Підприємство як суб'єкт господарювання

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1. Підприємство як суб'єкт господарювання
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи

1.2. Управління підприємством
Завдання для самостійної роботи

Розділ 2. РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Персонал підприємства

Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
2.2. Основні фонди і виробничі потужностіі
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
2.3. Оборотні засоби підприємства
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
2.4. Нематеріальні ресурси і активи
Завдання для самостійної роботи

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Інвестиційна діяльність підприємства
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
3.2. Інноваційні процеси
Завдання для самостійної роботи
3.3. Організація виробництва
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
3.4. Інфраструктура підприємства
Завдання для самостійної роботи
3.5. Регулювання, прогнозування та планування діяльності підприємства
Завдання для самостійної роботи
3.6. Маркетингова діяльність. Якість продукції
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи

Розділ 4. ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Продуктивність, мотивація і оплата праці
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.2. Витрати на виробництво. Собівартість продукції
Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.3. Ціни на продукцію: встановлення і регулювання на продукцію

Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.4. Фінансово-економічні результати і ефективність діяльності підприємства

Приклади розв'язання задач
Завдання для самостійної роботи
4.5. Банкрутство. Реструктуризація. Санація
Завдання для самостійної роботи
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В умовах становлення ринкових відносин вивчення економіки підприємства набуває особливої актуальності, оскільки саме підприємство є основним суб'єктом господарської діяльності країни. Підприємства як самостійні ланки економіки виробляють продукцію, надають різноманітні послуги як з метою задоволення потреб населення, так і для власного виробництва. Сучасне підприємство — це складна система, що об'єднує і використовує різноманітні ресурси: людські, матеріальні, фінансові, інформаційні тощо. Ефективне управління підприємствами неможливе без вивчення їх сутності та взаємозв'язків. Від того, як підприємства використовують власні ресурси, наскільки якісною та конкурентоспроможною є вироблена ними продукція, як вони здійснюють інноваційні перетворення, значною мірою залежать добробут населення й економічна могутність держави загалом.

Основне завдання пропонованого посібника — викласти основи ринкової економіки на рівні підприємства, методи раціонального використання та ефективного управління різноманітними ресурсами.

У навчальному посібнику наводяться приклади розв'язання типових практичних задач, що сприятиме поглибленню знань з економіки підприємства і формуванню навичок прийняття обгрунтованих управлінських рішень.

Розділи 1, 2, підрозд. 3.2-3.6, 4.1, 4.3, 4.5 написані Т. П. Макаровською, підрозд. 3.1, 4.2, 4.4 — Н. М. Бондар.

Розділ 1. ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Підприємство як суб'єкт господарювання

Визначення, цілі й напрями діяльності підприємства.

Класифікація і структура підприємств.

Правові засади функціонування підприємства.

Добровільні форми об'єднання підприємств.

Внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства.

Підприємництво як сучасна форма господарювання.

Галузева структура економіки і промисловості України.

Проблеми, що виникають при здійсненні господарської діяльності підприємств в Україні, регулюються такими основними законами України:

1. "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.;
2. "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.;
3. "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.;
4. "Про власність" від 7 лютого 1991 р.;
5. "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.;
6. "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р.;
7. "Про приватизацію майна державних підприємств" від 4 березня 1992 р.

У Законі України "Про підприємства в Україні", основні положення якого ілюструє рис.1, наводиться таке визначення поняття "підприємство": це "самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)". Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна

реєстрація підприємства здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Як самостійний господарюючий суб'єкт підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Внутрішня діяльність кожного підприємства регулюється його статутом і колективним договором.

Статут підприємства — це зібрання певних правил і обов'язків, якими регулюються його відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут затверджує власник майна за участю трудового колективу. У статуті містяться такі основні відомості:

1. найменування власника підприємства;
2. місцезнаходження, предмет і цілі діяльності підприємства;
3. органи управління, порядок їх формування;
4. повноваження трудового колективу і його виборних органів;
5. порядок утворення майна підприємства;

• умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. Колективний договір — це угода між трудовим колективом та адміністрацією (власником) підприємства, яка регулює їх виробничі, економічні й трудові відносини. Колективний договір щороку переглядається і в разі потреби оновлюється.

Основні напрями діяльності підприємства:

• маркетинговий (вивчення ринку товарів, послуг);

1. виробничий (обгрунтування обсягу випуску продукції відповідно до потреб ринку, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо);
2. післяпродажний сервіс (організація гарантійного ремонту, сервісного обслуговування клієнтів);
3. інноваційний (науково-технічні розробки, технологічна підготовка виробництва);
4. економічний (планування, облік, звітність, ціноутворення, зовнішньоекономічна діяльність, фінансування);

• соціальний (управління персоналом — професійна підготовка кадрів, створення належних умов праці та відпочинку працівників). Під терміном "підприємство" розумітимемо виробниче підприємство. Виробниче підприємство — це окрема спеціалізована одиниця, основою якої є професійно організований колектив, який за допомогою наявних засобів виробництва виготовляє потрібну споживачеві продукцію або надає послуги відповідного призначення.

Найважливіші цілі виробничого підприємства:

1. одержання прибутку;
2. забезпечення споживачів продукцією згідно з ринковим попитом;
3. своєчасна виплата заробітної плати;
4. створення робочих місць;
5. охорона довкілля;
6. створення для працівників належних і безпечних умов праці;
7. створення можливостей для професійного зростання.

Основні функції виробничого підприємства:

1. матеріально-технічне забезпечення;
2. виготовлення продукції для продажу і власної потреби;
3. продаж і постачання продукції споживачеві;
4. післяпродажне обслуговування продукції;
5. управління та організація праці персоналу;
6. підвищення якості продукції, збільшення обсягів її виробництва;
7. дотримання чинних законів, державних стандартів;
8. підприємницька діяльність;
9. сплата податків, платежів у бюджет та інші позабюджетні фонди.

Класифікаційні ознаки підприємств наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Класифікаційна ознака	Види підприємств
Мета і характер діяльності Форма власності Належність капіталу Правовий статус Галузево-функціональний вид діяльності Потужність виробничого потенціалу (чисельність працівників) Територіальне підпорядкування Структура виробництва	Комерційні та некомерційні Державні, приватні, колективні, комунальні Національні, іноземні, змішані Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства Промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, банківські, страхові Великі, середні, малі Головні, дочірні, асоційовані, філії Вузькопрофільні, багатопрофільні, комбіновані

Під структурою підприємства розуміється його внутрішня будова, тобто склад підрозділів, система їх зв'язку, взаємодії та підпорядкованості. Сукупність виробничих підрозділів утворює виробничу структуру підприємства. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють структуру цехову, безцехову, корпусну і комбінатську.

Цеховою виробничу структуру вважають тоді, коли основним виробничим підрозділом підприємства є цех. Цехи, у свою чергу, поділяються на такі:

основні — виготовляють продукцію для реалізації на сторону: обробні, складальні, прокатні;

допоміжні — виготовляють напівфабрикати для забезпечення насамперед власних виробничо-технологічних потреб підприємства;

обслуговуючі — надають послуги або виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормальної роботи основних і допоміжних виробничих структур підприємства: ремонтні, інструментальні, транспортні, енергетичні, складські;

побічні — виконують зачисні, прибиральні роботи після відпрацювання основного виробництва (утилізація відходів, відновлення окремих видів сировинно-матеріальних ресурсів);

експериментальні — випробовують і розроблюють нові вироби й технологіі: хімічні та випробувальні;

підсобні — виконують роботи підсобного характеру (виробництво тари, тепличне господарство, відгодівельний комплекс).

Безцехова виробнича структура притаманна невеликим підприємствам. Основою її будови є виробнича дільниця, де виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

Корпусна виробнича структура характерна для великих підприємств, де кілька однотипних цехів можуть об'єднуватись у корпус.

Комбінатська виробнича структура існує на підприємствах з багатостадійними процесами виробництва, що здійснюються згідно з технологічною послідовністю переробки сировини.

Окремо зазначимо, що до складу будь-якого підприємства входять не лише виробничі підрозділи, а й відділи апарату управління та заклади культурно-побутового призначення.

Сукупність виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів утворює загальну структуру підприємства.

До малих належать такі підприємства:

1. у промисловості та будівництві — чисельністю до 200 осіб;
2. в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;
3. у науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб;
4. у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;
5. у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

На діяльність підприємства впливає стан його внутрішнього та зовнішнього середовища.

Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які працюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів підприємства, а також інформації, що живить і об'єднує підприємство як складну систему.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікрота макросередовище.

Мікросередовише — це середовище прямого впливу на підприємство, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники та державні органи. Держава за допомогою законодавчих актів, інструкцій та положень впливає на діяльність підприємств. Державні органи забезпечують обов'язковість виконання законів, умови свободи підприємництва, розподіл і перерозподіл обмежених ресурсів шляхом податкових пільг, субсидій, цінової політики тощо.

Макросередовише охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що впливають на підприємства і їх мікросередовище опосередковано. Основними компонентами макросередовища є становище держави і території, де розташовані підприємства. Розрізняють довкілля природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне.

Згідно з чинним законодавством України існує два основних типи об'єднань підприємств: інституціональні та добровільні.

Діяльність інституціональних об'єднань започатковується в директивному порядку міністерствами та Кабінетом Міністрів України. Серед них розрізняють науково-виробничі, науково-технічні об'єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, будівництва та житлово-комунального господарства.

Розглянемо найпоширеніші форми добровільних об'єднань підприємств в Україні.

Асоціація — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації підприємницької діяльності. Як правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втручатись у виробничу й комерційну діяльність її учасників.

Корпорація — акціонерна форма власності, що передбачає колективне володіння власністю, концентрацію функцій управління підприємствами в руках професійних менеджерів, тобто об'єднання на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень у централізований орган управління.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для реалізації певної спільної мети — підприємницької ідеї, інвестиційного проекту тощо.

Концерн — форма статутних об'єднань підприємств, для якої характерна єдність власності й контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва, коли концерн інтегрує підприємства різних галузей народного господарства. Після такого об'єднання підприємства втрачають господарську самостійність.

Холдинг — організаційна форма об'єднання капіталів, товариство, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирішує холдингова фірма.

Фінансова група — об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять у неї, і координує всі сфери діяльності цих підприємств.

Кожна з наведених форм об'єднань має певні переваги і недоліки й може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

Підприємництво — це ініціативна самостійна діяльність окремих фізичних або юридичних осіб, що спрямована на отримання прибутку і здійснюється на власний ризик з майновою відповідальністю. Основні складові підприємницької діяльності:

1. творча — генерування й активне використання новаторських ідей, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі;
2. ресурсна — формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
3. організаційно-супровідна — практична організація маркетингу виробництва, продажу, реклами тощо.

Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні гарантується Законом України "Про підприємництво". Основні його розділи:

1. загальні положення про підприємництво;
2. умови здійснення підприємницької діяльності (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність, припинення діяльності);

відносини підприємця і держави (гарантії прав, державна підтримка і регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Важливе значення для підприємництва має також Указ Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12.05.98. Згідно з цим Указом підтримка малого підприємництва (МП) в Україні має здійснюватися за такими напрямами:

1. формування інфраструктури підтримки й розвитку МП;
2. створення сприятливих умов для використання суб'єктами МП державних фінансових, матеріально-технічних та інформаційних ресурсів, а також науково-технічних розробок і технологій;
3. впровадження спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності;
4. удосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів МП;
5. фінансова підтримка інноваційних проектів, у яких задіяні суб'єкти МП.

Існує два основних види підприємницької діяльності — виробнича і посередницька.

Виробнича підприємницька діяльність може мати характер основної (створюються вироби, готові до кінцевого споживання) і допоміжної (надаються послуги консалтингові, лізингові, маркетингові, проектні та ін.). Фізичні або юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників або споживачів, називаються посередниками. Основна їх мета — інтегрувати економічні інтереси виробника і споживача.

Напрями посередницької підприємницької діяльності ілюструє рис. 2.

Агентування в посередницькій підприємницькій діяльності відбувається за участю агентів, брокерів, комісіонерів та консигнантів. Агент діє від імені й на користь виробника або споживача і працює на довготерміновій основі. Брокер виконує функції одноразового агента. Комісіонер приймає товар на комісію від виробника і в подальшому діє на власний розсуд. Консигнант реалізує продукцію з власного складу на підставі договора-доручення.

Суб'єктами торгово-комерційної діяльності можуть бути оптово-роздрібні фірми, торгові доми, дилери, дистриб'ютори та комівояжери. Оптово-роздрібна фірма безпосередньо реалізує продукцію традиційним способом. Торговий дім здійснює експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок, презентацій, реклами, заснування своїх представництв в інших країнах. Дилер перепродує товар від свого імені й за власний рахунок. Дистриб'ютор купує товар безпосередньо у виробника і реалізує постійним клієнтам. Комівояжер перепродує товар з доставкою його покупцям.

Аукціонна торгівля за специфікою об'єктів поділяється на торгівлю промисловими товарами, нерухомістю та майновими сертифікатами. Аукціонна торгівля за формою поділяється на внутрішньота міждержавну. Аукціони — це прилюдний торг з попереднім оголошенням стартової ціни й лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавні аукціонні торги відбуваються постійно і стосуються промислових товарів та нерухомості. Міждержавна аукціонна торгівля відбувається періодично і стосується тільки специфічних товарів (хутро, антикваріат, дорогоцінне каміння, коні тощо).

Біржове підприємництво здійснюється на біржах: праці, фондовій, валютній та товарній. Біржа — це постійно діючий оптовий ринок, який виконує спеціалізовані функції. На товарній біржі відбувається торгівля товарами масового вжитку, на фондовій — купівля-продаж цінних паперів, на валютній — купівля-продаж валюти, золота, інших дорогоцінних металів. На біржі праці відбувається облік попиту і пропозиції робочої сили.

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Розрізняють три види поділу праці: загальний, частковий і одиничний.

Загальний поділ праці призвів до виокремлення таких галузей народного господарства, як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво та ін.

Частковий поділ праці спричинив виокремлення галузей всередині промисловості, сільського господарства тощо.

Одиничний поділ праці спостерігається безпосередньо на підприємствах і впливає на структуру промислового виробництва.

У національній економіці виокремлюються сфера матеріального виробництва і невиробнича сфера. До сфери матеріального виробництва належать:

1. промисловість;
2. сільське господарство;
3. лісове господарство;
4. рибне господарство;
5. транспорт і зв'язок;
6. будівництво;
7. торгівля і громадське харчування;
8. матеріально-технічне забезпечення та збут;
9. заготівля;
10. інформаційно-технічне обслуговування;
11. операції з нерухомістю;
12. загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку;
13. геологія та розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служби;
14. виробничі види побутового обслуговування населення;
15. інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

У свою чергу, кожна складова сфери матеріального виробництва має власну розгалужену структуру. Розглянемо її на прикладі транспортної галузі. Залежно від місця руху транспортних засобів та особливостей рухомого складу в сучасній класифікації його структура має вигляд як на рис. 3.

Провідною галуззю сфери матеріального виробництва є промисловість. Вона об'єднує підприємства, які добувають продукти природи, що не виробляються людиною (рудні та нерудні копалини), а також підприємства, які переробляють сировину промислового та сільськогосподарського походження з метою перетворення її на новий продукт, який використовують як засіб виробництва або предмет споживання.

Промисловість є комплексною галуззю, що складається з таких великих галузевих груп:

1. електроенергетика;
2. паливна промисловість;
3. чорна металургія;
4. кольорова металургія;
5. хімічна й нафтохімічна промисловість;
6. машинобудування та металообробка;
7. деревообробка і целюлозно-паперова промисловість;
8. промисловість будівельних матеріалів;
9. скляна та фарфоро-фаянсова промисловість;
10. легка промисловість;
11. харчова промисловість;
12. борошно-круп'яна та комбікормова промисловість;
13. медична промисловість;
14. поліграфічна промисловість.

Галуззю промисловості називається сукупність підприємств, що мають єдине економічне призначення продукції, яку виробляють, однорідність споживаних матеріалів, спільність технічної бази та технологічних процесів, особливий професійний склад кадрів, специфічні умови праці.

До галузей невиробничої сфери діяльності належать такі:

1. житлово-комунальне господарство;
2. невиробничі види побутового обслуговування населення;
3. охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення;
4. освіта;
5. культура і мистецтво;
6. фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення;
7. управління;
8. об'єднання громадян.

Під галузевою структурою промисловості розуміється комплекс об'єднаних у промисловість галузей та їх частка в загальному обсязі промислового виробництва. Для характеристики галузевої структури промисловості й аналізу зрушень у ній використовують певні показники. Наведемо основні з них.

1. Питома вага випуску продукції окремими галузями в загальному обсязі випуску продукції промисловістю:

де Qгал, Qпром — обсяг випуску продукції відповідно галуззю і промисловістю загалом.

2. Темпи зростання обсягу виробництва окремої галузі:

де Qпл, Qбаз — обсяг випуску продукції певною галуззю відповідно у плановому та базовому періодах (у грошовому або натуральному вираженні).

3. Галузевий коефіцієнт випередження, що характеризує відношення темпів зростання обсягу виробництва окремої галузі до темпів зростання обсягу виробництва у промисловості загалом:

Основні ознаки, що впливають на формування галузей промисловості:

• виробництво у великих масштабах однорідної або спорідненої продукції;

1. наявність великої кількості підприємств — виробників цієї продукції;
2. специфічні технологічні процеси і організація праці;
3. однорідність споживаної підприємствами сировини;
4. особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

Основні фактори, що визначають галузеву структуру виробництва:

1. рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП);
2. рівень спеціалізації й кооперування на виробництві;
3. розвиток електрифікації, механізації та автоматизації виробництва;
4. наявність природних ресурсів і корисних копалин;
5. суспільно-історичні умови та геополітичне становище держави;
6. кліматичні умови держави;
7. розвиток транспорту і зв'язку;
8. підвищення матеріального добробуту і культурного рівня населення.

Галузева структура промисловості характеризує: