Принципи імпульсів розвитку 2 страница

Фоновий екомоніторинг довкілля - це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон із метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистич-ного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах.

В Україні моніторинг природного середовища здійснюється багатьма відомствами, які мають складові підсистеми моніторин­гу. Так, наприклад, у системі моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні моніторингу навколишнього природного середовища: глобальний, регіональний і локальний. Визначення, методичні підходи і практика моніторингу на різ­них рівнях відрізняються. Так, на локальному рівні - це реалі­зація такої стратегії, що дає можливість забезпечити норматив­ну якість довкілля.

На регіональному рівні підхід до моніторингу ґрунтується на тому, що забруднюючі речовини, потрапивши в кругообіг речовин у біосфері, змінюють стан абіотичної складової і, як наслідок, спричинюють зміни в біоті (екзогенні сукцесії). Будь-який господарський захід, проведений у масштабі регіону, по­значається на регіональному фоні - змінює стан рівноваги абіо­тичного й біологічного компонента.

Цілі глобального моніторингу визначаються в процесі між­народного співробітництва в рамках різних міжнародних орга­нізацій, угод (конвенцій) і декларацій.

При/мітка

Ідею створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) було висловлено на Стокгольмській конференції ООН з навколиш­нього середовища в 1972 p., реальні основи ГСМНС закладено на спеціаль­ній зустрічі в Найробі (Кенія) в 1974 p., де була уточнена роль агентів і держав - членів ООН. Основи ГСМНС у колишньому СРСР були розроблені академіком Ю.А. Ізраелем і повідомлені на засіданні Ради керівників ЮНЕП у 1974 р. Відмітною рисою концепції Ю.А. Ізраеля було спостереження за антропогенними змінами в навколишньому природному середовищі.

Добре відомо, що за будь-який період відбуваються природні зміни клімату, температури, тиску, сезонні зміни біомаси рос­лин і тварин. Природні зміни відбуваються порівняно повільно,

500

за великі періоди часу. їх реєструють різні геофізичні, метеоро­логічні, гідрологічні, сейсмічні та інші служби. Антропогенні зміни розвиваються набагато швидше, наслідки їх дуже небез­печні, тому що можуть стати необоротними. Це обумовлює пра­вомочність іншої назви глобального моніторингу - фоновий моніторинг, чи моніторинг фонового забруднення навколишнього природного середовища.

У даний час створено світову мережу станцій фонового моні­торингу, які здійснюють спостереження за певними параметра­ми стану навколишнього природного середовища. Спостережен­ня охоплюють усі типи екосистем: водні (морські й прісноводні) і наземні (лісові, степові, пустельні, високогірні). Ця робота проводитися під егідою ЮНЕП.

Подробиці

Станції комплексного фонового моніторингу України розташовані в біосферних заповідниках (Чорноморський, Асканія-Нова) і є частиною глобальних міжна­родних спостережних мереж. Мета ГСМНС - вивчення Землі як цілісної природної системи - визначена Міжнародною геосферно-біосферною про­грамою (МГБП) і здійснюється із широким застосуванням космічних засобів спостережень. МГБП, роботи за якою почалися з 1990 p., передбачає сім ключових напрямків розробок:

1. Закономірності хімічних процесів у глобальній атмосфері й роль біологі­чних процесів у кругообігу газових компонентів.

2. Вплив біогеохімічних процесів в океані на клімат і зворотний вплив.

3. Вивчення прибережних екосистем і впливу змін землекористування на екосистему.

4. Взаємодія рослинного світу з фізичними процесами, відповідальними за формування глобального кругообігу води.

5. Вплив глобальних змін на континентальні екосистеми.

6. Палеоекологія й палеоекопогічні зміни та їх наслідки.

7. Моделювання земної системи з метою прогнозу її еволюції". У рамках МГБП вивчаються біогеофізичний кругообіг вуглецю, азоту, фосфору й сірки, які зараз визначаються як природними, так і антропогенними факторами.

В Україні основними напрямками глобального моніторингу вважаються:

• вивчення незначних змін, що повсюдно виявляються, на­приклад, глобальних змін клімату внаслідок забруднення;

• дослідження ефектів, пов'язаних з поширенням забрудню­ючих речовин на великі відстані, наприклад, закислення се­редовища під впливом викидів в атмосферу сірки;

• антропогенних впливів, що мають велику інертність ефек­тів, наприклад, кумулятивного ефекту органічних пестици­дів та ін.

Примітка

На даний час моніторинг довкілля виконується згідно з Ухвалою Кабінету Міністрів України № 391 від 30.03.1998 р. Міністерством надзвичайних ситу­ацій, Міністерством охорони здоров'я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінекономресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держбудом Украї­ни. Всі ці органи влади мають у своїй структурі спеціальну службу, що здій­снює спостереження за станом забруднення повітря в містах і промислових центрах, забруднення ґрунту, забруднення прісних і морських вод, за транс-граничним перенесенням речовин, що забруднюють атмосферу, хімічним і радіонуклідним складом, кислотністю атмосферних опадів і забрудненням сніжного покриву та ін.

Значна роль в екологічному моніторингу належить громад­ськості. Разом з тим далеко не всі завдання, що виконує еколо­гічний моніторинг, доцільно ставити перед громадськістю. Го­ловною метою глобального екологічного моніторингу є підви­щення доступності екологічної інформації для громадськості.

Таким чином, державна система екомоніторингу довкілля повинна стати інтегрованою інформаційною системою, що здій­снюватиме збирання, збереження та обробку екологічної інфор­мації для відомчої та комплексної оцінки й прогнозу стану при­родних середовищ, біоти і умов життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соці­альних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях дер­жавної виконавчої влади, удосконалення відповідних законода­вчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнаро­дних екологічних угод, особливо в межах стійкого розвитку.

21.4. Застосування екологічних індикаторів при проведенні моніторингу

Для оцінки тенденцій стійкого розвитку країни на національ­ному рівні необхідна система базових індикаторів, що відобра­жають сукупність економічних і екологічних змін. Система по­винна передбачати індикатори, що найбільш повно характери-

502

зують ключові проблеми стійкого розвитку країни та відповіда­ють міжнародним вимогам.

Використанню зарубіжного досвіду й методології в побудові еколого-економічних індикаторів повинен передувати ретельний аналіз українських реалій і специфіки. Це обумовлено рядом причин, серед яких досить згадати особливості перехідного пе­ріоду української економіки, її нестаціонарний характер, а та­кож природну унікальність країни, що відображається в коло­сальних природних ресурсах. Все це робить неефективним пря­ме використання деяких ключових традиційних індикаторів, які розроблені міжнародними організаціями та окремими краї­нами і успішно застосовуються в більшості країн світу.

Подробиці

Як приклад української специфіки можна навести базові показники для осно­вних природоексплуатуючих секторів - аграрного і лісового, типові для сис­тем індикаторів.

У світовій практиці в аграрному секторі до найважливіших базових пока­зників впливу відносять показник зміни площі сільськогосподарських земель, площі ріллі оброблюваних земель. Для України площа сільгоспугідь нині не розглядається як лімітуючий чинник. Більш того, є підстави говорити про до­цільність її скорочення через ступінь еродованості ґрунтів і порушення еко­логічного балансу, економічної неефективності обробки маргінальних мало­родючих земель.

Аналіз лісового сектору в багатьох країнах, що мають обмежені лісові ресурси, починається з оцінки запасів лісу і швидкості його вичерпання. Інтен­сивність вирубок лісу, забезпеченість лісовими ресурсами становлять головні проблеми. У лісовому секторі України основні проблеми поточного періоду стосуються не запасів, а їх використання.

Ці приклади свідчать про те, що перенесення традиційних для світу еколого-економічних індикаторів на макро- чи мікро-рівні виявляється не завжди адекватним, потрібне обґрунтування базових еколого-економічних індикаторів, що відображають проблеми і специфіку України. Сучасна економіка країни хара­ктеризується високою природоємністю. В Україні витрати при­родних ресурсів на одиницю кінцевої продукції в середньому у 2-6 разів перевищують витрати розвинених країн. Систему по­казників стабільності ОЕСР для країн з перехідною економікою наведено в табл. 21.2, 21.3 (Бобьілев, 2001).

Таблиця 21.2. Загальні екологічні показники стабільності ОЕСР¹

Ключові пита-	Фактори тиску	Стан навколишнього	Реакція
ння охорони	(прямого й	середовища
навколишнього	непрямого)
середовища

Повітря

Вода

Відходи

Інтенсивність викидів (SO_x, NO_x, C0₂, тверді частинки)на одиницю ВВП

Інтенсивність скидання стічних вод (промисло­вих і побутових) на одиницю ВВП

Тенденції забруднення повітря в містах і промислових центрах

Вплив забруднення повітря на населення

Якість поверхневих вод

Доступність придатної для вживання води

Вплив на здоров'я: дитяча смертність у ранньомувіці (від шлунково-кишкових захворювань)

Концентрація нітратів у криничній воді в сільській місцевості

Вплив на здоров'я: спалахи захворювань, пов'язаних з питною водою

Зміна рівня забруднення:

рівні для основних забруднюючих

речовин

Штрафи за забруднення по основних забруднюючих речовинах

Муніципальні служби: рівень тарифів

Інтенсивність виробництва відходів (промис­лових, муніци­пальних) на одиницю ВВП

Муніципальні служби: рівень тарифів

Необхідно відзначити, що дані спостережень, оцінок і про­гнозів, не є безпосередньою підставою для управлінської діяль­ності. Дуже важливим є наукове осмислення інформації (моде­лювання, побудова схем і програм) перед прийняттям конкрет­них рішень.

індикатори, виділені в табл. 21.2, 21.3 жирним шрифтом, пропонуються ОЕСР як ключові. Для індикаторів, виділених курсивом, на думку ОЕСР, у країнах з перехідною економікою необхідна статистика може бути відсутня.

504

Таблиця 21.3. Галузеві показники

Екологічно значимі галузеві тенденції

Споживання енергії на одиницю ВВП і душу населення

Структура витрати палива за його типами

Споживання твердого палива невеликими стаціонарними джерелами енергії'

Промислове виробництво: загальні тенденції й частка у ВВП

Важка промисловість -тенденції обсягу виробництва

Вік промислового устаткування

Тенденції збільшення кількості моторних транспортних засобів

Споживання бензину та інших видів палива

Частка неетилованого бензину в загальному споживанні

Міський пасажирський транспорт за типами (співвідношення громадського транспорту і приватних транспортних засобів)

Вантажний транспорт за типами (процентне співвідношення вантажів, перевезених залізницею і автотранспортом)

Тенденції в міжнародному перевезенні вантажів

Взаємодія з навколишнім середовищем

ЕНЕРГЕТИКА

Викид парникових газів (С₂)

Забруднення повітря електростанціями

Забруднення повітря невеликими стаціонарними джерелами енергії

ПРОМИСЛОВІСТЬ

Промислове виробництво І забруднення повітря (SOx, NOx, тверді частинки)

Промислове виробництво і скидання стічних вод

Промислове виробництво і обсяг твердих відходів

Ефективність використання сировини

ТРАНСПОРТ

Забруднення повітря транспортними засобами: NOx, тверді частинки

Концентрація NO_x у міському середовищі

Дорожньо-транспортні пригоди

Політико-економічні аспекти

Ціни на електроенергію

Ціна й податки на паливо

Штрафи за забруднення по основних забрудню­ючих речовинах (наприклад, SOx)

Природоохоронні інвестиції в секторі енергетики

Економічні реформи

Ціни на сировину

Ціни на воду

Більш чисте виробництво: рівень базового потенціалу

Природоохоронні витрати по галузі

Сертифікація EMAS/ISO

Економічне зростання

Стандарти по вихлопних газах

Ціни й податки на пальне

Інвестиції в будівництво шосейних доріг

505

21.5. Соиіально-економічний моніторинг

Відомі різні визначення поняття «соціально-економічний моніторинг». Найчастіше під цим поняттям розуміють систему спостережень, оцінки й прогнозу економічної та соціальної об­становки, що складається в країні або регіоні.

Головна мета функціонування системи соціально-економіч­ного моніторингу полягає в забезпеченні органів управління повною, своєчасною і достовірною інформацією про процеси, що відбуваються в різних сферах економіки, соціальної ситуації в країні.

У літературі виділяють такі основні завдання соціально-еко­номічного моніторингу:

• організація спостереження, одержання достовірної та об'єк­тивної інформації про перебіг соціально-економічних проце­сів;

• оцінка й системний аналіз одержуваної інформації, вияв­лення причин, що викликають той чи інший характер пере­бігу цих процесів;

• забезпечення органів управління підприємств, установ, ор­ганізацій і громадськості інформацією, отриманою при здій­сненні соціально-економічного моніторингу;

• розробка прогнозів розвитку соціально-економічної ситуації;

• підготовка рекомендацій, спрямованих на подолання нега­тивних і підтримання позитивних тенденцій розвитку і до­ведення їх до відповідних органів управління. Головними принципами соціально-економічного моніторин­гу вчені вважають цілеспрямованість і комплексність. Ще слід зазначити безперервність спостереження за об'єктами, періоди­чність зняття інформації про зміни, що відбуваються, зістав­лення застосовуваних показників моніторингу в часі. При орга­нізації моніторингу необхідне дотримання таких вимог до інфор­мації: повнота, вірогідність, своєчасність і репрезентативність.

Моніторинг виступає як своєрідний регулятор людської ді­яльності. Це механізм, що формує економічні відносини й пра­вила, на яких будуються й діють ці відносини. Економічний розвиток пов'язаний із соціальним регулюванням: способом дій, поведінкою, звичками людей, їхніми інтересами й потребами.

506

Примітка

Соціальні зв'язки між людьми впливають на економічний розвиток у цілому. Дану тезу можна продемонструвати на простому життєвому прикладі. Як люди використовуватимуть ту частину своїх місячних доходів, яка залишаєть­ся на руках після задоволення первинних потреб? Якщо вони внесуть їх у фінансову систему країни й обернуть в акції, позики, у будь-які форми кре­дитування, це дасть додатковий поштовх до зростання національної економі­ки. Якщо населення, як і раніше, зберігатиме гроші в доларах, то наша економіка не матиме майбутнього, адже інвестуватиметься американська економіка. Соціально-економічний моніторинг повинен показати, як по'єдна-ти заощадження населення з інвестиціями в економіку.

Якість інформаційних даних залежить від вірогідності мето­дів опису економічних процесів і визначає адекватність показ­ників, що характеризують стан економіки. У табл. 21.4 пред­ставлені деякі загальні показники, не пов'язані з конкретною екологічною проблемою або сектором економіки.

За своєю сутністю показники та індикатори можуть бути диференційовані на чотири групи: показники розвитку мети, які вказують на досягнення важливого соціально-економічного завдання (перспективні показники); показники засобів, які вка­зують на соціальні механізми процесів, що ведуть до реалізації

Таблиця 21.4. Загальні показники стійкого розвитку

Тенденції

Показники

Макроекономічні ВВП на душу населення

тенденції та економічна Зростання ВВП реформа

Економічна реформа: окремі показники

Фінансування Економічна реформа

природоохоронної Інфляція й банківські процентні ставки

діяльності _п

Рівень банківського кредитування приватного сектору

Тарифи на муніципальні послуги (вода, очищення стічних вод, збір сміття тощо)

Природні інвестиції

Витрати екологічних фондів

Ефективність витрат фондів

Тенденції у сфері Середня тривалість життя

охорони здоров я Сукупний вплив забруднення на здоров'я людей

Галузеві тенденції Вибрані показники (представлені вище для

енергетики, транспорту й промисловості)

507

цілей (операційні показники); показники ресурсів, які вказу­ють на матеріально-речовинні та соціально-демографічні мож­ливості (ресурсні показники); показники результату, які в кі­лькісно вимірних величинах указують на певний ступінь реалі­зації програмних цілей у певні часові інтервали 2-3 роки, а також до 5 років (цільові показники) (Заславская, 1991). У про­цедурному плані система показників складається зі статистич­них і соціальних показників. Перші являють собою конкретне значення процесів, що відбуваються в економіці, другі - в су­часній соціології та соціальному менеджменті.

Примітка

На думку деяких учених, система соціально-економічних показників має бу­дуватися на єдиній методологічній основі, пронизувати всі напрямки розвит­ку, не бути громіздкою (Новикова, 2003).

Основними функціональними елементами системи моніторингу мають стати:

• багатовимірна база даних, призначена для нагромадження й зберігання соціапьно-економічних і фінансових показників регіону в галузевому й територіальному розрізах;

• розрахунково-аналітична підсистема підтримки прийняття управлінських рішень, що складається з комплексу імітаційних і цільових моделей, які відображають основні соціально-економічні процеси регіону, і прогно­зування динаміки соціально-економічних показників. Багатовимірна база даних має складатися з декількох блоків.

Один із головних блоків - кадастр регіону. У цей блок має входити систематизований звід даних про територію і майновий комплекс, створений на основі електронної карти країни. Він має містити комплексні відомості про земельні, водні, лісові ресурси, сировинні джерела, промисловий та сільсь­когосподарський комплекси, мережі і об'єкти соціальної та невиробничої інфраструктури.

Наступний блок — статистичні дані, тобто інформація, одержувана від органів державної статистики. Вона повинна підрозділятися на три підблоки: державну, відомчу й галузеву статистики, — у яких необхідно виділити щоти­жневі, щомісячні та щоквартальні показники.

У цілому пропонуються такі розділи: територія і розселення; чисельність і склад населення; народжуваність і смертність; шлюби і розлучення; здоро­в'я; зайнятість, ринок праці; добробут, доходи і видатки населення; право­охоронна діяльність; соціальна інфраструктура; екологія І охорона природи; промисловість; агропромисловий комплекс; лісове господарство; виробниц­тво товарів народного споживання; транспорт і зв'язок; фінанси, бюджет; муніципальне господарство; капітальне будівництво.

Наступний блок повинен містити інформацію нормативно-правового і довідкового характеру. У підблок довідкової інформацГГ заносяться відомості

508

про статус регіону або країни, час утворення, площу території, чисельність населення, економіко-географічне положення, адміністративно-територіаль­ний поділ. Важливо, щоб така інформація була представлена в текстовій, числовій і графічній формах.

Не підлягає сумніву, що створення ефективної системи мо­ніторингу соціально-економічного розвитку країни потребува­тиме вирішення багатьох завдань. Насамперед, це побудова си­стеми показників, що давала б адекватну характеристику стану й розвитку. Не менш важливим є завдання організації інформа­ційного забезпечення системи. Тому створення такої системи вимагає об'єднання зусиль фахівців у галузі економіки, еко­логії, права, статистики та інформатики і відповідно усвідом­лення ними важливості виконуваної роботи. Повертаючись до теми стійкого розвитку слід відзначити, що існуюча в Україні державна статистична інформація дозволяє одержати кількісні значення основних соціальних і еколого-економічних індикато­рів і запропонувати їх для оцінки рівня стабільності країни. А при використанні зарубіжного досвіду і методології в побудові індикаторів стійкого розвитку необхідне проведення ретельного аналізу реалій і специфіки країни. Це обумовлено багатьма об­ставинами, серед яких досить згадати особливості перехідного періоду нашої країни.

Розділ 22

Економічний механізм раціонального природокористування

22.1. Економічний механізм і еколого-економічні

інструменти

Як відомо, в економічно розвинених країнах основою регулю­вання товарно-грошових відносин, у тому числі і в природоохо­ронній сфері, є економічний механізм.

Економічний механізм - це сукупність економічних струк­тур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні зако­ни та здійснюється погодження і корегування суспільних, гру­пових і приватних інтересів (Райзберг и др. 1996; Зкономичес-кая, 1999). Як ми ще переконаємося, еконімічний механізм ві­діграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб'єкта будь-якого рівня.

Основними компонентами економічного механізму є:

• правові основи здійснення економічної діяльності (права, обо­в'язки, ліцензії, обмеження, процедури тощо);

• система відносин власності на основні засоби виробництва;

• організаційна структура економіки_у тобто система форма­льних і неформальних організаційних зв'язків, що формує реальні економічні відносини між господарськими суб'єкта­ми; ці зв'язки можуть реалізовуватись як по вертикалі (ре­алізація владного впливу), так і по горизонталі (взаємодія між суміжними економічними суб'єктами, а також на регі­ональному рівні внаслідок організаційної діяльності терито­ріальних адміністративних органів);

511

• система суспільних інститутів (традиції, моральні заса­ди, порядки, релігійні звичаї, духовні цінності тощо), що формують соціально-інформаційне поле економічної актив­ності;

• економічні інструменти.

Одну з провідних ролей в реалізації дії економічного механі­зму відіграють економічні інструменти. Це пояснюється тим, що саме через них передається вплив на головні спонукальні мотиви діяльності суб'єктів господарювання - їх економічні інтереси.

Економічні інструменти - це засоби (заходи, методи, ва­желі) зміни фінансового стану економічних суб'єктів. За допо­могою економічних інструментів можна, впливаючи на спону­кальні мотиви діяльності суб'єктів господарювання, регулюва­ти товарно-грошові відносини на рівні підприємства, території, національної економіки і навіть транснаціональних систем.

Економічні інструменти умовно можуть бути диференційо­вані на три взаємозалежні і взаємообумовлені групи: ціни за ресурси, економічні вигоди, перерозподільні платежі/виплати.

1. Ціни за ресурси. В широкому розумінні ціна - це кіль­кість благ (зокрема грошей, товарів, послуг), яку має заплатити економічний суб'єкт за право використовувати певний товар (природний ресурс/благо, предмет, послугу) або володіти ним.

У контексті розглянутої екологічної тематики до умовної групи цін за ресурси можна віднести широкий спектр різних за формою економічних показників: ціна за сировину, матеріали, енергію; платежі за право користуватися землею, водою, лісом та іншими природними ресурсами; платежі за використання асиміляційного потенціалу екосистем (плата за забруднення); орендна плата за використання основних фондів (у тому числі природоохоронної спрямованості); ціна за трудові фактори (зар­плата, нарахування на зарплату); ціна за використання фінан­сових ресурсів (облікова ставка національного банку, процент­на ставка комерційних банків, виплати по позиках, ін.).

Звичайно вже сам по собі термін ціна передбачає питоме зна­чення цього показника, тобто задане в розрахунку на одиницю використовуваного ресурсу. Це відповідає, зокрема, поняттю ставка. Однак застосовуються й інші форми цього показника, наприклад: тарифи за використання 1 м³ води; ставки плате­жів (зборів) за викиди в атмосферне повітря чи скидання у водо­йми 1 тонни шкідливих речовин; платежі за використання 1 га

512

земель-, платежі за використання природних ресурсів (зокрема, на геологорозвідувальні роботи) у процентних частках від товар­ної вартості використаної мінеральної сировини, ін.

Ще раз нагадаємо, що базою (нижньою межею) при форму­ванні цін у ринковій економіці є витрати виробництва і прода­жу даного виду ресурсів. Верхня межа цін при достатній плато­спроможності покупця обумовлена тією вигодою, яку сподіва­ється отримати з даного товару споживач. Отже, такі два види економічних інструментів, як ціна за ресурс і економічна виго­да (від використання блага), виявляються тісно пов'язаними: вигоди визначають верхню межу цін, а ціни (як ми переконає­мося далі) обмежують обсяг економічних вигод.

Основна екологічна функція ціни за ресурс у системі това­рно-грошових відносин - обмежувальна. Адже обсяг коштів, за які споживач ресурсів (він же потенційний виробник інших ресурсів) може їх одержувати, завжди обмежений. Це лімітує можливості придбання ресурсів. Чим вищий рівень цін, тим менше вихідних ресурсів може бути придбано для здійснення господарської діяльності. В курсах макроекономіки це відомо як дилема «масло чи сталь». Здатність цін впливати на рівень споживання ресурсів активно застосовується в природокорис­туванні для обмеження (зниження) інтенсивності споживання природних ресурсів. До неї ми ще повернемося, розглядаючи характеристику третього виду інструментів - перерозподіль-них платежів.

2. Економічні вигоди. Під економічною вигодою (від вико­ристання чи застосування будь-чого) звичайно розуміють додатковий дохід (прибуток), чи одержання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток).

Економічна вигода від використання природних благ фор­мується під впливом трьох основних груп факторів. Перша визна­чається внутрішньою ефективністю господарювання економіч­ного суб'єкта, який споживає природні блага, тобто його вмін­ням одержати максимум вигоди від використання цих благ. Друга група факторів обумовлена властивостями даного приро­дного блага, тобто його кількісними і якісними характеристи­ками, Третя група визначається зовнішніми умовами економіч­ного середовища, у якій здійснює свою діяльність даний суб'єкт господарювання: цінами за використані первинні ресурси (мате­ріальні, енергетичні, фінансові), можливостями регулювання цін

513

на свою власну продукцію, системою формальних і неформаль­них перерозподільних механізмів та інструментів (податків, платежів, знижок, пільг, хабарів, рекету) тощо.

Основна функція економічних вигод у системі товарно-гро­шових відносин - мотиваційна. Саме одержання прибутку є рушійною силою здійснення будь-якого виду господарської ді­яльності. Ця здатність економічної вигоди впливати на перебіг економічних процесів може ефективно використовуватися при формуванні мотиваційного інструментарію екологізації еконо­мічних систем.

3. Перерозподільні платежі/виплати. Це система вилучен­ня частини доходів в одних економічних суб'єктів з метою передачі іншим економічним суб'єктам (рис. 22.1). Юридич­ний механізм перерозподілу може ґрунтуватися: на законодав­чих актах (так, зокрема, функціонують системи оподаткування і платежів); на формалізованих двосторонніх угодах (наприклад, між власником і орендарем землі, за що останній виплачує рен­ту); на добровільній (однобічній) основі (зокрема, здійснюються спонсорські пожертвування на екологічні чи соціальні цілі).

Звичайно система перерозподілу містить чотири основні елементи:

- порядок вилучення доходів в економічних суб'єктів-донорів;

- ставки вилучення доходів;

- порядок передачі зібраних коштів економічним суб'єктам-реципієнтам;

- ставки виплат реципієнтам.

Можна говорити, що в контексті розглянутої економічної тематики перерозподільні платежі/виплати виконують функції еколого-економічної та еколого-соціальноі корекції.

Примітка

Цілеспрямована еколого-економічна корекція товарно-грошових потоків може здійснюватися в напрямку екологізації економічних систем. Зокрема, екологічно орієнтовану трансформацію економіки можна здійснити, якщо застосувати постійно діючу систему вилучення частини доходів у економіч­них суб'єктів, які створюють екологічно несприятливі сфери господарюван­ня, тобто пов'язані з порушенням ландшафтів чи забрудненням довкілля (ме­талургія, хімічна галузь тощо). Це можна здійснити, наприклад, за допомо­гою податків чи платежів з подальшою передачею доходів іншим економіч­ним суб'єктам, що створюють умови для розвитку екологічно перспектив­них напрямків господарської діяльності. Останнє може бути здійснене,