Міжнародні економічні зв'язки України

1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ В СТАНОВЛЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі України, нерозривно пов'язано з розвитком між­народного поділу праці і формуванням міждержавних економічних зв'язків. Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи ін­шої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі. Кожна країна світу концентрує на своїй території ви­робництво певних видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі економічні і природні передумови. Країна повинна мати певні переваги перед іншими країнами у виробництві продукції спеціаліза­ції. Для цього необхідно мати: кваліфіковані кадри; дос­татній природно-ресурсний потенціал; вигідне економіко-географічне положення; специфічні агрокліматичні умови; попит на продукцію спеціалізації на світово­му ринку та високий рівень її конкурентоспроможності. Територіальний поділ праці, в тому числі і міжна­родний, є проявом суспільного поділу праці і має істо­ричний характер. У первісному суспільстві поділ праці існував між жіночою і чоловічою працею, між працею дорослих і дітей. Перший суспільний поділ праці від­бувся у зв'язку з поділом племен, що займалися тваринництвом і рослинництвом. Другий — у зв'язку з відокремлням ремесла від землеробства і тваринництва. Але і в першому другому випадках виробництво і споживання продукції локальний, здебільшого замкнутий характер. Третій суспільний поділ праці пов'язаний з появою нового суспільного прошарку населення — купців, що виконували функції посередників регіонами виробництва і регіонами споживання продукції. Завдяки цьому суспільний поділ праці набув ознак територіального. Поява машин привела до підвищення продуктивності праці, збільшення концентрації виробництва промислової продукції окремих регіонах країни. Поява і подальший розвиток сучасних ів транспорту, особливо залізничного, морського, авіаційного, трубопровідного обумовили поглиблення міжнародного терито-льного поділу праці. В інтеграційні, або обмінні процеси втягує-ся все більша кількість країн, територій, віддалених материків. Все це веде до необхідності поглиблення спеціалізації окремих країн, до розширення кількості галузей міжнародної спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які мають свою конкнкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК — основні поставщики нафти на світовий ринок 60% світових поставок).

2. ВПЛИВ МІЖНАРОДНОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПОДІЛУ ПРАЦІ НА ФОРМУВАННЯ МІЖДЕРЖАВНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

В сучасних умовах економічного розвитку України зовніш­ньоекономічні відносини — одна з найважливіших сфер її діяль­ності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації пиробництва, підвищенню рівня його технології та якості продук­ції. Тільки цим шляхом Україна зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок.

Жодна країна світу, на якому б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися поза світо­вим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Міжнародні економічні зв'язки — це система го­сподарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні економічні від­носини сприяють зростання національного доходу, прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв'язки впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх парт­нерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її еко­номіки особливо важливим є повне і ефективне використання зов­нішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Україна як молода суверенна держава не має достатнього до­свіду налагодження економічних зв'язків з іншими країнами сві­ту. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у сві­тове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоекономічну дія­льність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України.

Об'єктивними причинами, що перешкоджають нині входжен­ню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіж­жя може конкурувати не більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнарод­ним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифі­катів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи металу зростають до 25%.

4. ОСНОВНІ ФОРМИ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА КРАЇН СВІТУ

Необхідність докорінної технічної і технологічної модерніза­ції промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспро­можності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективно­го використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостя­ми, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціально-економічна криза, що її нині переживає Україна.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України від­бувається в таких основних формах:

• науково-технічне співробітництво;

• взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

• надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

• створення спільних підприємств;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

• спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих при- І родних ресурсів;

• іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

• міжнародний туризм;

• культурні зв'язки між країнами світу.

• Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації Украї­ни можливий у таких формах:

• запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, ж підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

І • взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

• співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об'єктів вироб­ного призначення і соціальної інфраструктури;

• обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

• співробітництво у збиранні, обробці та використанні науко-г. ехнічної і економічної інформації.

5. СУЧАСНИЙ СТАН ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ. СТРУКТУРА ЕКСПОРТУ

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв'язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв'язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Біло-Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.

Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з країнами і Балтії зовнішньоторговельний баланс з цими країнами істотно покращується. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами перевищує 63% від загального товарообігу, в тому числі по експорту цей показник сягає 60%, а по імпорту — більше ніж 65%. (Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі України. Росія задовольняє майже 100% потреби України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристрої, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп'ютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату.

В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти та ін.

6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ

Проблеми підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави набувають на сучасному етапі виняткового значення.

Це пов'язано, по-перше, з рядом факторій внутрішнього характеру: знаходженням економіки країни на перехідному етапі до ринкової системи господарювання, яка перебуваг в ситуації об'єктивної незбалансованості структури економіки і її повільної структурної перебудови; надмірною енерго- і рссурсосмністю галузей народного господарства; низькою конкурентоспроможністю національного виробництва; поступовим занепадом науково-технічного і високотехнологічного промислового потенціалів та ін.

По-друге, це обумовлено системою зовнішніх факторів: надмірною (від 20 до 90%) залежністю економіки України від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою) залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (COT), Європейському союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях сис­теми ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зов­нішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конку­рентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і пос­луг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяль­ність України через прямі та побічні форми різноманітних торго­вельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень.

Перспективи та основні напрями подальшого розвитку зовніш­ніх економічних зв'язків України з урахуванням їх світової і ре­гіональної геополітичної структури можуть бути визначені та­ким чином.

Країни СНД і Балтії

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємо­вигідних і стабільних економічних зв'язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створен­ня умов для ефективних торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному вироб­ництві. Проте актуальність розвитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв'язків з іншими країнами світу.

Зовнішньоекономічні зв'язки з цією групою країн будуть роз­виватися переважно на двосторонній основі з одночасним вдос­коналенням торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на:

• поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;

• продовження і вдосконалення різних форм торговельно-економічних, коопераційних, інвестиційних двосторонніх сто­сунків з іншими країнами — членами Митного союзу (Казахстан, Киргизстан, Білорусь);

• поглиблення торговельних та інших форм економічних від­носин з країнами, які не є членами Митного союзу (Узбекистан, Туркменистан, Грузія, Вірменія); створення за участю цих країн товарно-транспортних ліній з мінімальним використанням тран­зитних територій третьої країни (через море — залізниця — авто­транспортні шляхи);

• розвиток і поглиблення різнобічного торговельно-економіч­ного співробітництва з Молдовою шляхом обопільної реалізації усіх переваг угоди про вільну торгівлю двостороннього Митного союзу;

• забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигід­них умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства. З цією метою вживатимуться заходи для збільшення експорту українського капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних підприємств нафтогазодобувної та гірничодобувної промисловості країн СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі концесій;

• створення спільних підприємств, транснаціональних компаній, спеціалізованих і кооперативних виробництв на базі угод про спільну діяльність;

• відновлення і зміцнення виробничих зв'язків по кооперації на базі традиційної внутрішньо та міжгалузевої спеціалізації; формування і розвиток нових зв'язків на основі спільного вико­ристання прогресивних технологій;

• розвиток прямих договірних економічних зв'язків з окремими суб'єктами (регіонами) Російської Федерації, насамперед з такими, як Тюмень, Комі, Карелія, Якутія, Башкортостан, Татарстан, Далекий Схід, де зосереджено паливно-енергетичні ресурси, які становлять інтерес для традиційного експорту України;

• забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів (продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машин, устаткування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв'язки торговельно-економічних відносин з заїнами Центральної і Північної Європи.

Наши рекомендации