Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ був прийнятий Комісією Організації Об’єднаннях Націй по праву міжнародної торгівлі в 1976 р. після широких консультацій з арбітражними установами та експертами по арбітражу. У тому ж році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаннях Націй в резолюції 31/98 рекомендувала використовувати цей регламент при врегулюванні спорів, що виникають у контексті міжнародних торгових відносин. Ця рекомендація була внесена виходячи з переконання в тому, що розробка регламенту арбітражу ad hoc (арбітраж, що спеціально створюється для вирішення окремого спору), який би був підходящим для країн з різними правовими, соціальними та економічними системами, буде значним вкладом у розвиток гармонійних міжнародних економічних відносин.

Відтоді Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ став добре відомим та широко використовується в усьому світі, причому не тільки у випадку арбітражу ad hoc. Сторони договорів усе частіше посилаються на цей регламент в арбітражних застереженнях та угодах, і значна кількість арбітражних установ, в тому числі й нашої держави, у тій чи тій формі визнали чи прийняли цей регламент.

Відповідно до ст. 1 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, якщо сторони в договорі послались у письмовій формі про те, що спори стосовно цього договору передаватимуться на розгляд в арбітраж відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ, такі спори підлягають вирішенню відповідно до цього регламенту з такими змінами, про які сторони можуть домовитись у письмовій формі. У регламенті також наведена форма типового арбітражного застереження.

Сторона, що порушує арбітражний розгляд, направляє іншій стороні повідомлення про арбітраж. Арбітражний розгляд вважається початим у день отримання відповідачем повідомлення про арбітраж.

Повідомлення про арбітраж повинно містити:

a) вимогу про передачу спору на арбітражний розгляд;

b) найменування та адресу сторін;

c) посилання на відповідне арбітражне застереження або окре­му арбітражну угоду;

d) посилання на договір, з якого або стосовно якого виникає спір;

e) викладення в загальній формі характеру спору та визначення, у відповідному випадку, розміру спірної суми;

f) зміст позовних вимог;

g) пропозицію відповідно числа арбітрів (тобто один або три), якщо число не було раніше погоджено сторонами.

Якщо сторони завчасно не погодили кількість арбітрів (тобто один або три) та якщо протягом 15 днів після отримання відповідачем повідомлення про арбітраж сторони не домовились про те, що буде один арбітр, то призначається три арбітри.

У разі, якщо повинні бути призначенні три арбітри, кожна сторона призначає по одному арбітру. Призначені таким чином два арбітри обирають третього арбітра, який виступає в якості арбітра-голови арбітражного суду.

З дотриманням регламенту арбітражний суд може вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає належним, за умови рівного відношення до сторін та надання кожній з них на будь-якій стадії процесу всіх можливостей для викладення своєї позиції.

Будь-які документи або інформація, що надаються стороною в арбітражний суд, одночасно передаються нею другій стороні.

Якщо сторони не домовились про місце проведення арбітражного розгляду, таке місце визначається арбітражним судом з урахуванням обставин арбітражного розгляду.

Арбітражне рішення приймається на місці арбітражного розгляду.

Якщо позовна заява не включена до повідомлення про арбітраж, то в межах строку, що визначається арбітражним судом, позивач направляє відповідачу або кожному з арбітрів позовну заяву в письмовій формі. До цієї заяви повинна бути додана копія договору та арбітражної угоди, якщо вона не міститься в договорі.

Позовна заява має містити:

a) найменування та адресу сторін;

b) викладення обставин, що підтверджують позовні вимоги;

c) спірні питання;

d) зміст позовних вимог.

Позивач може додати до своєї позовної заяви всі документи, які він вважає такими, що стосуються справи, або може зробити посилання на документи або інші докази, які він надасть подалі.

Протягом строку, встановленого арбітражним судом, відповідач направляє позивачу та кожному з арбітрів свої заперечення за позовом.

Встановлювані арбітражним судом строки для надання письмових заяв (включаючи позовну заяву та заперечення за позовом) не мають перевищувати 45 днів. Однак арбітражний суд може продовжувати строки, якщо вважає це виправданим.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог або заперечень.

За наявності трьох арбітрів арбітражне рішення або інша постанова арбітражного суду приймається більшістю арбітрів.

Арбітражне рішення викладається у письмовій формі, є кінцевим та обов’язковим для сторін. Сторони зобов’язані виконувати арбітражне рішення без зволікань.

Арбітражне рішення повинно бути підписане арбітрами та міс-
тити вказівку на дату та місце його прийняття. Копії арбітражного рішення, підписані арбітрами, направляються сторонам арбітражним судом.

Арбітражний суд застосовує право, яке сторони узгодили як належне до застосування при вирішенні спору по суті. За відсутності такого погодження сторін арбітражний суд застосовує право, визначене відповідно до колізійних норм, які він вважає засто-
совними.

Треба зазначити, що положення Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ значною мірою використанні у Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та при затвердженні регламенту відповідних арбітражів, про які піде мова далі.

3. Порядок арбітражного розгляду спорів
відповідно до чинного законодавства України

Порядок арбітражного розгляду спорів відповідно до законодавства України регулюється Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Регламентом Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25.08.1994, протокол № 107 (3), та іншими норматив­но-правовими документами.

Під поняттям арбітраж Закон розуміє будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціаль-
но для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійнодіючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Отже, Законом визначені дві самостійні постійнодіючі арбітражні установи (третейські суди) — Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морсь-
ка арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, що за своєю природою є лише законодавчо визначеними різ­новидами арбітражу, котрі створені для зручності суб’єктів зовнішньоекономічних відносин.

Відповідно до Закону України «Про міжнародний комер-
ційний арбітраж» за угодою сторін до нього можуть передава-
тися:

a) спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном;

b) спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їхні спори з іншими суб’єктами права України.

Угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, називається арбітражною угодою.

Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена внаслідок обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відгуком на позов, в яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що міс-
тить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів. Якщо сторони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри.

Сторони можуть за власним розсудом узгодити процеду-
ру призначення арбітра чи арбітрів. У разі відсутності такої
угоди:

a) при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених таким чином арбітрів призначають третього арбітра;

b) при арбітражі з одноособовим арбітром, якщо сторони не домовляться про вибір арбітра, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається Президентом Торгово-промислової палати України.

Третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, у тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, котра не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою, в силу Закону, недійсність арбітражного застереження.

Якщо сторони не домовилися про інше, третейський суд може на прохання будь-якої сторони розпорядитися про вжиття якою-небудь стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає необхідними. Третейський суд може зажадати від будь-якої сторони надати належне забезпечення у зв’язку з такими заходами.

До сторін повинно бути рівне ставлення, і кожній стороні повинні бути надані всі можливості для викладу своєї позиції. За умови дотримання положень Закону сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру розгляду справи третейським судом. У разі відсутності такої угоди третейський суд може, з дотриманням положень Закону, вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає належним. Повноваження, надані третейському суду, включають повноваження на визначен­ня допустимості, належності, істотності та значущості будь-якого доказу.

Сторони можуть на власний розсуд домовитися про місце арбітражу. У разі відсутності такої домовленості місце арбітражу визначається третейським судом з урахуванням обставин справи, включаючи фактор зручності для сторін.

Якщо сторони не домовилися про інше, арбітражний розгляд щодо конкретного спору починається у день, коли прохання про передачу цього спору до арбітражу одержано відповідачем.

Протягом строку, погодженого сторонами або визначеного третейським судом, позивач повинен заявити про обставини, що підтверджують його позовні вимоги, про питання, що підлягають вирішенню, та про зміст своїх позовних вимог, а відповідач повинен заявити свої заперечення з цих причин, якщо тільки сторони не домовилися про інше щодо необхідних реквізитів таких заяв. Сторони можуть подати разом зі своїми заявами всі докумен-ти, які вони вважають такими, що стосуються справи, або можуть зробити посилання на документи або інші докази, які вони представлять надалі.

За умови дотримання будь-якої іншої угоди сторін третейський суд приймає рішення про те, чи провадити усне слухання справи для представлення доказів або усних дебатів, чи здійснювати розгляд тільки на підставі документів та інших матеріалів. Проте, крім того випадку, коли сторони домовилися не провадити усного слухання, третейський суд повинен провести таке слухання на відповід­ній стадії розгляду, якщо про це просить будь-яка зі сторін.

Третейський суд вирішує спір згідно з такими нормами права, що їх сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. У разі відсутності якої-небудь вказівки сторін третейський суд застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними.

При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення третейського суду, якщо сторони не домовились про інше, повинно бути винесене більшістю арбітрів. Проте питання процедури можуть вирішуватись арбітром, що є головою третейського суду, якщо його уповноважать на це сторони або всі члени третейського суду.

Арбітражне рішення мусить бути винесене у письмовій формі та підписане одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіаль-
ному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів третейського суду за умови зазначення причини відсутності інших підписів.

Після винесення арбітражного рішення кожній стороні повин­на бути передана його копія, підписана арбітрами.

Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується.

Як було зазначено вище, в Україні функціонують дві постійно діючі арбітражні установи — Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промис­ловій палаті України.

Компетенція Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України не відрізняється від визначеної Законом компетенції арбітражу.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб’єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права. Зокрема, Морська арбітражна комісія вирішує спори, що випливають із відносин:

1) щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка — море);

2) щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів;

3) щодо морського страхування і перестрахування;

4) пов’язаних із купівлею-продажем, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів;

5) з лоцманської і льодової проводки, агентського та іншого обслуговування морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскільки відповідні операції пов’язані з плаванням таких суден морськими шляхами;

6) пов’язаних із використанням суден для здійснення наукових досліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт;

7) щодо рятування морських суден або морським судном судна внутрішнього плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутрішнього плавання іншого судна внутрішнього плавання;

8) пов’язаних із підніманням затонулих у морі суден та іншого майна;

9) пов’язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внутрішнього плавання, суден внутрішнього плавання у морських водах, а також із заподіянням судном пошкоджень пор-товим спорудам, засобам навігаційної обстановки та іншим об’єктам;

10) пов’язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям чи іншим знаряддям лову, а також з іншим заподіянням шкоди під час здійснення морського рибного промислу.

Морська арбітражна комісія вирішує також спори, що виникають у зв’язку з плаванням морських суден і суден внутрішнього плавання по міжнародних ріках, у випадках, вказаних у цій статті, а також спори, пов’язані зі здійсненням суднами внутрішнього плавання закордонних перевезень.

4. Визнання та виконання судових рішень
у зовнішньоекономічних відносинах

Порядок визнання та приведення у виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої, ніж та держава, де запитується визнання, та приведення виконання зі спорів, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, регулюється Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.).

Відповідно до Конвенції термін арбітражні рішення включає не тільки арбітражні рішення, винесені арбітрами, призначеними по кожній окремій справі, але також і арбітражні рішення, винесені постійними арбітражними органами, до яких сторони звернулись.

Держави, що є сторонами Конвенції, визнають арбітражні рішення як обов’язкові та приводять їх до виконання.

Для отримання визнання та приведення до виконання сторона, що запитує визнання та приведення до виконання, при поданні такого клопотання надає:

a) належним чином завірене дійсне арбітражне рішення або належним чином завірену його копію;

b) дійсну арбітражну угоду або договір, що містить арбітражне застереження, або належним чином завірені їх копії.

Якщо арбітражні рішення викладені не на офіційній мові тієї країни, де запитується визнання та приведення до виконання цього рішення, сторона, яка запитує про визнання та приведення до виконання цього рішення, надає переклад цих документів на таку мову. Переклад має бути завіреним офіційним або присяжним перекладачем, або дипломатичною, або консульською установою.

У визнанні або приведенні до виконання арбітражного рішення може бути відмовлено за клопотанням тієї сторони, проти якої воно спрямоване, тільки якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де запитується визнання та приведення до виконання, докази того, що:

1) сторони арбітражної угоди або договору, що містить арбітражне застереження, були по застосовному до них закону в будь-якій мірі недієздатними або арбітражна угоди чи договір, що містить арбітражне застереження, недійсні по закону, якому їх підпорядкували сторони, а за відсутності такої вказівки — по закону, де рішення було винесено, або

2) сторона, проти якої було винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших підстав не могла надати свої пояснення, або

3) вказане рішення винесено по спору, не передбаченому або який не підпадає під умови арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, або містить постанови з питань, що виходять поза межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що якщо постанова з питань, передбачених арбітражною угодою або застереженням, може бути відділена від тих, що не передбачені, то та частина арбітражного рішення, котра містить постанову з питань, що передбачені арбітражною угодою або застереженням, може бути визнана та приведена до виконання, або

4) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді сторін, або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або

5) рішення ще не є кінцевим для сторін або було скасоване чи призупинене виконанням компетентною владою країни, де воно було винесене, або країни, закон якої застосовується.

Умови і порядок визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів визначаються Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів».

Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.

Рішення іноземного суду може бути пред’явлене до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред’явлене до примусового виконання протягом усього строку про­ведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними обласними, Київським та Севастопольським міськими судами за місцем постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) боржника. У разі коли боржник не має постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження) на території України або місце його постійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезнаходження) невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається відповідним судом Украї­ни за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у порядку, передбаченому міжнародними договорами України. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може бути також подане стягувачем безпосередньо до відповідного суду України. У разі коли міжнародними договорами України передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, відповідний суд України приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.

Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду повинне містити:

a) найменування стягувача або його представника (якщо клопотання подається представником), зазначення їхнього постійного чи тимчасового місця проживання або перебування (місцезнаходження);

b) найменування боржника, зазначення його постійного чи тимчасового місця проживання чи перебування (місцезнаходження) або місцезнаходження його майна в Україні;

c) мотиви подання клопотання.

До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені між­народними договорами України.

У разі коли міжнародними договорами України не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, до клопотання додаються такі документи:

· засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

· офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

· документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

· документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

· документ, що посвідчує повноваження представника стягувача (якщо клопотання подається представником);

· засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

Якщо зазначене клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлене відповідно до вимог, передбачених цим Законом, або до клопотання не додано всі перелічені документи, відповідний суд України повертає їх стягувачеві (або його представникові) без розгляду.

Для розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду по суті забороняється вимагати інші документи та відомості.

Про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відповідний суд України у п’ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само, якщо у місячний строк із часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подане, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що стягувач і боржник повідомляються письмово не пізніше ніж за 10 днів до його розгляду.

За заявою стягувача або боржника і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє сторони.

Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду провадиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. У разі коли рішення іноземного суду вже виконувалося раніше, відповідний суд України визначає, в якій частині чи з якого часу воно підлягає виконанню. Неявка без поважних причин у судове засідання стягувача або борж-
ника або їхніх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання.

Розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом стягувачеві та боржникові у триденний строк з дня постанов-лення ухвали. Якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.

Ухвала, постановлена відповідним судом України про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і строки, передбачені законами України.

На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, відповідний суд України видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом. Дії та заходи з примусового виконання рішення іноземного суду провадяться державними виконавцями у порядку, передбаченому законом.

1. Загальні положення щодо розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності.

2. Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ.

3. Порядок арбітражного розгляду спорів відповідно до чинного законодавства України.

4. Визнання та виконання судових рішень в зовнішньоекономічних відносинах.

Арбітраж — будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Арбітраж ad hoc — арбітраж, що спеціально створюється для вирішення окремого спору.

Арбітражна угода —угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер.

Визнання рішення іноземного суду — поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому Законом.

1. Дати загальну характеристику органів вирішення спорів у зовнішньоекономічних відносинах.

2. Визначити поняття та зміст арбітражного застереження.

3. Охарактеризувати повноваження Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

4. Визначити повноваження Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

5. Назвати повноважні органи для вирішення питання виконання іноземних судових рішень в Україні.

1. Арбітраж ad hoc — це:

а) постійно діючий арбітраж;

b) тимчасово діючий арбітраж;

c) арбітраж, що спеціально створюється для вирішення окремого спору.

2. Якщо сторони завчасно не погодили кількість арбітрів, то:

а) призначається один арбітр;

b) призначається два арбітри;

c) призначається три арбітри.

3. Позовна заява повинна містити:

а) викладення обставин, що підтверджують позовні вимоги;

b) телефони сторін;

c) інформацію про матеріальний стан відповідача.

4. Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду на клопотання стягувача розглядається:

а) місцевими судами;

b) апеляційними обласними судами;

c) Конституційним судом України.

5. Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні:

а) протягом одного року з дня набрання ним законної сили;

b) протягом трьох років з дня набрання ним законної сили;

c) протягом п’яти років з дня набрання ним законної сили.