Агротехнічне, економічне і екологічне обґрунтування польової сівозміни
Ведення польової сівозміни - це складні організаційно і агрономічно цінні заходи спрямовані на продуктивне використання земель господарства, одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур з мінімальними затратами праці та коштів. Під правильною сівозміною розуміється встановлення раціональної структури посівних площ, науково - обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур в часі і в просторі.
Правильне чергування культур є агрономічною основою у поєднанні з відповідною системою обробітку грунту і удобрення, забезпечує підвищення врожаю, покращення родючості ґрунту та захист від шкідників, хвороб, бур'янів.
Одним з поширених попередників озимих на родючіших зв'язних ґрунтах Полісся є багаторічні трави - конюшина та її сумішки із злаковими. Багаторічні спостереження показали, що водозабезпеченість озимих як під час сівби, так і протягом вегетації після багаторічних трав у цьому регіоні країни не гірша, ніж після інших попередників, а режим живлення рослин, особливо забезпеченість їх азотом, навіть кращі, що нерідко має вирішальне значення не тільки для врожаю, а й для його якості. Культура першого поля нагромаджує азот у ґрунті, покращує структуру за рахунок розвиненої кореневої системи і повернення в ґрунт значної кількості органіки. Це найкращий попередник для озимої пшениці.
Озима пшениця не забруднює полів. Солому при збиранні зерна подрібнюють, розстеляють на полі і задисковують. Озима пшениця краще використовує осінні і зимові опади, споживає значно більше вологи, ніж яр. пшениця. Вона висуває підвищені вимоги з ґрунту. Для неї найбільш придатні грунти з потужним гумусовим горизонтом, високим вмістом поживних речовин і хорошими водно-фізичними властивостями. На сидерат висівають гірчицю, зелену масу якої разом з соломою приорюють пізно восени. Таким чином, на другому полі теж повертається у ґрунт органіка.
Кукурудза при внесенні достатньої кількості добрив за продуктивністю не поступається багаторічним травам, люпину.
Враховуючи це, в сівозміні потрібно мати як люпин і багато- та однорічні трави, так і кукурудзу. Це сприяє стабілізації виробництва кормів, ефективнішому їх використанню, завдяки кращій збалансованості за вмістом білка. Крім того, багаторічні трави дають змогу задовольняти потребу тваринництва в зелених кормах раніше, ніж люпин, а кукурудза - в пізніші строки.
Кукурудза на зерно на Поліссі, як і в інших регіонах країни, є найпродуктивнішою культурою. Розширення її площі в сівозмінах дає можливість збільшити виробництво зерна без істотного зниження врожаю інших зернових культур, що спостерігається при зростанні їх частки в структурі посівних площ. Кукурудза не уражується кореневими гнилями і її впровадження в сівозміну сприяє оздоровленню ґрунтового середовища.
У сівозмінах кукурудзу на силос та зерно можна розміщувати після картоплі, озимих, люпину на зерно та інших попередників залежно від конкретних умов господарства. Кращі попередники кукурудзи - озимі та ярі зернові, просапні культури.
Сидеральний пар. Останніми роками в Україні застосування мінеральних та органічних добрив у рекомендованих дозах - надто енергомісткий захід. Сільгосппідприємства з низьким економічним потенціалом, які не можуть забезпечити виробництво достатньою кількістю добрив, орієнтуються на вимушену біологізацію землеробства з якомога ширшим використанням місцевих ресурсів - залишенням на полях подрібненої соломи, стебел, гички цукрових і кормових буряків тощо. Тому такий дешевий та ефективний спосіб удобрення ґрунту як використання сидеральних культур знаходить все більш поширення.
Найбільш ефективне внесення сидеральних добрив, за результатами досліджень українських вчених, спостерігається при вирощуванні картоплі, кормових і цукрових буряків, кукурудзи, озимих зернових, овочевих і плодово-ягідних культур.
Завдяки сильно розвинутій кореневій системі сидерати підвищують родючість не тільки верхнього орного шару, а й більш глибоких підорних горизонтів ґрунту і підгрунту: покращується азотний режим, збільшується вміст доступних для рослин фосфору і калію, відбуваються позитивні зміни фізико-хімічного стану ґрунту, в той час як удобрювальна дія гною обмежується верхнім орним шаром ґрунту.
Сидерати затінюють ґрунт, пригнічують бур'яни, виступають, як фітосанітари, перешкоджають водній та вітровій ерозії, підвищують біологічну активність ґрунту, поліпшують її агрохімічні, водно-фізичні властивості й структуру. Вони позитивно впливають на якість вирощуваної продукції.
Картопля - основна просапна культура Полісся. Порівняно з виробництвом в інших регіонах вирощування її в цій зоні високорентабельне, що забезпечується високою і порівняно стійкою врожайністю.
При внесенні достатньої кількості органічних і мінеральних добрив картопля порівняно з іншими культурами менш вибаглива до попередників і забезпечує високі врожаї при розміщенні після озимого жита, пшениці, яким передували зайняті пари.
Значні площі орних земель у зоні Полісся займають ярі зернові - ячмінь та овес. Вони є головними зернофуражними культурами і добре доповнюють одна одну. Зерно першого багате на незамінні амінокислоти - лізин і триптофан, а другого - на протеїн та жир і є обов'язковим компонентом при годівлі племінних тварин. Солома ярих культур - також цінний корм і її добре поїдають тварини.
Ячмінь та овес поряд з озимим житом є основними культурами, під які на Поліссі підсівають багаторічні трави.
Ячмінь та овес за своєчасної сівби, внесення добрив, проведення хімічного прополювання посівів від бур'янів є високопродуктивними культурами. Вони менш вибагливі до попередників, ніж озима пшениця, оскільки від збирання попередників до сівби ярих є достатньо часу, щоб на Поліссі повністю відновилися в ґрунті запаси води, збільшився вміст засвоюваних рослинами елементів живлення. За цей період гине значна кількість збудників хвороб, шкідників, насіння бур'янів.
Післяжнивні культури вирощують після збирання основних культур у поточному році. Тому вони розміщують насамперед після озимого ячменю, озимої пшениці, гороху, а на Поліссі та після озимого жита; в овочевих господарствах - після ранніх картоплі, капусти, овочів.
Післяжнивні культури збирають восени, тому вони є добрими попередниками ярих культур. Однак в умовах тривалого післяжнивного періоду вони є також добрими попередниками озимих зернових культур.
Післяжнивні культури в сівозмінах - надійний захід боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин. Їх знищують під час обробітку ґрунту під другий урожай і догляду за посівами. Бур'яни, крім того, біологічно пригнічуються проміжними посівами і скошуються до фази плодоношення. Разом з цим післяжнивні посіви є одним із заходів боротьби з водною ерозією, а в південних і південно-східних районах ще й з вітровою. Вирощування двох урожаїв за рік поліпшує структурний стан і будову орного шару.
Післяжнивні культури, крім агротехнічного, мають велике господарське значення, їх використовують на зелений корм, для заготівлі силосу, сінажу, трав'яного борошна, на випас і зелене добриво.
Економічність сівозміни полягає у виробництві валової продукції рослинництва шляхом забезпечення планових посівних площ наявних в сівозміні культур і перспективної їх урожайності при високій якості продукції.
Економічні й організаційно-господарські причини чергування культур визначаються тим, що сівозміна є основною ланкою зональної системи землеробства. Вона забезпечує раціональне використання землі, ресурсів і біологічного потенціалу рослин, техніки, добрив, робочої сили. Сівозміна створює сприятливі передумови для успішного захисту рослин від хвороб, шкідників, бур'янів, ґрунту — від водяної і вітрової ерозії, для підвищення родючості ґрунту, для одержання стійких і високих врожаїв сільськогосподарських культур при найменших витратах праці і засобів на одиницю продукції.
Екологічність нашої сівозміни забезпечується розміщенням культур по кращим попередникам, додержанні рекомендованих строків повернення культур на попереднє місце і забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, який можна перекрити 8,2 тоннами гною.