Принципи імпульсів розвитку 5 страница

• премії і нагороди підприємствам, що мають успіхи в еколо­гічній діяльності (щорічно проводиться в Німеччині);

• премії і звання переможців у конкурсі на краще екологічне місто (селище); у Німеччині щорічно розігрується звання «Еко­логічна столиця Німеччини» з одержанням грошового призу;

540

• премії підприємцям, громадянам, домовласникам, що домо­глися успіхів в економічній діяльності; у Хайдельберзі (Німеччина) кожний домовласник одержує премію в 1000 євро, якщо йому вдається знизити до нормативної величини енерговитрати на утримання будинку.

14. Екологічне страхування(англ. - environmental insurance, рос. - екологическое страхование). Це створення за рахунок коштів економічних суб'єктів резервних (страхових) фондів, призначених для відшкодування збитків від впливу на природ­не середовище внаслідок непередбачених надзвичайних ситуа­цій (екологічних аварій, катастроф, ін.).

Екологічне страхування покликане вирішити такі завдання:

1) сформулювати систему економічної відповідальності (еконо­мічних суб'єктів) за можливі економічні збитки внаслідок надзвичайних ситуацій;

2) створити резервні фонди для відшкодування можливих збитків;

3) забезпечити економічну захищеність реципієнтів (економіч­них суб'єктів), які можуть зазнати шкоди в результаті над­звичайних ситуацій.

Таким чином, екологічне страхування забезпечує економіч­ну відповідальність потенційних екодеструкторів і гарантує еко­номічну захищеність потерпілим.

Екологічне страхування широко використовується в бага­тьох країнах (Японія, США, Німеччина та ін.). Страхуванню підлягають об'єкти, які є носіями екологічного ризику (ємності шкідливих і вибухонебезпечних речовин; виробництва, що не­суть загрозу виникнення надзвичайних ситуацій; трубопрово­ди, транспортні засоби, ін.). Екологічне страхування непрямо створює економічні стимули відмови від потенційно небезпеч­них виробництв.

Еколого-економічні інструменти є потужними важелями екологізації системи виробництва і споживання продукції. Різ­номаніття форм еколого-економічних інструментів створює ба­гатий спектр можливостей цілеспрямованого екологічно орієн­тованого впливу на економічні інтереси суб'єктів господарюван­ня. Уміле використання цих можливостей у поєднанні з інши­ми методами дозволяє ефективно вирішувати складні еколого-економічні проблеми в межах механізмів саморегулювання ри­нкової економічної системи.

541

22.4. Ринкові механізми регулювання природокористування

Одна з головних переваг ринку - здатність досягати високої ефективності використання будь-яких виробничих факторів, які включаються в систему ринкових відносин (тобто тих, які стають товаром). Для того щоб використовувати всі переваги ринку, економісти (у тому числі й ті, діяльність яких пов'яза­на з екологічною сферою) повинні досконало знати закони, за якими функціонують його механізми, чітко окреслювати ті межі, в яких можуть бути реалізовані можливі переваги. Ри­нок, зокрема, блискуче розв'язує завдання зниження енерго­ємності й матеріаломісткості систем). Слід також чітко розріз­няти ті межі, поза якими варто залишити ілюзії з приводу вирішення проблем за допомогою ринкових механізмів. Необ­хідною передумовою такого аналізу є дослідження функцій природного середовища.

Можна назвати дві форми процесів купівлі-продажу, у яких можуть брати участь природні фактори.

1. Процеси прямої реалізації ринкових відносин; відбуваються тоді, коли об'єктом купівлі-продажу стає безпосередньо фа­ктор природного середовища. Так, зокрема, продаються мі­неральні ресурси, продукти лісу, моря, природна сировина тощо.

2. Процеси опосередкованої реалізації ринкових відносин; від­буваються тоді, коли об'єктом купівлі-продажу стає не сам природний фактор, а функції, які він виконує; саме вони опосередковуються в процесах продажу інших предметів і послуг.

Подробиш

Наприклад, такі природні блага, як сонячні промені І море, не можуть бути в принципі об'єктом відносин власності (інакше кажучи, не можуть бути ки­мось привласнені). Отже, вони не можуть бути об'єктом купівлі-продажу. Однак для того, щоб загорати на березі і купатися в морі, потрібні певні умови: місце проживання недалеко від моря; ділянка берега, яка 6 забезпе­чувала необхідні умови для прийняття сонячних ванн, підхід до моря і дно, зручне для купання; предмети, що полегшують відпочинок і оздоровлення (тенти від сонця, лежаки, душові, шезлонги, ін.); інфраструктура, що забез­печує нормальні умови життєдіяльності (їдальні, ресторани, магазини, туале-

542

ти, транспортні послуги, санаторне обслуговування тощо); інфраструктура супутнього відпочинку (туристичні послуги, розваги, ін.); предмети особис­того користування, необхідні для даного виду рекреації (купальні костюми, шорти, головні убори, світлозахисні окуляри тощо).

Усі ці предмети і послуги, що є об'єктами купівлі-продажу, якраз і явля­ють собою товари, через які здійснюється опосередкований продаж фізіо­логічних і соціальних функцій природних благ (у даному випадку - сонячних променів і моря). Безумовно, зазначені товари і послуги мають свої власні вартісні оцінки (собівартість виготовлення і продажну ціну). Але саме зазна­чені природні блага, з реалізацією яких пов'язаний продаж цих товарів, фо­рмують підвищений попит на них «саме в цей час і саме в цьому місці». Так само потреби людини в чистому середовищі й тиші реалізуються через ба­жання придбати дорожче за ціною житло, розташоване далі від промисло­вих об'єктів чи транспортних магістралей. Потреби в інформаційному кон­такті з природою задовольняються за рахунок витрат, пов'язаних з екотуризмом.

Таким чином, можемо говорити, що природні блага мають властивості товару, бо можуть продаватися прямо або опосеред­ковано через інші предмети і послуги.

Теоретично опосередкована вартісна оцінка будь-якого при­родного блага може бути визначена через додатковий обсяг про­дажу і/або підвищений рівень цін на відповідний товар порівня­но з аналогічними економічними показниками в тих місцях і в той час, де і коли відсутня підвищена потреба в зазначених при­родних благах. Схематично це може бути виражено формулою:

В0п=1(Щ-Ц[-ПгЦЛ (22.1)

(=1

де Воп - опосередкована вартісна оцінка певного природного блага; 17', П. - обсяг продажів г-го товару відповідно в умовах підвище­ного попиту (викликаного потребою в природних благах) і за від­сутності підвищеного попиту; Ц!, Ц. - ціна на z-й товар відпові­дно в умовах підвищеного попиту і за відсутності такого; n ~ кількість товарів (предметів і послуг), за допомогою яких може бути реалізована потреба в даних природних благах.

Мінова вартість, ціна.Природні фактори є специфічними елементами товарно-грошових відносин. З одного боку, вони є носіями властивостей, звичайних для будь-яких елементів сис­теми економічних відносин (наприклад, властивості товару). З іншого боку, особливості природних факторів (на чому ми вже

543

зупинялися вище) істотно відрізняють їх від інших елементів економічної системи і суттєво обмежують дію традиційних еко­номічних властивостей.

До розряду традиційних економічних властивостей, які при­таманні товарам, належать їх мінова вартість і ціна.

Такі ж властивості мають і природні фактори, що беруть участь у процесі товарно-грошових відносин. Мінова вартість характеризує купівельну спроможність одного товару відносно іншого. Раніше на конкретному прикладі ми переконалися, що наша можливість задовольняти потреби в конкретних природ­них благах може бути прямо чи опосередковано реалізована за певну суму грошей. Саме ця сума і виступає в ролі універсаль­ного еквівалента купівельної спроможності (мінової вартості) даного природного блага.

З міновою вартістю тісно пов'язана інша характеристика -ціна, під якою звичайно розуміють ту кількість коштів (гро­шей), за яку продавець згоден продати, а покупець готовий ку­пити одиницю товару (Райзберг и др., 1996).

Таким чином, формування ціни можна вважати процесом пошуку компромісу між продавцем (ціною пропозиції) і покуп­цем (ціною попиту). У першому наближенні схема формування ціни на природні блага показана на рис. 22.3.

Цілком природно, що продавець прагне продати якнайдоро­жче. Мінімальний рівень ціни продавця (нижче якого він не може знизити ціну) при цьому визначається витратами вироб­ництва і доставки на ринок товару. Коли товаром є природні фактори (природні блага) - це витрати, пов'язані з відтворен­ням кількісних і якісних характеристик даного природного фактора, або витрати, необхідні для створення умов (зокрема, необхідної інфраструктури, допоміжних товарів і послуг), до­статніх для задоволення потреб у даних природних благах. Крім того, ціна пропозиції залежить і від інших факторів: психології продавця, його ринкової стратегії, цін конкурентів, можливос­тей виробника/продавця одержати фінансові чи негрошові пільги або різні форми підтримки (субсидії, податкові пільги, сприян­ня організації діяльності тощо).

Покупець прагне купити товар якомога дешевше, й існує та межа максимального рівня ціни покупця, вище якої він не може чи не згоден платити. Ціна покупця, як правило, набагато біль­ше зазнає впливу суб'єктивних факторів порівняно з ціною про-

544

Витрати на відтворення природних ресурсів

Витрати на супутні товари та інфраструктуру

Витрати на

попередження

екодеструкції

Витрати на відтворення порушень середовища

Втрачена вигода на роботу в екологічно несприятливих умовах

S

І ю о о.

CO

го

Ш

Ціна

природних

благ

принципи імпульсів розвитку 5 страница - student2.ru

Природні

блага

(ресурси,

природні

умови)

    Економічний ефект від використання
   
    природних ресурсів
    Ціна, яку готовий заплатити споживач за
    використання
m   природних благ
споживач.    
   
  Економічні збитки
ПІ   від використання
Виго   «порушених»
  природних
    факторів
    Ціна або втрачена вигода, яку повинен нести споживач за згоду жити в «забрудненому» середовищі
   

Рис. 22.3. Схема формування ціни на природні блага

давця. Це пояснюється тим, що в її основі звичайно лежить суб'єктивна оцінка покупцем усіх вигод, які він може одержа­ти у випадку придбання товару (задоволення своїх потреб). У цілому на ціну попиту крім суб'єктивних смаків і переваг по­купця впливають такі фактори: ступінь насичення ринку ана­логічними (такими, що можуть замінити певні функції) това­рами і послугами, еластичність попиту, платоспроможність по­купця тощо. Мінімальний рівень ціни продавця визначається

545

витратами відтворення природних благ. Максимальний рівень ціни покупця обумовлений вигодою їх використання.

Для такого специфічного товару, яким є природні фактори, значний вплив на ціну попиту справляє форма і ступінь моти­вації потреби в даних природних благах. Саме вони визначають еластичність попиту і, відповідно, впливають на його ціну.

Примітка

Під еластичністю попиту розуміють відносну зміну обсягу попиту під впли­вом зміни будь-якого фактора (частіше - ціни) на 1% (Зкономическая, 1999). Зокрема, виділяють кілька типів еластичності попиту стосовно зміни ціни то­вару, у тому числі: абсолютно еластичний попит (попит припиняється при будь-якій зміні ціни); еластичний попит (зміна попиту значно перевищує зміну ціни); попит із пропорційною еластичністю (зміна попиту пропорційна зміні ціни); нееластичний попит (реакція попиту значно менша зміни ціни); абсо­лютно нееластичний попит (попит практично не реагує на зміну ціни).

Факторами, що впливають на цінову еластичність, є: а) наявність благ-замінників: чим більше в блага замінників, тим більш еластичним буде попит на дане бпаго; б) питома вага блага в бюджеті споживача: чим вона вища, тим більш еластичний попит; в) розмір доходу: чим заможніший покупець, тим менше він звертає увагу на зміну цін; г) якість товару: чим якісніший товар, тим менш еластичним є попит на нього; ґ) ступінь необхідності блага: попит на предмети першої необхідності менш еластичний, ніж на предмети розкоші; д) розмір запасу: чим більший запас даного блага в споживача, тим більш еластичний попит на нього; ж) очікування споживача: передбачу­ване збільшення дефіцитності блага знижує еластичність попиту (Зкономиче­ская, 1999).

Аналіз факторів еластичності стосовно природних благ до­зволяє зробити кілька висновків.

Перше. Більшість природних благ, які виконують фізіоло­гічні функції (наприклад, питна вода, повітря для дихання, не­обхідні продукти харчування, ін.), практично не мають благ-замінників. Саме вони в обсягах, необхідних для виконання зазначених функцій, становлять (чи мають становити) предме­ти нееластичного попиту. Без них просто неможливе життя людини. Про що це свідчить? Насамперед про те, що не можна заощаджувати на цьому виді природних благ. Там, де через низьку платоспроможність населення не в змозі забезпечити себе зазначеними благами, про це повинні потурбуватися держава або органи місцевої адміністрації. Підкреслимо ще раз, що мова йде: по-перше, про природні блага певної якості (склад компо-

546

нентів, рівень чистоти), по-друге, про певні обсяги даного бла­га, що покривають фізіологічні потреби. Розв'язання цієї про­блеми (з відповідним фінансовим забезпеченням) має бути од­ним із першочергових завдань.

Друге, Незамінність даного виду природних благ для фізіо­логічних потреб населення не означає, що ці блага так само незамінні в економічних системах. Тут вони можуть вважатися відносно замінними. Наприклад, водоємні технологи можуть бути замінені на рециркуляційні технології, а водоємні товари і послуги - на неводоємні. На практиці це означає, що потреба в такому природному ресурсі, як вода, частково задовольняти­меться (заміщатиметься) іншими видами ресурсів, зокрема, об­ладнанням та електроенергією. У цьому плані попит на біль­шість природних благ, які використовуються у виробництві і побуті, є значною мірою еластичним. Це може бути використа­но з метою зниження природоємності економічних систем через застосування цінового інструментарію.

Примітка

Правда, для реалізації зазначеної мети слід спершу розв'язати проблему диференціації фізіологічних і економічних потреб у природних благах. На­приклад, має бути розділене споживання питної і технічної води. Це можна здійснити різними шляхами, у тому числі технічними засобами, нормуванням або будь-яким іншим методом.

Третє. Для природних благ, які виконують соціальні функції (тобто формують особистісні якості людини), ступінь нееласти-чності попиту (інакше кажучи, готовність людини платити, на­віть незважаючи на підвищення ціни) буде тим вищий, чим гли­бше усвідомить людина значення цих функцій у її житті чи розвитку її дітей. У даному випадку йдеться про предмети і послуги, що забезпечують інформаційний контакт людини з ці­лісними природними системами. Це, з одного боку, відтворені працею людини самі природні об'єкти, «привнесені» в середо­вище проживання людини: острівці природних ландшафтів, дерева, кущі, газони, квіти, представники фауни (птахи на де­ревах, риби у фонтанах, звірі в парку, ін.). З іншого боку, це різні види послуг (транспортні, туристичні, сервісні), які дозво­ляють реалізувати інформаційний контакт із дикими чи набли­женими до диких природними ландшафтами.

547

Ведучи мову про врахування еколого-економічних оцінок у системі товарно-грошових відносин, ще раз нагадаємо про ті властивості природних благ, що обмежують сферу використан­ня економічних показників для вирішення екологічних проблем.

• Фізіологічні, соціальні та екологічні функції природи без­цінні в економічному значенні, тобто не можуть мати вартісної оцінки. Це виключає можливість регулювання їх використання за допомогою економічних показників. Еко­номічно оцінювати, а отже і регулювати, можна лише не­значну частку економічних функцій природи, яка опосеред­ковано пов'язана з трьома згаданими групами функцій.

• Природні фактори, що забезпечують зазначені функції, в умовах планети не можуть бути штучно відтворені через ді­яльність економічної системи. Відповідно, економічна сис­тема не може повною мірою взяти відповідальність за регу­лювання їх використання.

• Більшість зазначених функцій не можуть бути заміщені, тобто компенсовані залученням інших форм капіталу (зок­рема, використанням будь-яких матеріальних ресурсів чи додатковою працею).

• Значна частина природних факторів не може бути відчужена (неможливе встановлення форм власності). Такі природні бла­га, як клімат планети, її захисні (буферні) системи, атмосфе­рне повітря, водна система, біосферні компоненти, електро­магнітне поле Землі та інші, є надбанням світового співтова­риства і не можуть бути предметом купівлі-продажу.

Примітка

Усе це, втім, не означає, що екологічні функції зазначених природних благ не можуть використовуватися економічною системою і навіть частково (у чому ми переконалися вище) продаватися опосередковано за допомогою інших товарів і послуг. Цей своєрідний статус загальної" (всепланетної) влас­ності на зазначені природні фактори супроводжується f відносною доступні­стю їх використання будь-якими жителями чи економічними суб'єктами пла­нети. Ця доступність у сполученні з транскордонним характером зазначених природних бпаг, їх взаємозв'язком і взаємозумовленістю, а найголовніше -їх високою вразливістю, обумовлюють високий ступінь ризику внаслідок ви­никнення господарської діяльності, екодеструктивних явищ, різних за ступе­нем своїх наслідків (аж до катастрофічних) і за масштабами дій (аж до гло­бальних). Усе разом змушує створювати глобальну систему екологічної без­пеки, мобілізуючи неекономічні (організаційні, адміністративні, соціальні) ме-

548

тоди: встановлення квот природокористування; використання системи обме­жень, ліцензій, пільг; введення екологічних стандартів; застосування санкцій до порушників; екологічне виховання й освіту тощо.

Неможливість «всеохопного» застосування ринкових інстру­ментів до регулювання споживання вищезгаданих природних благ не виключає, що подібні важелі не можуть частково вико­ристовуватися в тих сферах господарювання, де це можливо і доцільно. Зокрема, вони успішно вирішують проблеми знижен­ня матеріаломісткості та енергоємності (а отже, значною мірою і природоємності) продукції- У деяких країнах ефективно за­стосовується система продажу прав на забруднення, використо­вуються також інші механізми.

22.5. Практичні процедури управління екологізаиією

економіки та її підрозділів

Удосконалення методів екологізації економіки здійснювалось не тільки шляхом застосування природозберігаючих технологій або формування екологічних обмежень (стандартів), але й завдяки створенню й удосконаленню управлінських процедур (схем, прин­ципів, рекомендацій, прийомів). Вдала управлінська схема, що була одного разу вже вибрана шляхом проб і помилок, давала змогу потім повторити вдалий досвід, уникнувши можливих прорахунків. Процедури економічного управління закріплюва­лись і вдосконалювались у процесі повторення, враховуючи мі­сцеві особливості при поширенні на інші регіони чи країни сві­ту. Воші вирішували дуже важливі завдання: компенсували брак знань і досвіду з окремих проблем природокористування в про­стих виконавців (їм, зокрема, вже не потрібно було думати над тим, що робити, значною мірою процедури відповідали й на питання як робити). Крім того, ці процедури підтягували рі­вень знань більшості виконавців до рівня лідерів (стандартні пункти процедур висували певні вимоги до знань і навичок ви­конавців); заощаджували кошти в галузі природокористування (оскільки щось повторити завжди дешевше, ніж винайти); зму­шували обмінюватися досвідом між регіонами під час передачі процедур. Мабуть, найбільшого поширення в практиці приро­докористування набули такі процедури екологічного управлін-

549

ня, як: оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВОС), еко­логічний аудит, екологічна оцінка життєвого циклу виробів, міжнародні стандарти екологічного менеджменту та аудиту, місцеві ініціативи із забезпечення сталого розвитку («Місцева агенда - 21»).

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВОС) (англ. ва­ріант: environment impact assessment). У широкому розумінні ця процедура передбачає оцінку можливих наслідків впливу будь-яких видів діяльності на довкілля. Як стандартна процедура ОВОС стала застосовуватися (практично одночасно в багатьох країнах) у формі екологічної ревізії (експертиза) великих господарських проектів. Не випадково в Радянському Союзі довгий час вона була відома саме під назвою «екологічна експертиза».

Сторінки історії_________________________________________

Роком народження рекомендацій (методики) проведення ОВОС можна вва­жати 1970 p., місцем народження - США. Трохи пізніше роботи з екологічно­го обґрунтування проектів, пов'язаних із великомасштабним впливом на при­роду, почали проводити в Австралії, Великобританії, Канаді, ФРН. З 1972 р. екологічна експертиза проектів почала впроваджуватися в Радянському Союзі.

У 1972—1973 pp. обов'язковість процедури ОВОС бупа вже тією чи іншою мірою закріплена законодавчо в зазначених країнах, а крім того в Японії, Франції, Швеції, Іспанії, Індонезії. У Японії за здатність висвітлювати еколо­гічні вади майбутніх проектів вона дістала влучну назву «запалювати світло до настання темряви». У 1980 р. була затверджена «Методика еколого-еконо-мічної оцінки проектів», що була розроблена Радою з вивчення продуктив­них сил України (РВПС). У 1985 р. процедура ОВОС бупа законодавчо зафі­ксована в країнах ЄЕС.

У 2002 р. Верховна Рада України внесла кілька змін до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про екологічну експертизу». Головний зміст поправок — забезпечити населенню можливість вільного доступу до екологічної інформації та участь в обговоренні проектів щодо будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан довкіппя (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.11.2002, № 254-IV).

Звичайно ОВОС передбачає кілька стадій:

• виявлення необхідності і ступеня деталізації ОВОС;

• попередня оцінка впливу, визначення найбільш важливих видів екодеструктивної діяльності для їх оцінки;

• дослідження впливу проекту на навколишнє середовище;

• складання висновку про вплив на довкілля;

550

• рецензування фахівцями отриманих результатів, формуван­ня висновків про можливість реалізації чи нереалізації про­екту, виявлення альтернатив розвитку (змін) проекту чи його повної заміни;

• моніторинг впливу і післяпроектний аналіз/аудит (ревізія післяпроектної діяльності).

У багатьох країнах складовою частиною ОВОС є громадянсь­ка експертиза проекту. Зокрема, в Японії всі бажаючі (найчас­тіше це жителі тієї території, на яку може поіпирюватися вплив майбутнього об'єкта) можуть ознайомитися з висновком ОВОС, зустрітися з проектантами, поставити запитання і протягом пе­вного періоду (звичайно 0,5-1,5 місяця) висловити свої поба-ссання. Таким чином, процес ОВОС переростає в процедуру по­шуку компромісу, де дійовими особами (суб'єктами) є: підпри­ємець (ініціатор) проекту, інвестор (якщо кошти кредитуються в банку), проектант, місцева адміністрація, жителі.

З 1991 р. ОВОС включена складовою частиною в розробле­ний ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) «Між­народний посібник з техніко-економічного обґрунтування ре­алізації проектів» (Behrens ect., 1991). У світовій практиці інве­стиційного проектування цей посібник розглядається як основа розробки бізнес-планів.

Будь-яке відхилення від стандартів цього посібника може служити достатньою підставою для відмови від фінансування міжнародних проектів будь-яким банком.

Подробиці

Відповідно до посібника ЮНІДО передбачається всебічна оцінка умов реалі­зації проекту за трьома основними блоками:

1. Природні умови в місці розташування проекту, в тому числі:

а) характеристика земель; б) водні умови (включаючи умови поверхне­вих і підземних вод); в) атмосферна характеристика, (включаючи параметри забруднення, дані про клімат, ін.); г) характеристика флори (дерева, кущі, трава, злаки, рідкісні види, ін.); д) дані про фауну (тварини, зоопланктон, комахи, рідкісні види, види, що мігрують, ін.); є) енергетичні ресурси (від­новні і невідновні); ж) характеристики екосистем (екосистеми суші, водні екосистеми, ін.).

2. Характеристика соціально-культурного середовища: а) фактори куль­тури (характеристика співтовариств, традиції і звичаї, історія, релігійні особ­ливості, можливості сервісу і рекреацй"); б) соціальна інфраструктура (освітній рівень, рівень добробуту і здоров'я, у т.ч. ризик хвороб, густота населення,

551

ін.); в) фактори соціального розвитку (зайнятість населення, розподіл дохо­ду, забезпеченість житлом, соціальна безпека і захищеність, ін.); г) еконо­мічні фактори (рівень розвитку промисловості, с/г, сервісу, транспорту і комунікацій; міський і сільський розвиток).

3. Можливий вппив проекту на середовище: а) емісії (рідкі, тверді і газо­подібні відходи; шум і вібрація; неприємні запахи; виробництво шкідливих продуктів; використання шкідливих реагентів); б) створення ризику здоров'ю та інших небезпек (ризику аварій, можливих наслідків під час роботи підпри­ємства і після його закриття; можливість збільшення вже існуючих ризиків; небезпека для здоров'я працюючих); в) порушення і можлива деградація природних ресурсів і екосистем (прямий вппив на водні ресурси і ґрунт; нераціональне використання непоновпюваних ресурсів; ушкодження рослин­ності; розрив природних ланцюгів; заміна складу екосистем); г) порушення і можливість деградації існуючих соціальних систем (міграція; переселення жителів; зміна існуючих видів діяльності; порушення існуючого культурного середовища і зв'язків; порушення існуючого життєвого середовища).

Заключним етапом даного дослідження є економічна оцінка екологічних наслідків, яка має стати складовим елементом аналізу витрати-вигоди (Behrens ect., 1991; російською мовою посібник вийшов у 1995 p.: Беренс и др., 1995).

При розробці систем ОВОС набули розвитку два види еколо-го-економічного аналізу.

Аналіз «витрати-вигоди» (англ. - cost-benefit analysis) пе­редбачає оцінку повних витрат на одиницю отриманих (або пе­редбачених) вигід (ефекту) для суспільства і екосистем, пов'яза­них з певною економічною діяльністю. Цей аналіз має охоплю­вати як прямі, так і непрямі витрати і вигоди.

Примітка

Цей метод, як правило, використовується для забезпечення процесу кількіс­ної економічної оцінки конкретних заходів чи стратегій з урахуванням ре­зультатів економічної діяльності. Однак кількісні фактори, які характеризу­ють соціальні, екологічні чи інші зовнішні витрати і вигоди (ефекти), звичайно невраховані в собівартості, часто незадовільно враховуються при аналізі, що потребує їх доопрацювання для оцінки повних (реальних) витрат і вигід еко­номічної діяльності.

Аналіз «вигоди-витрати» (англ. - benefit-cost analysis) передбачає оці­нку вигод (ефекту) на одиницю витрат. Цей тип аналізу ґрунтується на кон­цепції раціонального вибору, відповідно до якої індивіди вибирають альтерна­тиву з вигодами, що перевищують витрати.

Примітка

Аналіз «вигоди-витрати» (ABB) був розроблений спочатку для оцінки чистих вигід проектних пропозицій, однак пізніше став використовуватися для оцінок

552

у соціальній і природоресурсній сферах. В ABB порівнюються грошові вели­чини вигід і витрат певної політики, програми чи проекту в певних часових і просторових межах. Незважаючи на зростаюче застосування ABB у приро­доохоронній сфері, критики методу вважають його непридатним для еколо­гічних проектів; зокрема, видається неетичним застосування грошових оці­нок до екологічних товарів і послуг, які з огляду на їх фізіологічні, соціальні та екологічні функцГі" слід вважати безцінними. Виділяють п'ять дискусійних мо­ментів, через які залишаються відкритими питання: як підрахувати прямі і непрямі витрати; як урахувати соціальні вигоди і витрати; як вимірювати поза-ринкові цінності, зокрема якість атмосферного повітря; як співвідносити ви­годи і витрати, розраховані для різних років, використовуючи єдиний базовий підхід (вважається, що дисконтування в цих випадках неприйнятне, тому що невідновні природні ресурси повинні мати нульовий коефіцієнт дисконтуван­ня); як враховувати невизначеності у фінансових і біологічних прогнозах (Пе-релет, 1996).

Наши рекомендации