Сучасний рівень порушень екологічної рівноваги на Землі.

Діалектика взаємодії суспільства і природи носить історич­ний характер і полягає в тім, що людство - складова частина природи, разом з тим протистоїть їй як перетворююча сила.

На ранній стадії розвитку людства люди знаходилися з навколишнім середовищем у стані безпосередньої і тісної єдності. Первісна людина являла собою звичайного всеїдного консумента природних систем. Займаючись збиранням і полюванням, вона створювала недовговічні невеликі поселення, перекочовуючи з місця на місце в пошуках ділянок з більш багатою рослинністю й іншою їжею. У цей час вплив людини на навколишню природу був незначний. Ще 1,5 мли років тому тривалість життя людини не перевищувала 20 років, а чисель­ність усієї їх популяції на Землі складала близько 500 тисяч осіб. Рівень розвитку продуктивних сил був настільки низьким, що істотного тиску на природне середовище не відбувалося, її саморегулювання здійснювалося порівняно легко.

Ученими доведено, що в недоторканих людиною природних комплексах вища продуктивність, ніж у екосистем, штучно ними створених. Але саме руйнуючий вплив людини на навколишнє середовище стимулював розвиток цивілізації - у пошуках нових ресурсів людство поступово переходило від господарства, що привласнює, до такого, що виробляє. Але створене примі­тивними засобами нове природне середовище надзвичайно тендітне, швидко виснажує ґрунт і нежиттєздатне в звичайних умовах. Випалювання рослинності, розпушування поверхні землі в сполученні зі знищенням дерев і кущів завдає значної шкоди грунту, призводить до ерозії. Тому освоювані первісною людиною ділянки землі незабаром робилися непридатними, і люди змушені були шукати нові території. Слідами тих екологічних катастроф стародавності планета покрита дотепер: це споконвічні степи і пустелі.

Одна з найтяжкіших екологічних криз мала місце вже на початку неоліту. Навчившись досить добре полювати на тварин, люди своїми діями призвели до зникнення багатьох з них. Є припущення, що в загибелі мамонтів винна людина. У результаті різко скоротилися харчові ресурси безлічі людських спів­товариств, а це, у свою чергу, призвело до масового вимирання. За різними підрахунками, населення скоротилося тоді в 8-10 разів. Це була колосальна екологічна криза, що переросла в соціально-екологічну катастрофу. Вихід з неї був знайдений на шляхах переходу до землеробства, а потім і скотарства, до осідлого способу життя.

Тим самим екологічна ніша істотно розширилася, чому у вирішальній мірі сприяла аграрно-реміснича революція, яка призвела до виникнення якісно нових знарядь праці, що дозволяють багаторазово підсилити вплив людини на на­вколишнє середовище. Була довершена ера «тваринного життя» людини, вона почала активно і цілеспрямовано втручатися в природні процеси, перебудовувати природні біохімічні цикли.

Одомашнювання тварин, перехід від полювання до сіль­ського господарства (вирощування рослин і тварин) до осідлого способу життя (будівництво осель) одержало назву неолітичної революції (9-6 тис. років тому). Господарство з мисливсько-збираючого перетворилося на виробляюче.

Розвиток землеробства і скотарства призвів до глибокого перетворення ландшафту.

Іригаційно-меліоративні роботи давали можливість підвищити врожайність молів, але вони ж, коли проводилися неправильно, вели до регіональних екологічних криз і загибелі цивілізацій. Деякі сучасні історики вважають, що помилки в іригаційному будівництві були причиною занепаду і загибелі Вавілонської держави.

Масове знищення лісів з метою збільшення площі орних земель мало місце в Месопотамії, Греції, Малій Азії, у горах Македонії.

Взагалі є усе більше даних про те, що стародавні цивілізації гинули не тільки від навали завойовників, але і від власних екологічних труднощів, з якими не могли справитися.

Слово «екологія» утворено з двох грецьких слів: «oicos», що означає будинок, житло, і «logos» - наука і дослівно перекладається як наука про будинок, місцеперебування. Вперше цей термін використав німецький зоолог Ернст Геккель у 1886 році, визначивши екологію як сферу знань, що вивчає взаємини тварин як з живою, так і з неживою природою, що включає як дружні, так і недружні відносини, зякими тварини і рослини прямо чи побічно входять у контакт. Таке розуміння екології стало загальновизнаним, і сьогодні класична екологія це наука про вивчення взаємин живих організмів з навколишнім середовищем.

Згідно з М.Ф. Реймерсом - це «Дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрар­хічного рівня, тобто комплексна наука, що досліджує середовище мешкання живих істот (включаючи людину)».

За 1.1. Дедю Екологія - «це наука про взаємини між: живими організмами та середовищем їх мешкання».

За розмірністю об'єктів вивчення екологію поділяють на аутоекологію (організм і його середовище), популяційну екологію (популяція і її середовище), синекологію (спів­товариства і їхнє середовище), біогеоцитологію (вчення про екосистеми) і глобальну екологію (вчення про біосферу Землі).

В залежності від об'єкта вивчення екологію поділяють на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, агроекологію, промислову (інженерну) і т.п.

За середовищами і компонентами розрізняють екологію суші, прісних водойм, моря, пустель, високогір'їв і інших географічних просторів.

До екології часто відносять велику кількість суміжних галузей, головним чином з галузі охорони навколишнього середовища.

Екологічна рівновага - динамічний стан природного середовища, при якому може бути забезпечена саморегуляція і відтворення всіх його компонентів: атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинного і тваринного світу.

Звичайно екосистеми мають визначений обсяг міцності і стійкості до зовнішнього (техногенного) впливу. Вони взмозі переробити визначений обсяг забруднювачів чи відновити популяцію, але тільки за умови, що не пройдена «крапка повернення» - не порушена екологічна рівновага. Приклад його порушення - катастрофічні наводки і повені в Закарпатті. До 90-х років Україна потреби в деревині на 25% задовольняла за рахунок власних лісів Полісся і Карпат, а 75% ввозила із Західного і Східного Сибіру Росії. Після проголошення незалежності за деревину потрібно було платити валютою, якої is України в достатній кількості не було. Тоді почалися нера­ціональні вирубки лісів у Карпатах. До цього ліси покривали схили гір, створювали тінь навесні, і сніг танув повільно. Ліси всмоктували й акумулювали вологу під час літніх дощів, і річки не переповнювалися водою під час паводків. Нині сніг тане швидко, зливові опади не затримуються на схилах, і потоками стікають у гірські ріки, що не мають великої заплави і не спроможні вмістити великий обсяг води. Це призводить до різкого підняття рівня води і затоплення таких територій, які сторіччями раніше ніколи не потрапляли в зону затоплення і були обрані людьми для будівництва житла.

У 50-і роки в Китаї пройшла так звана «горобина війна», при який китайці оголосили головними винуватцями знищення посівів зернових - горобців. Вони знищили їхню більшу частину, після чого почався масовий падіж худоби. Виявляється, горобці знищують не тільки посіви зернових, але і комах-паразитів. Для відновлення порушеної рівноваги довелося закуповувати горобців у СРСР.