Основні положення про Міністерство надзвичайних ситуацій України

З метою вдосконалення управління Цивільною обороною України, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи указом президента України утворено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (МНС України).

Основними завданнями МНС є:

- розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій;

- керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань;

- координація діяльності міністерств та ін. центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з розв’язання проблем захисту населення і територій від НС та ліквідації їх наслідків;

- визначення основних напрямів роботи у сфері захисту населення і територій від НС;

- державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки, готовністю дій у надзвичайних ситуаціях та проведення заходів щодо запобігання їм;

- координація робіт, пов’язаних з формуванням і реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків НС;

- підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони та з питань захисту населення і територій від наслідків НС, навчання населення дій у НС;.

МНС України відповідно до покладених на нього завдань щодо питань надзвичайних ситуацій:

- організовує розроблення і здійснення заходів цивільної оборони щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

- подає в межах своїх повноважень пропозиції до проекту Державного бюджету України, здійснює контроль за цільовим використанням бюджетних коштів;

- керує роботами, пов’язаними з ліквідацією наслідків великих за масштабами аварій і катастроф техногенного характеру та ін. НС і забезпечує готовність сил і штабів цивільної оборони та сид з надзвичайних ситуацій до дій за призначенням;

- здійснює державний нагляд і контроль за виконанням вимог цивільної оборони і техногенної безпеки, заходів запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації;

- координує діяльність центральних органів виконавчої влади щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно-рятувальних робіт, ліквідації впливу нафтопродуктів, шкідливих хімічних та радіоактивних речовин на довкілля;

- оповіщає населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування територіальних і локальних систем оповіщення;

- прогнозує імовірність виникнення НС природного і техногенного характеру, визначає показники ризику на об’єктах народного господарства і територіях;

- організовує надання допомоги населенню України та ін. держав, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації;

- організовує створення, підготовку і використання аварійно-рятувальних спеціалізованих формувань у проведенні першочергових робіт з локалізації та ліквідації наслідків НС;

- організовує фінансове, матеріальне і технічне забезпечення військ цивільної оборони, аварійно-рятувальних та ін. підпорядкованих спеціалізованих формувань;

- забезпечує розроблення, погоджує програми підготовки спеціалістів; навчання населення;

- забезпечує безпеку осіб, які залучаються до роботи у районах НС;

- налагоджує міжнародне співробітництво , вивчає зарубіжний досвід, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

- розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства;

- організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їхньою реалізацією.

Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань”

від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: “Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючих випромінювань”.

Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих випромінювань (стаття 12) розробляється згідно з щорічною оцінкою стану захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:

· пошук і виявлення джерел та шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину;

·реалізація заходів щодо знешкодження джерел і шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину, та (або) захисту від цього впливу людини;

· впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на ринках і в інших місцях їх масової реалізації;

· організація постів індивідуальних дозиметричних вимірювань згідно з нормативами, визначеними відповідними центральними органами виконавчої влади;

· надання населенню безоплатних консультацій із питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побуту та захоронення побутових радіоактивних відходів;

· прокат, ремонт, атестація та обслуговування побутових приладів радіаційного контролю;

· створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних та дезактиваційних робіт на замовлення населення та умов для збирання і захоронення побутових радіоактивних відходів.

Також у цьому законі розглядається забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться в продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

У Законі встановлені принципи охорони навколишнього середовища:

· пріоритетність вимог екологічної безпеки;

· гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров’я людей;

· екологізація матеріального виробництва;

· науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

· збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

· гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

· науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

· стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;

· вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов’язки громадян України:

право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

· участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об’єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

· участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

· одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення;

· право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов’язані:

· берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

· не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб’єктів;

· вносити плату за спеціальне природокористування;

· компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.