Визначення структури, основного, обмеженого, впорядкованого асортименту

Сучасне визначення товару

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задо­вольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

У сфері маркетингу товар розглядають як комплекс відчутних та невідчутних характеристик, спрямованих на задоволення потреб споживачів. На думку відомого американського економіста Ф. Котлера, «...товар — це все, що має задовольнити потребу і пропонується ринку з метою привернення уваги, придбання, використання чи споживання».

16.Класифікація споживчих товарів

Споживчі товари за ознакою довговічності бувають тривалого і короткочасного користування. Згідно з поведінкою та звичками споживачів розрізняють товари повсякденного попиту, поперед­нього вибору, особливого попиту, пасивного попиту.

Товари повсякденного попиту, як правило, купують без роздумів, без порівняння з аналогами, здебільшого за звичкою (газети, кава, сигарети). Їх поділяють на товари постійного попиту, що їх купують регулярно; імпульсивної купівлі, які купують незаплановано (жувальна гумка, дрібний сувенір); невідкладних потреб, спричинених певною життєвою ситуацією (купівля електро­обігрівача за сильних морозів).

Товари попереднього вибору купують, порівнюючи спочатку можливі варіанти за критеріями якості, ціни, дизайну. Розрізняють схожі (холодильники, пральні машини) і несхожі (квартири, меблі, будинки) товари.

Товари особливого попиту мають унікальні ознаки або популярні марки, що надають їм престижності. За такі товари покупець готовий сплачувати додатково (автомобіль марки «Мерседес», годинник «Роллекс»).

На товари пасивного попиту покупці з різних причин не звертають особливої уваги доти, доки вони не стають необхідними (послуги страхування, ритуальні послуги).

17. Класифікація споживчих послуг

Послуги також є споживчими цінностями, але вони пере­важно не набирають матеріалізованої форми. Виробник послуг утримує якнайтісніший контакт зі споживачами, а сама суть послуг має здебільшого індивідуальний характер і майже не при­пускає відкладеного використання. Тобто послуги — це специ­фічний вид товару, що зумовлює необхідність особли­во­го підходу та стратегії маркетингових дій.

18. Класифікація товарів виробничого призначення.

залежно від призначення і особли­востей використання вони поділяються на два класи: товари, що безпосередньо витрачаються під час використання, і товари, що втрачають у процесі використання свій ресурс. Використання товарів 1-го класу супроводжується необоротним процесом їх переробки. Це, наприклад, сировина та природне паливо, матеріали тощо. Товари 2-го класу експлуатуються практично без зміни маси і натуральних складників, але зазнають фізичного та морального старіння (зносу): машини, прилади, тех­нічні системи. Частина з них підлягає ремонту (машини, прилади, меблі) решта — ні (валки, електровакуумні вироби).

Залежно від вартості, характеру й терміну використання, а також ролі в технологічному процесі товари виробничого призначення найчастіше поділяють на капітальне та допоміжне обладнання, сировину, напівфабрикати й деталі, а також матеріали.

Капітальне обладнання — це стаціонарні споруди (будівлі різ­ного призначення) та стаціонарне обладнання (важкі верстати, генератори, автоматичні лінії). До допоміжного обладнання належить рухоме та вантажно-транпортне обладнання, організаційно-технічне устаткування. Капітальне та допоміжне обладнання не стає частиною кінцевої продукції і не зазнає зміни форми. Вимоги до цього різновиду товарів з боку виробників і споживачів вельми специфічні, що пояснюється тривалістю використання і великою вартістю таких компонентів виробництва.

Сировина, напівфабрикати і деталі — це товари, які цілком використовуються у процесі виробництва або стають частиною готової продукції. Ці товари значно дешевші, ніж капітальне та допоміжне обладнання, а швидкість їх споживання незмірно вища

19. Класифікація послуг виробничого

Призначення

Послуги виробничого призначення стосуються об’єктів, що не присутні в готових виробах: експлуатація і ремонт обладнання, прибирання споруд і приміщень, охорона тощо. Особливе місце належить діловим послугам щодо організації управління, реклами, бухгалтерського обліку.

20.Товарна номенклатура та її показники.

Товар­на номенклатура — це систематизований перелік усіх асортиментних груп товарів і товарних одиниць, що їх пропонує виробник для реалізації. Основними показниками номенклатури продукції є ширина, насиченість, глибина та гармонійність. Показ­ник ширини дає кількісну оцінку різноманітності продукції фірми, характеризуючи кількість окремих (за призначенням або іншими властивостями) видів продукції, які виготовляє підприємство. Насиченість номенклатури відбиває загальну кількість това­рів, що входять до її складу. Кількістю пропонувань кожного з окремих видів продукції визначається глибина відповідної номенклатури. Міра подібності товарів різних асортиментних груп за призначенням, організацією та технологією виготовлення оцінюється показником гармонійності. Товари, подібні між собою за функціональним призначенням, у господарській практиці об’єд­нуються у класи: швейні вироби, трикотажні товари, галантерейні товари, культтовари тощо. Клас товарів, у свою чергу, поділяється на групи, групи — на види, види — на різновиди, різ­новиди — на марки, моделі, артикули.

Основні показники номенклатури дають кількісну оцінку можли­востей підприємства адаптуватися до змінних та неконтрольованих чинників ринку. Номенклатура товарів та послуг фірми має так органічно поєднуватися, щоб її окремі складові доповнювали одна одну. Принцип синергізму у формуванні номенклатурного пропонування сприяє найбільш ефективному використанню виробничих потужностей, науково-технічної бази, збутової мережі. Повнішу якісну оцінку товарного пропонування можна дістати, вивчивши асортимент продукції.

21.Асортимент продукції та її показники

Під асортиментом розуміють набір однакової за призначенням продукції (послуг), що конкретизується назвами, видом, гатунком, марками, артикулами. Як правило, група товарів певного асортименту характеризується схожістю функціональ­но-корисних властивостей, особливостями виготовлення, обігу та споживання в межах одного й того самого діапазону цін. З метою кількісного оцінювання товарного асортименту застосовують систему показників, які було розглянуто раніше

Характеризуючи виробничий асортимент, здебільшого застосовують такі показники, як ширина, довжина та глибина. Ширина асортименту визначається кількістю виробничих ліній. Довжиною асортименту називають кількість видів продукції, виготовлюваних на одній виробничій лінії. Глибина асортименту — це кількість модифікацій одного й того самого продукту

Незалежно від походження товарів асортиментна політика має забезпечувати:

· задоволення запитів споживачів;

· оптимальне використання технологічних знань та виробничого досвіду фірми;

· залучення нових споживачів;

· сталість фінансових результатів господарської діяльності;

· розширення ринкових сфер виробництва та послуг фірми.

Визначення структури, основного, обмеженого, впорядкованого асортименту.

Під структурою асортименту розуміють склад однотип­них видів виробів. Основний асортимент — це головна складова асортименту, що приносить переважну частку прибутку. Додатковий асортимент доповнює основний у формі нетрадиційних послуг, які надаються підприємством. Здебільшого в додатковому асортименті реалізуються тільки ті товари та послуги, що гарантують обов’язковий прибуток. Досягається останнє у випадках, коли споживач не очікує наявності таких товарів у продажу (приємний сюрприз, несподіванка). З розширенням асортименту пов’язують залучення до виробництва додаткових видів продукції, товарів і груп товарів. Поглиблення асортименту — це спосіб розширення можливостей збуту за рахунок індивідуальних, особ­ливих товарів, які задовольняють унікальні запити споживачів. Такі дії передбачають пропонування покупцям деяких видів або типів продукції в різних модифікаціях. Обмеження асортименту здійснюється в разі скорочення виробничих та фінансових можливостей, що сталося внаслідок коливань попиту і спадів кон’ю­нктури.

24. Правила взаємодії попиту та пропонування товарів.

Взаємодія попиту і пропонування підпорядкована таким закономірностям.

· Збільшення попиту зумовлює зростання рівноважної ціни та рівноважної кількості товару.

· Зменшення попиту призводить до падіння рівноважної ціни та зменшення рівноважної кількості товару.

· Збільшення пропонування тягне за собою збільшення рівноважної кількості товару.

· Зі скороченням збільшується рівноважна ціна і зменшується рівноважна кількість товару.

26.Поняття еластичності попиту за ціною та його використання в товарній політиці.

Як правило, товари повсякденного попиту та продукція вироб­ничо-технічного призначення належать до товарів низькоеластичного попиту. Попит на споживчі товари тривалого користування (автомобілі, складна побутова електроніка, меблі) чутливий до зміни цін, що є характерною ознакою товарів високоеластичного попиту. Еластичність попиту необхідно брати до уваги, вибираючи цінову політику та методи ціноутворення.

Щоб оцінити еластичність, беруть до уваги її абсолютний розмір у додатних одиницях. Якщо показник Ец більший за одиницю — попит еластичний і навіть незначна зміна ціни призводить до його відчутного коливання. Коли показник Ец менший за одиницю, спостерігається нееластичний попит. Якщо Ец дорівнює одиниці, попит вважається унітарним. У цьому разі ступені змін попиту й ціни збігаються

1 (Ец > 1) - «Еластичний» або «відносно еластичний» - зміна попиту більша за зміну ціни

2. Ец = 1-Унітарний або «одиночно еластичний» - Зміна попиту (у відсотках) дорівнює зміні ціни (у відсотках)

3.Менша
1 (Ец < 1) - «Нееластичний» або «відносно нееластичний» - Зміна попиту (у відсотках) мен­ша, ніж зміна ці­ни (у відсотках

27. Визначення показника попиту за ціною.

У ринковій економіці ціна товару має відшкодувати валові витрати виробництва та обігу і дати певний прибуток. Максимальний розмір ціни визначається попитом. При цьому ціна і попит перебувають в обернено пропорційній залежності: для більшості товарів показники попиту зі зростанням цін зменшуються і навпаки. Кількісний вираз цієї залежності подається за допомогою показника цінової еластичності Ец, що обчислюється як відношення зміни попиту (у відсотках) до зміни ціни (у відсотках):

де П₁,П₂ — обсяг відповідно початкового і кінцевого попиту;

Ц₁,Ц₂ — рівень відповідно початкової і зміненої ціни.

31. Політика наміченого прибутку та низьких цін.

Політика низьких цін застосовується щодо товарів із високою еластичністю попиту, здебільшого товарів три­валого використання. Стосовно товарів із високою еластичністю попиту здійснюють також політику оптимального рівня цін, коли ціна встановлюється на такому рівні, який забезпечує максимальну різницю між загальними прибутками та витратами на виробництво, а також максимальний збут товарів. З урахуванням еластичності попиту проводиться також політика цінової сегмента­ції, коли ціни на однаковий товар диференціюються на різних сег­ментах ринку. Там де попит нееластичний, упроваджуються високі ціни, а за високої еластичності ціни знижуються.

Політика запланованого прибутку та низьких цін базується на стратегії зниження витрат, яка може призвести до звуження товар­ної номенклатури, переходу на випуск лише стандартних продуктів і скорочення модифікацій товару, збіднення асортименту виробів та зниження їхньої конкурентоспроможності.

32. Політика високих цін на товари з унікальними властивостями.

Політика високих цін на товари з унікальними характеристиками безпосередньо залежить від властивостей продукції, що реалізується. Підприємство має змогу встановлювати підвищені ціни, якщо пропоновані товари відрізняються від наявних якістю, рівнем організації та функціонування збутової мережі. Але найбільший ефект досягається поєднанням у ціновій політиці низьких цін та унікальних властивостей товару.

33. Політика «зняття вершків» та її застосування в ціноутворенні.

Політика «зняття вершків» застосовується до нових товарів
і пов’язана з установленням максимально можливої початкової ціни та її поступовим зниженням, що дає змогу підприємству покривати додаткові витрати на етапі впровадження товару. Ціна знижується для залучення нових покупців після того, як скорочується первісний збут. Для здійснення такої політики потрібно мати принципово новий товар із надійним патентним захистом та високим попитом. Якщо новий товар не має надійного патентного захисту, застосовується цінова політика проникнення. За високої конкуренції на такий товар установлюються низькі ціни, ниж­чі від цін конкурентів, за рахунок чого збільшується контингент споживачів. Політика проникнення виправдовується щодо масового виробництва, яке уможливлює компенсацію сукупним масовим прибутком певних втрат за окремими різновидами товарів.

36. Політика психологічного ціноутворення.

На ринках споживчих товарів часто практикується здійснення цінової політики, що базується на знанні психології людей. Таке ціноутворення застосовується для продажу товарів у « престижних» крамницях за підвищеними цінами. Зрозуміло, що збільшен­ня ціни не завжди пов’язується з якістю, але принаймні створює належну ілюзію.

37. Цінова політика стимулювання комплексних продаж.

Інколи ціни встановлюються залежно від їхнього рівня в підприємства – лідера галузі. Політика наслідування лідера є пасивною і застосовується, головно, невеликими підприємствами. Активнішою є політика стимулювання комплексного продажу, що має місце для реалізації комплексів та комплектів товарів. Наприклад, продаж тракторів з комплектом начіпного та причіпного обладнання. Фірма встановлює відносно збиткову ціну на сам трактор, але завдяки стимулюванню продажу всього комплексу, на окремі елементи якого призначаються підвищені ціни, досягається загальний запланований обсяг прибутку.

38. Головні етапи ціноутворення.

Існують шість головних етапів ціноутворення, а саме:

39. Методи ціноутворення.

Існують такі методи ціноутворення, а саме:

· Метод ціноутворення на засадах беззбитковості (забезпечення цільового прибутку), згідно з яким ціну визначають, виходячи з бажаного для фірми доходу.

· Метод установлення ціни на основі відчуття споживчої цінності товару передбачає головним чинником ціноутворення сприйняття та оцінювання товару покупцем.

· Метод ціноутворення „середні витрати плюс прибуток” передбачає нарахування певної націнки на собівартість товару.

· Метод установлення ціни „за аналогією” – фірма орієнтується передовсім на конкурентів.

40. Види цін.

У комплексі сучасного маркетингу використовується багато видів цін. Наприклад, стандартні ціни, що їх фірми намагаються зберегти незмінними протягом тривалого часу. Залежно від наявності у споживача можливості вибору (тобто можливості торгуватися) розробляються гнучкі ціни. У разі купівлі великих партій товару надаються знижки з ціни, що передбачають певний зиск як для споживача, так і для продавця. У межах однієї асортиментної групи товарів ціна формує цінову лінію, що пов’язується з рівнем якості. У сфері товарного пропонування розрізняють оптові, роздрібні та закупівельні ціни, а також ціни на тарифи та послуги.

41. Види «франко цін на товари».

Термін „франко” визначає до якого пункту на шляху просування товару від виробника до споживача транспортні витрати включаються в цінй товару. Ці пункти та варіанти цін можна класифікувати так:

· Відпускна ціна виробника – ціна „франко – склад постачальника” або ціна „ex works”. Споживач оплачує всі витрати на доставку.

· Ціна, що передбачає витрати на доставку товару від продуцента до залізничної станції відправлення та його завантаження у вагон, має назву „ціна франко – вагон (станція відправлення)”.

· Якщо за міждержавних поставок, ціна передбачає оплату всіх витрат на транспортування товару до кордону, вона має назву – „ціна франко – кордон”, або „ціна Deliver at frontier„ (товар, доставлений до кордону).

· Ціна, що передбачає оплату фірмою – постачальником доставку до порту з вивантаженням товарів на причалі перед судном має назву „ціна франко – порт відправлення „ або „франко – уздовж борту судна”. Її міжнародна назва „FAS (ФАС) – free alonqside ship”.

· Ціна „франко – судно (порт відправлення)” – „ FOB (ФОБ) – free on board” додатково передбачає витрати на завантаження продукції на борт.

· Ціна, що включає оплату постачальником доставки до порту призначення, має назву „ціна франко – судно – порт призначення”, або „ CAF (КАФ) – cost and freight” (вартість і фрахт).

· Ціна, „франко – судно – порт призначення та страхування”, або ціна „CIF – cost, Insurance, Freight” включає вартість товару, його страхування на випадок псування чи втрати, а також фрахт.

· Ціна, яка передбачає оплату постачальником усіх витрат до порту призначення разом ізвартістю розвантаження, має назву – „ціна франко – порт призначення”(ex quaq - із пристані).

· Ціна „франко – склад споживача” (delivered dutipaid – поставлено, мито сплачено) передбачає оплату постачальником усіх витрат на доставку продукції споживачу.

42. Методи розрахунків базових цін.

Розрізняють п’ять основних методів розрахунку базових цін:

· метод повних витрат;

· метод вартості виготовлення;

· метод граничних (маржинальних) витрат;

· метод рентабельності (прибутковості) інвестицій;

· метод маркетингових (ринкових) оцінок.

Метод повних витрат є найпоширенішим. До повної суми витрат (постійних і змінних) додається сума, що відповідає нормі прибутку.

Метод вартості виготовлення доповнює попередній і застосовується у специфічних умовах прийняття поточних господарських рішень щодо збільшення маси прибутку завдяки розвитку виробництва, зміні асортиментної політики чи виконанню одноразових замовлень.

Метод граничних (маржинальних) витрат визначення базової ціни має широке застосування в ринковій економіці. До перемінних витрат на одиницю продукції додається сума (відсоток), що уможливлює отримання достатньої норми прибутку для фірми.

Метод рентабельності (прибутковості) інвестицій базується на тому, що інноваційний проект повинен забезпечити прибутковість не меншу вартості запозичених коштів. До сумарних витрат на одиницю продукції додається сума відсотків за кредит.

Метод маркетингових (ринкових) оцінок передбачає значну невизначеність розміру ціни залежно від ринкової кон’юнктури, стану внутрішнього та зовнішнього середовища. Він має декілька різновидів:

· метод реакції покупців, коли продавець намагається з’я­сувати ціну, за якою покупець з великою ймовірністю купує товар;

· метод придатної ціни, що орієнтується на цінові чинники підвищення конкурентоспроможності без урахування власного фінансового стану;

· тендерний метод, згідно з яким покупці беруть участь у ціновому пропонуванні.

43. Метод маркетингових оцінок при встановлені базової ціни.

Метод маркетингових (ринкових) оцінок передбачає значну невизначеність розміру ціни залежно від ринкової кон’юнктури, стану внутрішнього та зовнішнього середовища. Він має декілька різновидів:

· метод реакції покупців, коли продавець намагається з’я­сувати ціну, за якою покупець з великою ймовірністю купує товар;

· метод придатної ціни, що орієнтується на цінові чинники підвищення конкурентоспроможності без урахування власного фінансового стану;

· тендерний метод, згідно з яким покупці беруть участь у ціновому пропонуванні.

44. Визначення якості та класу (гатунку) продукції.

Під якістю розуміють сукупність властивостей і характеристик продукції (послуг), що дають змогу задовольнити обумовлені та передбачені потреби. Міра придатності товару задовольняти відповідну потребу споживача оцінюється за допомогою спеціальних показників якості — кількісних характеристик однієї або кількох властивостей продукції, що визначаються за конкретних умов її створення або використання. Отже, якість продукту — це ступінь до якого сукупність власних характеристик (відмітних властивостей) задовольняє вимоги.

Поняття клас (гатунок)є показником категорії або розряду, що стосується властивостей і характеристик товару чи послуги. Цей показник відображає передбачувану (або визнану) різницю у вимогах до продукції. Її основою є функціональний взаємозв’язок між вартістю та ефективністю експлуатації об’єкта.

Розглядають такі класи характеристик:

· фізико-механічні, електричні, хімічні, біологічні;

· органолептичні — пов’язані з нюхом, дотиком, смаком, зором, слухом;

· поведінкові — ввічливість, чесність правдивість;

· часові — визначаються пунктуальністю, безвідмовністю, готовністю;

· ергономічні та функціональні — такі, з якими ототожнюються фізіологічна пристосованість та максимальні швидкість, місткість, вантажомісткість тощо.

45. Категорії якості обслуговування.

На думку японських фахівців якість обслуговування за важливістю для соживача можна розподілити на п’ять категорій, а саме:

· Внутрішня якість, що непомітна для споживача. Це, наприклад, технічне обслуговування складного обладнання різних типів.

· Матеріальна якість, яка помітна для споживача – оздоблення інтерєру в готелях, строк служби запасних частин, розмір сидінь у потягах та літаках і взагалі зручність усього того, за що споживач сплачує гроші,

· Нематеріальна якість, що помітна для споживача. Наприклад, достовірність рекламних обяв, брак помилок у різній документації тощо,

· Час обслуговування,

· Психологічна якість обслуговування (гостинність, увічливість, привітність).

46. Визначення рівня якості продукції.

Відносну характеристику якості товару, що є наслідком порівняння її показників із відповідними базовими, заведено вважати так званим рівнем якості. Цей показник, по суті, є мірилом якості, і включає технічний рівень виробу, добротність його виготовлення, ефективність експлуатації або використання.

Технічний рівень якості визначається за допомогою системи спеціальних показників,що являють собою кількісну характеристику найсуттєвіших однорідних властивостей товару (послуги). Найбільше застосування в маркетинговій діяльності мають одиничні показники, які характеризують окремі властивості товару.

47. Показники якості продукції.

Найчастіше в маркетинговій діяльності використовуються такі показники, а саме

· призначення. Як правило до цієї групи належать класифікаційні показники, показники складу та структури, можливої сфери застосування, технічної досконалості. Наприклад, класифікаційні показники для екскаваторів — місткість ковша та довжина стріли, для автобуса — кількість місць та потужність двигуна, для вантажних автомобілів — вантажопідйомність, швидкість, прохідність. Прикладом показників складу і структури для нафти є відсоток вуглеводню, для тканин — відсотковий склад різних видів пряжі і структура переплетінь, для харчових продуктів — процентний вміст цукру, солі, жиру. Відповідність дійсності оголошеного виробником призначення оцінює споживач. Це, наприклад, смак і калорійність — для харчових продуктів, водонепроникність — для плащових тканин, міцність та стійкість забарвлення — для швейних виробів;

· надійності, яка оцінює можливості виробу постійно функціонувати в межах оголошеного терміну. Вона визначається за допомогою показників безвідказності, довговічності, ремонтопридатності. Особливе значення в маркетинговій діяльності мають показники пристосованості товару до зберігання. Термін зберігання — це календарний час збереження та перевезень товару без зниження його якості. Показники надійності визначають терміни гарантійних зобов’язань виробників щодо споживачів товарів. Гарантійні терміни експлуатації та збереження визначаються в роках і місяцях, а гарантована роботоздатність — у годинах, циклах, кілометрах тощо;

· еергономічні, за допомогою яких оцінюють систему «людина — виріб — середовище». Ергономічні показники якості свідчать, наскільки технічні і конструктивні рішення виробу враховують комплекс вимог щодо пристосування до біологічних властивостей людини та характеристик середовища використання товару. До ергономічних належать гігієнічні, антропометричні, фізіологічні та психологічні показники якості.

· естетичності. Естетична якість товару оцінюється показниками інформаційної виразності, раціональності форми, цілісності композиції, досконалості виробничого виконання та стабільності товарного вигляду. Інформаційна виразність — це відображення у формі товару соціально-естетичних ідей, відповідність стилю та моді, а також яскраве відбиття його споживацької суті. Раціональність форми засвідчує, наскільки зовнішній вигляд і конструктивне вирішення виробу відбивають його головне призначення, особливості використаних матеріалів та технології виготовлення. Цілісність композиції полягає в організованості її просторової структури, тектонічності, пластичності, упорядкованості графічних зображувальних елементів. Особливість естетичних показників якості полягає в тім, що їх вимірювання можливе тільки за допомогою суб’єктивних методів спеціальними експертними комісіями;

48. Показники технічного рівня якості продукції.

Існують такі показники технічного рівня якості продукції, а саме

· транспортабельності. Ці показники в маркетинговій діяльності мають винятково важливе значення. Вони визначають пристосованість продукції до транспортування, підготовчих і кінцевих операцій перевезення. З їх допомогою оцінюють придатність виробів для пакування, вантажно-розвантажувальних операцій і доставляння споживачам конкретним видом транспорту. Здебільшого ці показники подаються у вартісній оцінці. У вітчизняній практиці показники транспортабельності охоплюють такий комплекс характеристик:

ü середню трудомісткість підготовки одиниці продукції до перевезень (із навантаженням та закріпленням включно);

ü середню вартість пакування продукції в тару;

ü середню вартість перевезень продукції на 1 км певним видом транспорту;

ü середню тривалість розвантаження партії товару з одиниці рухомого складу.

Проте різноманітність продукції і видів транспортних засобів унеможливлює складання вичерпного переліку прямих показників транспортабельності;

· екологічності. Ці показники характеризують рівень негатив­ного впливу на довкілля під час експлуатації продукції. Вони відбивають вимоги до раціональної взаємодії між діяльністю людини та навколишнім середовищем. Оцінюючи якість товару, застосовують такі показники екологічності:

ü вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище;

ü імовірність викиду шкідливих частинок, газів, випромінювань під час зберігання, транспортування та використання продукції. Вимоги та норми щодо охорони довкілля стандартів ІСО, нормативних документів Європейського союзу неодмінно беруться до уваги, коли йдеться про визначення конкурентоспроможності товару, що планується для експортних поставок;

· безпеки. Ці показники визначають безпечність і нешкідливість споживання товару. Для засобів виробництва показники безпеки враховують комплекс вимог, дотримання яких за умов аварійної ситуації захистить працівників від шкідливого механічного, електричного й теплового впливу, а також від вибухонебезпечних та отруйних випарів, акустичних шумів, радіоактивних випромінювань. До показників безпеки належать:

ü проміжок часу, протягом якого гарантується безпека праці людини;

ü час спрацювання захисних пристроїв;

ü електрична міцність високовольтних кіл;

ü наявність блокувальних пристроїв, ременів безпеки, аварійної сигналізації.

49. Показники якості виготовлення продукції.

Існують такі показники якості виготовлення продукції, а саме

· технологічності, тобто показника якості, що характеризує можливість оптимізації витрат матеріалів, праці, коштів і часу у процесі технологічної підготовки виробництва, виготовлення та використання товару. Показник технологічності виробу оцінює його досконалість як об’єкта проектування, виробництва та експлуатації. Цей показник неодмінно беруть до уваги на всіх стадіях розробки конструкторської документації. Його головна мета — зменшення матеріаломісткості, собівартості та часу виго­товлення продукції, а також скорочення витрат на монтаж, технічне обслуговування і ремонт виробів за межами підприємства-виробника. Найпоширенішими показниками технологічності є трудомісткість виготовлення і технологічна собівартість виробу;

· уніфікації. Цими показниками оцінюють ступінь досконалості конструкції виробу, рівень наступності її технічних рішень. Наступність — одна із закономірностей розвитку матеріального світу, зокрема й техніки — має загальний та всеосяжний характер. Високий рівень уніфікації виробу сприяє скороченню термінів і обсягів проектних робіт, витрат на створення дослідного зразка, зниженню собівартості виготовлення продукції. Оптимальний зв’язок між досягнутими (традиційними) і новими (оригінальними) технічними рішеннями створює сприятливі умови для застосування ефективної маркетингової цінової стратегії з метою впровадження товару на ринок;

50. Джерела інформації щодо вимог до показників якості продукції.

Джерелами такої інформації можутьбути:

· Матеріали випробувань і обстежень зразків найліпших виробів,

· Результати виставок, ярмарок, відвідувань фірм,

· Офіційні публікації міжнародних, регіональних і національних організацій зі стандартизації, сертифікації і контролю якості,

· Друковані матеріали економічних, науково – технічних, зовнішньоторговельних, неурядових та інших регіональних і національних організацій, а також фірм,

· Офіційні матеріали державних зовнішньоторговельних організацій,

· Рекламні видання, прайс – листки, проспекти, каталоги,

· Дані системи споживчої кооперації, спілок захисту прав споживачів, підприємств сервісного обслуговування,

· Опитування потенційних покупців, щодо їхніх побажань до продукції, яку готують до випуску.

Слід зазначити, що джерела офіційної інформації дають тільки загальнодоступні відомості, а тому не забезпечують стратегічних переваг. Такі переваги, як правило, дають неофіційні джерела або спеціальні маркетингові дослідження.

51. Поняття якісного та високоякісного товару з позицій споживача.

Якісним можна вважати товар, який задовольняє певні очікування споживача і має придатну для нього ціну. Якщо товар задовольнятиме бажання покупця і матиме нижчу ціну, ніж він передбачав, покупець схильний уважати його високоякісним.

52. Призначення Міжнародних стандартів серії ICO 9000.

Для врегулювання процесу перевірки систем якості Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) було затверджено серію міжнародних стандартів МС ІSО 9000. В Україні, як і в багатьох інших країнах, ці стандарти піднесено до рангу національних. Їх використовують для оцінювання системи управління якістю під час укладання контрактів між підприємствами.

Новою редакцією сім’ї стандартів iso 9000:2000 додатково уможливлюється також використання інших концептуальних підходів до формування систем якості. Завдяки цьому вісім основоложних принципів формування та функціонування систем якості за ІSО 9000:2000 тотожні відповідним підходам концепції всеосяжного управління якістю (TQM) (рис. 21).

53. Головні напрямки загальної політики щодо якості продукції.

Головні напрямки загальної політики щодо якості продукції такі:

· Поліпшення економічного стану підприємства внаслідок підвищення якості товарів,

· Розширення або вихід на нові ринки збуту з високоякісною продукцією,

· Досягнення технічного рівня продукції, що перевищує рівень товарів провідних фірм,

· Орієнтація на задоволення вимог споживачів окремих галузей або регіонів,

· Освоєння виробів, функціональні можливості яких базуються на нових принципах,

· Поліпшення найважливіших показників якості продукції,

· Збільшення термінів гарантій на продукцію та поліпшення сервісу.

54. Принцип орієнтації організації на замовника в стандартах ICO 9000:2000

Орієнтація організації на замовника(customer focus). Діяльність усякої організації залежить від її замовників. Тому організаціям потрібно розуміти поточні та майбутні запити замовника, вміти своєчасно виконувати його вимоги, намагання перевершити його очікування. Варто мати на увазі, що очікування споживачів пов’язуються не тільки з якістю продукції, але й із ціною, режимом і умовами поставляння та умовами обслуговування в разі використання продукції. Необхідно також забезпечувати збалансований підхід до запитів споживачів і потреб інших сторін (акціонерів, постачальників, регіонів, суспільства в цілому), які зацікавлені в результатах діяльності організації.

55. Принцип првідної ролі керівництва в стандартах ICO 9000:2000.

Провідна роль керівництва (leadership). Керівники встановлюють єдність мети, напрямку та внутрішнього середовища організації. Вони створюють умови, за яких співробітники можуть бути повністю залучені до справ з досягнення цілей організації. Для цього потрібно, щоб керівники вищої ланки особистим прикладом демонстрували відданість ідеї якості. Завданням керівництва є забезпечення атмосфери довіри, ініціювання, визнання і заохочення внеску працівників, підтримка відкритих і чесних взаємовідносин. Керівництво має постійно піклуватися навчанням персоналу, забезпечувати необхідними ресурсами розв’язання завдань якості. Головним способом реалізації цього принципу є визначення керівництвом організації довгострокової політики й місії щодо якості та трансформація цієї політики у придатні для вимірювання цілі й завдання конкретним виробничим і функціональним підрозділам.

56. Принцип залучення співробітників в стандартах ICO 9000:2000.

Залучення співробітників (involvement of people). Співробітники — це найсуттєвіша і найцінніша частина організації. Найповніше використання можливостей співробітників може принести організації максимальний зиск. Система якості та її механізми мають спонукати ініціативу співробітників до постійного поліпшення якості діяльності організації, брати на себе відповідальність у розв’язанні проблем якості, активно поповнювати свої знання, передавати свій досвід колегам, позитивно представляти свою організацію споживачам і всім зацікавленим сторонам.

57. Принцип процесо-орієнтованого підходу в стандартах ICO 9000:2000.

Процесо-орієнтований підхід (process approach). Будь яка праця, що має вхідні стимули, перетворювані на вихідні результати, являє собою процес. Для ефективного функціонування організація має виявити взаємозв’язані процеси своєї діяльності та керувати ними. Склад процесів, які відповідають конкретним функціям, визначається за допомогою організаційної структури. Склад спеціальних функцій визначається за допомогою логічного аналізу діяльності безпосередніх виконавців. Сформований перелік про­цесів систематизується й закріплюється документально з обов’язковим визначенням менеджера (власника, лідера) процесу з-поміж висококваліфікованих фахівців. Після попередньої підготовки здійснюється ранжування процесів відповідно до конкретних функцій та за ступенем їхнього впливу на досягнення цілей організації: головних і другорядних; основних і допоміжних. Із упорядкованої множини процесів насамперед виокремлюються бізнес-процеси, що можуть принести прибуток чи інші вигоди. Саме таке виокремлення дає змогу ефективно розподіляти ресурси в управлінні діяльністю організації. Взаємодіючи з іншими процесами, менеджер процесу є одночасно постачальником і споживачем матеріальної та інформаційної продукції. Як споживач менеджер процесу формує свої вимоги до продукції, а як постачальник — оцінює вимоги свого споживача з відповідним документальним оформленням. Завдання системи — створити документацію системи якості з найменшим ризиком прояву невідповідностей у продукції.

58. Принцип постійного удосконалення в стандартах ICO 9000:2000.

Постійне удосконалення (continual improvement). Постійне вдосконалення має бути незмінною метою організації. У стандартах ISO 9000:2000 наголошується, що успішне функціонування організації може бути результатом упровадження системи менеджменту якості, розробленої на принципі постійного поліпшення. Саме система менеджменту якості може забезпечити основу постійного вдосконалення та задоволення споживачів. Для визначення мінливості (варіабельності) процесів та їх результатів можуть застосовуватися статистичні методи. Організація має сприяти безперервному вдосконаленню, упроваджуючи політику щодо якості, використовуючи результати аудиту якості, аналізуючи дані коригувальних і упереджувальних дій, виважено оцінюючи керівництво.

59. Принцип прийняття рішень, що базуються на фактах в стандартах ICO 9000:2000.

Прийняття рішень, що базуються на фактах (factual approach to decision making). Ефективні рішення завжди базуються як на логічному, так і на інтуїтивному аналізі даних та інформації. Цей принцип є альтернативою найпоширенішому у практиці способу прийняття рішень на основі інтуїції, відчуття, кон’юнктури, минулого досвіду, припущень тощо. Рішення будуть найефективнішими, якщо базуватимуться на аналізі реальних даних та інформації. Для цього потрібні вимірювання і збір достовірних та точних даних, які стосуються визначеного завдання. Нагромадження та аналіз інформації передбачає володіння спеціальними знаннями, застосування спеціальних методів (передусім — статистичних).

60. Принцип взаємовигідних відносин з постачальниками в стандартах ICO 9000:2000.

Взаємовигідні відносини з постачальниками (mutually beneficial supplier relationships). Якщо відносини між постачальниками формуються на взаємовигідній основі, вони сприяють розширенню можливостей обох організацій. Це досягається ідентифікацією основних постачальників, налагодженням чітких і відкритих зв’язків та відносин, які базуються на збалансуванні короткострокових і довгострокових цілей сторін. Потрібні також обмін інформацією та планами на майбутнє, спільна праця щодо чіткого розуміння потреб споживачів, ініціювання обопільних розробок і удосконалень продукції та процесів. Система менеджменту якості повинна мати стимулювальні механізми стосовно визнання досягнень постачальника.

61. «Петля якості» та її етапи.

У міжнародних стандартах життєвий цикл продукції розподілено на окремі етапи, що в сукупності створюють так звану петлю якості. Це, власне, схематична модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість продукції або послуги на різних стадіях – від визначення потреб до оцінювання міри їх задоволення. Найчастіше „петлю якості” зображають графічно – у вигляді кола, на якому за ходом годинникової стрілки позначаються окремі етапи повного життєвого циклу продукції.

„Петля якості” охоплює такі етапи:

· маркетинг, пошук та вивчення ринку,

· проектування і опрацювання технічних вимог до продукції,

· матеріально – технічне постачання,

· підготовка та розроблення виробничих процесів,

· виробництво,

· контроль, випробування і аналіз,

· пакування та збереження,

· реалізація та розподіл продукції,

· монтаж і експлуатація,

· технічна допомога та обслуговування,

· утилізіція відходів після використання.

62. Вимоги «петлі якості» до функції маркетингу.

Міжнародні стандарти встановлюють вимоги до окремих етапів „петлі якості”. Зрозуміло, що за умов ринкової економіки маркетинг має виняткове значення для планування асортименту, вартості та термінів виробництва товарів і послуг. Маркетологі мають забезпечити підприємство докладним звітом про вимоги до продукції. Цей звіт може мати форму короткого опису виробу з характеристиками продукції (зокрема вплив на стан довкілля, надійність, безпека), органолептичними вимогами (стиль, відповідність моді, колір, смак, запах). Крім того, у ньому мають бути посилання на належні стандарти та законодавчі регламенти, вимоги до упаковки, а також до запасів забезпечення та перевірки якості.

Система якості повинна забезпечити створення проекту, який відповідає сучасним виробничо – технічним досягненням та вимогам споживачів. Основні вимоги до проекту, отримані внаслідок маркетингових досліджень, мають бути зафіксовані в короткому описі. Для опрацювання проекту в багатьох випадках є доцільним створення тимчасових творчих бригад із провідних конструкторів, технологів, маркетологів та інших фахівців підприємства.

63. Вимоги «петлі якості» до матеріально технічного постачання.

З огляду на особливості функціонування підприємства за умов перехідної економіки суттєве значення мають вимоги „петлі якості” до функції матеріально – технічного постачання. Продуцент несе одноосібну відповідальність за високі властивості кінцевої продукції. Замовника не цікавить якість матеріальних ресурсів, придбаних для організації виробництва. Тому продуцент мусить подбати про вибір надійних постачальників, здійснення вхідного контролю та реєстрацію даних про властивості сировини, напівфабрикатів, деталей тощо. Головна мета замовника і постачальників – установити між собою такі довірчі відносини, які б уможливлювали випуск високоякісної продукції з мінімальною необхідністю вхідного контролю та коригуючих дій у процесі виробництва.