Рівні екологічного ризику та юридичні критерії їх визначення

Екологічний ризик природного походження спонукає державу та її інституції створювати систему законодавчого та іншого нормативно-правового забезпечення заходів попередження надзвичайних екологічних ситуацій, регулювання в цілому відносин у сфері еко­логічної безпеки, запроваджувати інституційне, функціональне, економічне, процедурне регулювання екологічного ризику та мережі державного контролю за дотриманням вимог законодавства про екологічну безпеку, вживати заходів щодо обмеження, призупинення і припинення особливо екологічно небезпечної діяльності та притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні вимог щодо попередження прояву екологічного ризику чи здійснення системи заходів з ліквідації негативних наслідків, реанімації і оздоровлення довкілля після прояву природної стихії чи техногенних аварій і катастроф.

Це узагальнений і далеко не повний перелік специфічних зобов'язань юридичних і фізичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності, та держави щодо забезпечення екологічної безпеки, які надають їх правосуб'єктності доволі специфічних ознак, пов'язаних з усвідомленням та врахуванням екологічного ризику, що дозволяє виокремити їх із системи інших правовідносин у сфері екології та споріднених до неї сфер діяльності.

У цьому аспекті екологічний ризик виступає як показник рівня екологічної безпеки, що дозволяє проводити відповідну диференціацію екологічно небезпечних видів діяльності, об'єктів та джерел підвищеної екологічної небезпеки і ранжувати екологічний ризик стосовно конкретної поведінки відповідальних суб'єктів, виступати як об'єктивна умова мотивації позитивно спрямованої, екологічно безпечної діяльності значної частини юридичних і фізичних осіб та держави у цій сфері.

Не випадково об'єктивно визнаний екологічний ризик суб'єктивується у правосвідомості та фіксується у документах, які визначають правосуб'єктність осіб, що здійснюють екологічно небезпечні види діяльності чи є легітимне відповідальними за попередження прояву екологічної небезпеки. Ці чинники зумовлюють, в свою чергу, формування системи мотивації позитивно спрямованої відповідальної поведінки щодо забезпечення екологічної безпеки на регулятивному рівні. В цьому аспекті доцільно констатувати, що ризик підвищеної екологічної небезпеки визначає свободу вибору спеціальними правосуб'єктними особами діяльності, спрямованої на досягнення позитивного наслідку — дотримання вимог екологічної безпеки, і тому реалізується як усвідомлена, вольова, правомірна і позитивно спрямована діяльність таких осіб у цій сфері. Іншими словами — це особлива форма регулятивних екологічних правовідносин, в яких реалізується специфічна право­суб'єктність, спрямована на забезпечення позитивних юридичне значимих дій з метою гарантування екологічної безпеки.

У той же час висвітлена науково-практична модель «позитивної відповідальності за екологічний ризик» чи «подвійний екологічний ризик»' може продукувати розвиток та зміну стану і рівня цих правовідносин, обумовлювати підстави юридичної відповідальності за «чужу вину», створювати умови виникнення і формування негативної (ретроспективної) відповідальності на рівні охоронюваних правовідносин.

Юридичною підставою виникнення цих правовідносин у широкому розумінні є порушення винними особами вимог екологічної безпеки та, зокрема, права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Йдеться про різновид екологічного правопорушення, скоєння якого призводить до зміни правосуб'єктності відповідальних осіб, а отже, і правовідносин у сфері екологічної безпеки, оскільки порушення зазначених вимог створює умови для прояву екологічного ризику та виникнення реальної екологічної небезпеки.

Найбільш виразними показниками правопорушення в сфері екологічної безпеки є недодержання нормативів, норм та вимог екологічної безпеки. Під екологічними нормативами, на мій погляд, доцільно розуміти такі різновиди нормативно-технічних документів, які містять якісні та кількісні показники безпечного для життя та здоров'я людей, інших живих організмів стану довкілля та визначають можливі рівні ризикованого антропогенного чи природного навантаження на нього. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 33) виділяє як нормативи екологічної безпеки:

1. Граничне допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі.

2. Граничне допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на нього.

3. Граничне допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування.

Однак практичне виявлення порушень нормативів екологічної безпеки, особливо на рівні ГДК, ГДР, стає проблематичним через відсутність оптимальних технічних пристроїв, автоматизованих систем контролю за персоніфікованим джерелом екологічної небезпеки та синкретичним характером концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі. А тому є певні труднощі і в доказуванні цих правопорушень. Не випадковою, ма­буть, є їх висока латентність, що ускладнює процес притягнення до юридичної відповідальності. У цьому плані видається виправданим у системі нормативів екологічної безпеки передбачити простіший показник — «рівень екологічно небезпечної діяльності», який відображав би кількісні характеристики екологічного ризику для конкретної діяльності, виходячи з реальної наявності екологічно небезпечної речовини або джерела іншої екологічної небезпеки, з фіксуванням у відповідних документах (декларації, протоколі небезпеки тощо) екологічно небезпечних речовин, їх сумішей чи матеріалів.

У цьому аспекті правопорушеннями в сфері екологічної безпеки Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) визнано порушення норм екологічної безпеки як загальне правопорушення у цій сфері та порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище як одне з найризикованіших для людини і суспільства. Опосередковано до цієї категорії правопорушень можна віднести допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище, невжиття заходів щодо попередження та ліквідації наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на нього, порушення' вимог під час зберігання, транспортування, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів.

Чинним законодавством вказані правопорушення конкретизовано стосовно тих чи інших екологічно небезпечних видів діяльності та передбачено можливість настання за їх скоєння превентивної і ретроспективної юридичної відповідальності у формі дисциплінарної, адміністративної, майнової та кримінальної відповідальності.

Очевидно, що екологічний ризик виконує поліфункціональну роль у формуванні, розвитку, реалізації, зміні, припиненні особливої категорії правовідносин, пов'язаних зі здійсненням екологічно небезпечної діяльності, створенні й функціонуванні системи екологічної безпеки.

В узагальненому вигляді екологічний ризик характеризується такими особливостями:

а) це передбачена чинним законодавством (нормативно-правовим порядком) обставина, з якою поєднується виникнення правовідносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності та встановлення особливого правового режиму упередження екологічної небезпеки;

б) елемент юридичного складу як умова виникнення регулятивних правовідносин щодо забезпечення екологічної безпеки;

в) невід'ємна ознака екологічної небезпеки, що виявляється у виникненні потенційної загрози життю та здоров'ю людини (населенню, суспільству) через небезпечний стан довкілля, спричинений природною стихією чи техногенними аваріями (катастрофами), в окремих ситуаціях це підвищена загроза для суспільства і біосфери (сфери життя) — планетарної безпеки;

г) показник рівня екологічної безпеки, його класифікації і ран-жування з метою відповідного регулювання поведінки відповідальних суб'єктів щодо забезпечення безпечного функціонування природних і техногенних систем;

д) чинник, який обумовлює формування державної системи екологічної безпеки як складової національної та глобальної екологічної безпеки;

е) мотивація позитивно спрямованої екологічно безпечної діяльності та гарантія неухильного виконання вимог забезпечення екологічної безпеки;

є) суб'єктивно усвідомлений намір, система дій щодо прийняття відповідальності за настання будь-якого ризику (випадкового, передбачуваного тощо), підстава абсолютної (суворої) відповідальності за заподіяну екологічну шкоду (шкоду, заподіяну внаслідок прояву екологічної небезпеки) і суб'єктивна ознака складу екологічних правопорушень;

ж) кваліфікуюча ознака юридичної відповідальності за порушення вимог, норм і нормативів екологічної безпеки і юридичний критерій для посилення покарання за адміністративні екологічні правопорушення та екологічні злочини.

Отже, в юридичному аспекті екологічний ризик бажано розглядати як встановлену нормами екологічного законодавства обставину, з якою поєднуються виникнення, зміна, припинення правовідносин по здійсненню діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, яка визначає формування і реалізацію спеціальної пра-вооб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави щодо виявлення, попередження та усунення природних і техногенних загроз довкіллю, життю і здоров'ю населення, обумовлює особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи випадкове (ймовірне) настання небезпеки.