Система соціальних гарантій населенню

Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення соціальних потреб.

Соціальний захист — це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних умов усім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та ін.).

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога у визначених обсягах тим громадянам, які її потребують. Система соціальної допомоги побудована на фінансуванні за рахунок податків та інших надходжень до державного бюджету.

Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

а) забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання у підприємницьку діяльність.

Індексації, згідно законодавства, підлягають такі грошові доходи населення:

* державні пенсії;

• різні види соціальної допомоги (сім'ям з дітьми, з безробіття та ін.);

• стипендії;

* оплата праці.

Соціальні гарантії забезпечуються через спеціальні державні органи, профспілки, громадські організації.

Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами.

1. Державне гарантування кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через забезпечення мінімальної заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

2. Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально до статніх розмірах у формі безплатних послуг. Об'єм таких послуг завжди повинен залежати від розміру прямих і непрямих податків, що стягуються з громадян.

3. Вирівнювання якості життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, різні пільги.

Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвитку здібностей людини незалежно від її матеріального стану, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів.

Соціально-економічні гарантії — це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам — це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування.

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави, які мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і шляхом перерозподілу державних ресурсів, призначених на цілі матеріального забезпечення населення.

Гарантії держави:

• створення громадянам умов щодо їх самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб;

• вилучення у громадян частини створеного ними валового внутрішнього продукту, повернення їм (поза зв'язком із вилученою частиною) благ і послуг у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення;

• надання за рахунок вилучення у громадян частини валового внутрішнього продукту певної кількості благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного внутрішнього валового продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).

Основні принципи системи соціальних гарантій населенню (СГН) закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право на:

* достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

* підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

* соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

* охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.

Джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв'язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їхніх основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.

Соціальна допомога повинна мати адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через механізми:

— встановлення на державному рівні фінансового забезпечення мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

— здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

— захисту купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд розміру сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

Загальні видатки держави на пенсійне забезпечення у 2003 році становили понад 12 млрд грн, майже 10 — 12% відсотків від ВВП. Основною метою в пенсійному забезпеченні є наближення розміру пенсій до розміру середньої заробітної плати.

Дотація як форма соціальних гарантій використовується в Україні для деяких видів товарів і послуг з метою утримання їхньої ціни на низькому рівні.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення (ФЗ) за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із Державного та місцевих бюджетів, інших надходжень.

Кошти ФЗ використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення; професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню; на виплату допомоги у разі безробіття; організацію додаткових робочих місць; на інші витрати, пов'язані з соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій громадян було прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" і Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Джерелами фінансування соціальних гарантійвиступають:

1) державний бюджет;

2) кошти місцевих бюджетів;

3) страхові фонди:

— Фонд соціального страхування щодо тимчасової втрати працездатності;

— Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

— Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

— Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України);

— Державний та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через низку механізмів:

1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати; пенсій за віком; стипендій тощо).

2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:

* адресного вибіркового надання соціальної допомоги;

• здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо.

Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян відбувається через щомісячний перегляд:

* середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу;

• цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.