Розвиток організаційних структур управління виробництвом в сучасних умовах господарювання

О

сновне завдання організаційної функції — забезпечити ефективний перехід від стратегії до структури організації.

Досвід великих зарубіжних фірм свідчить, що організаційні рішення не­розривно пов'язані з концепціями загального розвитку підприємства. В умовах адміністративно-командної системи організаційні структури управління були інструментом для однобічної передачі директив від вищих органів управлін­ня економікою нижчим. Вдосконалення організаційних структур відбувалося у напряму копіювання структур вищих органів управління. Це призводило до проектування та функціонування моделей, позбавлених оригінальності, а весь управлінський механізм — до низької ефективності. Цілком зрозуміло, що по­дібні організаційні структури не сприяли вирішенню нових проблем і завдань, які виникали у зв'язку з переходом до ринкової економіки.

Сучасний етап розвитку економіки України ставить нові вимоги до побу­дови організаційних структур управління підприємствами. Так, забезпечення широких можливостей для підприємництва зумовлює необхідність наступних змін в організаційній структурі':

•/ посилення функцій, зв'язаних з маркетингом;

S підвищення ролі стратегічного планування (всупереч переважаючим в да­ний час функціям оперативного управління) на вищих рівнях управління;

■S здійснення системної оцінки керівних кадрів з врахуванням комплексних результатів їх праці, а також мотивації,

•/ тісну взаємодію між торговельно-збутовими підрозділами, відділами, які займаються технічним розвитком і керівництвом підприємства.

У сучасних умовах господарювання організаційні структури управління повинні передбачати функції, зв'язані з оцінкою ефективності підприємства порівняно з світовим рівнем:

Щёкин Г.В. Практическая психология менеджмента:Как делать карьеру. Как строить организа­цию. — К.: Украина, 1994. — С. 282-283.

204

•/ систематичне порівняння рівня розвитку підприємства з рівнем, досягну­тим фірмами-конкурентами;

•/ порівняння техніко-економічного рівня продукції даного підприємства з світовими стандартами;

•/ системний аналіз та оцінки ефективності власного виробництва, впро­вадження прогресивних принципів управління в окремих цілях;

S середньо- та короткотермінове планування з акцентом на фінансовому плані, який набуває першочергового значення порівняно з іншими формами планування.

Вимога підвищення гнучкості реагування на потреби ринку зв'язана з здійсненням нових функцій:

•/ комплексна оцінка нових перспектив і наявних можливостей, постійна взаємодія відділів збуту та технічного розвитку;

■S зменшення кількості управлінських ланок з метою створення передумов для автоматизації управління виробництвом;

•/ впровадження автоматизації у сфери управління виробництвом і підго­товки виробництва;

•/ створення ефективно діючих "післявиробничих" підрозділів, охоплюючи службу інформації про задоволення вимог замовника.

Інтегрування до світової системи господарювання передбачає вирішення наступних проблем:

S організаційне оформлення функцій, які забезпечують приєднання підпри­ємства до міжнародних банків даних і використання цих даних для потреб підприємства;

■S більша орієнтація комплексної підготовки виробництва на різні форми міжнародного співробітництва;

■S прискорення розвитку автоматизованого виробництва, впровадження яко­го є передумовою успішної виробничої кооперації у міжнародних масштабах,

S скорочення тривалості виробничого процесу (наприклад, відповідно до принципів концепції "точно, вчасно".

- Вимога підвищення рівня якості продукції означає:

S висування управління якістю в ранг найважливіших сфер діяльності керів­ництва вищої ланки;

■S делегування повноважень підвищення якості продукції у всі підрозділи підприємства, працівники яких мають можливість впливати на рівень якості, залучення до цієї діяльності всього персоналу підприємства;

•Ґ поліпшення взаємодії між вищою та середньою ланками управління;

S включення у функції АСУ автоматизованого управління якістю.

Підвищення продуктивності управлінської праці сприяє таким змінам в організаційній структурі:

205

Розділ III

ТУНКЦ1Ї МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 8

ТУНКЦ1Я ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ

S скорочення кількості управлінських ланок, особливо у сфері управління виробництвом;

S скорочення трудомісткості конторських робіт за рахунок їх автома­тизації;

■S заміни деяких форм організаційних структур формами гнучкої орга­нізації, розширення неформальних контактів, особливо по горизонталі;

S раціоналізації організаційного проектування з використанням обчислю­вальної техніки.

Відомий вчєний-психолог Г.В.Щокін пропонує наступну модель вдоско­налення організаційних структур і системи управління на підприємстві :

1. Чітке формулювання напрямів розвитку підприємства як вихідного пункту для зміни організаційної структури. На цьому етапі слід викорис­товувати об'єктивні методи оцінки продукції, економічного та фінансо­вого стану підприємства.

2. Визначення цілей і завдань. На цьому етапі здійснюються аналіз та оцінка руху матеріалів під час виробничого процесу, проектується його опти­мальна організація, виділяються конкретні ланки (підрозділи) для реаліза­ції управлінських функцій.

3. Розроблення кола повноважень і відповідальності для кожної виділеної мети та завдань, розподіл цілей та завдань між ланками структури.

4. Оцінка повноважень за рівнем відповідальності, складності вирішуваних проб­лем, рівнем вимог тощо, розроблення механізму мотивації керівних кадрів.

5. Вироблення альтернативних варіантів поєднання централізації та децентралізації. Оцінка та вибір оптимального варіанта.

6. Розробка альтернативних варіантів організаційної структури, оцінка та вибір оптимального варіанта.

7. Вироблення системи економічного управління підприємством, включаючи систему матеріального стимулювання працівників конкретних підрозділів у складі організаційної структури.

Щёкин Г.В. Практическая психология менеджмента:Как делать карьеру. Как строить организа­цию. — К.: Украина, 1994. — С. 285-286.

РЕЗЮМЕ

1. Термін "організація" сьогодні є одним із найуживаніших. Він використовується у таких значеннях: як система, і зокрема, як система управління; як стадія процесу управління, призначена для створен­ня нової, або реорганізації чи ліквідації діючої системи; як господарюючий суб'єкт. У широкому розумінні термін "організація" означає певний порядок, а підвищення рівня організованості — впорядкування.

2. Організація як функція менеджменту — це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для до­сягнення спільної мети. Попередньою умовою для створення структури підпри­ємства є формування стратегії, а основна мета організаційної функції в менед­жменті — забезпечити перехід від стратегії до структури.

3. Практичним результатом виконання організаційної функції є: затвер­дження структури виробництва, структури органів управління, схеми взаємо­зв'язків між підрозділами; регламентація функцій, підфункцій, робіт та опера­цій, встановлення прав та обов'язків органів управління та службових осіб; за­твердження положень, інструкцій; підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керуючій та керованій системах.

4. Делегування — це передача завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування є засобом, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання, які по­винні виконуватися для досягнення мети організації.

5. Відповідальність — це зобов'язання виконувати поставлені завдання та відповідати за їх позитивне вирішення. Відповідальність означає, що пра­цівник відповідає за результати виконання завдання перед тим, хто передає йому повноваження.

6. Повноваження — це обмежене право використовувати ресурси органі­зації та спрямовувати зусилля деяких її працівників на виконання певних зав­дань. Повноваження делегуються посаді, а не індивіду, який займає її в даний момент. В організації межі повноважень визначаються політикою, процедура­ми, правилами та посадовими інструкціями, які викладаються в письмово або передаються підлеглому усно. Межі повноважень розширюються із зростан­ням рівня управління організацією. Існує два типи повноважень: лінійні та апаратні (штатні).

7. Організаційна структура управління найчастіше визначається як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприєм­ством). Згідно з цим визначенням основними елементами організаційної струк­тури управління є: склад і структура функцій управління; кількість працівників

206

207

Розділ ПІ

ТУНКЦН МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 8

ТУНКЦ1Я ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Організація. Рівень організованості. Фази організаційного процесу. Закон синергії. Теорія організації. Закони теорії організації. Організація як функція менеджменту. Делегування. Відповідальність. Повноваження.

для реалізації кожної управлінської функції; професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління; склад самостійних структурних підрозділів; кількість рівнів управління та розподіл працівників; інформаційні зв'язки.

8. Організаційна структура управління повинна відповідати певним вимогам: адаптивності; гнучкості, динамізму; адекватності; спеціалізації; оптимальності; оперативності; надійності; економічності.

9. Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управ­ління виробництвом: бюрократичні та адаптивні організаційні структури. Бюро­кратичні організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління, ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професій­ними якостями. Адаптивні організаційні структури розробляються та впроваджу­ються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку технологію.

10. Основними типами бюрократичних організаційних структур є: ліній­на, функціональна, лінійно-функціональна (комбінована), продуктова, регіо­нальна. Кожна з них має свої переваги та недоліки і діє ефективно лише за певних обставин.

11. Основними типами адаптивних організаційних структур управління є матрична та конгломератна. їх виникнення зумовлене швидкими змінами умов діяльності організацій (підприємств).

12. Основними принципами формування організаційних структур управлін­ня є: єдність мети; первинність функцій і вторинність структури; функціо­нальна замкнутість підрозділів апарату управління; простота організаційної структури; єдність керівництва; оптимальність норми керованості; оптималь-ність централізованих та децентралізованих форм управління; принцип зво­ротного зв'язку.

13. Формування та вдосконалення організаційних структур управління в сучасних умовах господарювання передбачає врахування динамізму зовніш­нього середовища та реалізацію нових, нетрадиційних для вітчизняних під­приємств функцій управління.

208

Питання

для самоконтролю:

1.У яких значеннях використовується термін "організація"?

2. З яких елементів складається поняття "організації"?

3. Назвіть основні закони теорії організації.

4. Дайте визначення термінів "делегування", "повноваження", "відповідальність".

5. Що таке організаційна структура?

6. Порівняйте переваги і недоліки лінійних та функціональних організаційних структур управління.

7. Порівняйте переваги і недоліки продуктового та регіонального типу організаційних структур управління.

8. Порівняйте переваги і недоліки матричного та конгломератного типу організаційних структур.

9. Дайте порівняльну характеристику двох класів організацій: бюрократичних і адаптивних структур.

10. Яким чином можна підвищити ефективність організа­ційних структур управління у сучасних умовах?

Нові категорії та поняття