Сутність та характеристика програмно-цільового управління.

Необхідність реалізації великомасштабних проектів привела до формування програмно-цільового підходу при реалізації складних, розрахованих на великий проміжок часу цілей, пов'язаних з використанням значних ресурсів, а часто міжвідомчої та міжгалузевої кооперації.

Програмно-цільове управління, незалежно від рівня й об'єкта його застосування, передбачає вплив суб'єкта управління на основі методології системного аналізу. Засоби досягнення мети управління визначаються з урахуванням цієї мети й охоплення всіх стадій відтворювального циклу. Програмно-цільовий підхід орієнтує на досягнення мети, що випливає з якогось великомасштабного завдання, що потребує для його розв'язання концентрації зусиль багатьох виробничих ланок.

Суттю програмно-цільового управлінняє формування цілей управління, виявлення проблем, що вимагають вивчення і ефективного вирішення, розробка програми або стратегічного плану вирішення проблем, усунення перешкод досягненню поставлених цілей.

Програмно-цільове управління – це додатковий механізм стратегічного управління, орієнтованого на стратегічну мету, за умов раціонального використання всіх наявних видів ресурсів. Програмно-цільовий підхід передбачає надання переваги цільовому аспекту плану на відміну від

планування "від бази" і "за ресурсами", хоча всі ці аспекти враховуються при розробці плану.

Особливості програмно-цільового управління:

- наявність проблеми, яку неможливо розв'язати при існуючій системі організації й управління виробництвом;

- орієнтація матеріально-ресурсного потенціалу підприємства на мету програми. Це пов'язано з тим, що ресурси практично значно обмежені для даного планового періоду, тоді як ресурсне забезпечення програм – одна з найважливіших умов їхньої реалізації. За кожним видом ресурсів необхідно створити організаційну систему, орієнтовану на мету програми;

- спосіб впливу на плановану систему. На перше місце ставиться не система сама по собі, її складові елементи і сформована організаційна структура, а управління елементами програми, програмними діями.

Якщо перша особливість дає змогу чітко сформулювати й обґрунтувати мету програми, то друга забезпечує її ритмічну реалізацію.

Програмно-цільове планування побудовано за логічною схемою «цілі – шляхи – способи – засоби». Спочатку визначаються цілі, які повинні бути досягнуті, потім намічаються шляхи їх реалізації, а потім - більш деталізовані способи і засоби. Зрештою, поставивши перед собою якісь цілі, організатор розробляє програму дій з їх досягнення. Програмно-цільовий метод планування «активний», він дозволяє не тільки спостерігати ситуацію, але й впливати на її наслідки, що вигідно відрізняє його від більшості інших методів

Використання програмно-цільового управління ефективно не тільки в стратегічному управлінні, але і в багатьох інших випадках, зокрема, коли потрібно прискорити вирішення таких проблем, як впровадження нових технологій, створення нових товарів або послуг, реінжиніринг бізнесу.

Доцільно застосовувати даний метод також у разі, якщо виконання конкретного завдання пов'язано з цільовим розподілом ресурсів, із створенням

нових підрозділів або робочих груп. Ефективність програмно-цільового управління на сучасному етапі розвитку економіки визначається:

• ефектом цілісності програм розвитку організації, забезпечує взаємозв'язок цілей, завдань і заходів;

• правильно обраними індикаторами стратегічної програми розвитку, націленої на максимально можливий корисний ефект;

• чутливістю комплексу різних систем взаємодіючих при застосуванні програмно-цільового управління (система вибору цілей і побудови дерева цілей; система моніторингу та контролінгу; система оцінки), що дозволяє управлінському персоналу мати достатньо часу для прийняття рішення у разі збою реалізації програмних заходів;

• чіткою орієнтацією організації на кінцевий результат, що допомагає швидше знаходити рішення складних проблем розвитку, максимально мобілізувати наявні резерви;

• комплексним аналізом самої організації і його зовнішнього середовища;

• полегшенням прийняття управлінських рішень, заснованому на використанні спеціальних методів збору та акумулювання інформації;

• координацією і комунікацією всіх процесів життєдіяльності підприємства, орієнтованих на стратегічні цілі;

• мобільністю в перебудовуванні (реформуванні, модернізації) процесів розвитку організації;

• можливістю передбачення змін середовища і прогнозування процесів зміни на підприємстві;

• полегшенням постановки стратегічних цілей і ключових завдань розвитку підприємства;

• ефективним вирішенням ключових завдань у стислі терміни;

• звільненням керівників вищого рівня від вирішення безлічі оперативних завдань, для подальшого використання їх знань і досвіду в інноваційному розвитку організації.

Для програмно-цільового управління характерно те, що воно забезпечує реалізацію одночасно двох типів інтеграції соціально-економічних і науково- технічних процесів: просторової, коли потрібно об'єднати зусилля суб'єктів, що належать до різних галузей, регіонами або формами власності, та тимчасової, коли потрібно домогтися чіткої послідовності та єдності різних етапів (стадій) загального процесу руху до кінцевої мети, передбаченої програмою.