Автономне споживання i чинники, що на нього впливають. Графік функції споживання (С). Графік функції заощадження (S)

Таблиця 13.1. Гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження

Група домогосподарств	Річний дохід на члена домогосподарства (грн)	Споживчі витрати (грн)	Гранична схильність до споживання	Заощадження (грн)	Гранична схильність до заощадження
А			-	- 2000	-
Б			1,0
В			0,75		0,25
Г			0,67		0,33
Д			0,50		0,50

З таблиці видно, що у групі В приріст доходу (додатковий дохід) складає 2000 грн. З них 1500 грн використовується на збільшення споживання, а на 500 грн зростає заощадження. На основі цих даних можна визначити граничну схильність до споживання і заощадження. При зростанні доходу максимальний розмір збільшення споживчих витрат дорівнює 1500 грн, більше додаткового доходу на приріст споживання не використовується. Відношення приросту споживання до приросту доходу і називається граничною схильністю до споживання. В даному разі вона дорівнює 0,75 (1500 : 2000). Подібним чином визначаємо і граничну схильність до заощадження. Оскільки заощадження зросли на 500 грн, то їх відношення до додаткового доходу становить 0,25 (500 : 2000).

Гранична схильність до споживання характеризує тенденції у зміні величини споживчих витрат при збільшенні доходу. А гранична схильність до заощадження - тенденції у зміні величини заощаджень. При цьому слід зазначити, що гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження у сумі завжди дорівнюють одиниці. Це можна довести на підставі наведених вище формул. Додатковий дохід складається з двох частин: приросту споживання і приросту заощадження, тобто

Отже, вирішальним фактором, що впливає на споживання та заощадження, є дохід. Загальна тенденція така, що із зростанням доходу збільшується як споживання, так і заощадження. Але частка споживчих витрат має чітко виражену тенденцію до зниження. Оскільки споживання є складовою частиною сукупного попиту, то така тенденція позначається на його величині, а зрештою впливає і на обсяг національного виробництва. Знаючи ці тенденції, можна впливати на обсяг споживання, а через нього і на сукупний попит та обсяг національного виробництва.

Показники заощадження

аціональні заощадження включають заощадження домогосподарств, заощадження фірм і заощадження держави.

Важливим є показник приватних заощаджень - суми заощаджень фірм і домогосподарств. Розподіл приватних заощаджень на заощадження фірм і домогосподарств носить умовний характер, тому що зрештою власниками фірм є домогосподарства.

Коли фірми отримують прибуток (л) , то вони поділяють його на дві час-тини: одну залишають для інвестицій (нерозподілений прибуток), а іншу у вигляді дивідендів (5) виплачують домогосподарствам як власникам фірм.

Тоді заощадження фірм можна визначити як різницю: S* = 7Z — д, а заоща-дження домогосподарств відповідно: Sd=Yd-C = (Y + д)-С .

Вважають, що С не залежить від дивідендів, тому що вони спрямовують-ся на заощадження. Якщо фірма у наступному періоді вирішить утримати прибуток для закупівлі, наприклад, державних облігацій, то заощадження фірм збільшаться, а заощадження домогосподарств зменшаться на однакову величину, отже, загальна величина приватних заощаджень не зміниться. Ем-піричні дослідження підтвердили цей висновок, але з деякими уточненнями: стратегія заощаджень фірм дійсно впливає на обсяг заощаджень домогос-подарств обернено, але не пропорційно, і лише частково, тому що діє ряд ін-ших чинників.

Під рівнем заощаджень розуміють частку чистого приросту заощаджень у ВВП (у процентах). Вимірюється рівень заощаджень показником норми

of AS

приватних чистих заощаджень: S = 100% .

Приватні чисті заощадження дорівнюють сумі чистих закордонних ін-

Розділ 7. Попит держави. Державний сектор

та його взаємодія з приватною економікою 173

вестицій і чистих приватних внутрішніх заощаджень. Іншими словами, це – валові національні заощадження (внутрішні та іноземні) за відрахуванням амортизації. По суті, чисті національні приватні заощадження дорівнюють чистим національним приватним інвестиціям (внутрішні плюс закордонні).

Збільшення національних заощаджень відбувається через збільшення або державних заощаджень, або приватних, або тих і інших. Державні заощаджен-ня є різницею між податковими надходженнями і державними видатками. Як-що державні видатки перевищують надходження, то бюджет зводиться з дефі-цитом, це означає, що державні заощадження від’ємні. Бюджетний дефіцит підвищує процентні ставки і витісняє інвестиції. Зменшення обсягу капіталу – це частина тягаря національного боргу, який перекладається на майбутні поко-ління. І навпаки, якщо державні заощадження перевищують видатки, то держа-вний бюджет має додатне сальдо (надлишок). Цей надлишок дозволяє погасити частину національного боргу і стимулювати інвестиції. Тому часто новий уряд, прийшовши до влади, намагається скоротити бюджетний дефіцит.

Уряд впливає на національні заощадження і через приватні заощадження домогосподарств і фірм. Чимало стимулів приватного заощадження залежать від багатьох складових державної політики. Зокрема, високі податкові ставки на доходи від капіталу знижують стимули фірм до заощаджень. З іншого бо-ку, звільнення пенсійних рахунків від податків та зменшення податків на осо-бисті доходи стимулюють приватні заощадження, збільшуючи вклади на ба-нківських рахунках. Проте економісти не дійшли згоди щодо існування таких зв’язків. Деякі впевнені, що зменшення податків лише зменшує надходження до державного бюджету, але приватні заощадження від цього не збільшують-ся. Між економістами точиться гостра полеміка з цього приводу, що не спри-яє рішенням уряду про зниження рівня оподаткування.

Дослідження виявили, що у більшості економік існує позитивний рівень національних заощаджень, однак показник норми чистих приватних заоща-джень значно відрізняється по країнах. За даними періоду 1960-89 рр. показ-ник норми чистих приватних заощаджень по відношенню до ВВП був найбі-льшим у Японії – 20,7%, у Німеччині він склав 14,0%, в Канаді – 13,6%, Франції – 9,9%, а в США – 7,2%9. Американських вчених стурбувало те, що в США цей показник зменшився наприкінці 1980-х років до 2%. Ця стурбова-ність була обґрунтованою, оскільки темпи економічного зростання в цих кра-їнах в цілому узгоджувалися з показниками норми заощаджень. У період 1965-1989 рр. середньорічний темп росту становив: в Японії – 4,3%, у Німеч-чині – 2,4%, в Канаді – 4,0%, у Франції – 2,3%, у США – 1,6%10.

Причини розбіжностей у показниках національних заощаджень були не

Семюелсон П, Нордгауз В. Макроекономіка: Пер. з англ. - К.: Основи, 1995. - с. 169. 3 Сакс Д., Ларрен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход.- М.: Дело, 1999. - с. 598.

Частина ІІІ. Формування сукупного попиту

174 в реальній багатоперіодній економіці

очевидні. Була розроблена величезна кількість моделей споживчої поведінки та гіпотез, які намагалися пояснити, чому частка заощаджень в одних країнах велика, а в інших мала. Натаніель Лефф висунув гіпотезу про вплив демо-графічного чинника на сукупні заощадження. Він зауважив, що чим більша в країні частка утриманців (пенсіонерів і неповнолітніх) по відношенню до працюючого населення, тим менша величина сукупних заощаджень. Він спі-вставив рівень заощаджень і демографічні характеристики 74 країн і отримав дані, які підтверджували його гіпотезу.

Проте інші економісти, використавши інші методики, поставили під сум-нів висновки Леффа. Економічні моделі, в яких динаміка заощаджень пояс-нювалась співіснуванням „старих” і „молодих” домогосподарств дістали на-зву „моделей перекриваючих поколінь ”.

Деякі вчені пояснювали різницю у рівнях заощаджень Японії і США тим, що в цих країнах застосовуються різні методики обчислення заощаджень, які завищують долю заощаджень в Японії і занижують у США. Деякі підкреслю-вали, що в Японії податкова система стимулює заощадження в більшій мірі, ніж у США, інші звертали увагу, що в Японії не така досконала соціальна си-стема, тому японці змушені більше заощаджувати, ще інші пояснювали роз-біжності високими цінами на землю, слабкою розвиненістю іпотечного кре-диту і т.п.

Проте жодна з цих гіпотез задовільно не пояснювала виявленої різниці в показниках, які мають величезне значення для економічного зростання країн, тому до цього часу проблема залишається дискусійною.

Виокремлено ряд чинників, які впливають на рівень національних за-ощаджень, проте цей вплив дуже суперечливий. До них відносять:

> дефіцит державного бюджету. Деякі вчені вважають, що дефіцит стимулює споживання, тому національні заощадження зменшуються. Інші вчені дотримуються протилежної думки про вплив дефіциту бюджету, вони стверджують, що навпаки, люди починають більше заощаджувати, бо очіку-ють, що уряд, шукаючи кошти для обслуговування державного боргу, підви-щить у майбутньому податки;

> система соціального забезпечення і політика підтримки доходів знижує потребу у приватних заощадженнях на старість і на випадок несподі-ваного лиха. Так, фермери, які мають розвинену систему страхування вро-жаю, не мають потреби заощаджувати на випадок посухи. Система страхової медицини знімає потребу заощаджень на випадок захворювання у найманих робітників. Так само діє допомога з безробіття;

> ринки капіталів значно зменшують розміри заощаджень у підпри-ємців, а також і у споживачів, які заощаджують з метою будівництва, на-вчання і т.п. Добре розвинена система кредитування цих потреб знижує нор-му заощаджень приватного сектора;

Розділ 7. Попит держави. Державний сектор

та його взаємодія з приватною економікою 175

> інфляція змінює норму заощаджень до зменшення, оскільки вони будуть знецінюватись з підвищенням рівня цін;

> податки також спричиняють зменшення заощаджень.

Проте ряд вчених висловлюють сумніви у переконливості цих аргументів. В середині 1980-х років висока інфляція у США була переборена, але заоща-дження продовжували падати. Заощадження не зростали і після зниження податкових ставок, і після підвищення реальних ставок проценту в 1980-х роках. Деякі припускають, що причиною цього могло стати відчутне падіння протестантської етики і моралі, одним з принципів якої була ощадливість і яка свого часу сприяла нагромадженню капіталів і формуванню самого класу підприємців - власників і організаторів виробництва в країнах англосаксон-ської традиції.

Сучасні дослідження тенденцій розподілу наявних доходів населення пере-конливо доводять, що у більшості країн світу спостерігається посилення схи-льності населення більше витрачати, ніж заощаджувати. За період 1990-2005 рр., незважаючи на підвищення рівня життя, рівень чистих заощаджень знизи-вся в Австралії, Австрії, Канаді, Німеччині, Японії, США, а у Фінляндії цей по-казник набув від’ємних значень. Дещо підвищився цей показник лише у Фран-ції та Норвегії11. Серед головних причин диференціації рівня заощаджень по країнах і регіонах відзначають відмінності національних систем оподаткування та соціального захисту, а також різні ступені нерівності у розподілі доходів, зо-крема концентрації доходів у найзаможнішої частини населення.

На динаміку національних заощаджень в сучасних умовах глобалізації також чинять суттєвий вплив перехресні потоки капіталів, які доповнюють національні заощадження іноземними інвестиціями. Відтак характерні для 1960-80 рр. кореляційні зв’язки між рівнями чистих заощаджень, нагрома-дження основного капіталу та темпами зростання реального ВВП дещо змі-нюються. Так, у Японії впродовж 1990-2000 рр. рівень чистих заощаджень був відносно високим і складав 13,2% від ВВП, рівень нагромадження основ-ного капіталу - 28,4%, середньорічні темпи зростання ВВП - 2%, тоді як у США ці показники відповідно становили 4,9%,18,1% та 2,9; у Фінляндії -4%, 19,4% та 1,7%, у Німеччині - 7,3%, 22,3% та 1,8%12.

В цілому сучасна тенденція до скорочення національних заощаджень су-проводжується гальмівними трендами обсягів інвестицій та ВВП.

Автономне споживання i чинники, що на нього впливають. Графік функції споживання (С). Графік функції заощадження (S).

За кейнсіанською тeopiєю величина заощаджень (S) i кри­ва заощаджень (SS) істотно не змінюються під впливом зміни процентної ставки. Основним фактором, який істотно впливає на величину за­ощаджень (S), є рівень реального доходу домашніх господарств (Y), тому крива заощаджень (SS) зовсім не еластична відносно процентної ставки (І) i має вигляд:

АВТОНОМНЕ СПОЖИВАННЯ— частина загаль­них витрат на споживання, яка не змінюється зі зміна­ми національного доходу чи доходу кінцевого викори­стання. Автономне споживання — це певний мінімаль­ний рівень споживчих витрат, які необхідні для підтримки базового рівня життя і здійснюються навіть за нульового доходу.Автономне споживання в довгостроковому періоді має тенденцію наближатися до нуля.