Комплекс галузей легкої промисловості

Легка промисловість охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву та деякі інші галузі. При розміщенні підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача, трудові ресурси і джерела сировини. Найважливіша галузь легкої промисловості – текстильна, продукція якої створюється на бавовняних, вовняних і лляних підприємствах.

Бавовняна промисловістьУкраїни працює на привізній сировині. Найбільші підприємства знаходяться в Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях та ін. Вовняна промисловість країни представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах. Виробництво килимів зосереджено в Києві, Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької та Закарпатської областей.

Підприємства лляної промисловості знаходяться в Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях. У Житомирі і Рівному працюють великі льонокомбінати. Найбільше підприємство конопледжутової промисловості знаходиться в Одесі.

Трикотажна промисловість країни випускає верхній одяг, білизну, панчохи, шкарпетки. Підприємства галузі є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську, Житомирі. Швейна промисловість розвинута в багатьох містах України, особливо у великих – Києві, Одесі, Харкові, Львові, Луганську, Сумах та ін.

Підприємства шкіряної і взуттєвої промисловості також розміщені переважно у великих містах – Києві, Луганську, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Миколаєві, Запоріжжі. У країні розвинулось хутрове виробництво. Підприємства галузі знаходяться здебільшого у невеликих містах – Балті Одеської, Жмеринці Вінницької, Краснограді Харківської областей. Значними центрами хутрового виробництва є Тисмениця на Івано-Франківщині та Харків.

Нині легка промисловість перебуває в глибокій кризі. Вона майже повністю втратила внутрішній український ринок. Вироби її лише зрідка можна побачити в наших магазинах і на ринках. Тому з провідної галузі господарського комплексу вона перетворилася на другорядну. Частка легкої промисловості у валовому суспільному продукті впала з 12 до 2%.

Соціальний комплекс

До соціального комплексу належить виробництво товарів народного споживання (насамперед легка промисловість), а також сфера послуг (усі види підприємств обслуговування, діяльність яких спрямована на задоволення духовних і матеріальних потреб людей: мережа закладів культури, освіти, охорони здоров'я, торгівлі, сфери побуту тощо).

Головне завдання комплексу – задовольнити щоденні безпосередні матеріальні та духовні потреби кожної людини. Звідси і назва комплексу.

Соціальний комплекс у розвинутих країнах світу перетворився у провідний. Україна теж у майбутньому буде йти цим шляхом. Нині ж найглибша криза спостерігається в легкій промисловості, освіті, охороні здоров'я, культурі.

Інша ситуація в сфері торгівлі і побутовому обслуговуванні. Тут виникло багато недержавних приватних установ, багато людей мають власний бізнес. Розширюється мережа ринків, торгових точок, підприємств, що ремонтують квартири, автомобілі, туристичних фірм тощо.

Соціальний комплекс в Україні має великі можливості для розвитку. Його значення постійно зростатиме. Це відбувається в усіх розвинутих країнах. Причина такого явища в тому, що заможні люди процвітаючої нації все більше часу і грошей витрачають на задоволення зростаючих потреб душі і тіла. У найрозвинутіших країнах соціальний комплекс є одною з провідних і прибуткових сфер економіки. Врешті-решт він займе належне місце і в Україні.

Найпоширеніші підприємства торгівлі і громадського харчування. Вони представлені в кожному населеному пункті країни, вздовж основних транспортних магістралей. Торгівля поділяється на оптову і роздрібну. Підприємства оптової торгівлі закуповують у виробників великі партії товарів і тому концентруються у великих містах і промислових центрах. Крамниці роздрібної торгівлі продають товари безпосередньо кожній людині. В останні роки їхня мережа різко розширилася.

Система закладів охорони здоров'я, відпочинку і фізичної культури працює на профілактику захворювань, здоровий спосіб життя, відновлення здоров'я людей, їхній активний відпочинок. Нині найбільше лікарів усіх спеціальностей зосереджено в Києві (понад 76 на 10 тис. осіб). У Сумській, Чернігівській, Житомирській областях ці показники майже вдвічі нижчі. Майже третина населення країни активно займається спортом. Кількість стадіонів становить понад 1 тис., спортивних залів – 15, футбольних полів – 20 тис. У соціальному комплексі важливе значення має рекреаційне господарство (санаторії, курорти й пансіонати, будинки і бази відпочинку, санаторії-профілакторії, туристичні бази тощо).

Важливу роль у соціальній сфері відіграють заклади освіти і культури. До перших належать середні загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, дитячі садки, дитячі будинки і школи-інтернати, виші навчальні заклади і професійно-технічні училища (ПТУ). Найбільше вищих навчальних закладів у Харкові та області (22), Києві та області (20), Одесі та області (15).

Культурні заклади представлені музичними школами, бібліотеками, клубами тощо. Кожний з нас щодня користується електроенергією, холодною і гарячою водою, каналізацією, сміттєпроводом, газом тощо. В країні склалася мережа житлово-комунальних підприємств та організацій.

За останні роки швидкими темпами зростав обсяг послуг з ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів, перукарень та фотографій. Взагалі вся сфера послуг постійно нарощувала обсяги виробництва і обслуговування. Для характеристики функціонування і розвитку соціальної інфраструктури регіону використовується система економічних показників, яка умовно складається із визначених груп. До першої групи показників належать об'ємні показники, які в абсолютних величинах характеризують обсяги діяльності об'єктів соціальної інфраструктури:

- кількість об'єктів відповідного виду обслуговування (Кі);

- обсяг наданих послуг і-го виду населенню даного регіону (Оі);

- чисельність зайнятих в і-му виді обслуговування (Зі);

- обсяг основних фондів об'єкту і-го виду обслуговування (ОФі).

Другу групу показників складають так звані відносні показники:

- забезпеченість населення і-ми видами обслуговування (ЗНі):

(7.6)

де ПРі – обсяг пропозицій і-го виду обслуговування;

H – чисельність населення регіону (1тис. осіб).

- рівень забезпеченості населення і-м видом обслуговування (РЗНі):

(7.7)

де ЗНі – величина забезпеченості населення і-м видом обслуговування.

Третя група – це структурні показники, які відображають співвідношення між різними видами обслуговування:

- структура різних видів обслуговування визначається як відношення чисельності зайнятих в і-му виді (Зi) до загальної чисельності зайнятих в соціальній інфраструктурі регіону:

(7.8)

де Сз – (Сз₁, Сз₂, ~..,Сзn) – структура різних видів обслуговування за чисельністю зайнятих в соціальній інфраструктурі.

- співвідношення за вартістю основних фондів і-го виду обслуговування:

(7.9)

де ОФі – основні фонди, які приходяться на і-ий вид обслуговування;

Софі – основних фондів, які приходяться на і-ий вид обслуговування;

Соф – (Соф₁, Соф₂, ..., Софі,…, Софn) – структура різних видів обслуговування за вартістю основних фондів соціальної інфраструктури.

Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплексу (АПК) – одна з найважливіших складових господарства країни, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою.

Завдання АПК – забезпечити людей продуктами харчування, а промисловість – відповідною сировиною.

АПК України має світове значення. За розрахунками спеціалістів, наша країна щорічно може виробляти продукти харчування, якими б здатна була прогодувати до 1 млрд. осіб. Потенціал АПК України практично безмежний. Але він нині майже не реалізується. Причини такого становища криються в пануванні в сільському господарстві соціалістичного колгоспного ладу. Нині за кількістю зайнятих (близько 40%) АПК України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені також значні фонди виробничого призначення. Але більшість із них уже морально і матеріально застаріла, техніка спрацьована і не відповідає сучасним вимогам. Тому дуже великі втрати продукції під час її збирання на полях, при перевезенні та зберіганні.

До складу АПК входять сільське господарство і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м'ясна, молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та ін.), а також підприємства й організації, що забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри.

Основою АПК країни,її провідною галуззю є сільське господарство. Характер його спеціалізації, обсяги продукції визначають розвиток і розміщення галузей всіх інших сфер АПК і в першу чергу харчової промисловості. Сільське господарство поділяється на рослинництво і тваринництво. Є вузьке і широке поняття АПК. Вузьке включає в себе лише сільське господарство та галузі промисловості, які переробляють його продукцію. Більш широке розуміння АПК – це коли до його складу відносять ще й галузі машинобудування, які виробляють техніку для сільського господарства і технологічне обладнання для харчової промисловості, транспорт, що перевозить продукцію з поля чи ферми на заводи, систему підготовки кадрів для сільського господарства і харчової промисловості, науково-дослідні установи тощо.

Земельний фонд, головне багатство українського народу, використовується нераціонально. Щорічно скорочується площа орних земель, яка припадає на одного жителя. Меліорація земель не є ефективною. Вчені вважають, що чорноземні ґрунти взагалі не можна поливати. У посушливих районах надлишок води викликає засолення грунтів. Землі України дуже забруднені радіонуклідами, пестицидами і гербіцидами. Значної шкоди сільському господарству завдає підвищення вмісту нітратів у ґрунтах.

Основу рослинництва країни становлять такі культури, як пшениця, жито, кукурудза, рис, ячмінь, овес, просо, гречка, зернобобові. Зерно є основним продуктом харчування людини і сировиною для багатьох галузей промисловості. Воно також забезпечує тваринництво цінними кормами. Тому в структурі посівних площ зернові культури посідають перше місце (58% посівних площ).

Основною зерновою культурою України є озима пшениця, на яку припадає майже 40% валового збору зерна в країні і 34% посівів зернових культур. Основні райони вирощування цієї культури – лісостепова, степова зони і частково Полісся. Яра пшениця поступається озимій врожайністю. Тому вона має незначне поширення, головним чином у степових районах.

Ячмінь друга за розмірами посівних площ і за валовими зборами зерна (близько 20%) яра зернова культура. Його вирощують у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце за площею посівів посідає кукурудза. На неї припадає майже 21% валового збору зерна. Найліпші умови для її вирощування – північний і центральний степ.

Овес займає таку саму площу, як і жито. Його посіви зосереджені на Поліссі та в Передкарпатті.

Велике значення в харчовому раціоні людини мають круп'яні культури – гречка, просо, рис. Гречку сіють у Лісостепу і на Поліссі. Просо вирощують у Лісостепу і Степу. Рис культивують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму. Зернобобові – горох, люпин та соя – дуже цінні кормові та харчові продукти. Горох вирощують переважно на півдні Лісостепу і півночі Степу, люпин – на Поліссі, сою – здебільшого в Степу і Лісостепу.

На базі зернового господарства працюють галузі харчової промисловості: борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська. Борошномельно-круп'яна промисловість забезпечує населення борошном і крупами, а її відходи використовуються для виробництва комбікормів. Підприємства промисловості розміщуються в районах сировини і центрах споживання: Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Звенигороді, Тальному Черкаської області. Дрібніші підприємства є повсюди. Під час масового збирання врожаю зерно відправляється на елеватори, де воно зберігається. Елеватори розміщуються у великих містах, залізничних вузлах, морських портах, а також районах виробництва зерна. Тут знаходяться здебільшого і великі млини.

Кондитерська промисловість також орієнтується в розміщенні на споживача. Найбільші підприємства цієї галузі знаходяться у великих містах – Києві, Харкові, Одесі, Луганську, Львові.

Рівень розвитку, розміщення та технічного оснащення галузей, що переробляють продукцію зернового господарства не відповідає рівню вимог сьогодення. Всі ці галузі мають великі перспективи розвитку. Вони пов'язані з тим, що Україні вигідно продавати не зерно, а готові вироби з нього.

На технічні культури України припадає 18,6% посівних площ. Провідними з них є цукрові буряки та соняшник. З-поміж інших технічних культур поширені також льон-довгунець, коноплі, хміль, тютюн. Україна є основною бурякозбираючою країною світу. Вона посідає перше місце за обсягами валових зборів цукрових буряків. Найбільші площі під культурою (75%) знаходяться в Лісостепу.

Практично кожна агропромислова зона має свій власний набір технічних культур. У майбутньому це дозволятиме поглиблювати спеціалізацію виробництва, уникати внутрідержавної конкуренції, вдосконалювати територіальну організацію АПК.

Розміщення підприємств галузі орієнтується на споживача (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів та ін.). Взагалі, галузі харчової промисловості, які переробляють картоплю, овочі, плоди, ягоди і виноград, мають в Україні майже необмежені можливості розвитку. Нині ж склалася така штучна економічна ситуація, яка призводить до того, що вигідніше цю продукцію завезти з Чилі чи Ізраїлю, ніж вирощувати в Україні. Через це місцева база розвитку переробних галузей весь час скорочувалася, падали обсяги виробництва. Вітчизняні заводи стояли, а готову продукцію завозили з Угорщини, Болгари, Польщі та багатьох інших країн.

Тваринництво забезпечує населення цінними продуктами харчування – молоком, маслом, лініями, а харчову промисловість – сировиною. Тваринництво поділяється на кілька галузей: скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво, звірівництво тощо. Скотарство – провідна галузь тваринництва. Поширене воно в усіх областях і районах України.

Важливе місце серед галузей тваринництва посідає птахівництво. Ця галузь добре розвинута в Київській, Львівській, Донецькій, Дніпропетровській областях. Спеціалізовані підприємства-птахофабрики розмішені довкола великих міст і в курортних регіонах. Вони постачають їм дієтичне м'ясо та яйця. Вівчарство найбільшого поширення набуло в Степу і Карпатах. Продукція галузі дуже цінна. В легкій промисловості використовують вовну, смушки та овчину. Крім того, вівчарство дає м'ясо (баранина), молоко, жир. Кролівництво добре розвинуте на Поліссі та Лісостепу. Шовківництво найпоширеніше в степовій і лісостеповій зонах. Бджільництво як галузь тваринництва, що дає надзвичайно цінну продукцію – мед, віск, прополіс, пилок, маточне молочко, – найпоширеніше в Степу, Лісостепу і Карпатах. Ставкове рибництво має в Україні значні перспективи розвитку. Нині можливості галузі реалізуються далеко не повністю. Найбільше розвинуте ставкове рибництво в Лісостепу і Карпатах.

Сільськогосподарське виробництво в Україні має зональну спеціалізацію. Відповідно до цього склалася і певна спеціалізація переробних галузей легкої і харчової промисловостей. На Поліссі природні умови сприяють розвитку тваринництва (молочно-м'ясне скотарство і свинарство), льонарства, картоплярства і зернового господарства. Розвинуті крохмале-патокова, молочна і м'ясна промисловості. Це – Поліська агропромислова зона. У Лісостепу, де ґрунти родючі і зволоженість достатня, домінує рослинництво буряківничо-зернового напряму з м'ясним скотарством і свинарством. Розвинуті цукрова, молокопереробна і м'ясна промисловості. У Степу на родючих ґрунтах при недостатній зволоженості сформувалася зона зернових та олійних культур з овочівництвом, баштанництвом і виноградарством, м'ясо-молочним скотарством. Розвинуті олійно-жирова, борошномельна, плодоовочева, виноробна промисловості. Навколо великих міст і промислових центрів виникли приміські зони господарств, які спеціалізуються на вирощуванні овочів і фруктів, виробництві молока і м'яса, яєць. Утворення приміських зон визначається не природними умовами, а потребами міст у тваринницькій і плодоовочевій продукції. їх спеціалізація не залежить від природних умов.

Агропромислові зони, які сформувалися в Україні протягом останніх десятків років, не є до кінця ефективними і усталеними. Суб'єктивні чинники в їх формуванні та спеціалізації не подолані й донині. У перспективі дія об'єктивних економічних законів і потреби регіональних, українського та міжнародного ринків суттєво змінять спеціалізацію і обсяги виробництва в кожній зоні.

Контрольні питання:

1 Визначте структуру господарського комплексу України

2 Охарактеризуйте промисловість України – стан та перспективи розвитку.

3 Дайте характеристику металургійному комплексу, його сучасних тенденцій та проблем розвитку.

4 Охарактеризуйте хімічний комплекс, його розвиток та перспективи.

5 Охарактеризуйте лісопромисловий комплекс, сучасний стан та основні проблеми розвитку.

6 Охарактеризуйте будівельний комплекс, його структуру та перспективи розвитку.

7 Охарактеризуйте соціальний комплекс , його стан та проблеми розвитку.

8 Охарактеризуйте агропромисловий комплекс, його структуру, значення та проблеми розвитку.