західній Європі, де вони набули найдовершеніших форм. Тому цікавими представляються фактори, що сприяли й сприяють тим процесам. Внутрішні фактори:
· порівняно мала територія Європи, а звідси просторова близькість країн;
· обмеженість ресурсів;
· розвиток транспортних можливостей;
· потяг до розширення ринку з боку національних підприємств;
· взаємопроникнення капіталу.
Зовнішні фактори:
· конкурентне засилля з боку економіки США, а пізніше й Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії;
· політичне протистояння зі Сполученими Штатами Америки і особливо з соціалістичним табором.
Відправним моментом інтеграції в Західній Європі стало утворення в 1951 оці Європейського Об’єднання Вугілля і Сталі (ЄОВС). Пізніше виникли Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) і Євратом. На основі цих трьох Європейських співтовариств і виник сучасний Європейський Союз – ЄС (European Union - EU).
У 1987 році між членами Європейських співтовариств був підписаний Єдиний європейський акт, за яким передбачалося створення Сполучених Штатів Європи, в межах яких не мало би бути національних кордонів і перепон на шляху переміщень людей, капіталів, товарів і послуг. З цією метою намічалося, що повинні бути введені єдині:
· громадянський паспорт;
· валюта;
· система стандартів;
· система комунікацій і транспорту;
· спільна митна система;
· податки.
За таким же актом скасовуються усі платежі та регулюючі інструкції, спрямовані на обмеження взаємної торгівлі, мають визнаватися рівноцінними національні сертифікати та дипломи про освіту.
7 лютого 1992 року держави-члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європейський Союз. З 1 листопада 1993 року Договір вступив у силу, тобто з цього моменту починається відлік часу існування Європейського Союзу. На даний час членами Європейського Союзу (ЄС) є такі країни: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Естонія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Словаччина, Сполучене Королівство, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чеська Республіка, Швеція. Усього в ЄС є 27 країн-членів.
Головна особливість існування й функціонування ЄС полягає в тому, що його органи наділені повноваженнями на прийняття з ряду питань співробітництва ухвал, які мають безпосередню обов’язкову силу для країн-членів.
Основні завдання Європейського Союзу:
· Сприяння економічному й соціальному прогресу, його збалансованості й стійкості (для цього необхідними є створення простору без внутрішніх кордонів, підсилення економічного й соціального зближення, заснування економічного валютного союзу включаючи запровадження єдиної валюти).
· Затвердити свій статус і призначення на міжнародній арені (робити це шляхом проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи можливе формування спільної оборонної політики, яка з часом приведе до спільної оборони).
· Підсилювати захист прав та інтересів громадян країн-членів (шляхом введення громадянства ЄС).
· Розвивати тісне співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ.
· Зберігати, а при необхідності й переглядати та удосконалювати систему зв’язків і відносин, яка склалася у співтовариствах.
Керівні органи ЄС: Європейська Рада (складається з голів держав і урядів, голови Європейської Комісії і міністрів закордонних справ; сесії проводяться двічі на рік); Європейська комісія (виконавчий орган, який складається з 20 членів, незалежних від урядів своїх держав, мандат Комісії збігається з виборчим терміном Європейського парламенту); Європейський Парламент (представницький орган, який складається з 626 депутатів і обирається на п’ять років); Рада Європейського Союзу (політичний орган, до якого входять міністри урядів); Європейський Суд (складається з 15 суддів і 9 генеральних прокурорів і відповідає за інтерпретацію та застосування вимог Договору).
Штаб-квартира в м. Брюссель (Бельгія), де знаходиться більшість органів, включаючи Європейську Раду та Європейську Комісію, а також в Люксембурзі, де функціонує Європейський Парламент.
Інтеграційні процеси охопили й інші регіони Європи, але там вони не досягнули такої глибини, як у Західній Європі. Другою за часом існування та за результатами функціонування є Європейська Асоціація Вільної Торгівлі – ЄАВТ (European Free Trade Association - EFTA), що була створена в 1960 році.
Завдання ЄАВТ:
· створення зони вільної торгівлі промисловими товарами;
· розвиток економічної активності;
· досягнення повної зайнятості й фінансової стабільності;
· зростання продуктивності праці;
· раціональне використання ресурсів.
Необхідно відзначити, що з 1993 року країни ЄАВТ отримали в ЄС режим найбільшого сприяння в торгівлі з країнами ЄС, а Австрія, Велика Британія, Данія, Фінляндія і Швеція навіть вступили в різний час до ЄС, автоматично вийшовши з ЄАВТ. На даний час членами ЄАВТ є Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія.
Керівні органи ЄАВТ: Рада (складається з представників від кожної країни-члена, які збираються двічі на місяць і на рівні міністрів двічі на рік, а рішення приймаються в консенсусному плані); Постійні комітети; Секретаріат.
Штаб-квартира знаходиться в м. Женева (Швейцарія).
У Центральній та Східній Європі зародилися або зароджуються й інші інтеграційні угрупування. На теренах Центральної Європи створено Центральну Європейську Ініціативу. У причорноморській зоні зародилось Чорноморське Економічне Співробітництво, яке навіть заснувало Чорноморський Банк Реконструкції та Розвитку. Країни колишньої Радянської Прибалтики об’єднались в Союз Балтійських держав (Балтію). Решта країн, що утворились також на теренах колишнього Радянського Союзу, спробували об’єднатись в Союз Незалежних Держав, а тепер стараються, щоправда, з різними намірами і зусиллями, надати цьому інтеграційному угрупованню життєздатного режиму функціонування у вигляді Євро-Азійського Союзу, зони вільної торгівлі.
Союз Незалежних Держав (СНД) створено в грудні 1991 року, відразу після розпаду Радянського Союзу.
Членами СНД є такі країни: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизтан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменія, Україна, Узбекистан.
Основні завдання СНД:
· мирне врегулювання спорів і конфліктів при розпаді СРСР;
· здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і культурній областях;
· сприяння всебічному і збалансованому економічному та соціальному розвитку держав-членів в рамках спільного економічного простору, а також міждержавному співробітництву та інтеграції.
Керівні органи СНД: Рада голів держав; Рада голів урядів; Рада міністрів іноземних справ; Координаційно-консультативний комітет; Рада міністрів оборони; Виконавчий секретаріат; Міжпарламентська асамблея.
Штаб-квартира СНД знаходиться в м. Мінськ (Білорусь).
Цікавою для нас є організація, в якій бере участь Україна, Чорноморське Економічне Співробітництво – ЧЕС або ЧМЕС (Black Sea Economic Cooperation – BSEC). Створено ЧМЕС в 1992 році з метою перетворення Чорного моря в море миру, стабільності та добробуту шляхом розвитку дружніх і добросусідських відносин.
Членами ЧМЕС є такі країни: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна.
Основні завдання ЧМЕС:
· розвиток економічного співробітництва між державами-членами на основі гельсінського Заключного акту і рішень ОБСЄ;
· сприяння економічному, технологічному і соціальному прогресу, а також вільному підприємництву;
· оптимальне використання усіх можливостей для розширення та диверсифікації співробітництва;
· розвиток двостороннього та багатостороннього співробітництва як між країнами-членами, так і з іншими зацікавленими країнами;
· охорона специфічних економічних інтересів країн-членів, особливо тих, які перебувають на етапі переходу до ринкової економіки
· лібералізація та гармонізація режимів зовнішньої торгівлі згідно з практикою ВТО з подальшим приєднанням усіх членів ЧМЕС до ВТО;
· поглиблення співробітництва ЧМЕС з ЄС і поступове створення Євро-Чорноморського економічного простору.
Керівні органи ЧМЕС: Нарада міністрів закордонних справ (збирається двічі на рік); Постійний міжнародний секретаріат (виконавчий орган); Парламентська асамблея; Ділова рада (неурядова організація при ЧМЕС).
У рамках ЧМЕС з 1999 року діє Чорноморський Банк Торгівлі та Розвитку, а також Міжнародний Центр Чорноморських Досліджень (з 1998 року).
Штаб-квартира ЧМЕС знаходиться в м. Стамбул (Туреччина).
Один з найбільших і найбагатших об’єднаних ринків склався в Північній Америці після об’єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамкахПівнічноамериканської угоди про вільну торгівлю. Специфічність цього ринку характеризують такі риси:
· це об’єднання лиш трьох, але великих як за територією й населенням, так і за економічним потенціалом, і за невеликою кількістю країн (мала кількість країн дає змогу легше домовитись при вирішенні спірних питань, а велика територія, достатньо велика кількість населення і величезний економічний потенціал дозволяє звести проблему економічних ресурсів до мінімуму);
· основою цього ринку є економіка світового лідера за конкурентоспроможністю, економіка Сполучених Штатів Америки, населення яких там складає 69%, а внутрішній валовий продукт від світового складає 21%;
· більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (74%) і Мексики (65%) приходиться на торгівлю зі США;
· розташований цей ринок майже на однаковій відстані від Західної Європи і від Східної та Південно-Східної Азії, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв’язки як з одним світовим економічним центром, так і з іншим;
· існує реальна можливість в майбутньому розширити цей ринок на решту Латинської Америки.
Зародилась Північноамериканської Угоди про Вільну Торгівлю – ПУВТ (North American Free Trade Agreement - NAFTA) у вигляді Угоди про вільну торгівлю між Канадою і США, яка набрала чинності в 1989 році, а в 1994 році перетворилась на торговельний союз трьох країн: Канади, Мексики і США.
Мета створення НАФТА:
· усунення митних обмежень у взаємній торгівлі;
· досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій та трудових ресурсів;
· досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;
· посилення конкурентоспроможності північноамериканського економічного центру в порівнянні із західноєвропейським і східноазійським.
Виграш від НАФТА для США:
· розширення безмитного ринку реалізації продукції;
· вихід через Мексику на економіку країн Латинської Америки;
· не потрібно створювати в Мексиці філій підприємств, щоб обходити при експорті товарів митні та протекціоністські перепони;
· доступ до канадських і мексиканських економічних ресурсів;
· розвиток експорту аграрної, автомобільної та текстильної продукції.
Виграш від НАФТА для Канади:
· усунення протекціоністських бар’єрів з боку законодавства США, якими неабияк підтримувалася й підтримується конкурентоспроможність тамтешніх фірм за національний ринок;
· можливість збільшення товарообігу з Мексикою, який є надзвичайно малим в порівнянні з потенційно можливим;
· вихід через США і Мексику на ринки країн Латинської Америки;
· підвищення комерційної активності призведе до зростання промислового виробництва, розширення меж зайнятості.
Виграш від НАФТА для Мексики:
· величезний приплив штатівського та канадського капіталів;
· можливість ширшого виходу на раніше надто обмежені протекціоністським законодавством ринки, особливо з продукцією тропічного аграрництва;
· можливість кардинального поліпшення стану з вирішенням проблеми безробіття;
· прискорення розвитку економіки взагалі.
Керівні органи НАФТА: Комісія з вільної торгівлі (виконавчо-наглядовий орган, який збирається раз на рік і слідкує за виконанням положень НАФТА та поточними зв’язками); Північноамериканські секретаріати (вирішують трудові та екологічні проблеми).
Сполучені Штати Америки є у світі одночасно найбільшим експортером капіталу і реципієнтом іноземних інвестицій. Тому не дивно, що ця країна зацікавлена в розвитку інтеграційних процесів у різних регіонах і є членом інтеграційних угруповань та міжнародних організацій. Зокрема, США, крім НАФТА, входять до Азіатсько-Тихоокеанського Економічного Співробітництва (АПЕК), Тихоокеанської Економічної Ради, Організації Американських Держав (ОАС), Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, Банку Міжнародних Розрахунків, Міжамериканського Банку Розвитку, Міжамериканської Інвестиційної Корпорації, Європейського Банку Реконструкції та Розвитку, Азіатського Банку Розвитку, Африканського Банку Розвитку, Африканського Фонду Розвитку.
Лідерство США у світовій економіці визначається обсягом і різноманітністю внутрішнього ринку, який переважає ринку інших країн рівнем науково-технічного потенціалу, потужними і глибокими торгово-економічними зв’язками з іншими країнами. Відповідно, для інших країн дуже важливо попасти на американський ринок, бо це для багатьох з них є визначальним в плані можливостей подальшого розвитку.