Рівні територіальної розмірності геосистем.

Геосистеми, різні за розмірами розрізняють залежно від:

- факторів, що визначають їх внутрішню структуру,

- основних підхордів та методів дослідження,

- цілей наукових та практичних знань.

Виділяють 6 рівнів територіальної розмірності геосистем:

1. Глобальний (планетарний) – географічна оболонка (досліджується загальним землезнавством).

2. Субглобальний – визначається двома факторами: кулеподібністю форми Землі та плитовою тектонікою. Ці фактори зумовили формування таких геосистем, як географічні пояси, континенти, субконтиненти. Субконтиненти – це найменші територіальні одиниці, близькі до такої одиниці як фізико-географічні країни. Їх внутрішня територріальна структура визначається такими факторами як розташування щодо океанів та гірських систем, , загальної циркуляції атмосфери тощо.

3. Регіональний – зони, підзони, області, провінції. Геосистемою, за критеріями виділення та змістом близькою до фізико-географічної області є макрогеохора. Вона розглядається як найменша одиниця регіонального рівня та найбільша місцевого (хоричного). Особливістю є те, що регіональні геосистеми сформувалися під беспосереднім впливом зовнішніх планетарно-астрономічних факторів.

4. Хоричний – (В основі відособлення геосистем хоричного рівня лежить суто внутрішні ландшафтно-екологічні фактори, які у сфері взаємодії геокомпонентів трансформують зовнішні сигнали: тектонічні рухи, надходження тепла, вологи тощо. До таких факторів належать екзогенні процеси, що створюють різноманітні форми та елементи рельєфу, відповідно змінюється величина сонячної радіації, перерозподідляється волога, мінеральні речовини тощо.) на цьому рівні чітко виділяють такі структури як ландшафт, місцевіть, урочище, фація (геотоп).

5. Топічний – геотоп (фація), ландшафтно-екологічні дослідження на цьому рівні зводяться до виділення геотопів та аналізу їх вертикальних структур.

6. Субтопічний – частини фацій, що характеризуються специфічними розмірами, діяльністю існування, факторами виникнення та ін.

Елементарна ландшафтно-екологічна територіальна одиниця – геотоп (за старою назвою – фація). Якщо в межах деякої ділянки жоден з геокомпонентів не вдається розділити на два рзних кваліфікаційних підроділи то така ділянка може вважатися за однорідну (елементарну). Ніякої природної межі (ґрунтової, геоботанічної тощо) через геотоп провести не можна. Однак, штучно можна виділити геокомпоненти і за їх типами розділяють геотопи.

За факторами топічної диференціації ландшафту виділяють:

- морфотопи (однорідні елементарні поверхні рельєфу),

- літотопи (ділянки, однорідні за геологічною будовою),

- гідротопи (за умовами зволоження),

- кліматопи (за мікрокліматом),

- педотопи (за ґрунтом),

- фітотопи (за рослинністю),

- зоотопи (за тваринним населенням).

Їх проторовий збіг та взаємодія утворюють комплексну територіальну одиницю – геотоп.

Критерії виділення топів:

- Градієнтний критерій: межі топів проводять вздовж ліній стрибкоподібної зміни значень характеристик, що описують даний топ (наприклад виділення морфотопів ґрунтується на каркасних лініях рельєфу (бровках, підошвах схилів, лініях його перегинів), але не на лініях однакового похилу рельєфу.

Виділені за градієнтним критерієм топи можуть бути гомогенними або ж клінальними. Для перших характерна незначна варіація значень характеристик у межах топу. У клінальних топах ці значення змінюються у певних напрямках. Клінальними часто є педотопи, фітотопи, клінальність зумовлена поступовою зміною у просторі глибини залягання ґрунтових вод, розподілом опадів у вигляді поля.

- Географічний критерій: геотоп не має внутрішніх властивостей, які унеможливлювали б його теоретично необмежене збільшення площі. Так, невелика пляма солончаку теоретично може розростися до значних розмірів, а для мурашника чи дороги це неможливо.

- Криторій відносної статичності: для геотопа характерно не тимчасова дія річних ритмічних, внутрішньорічних та флуктуаційних факторів (ділянки перезволоженого ґрунту після дощу, ділянки перевипасу геотопами не є).

- Картографічний критерій: розміри геотопів дозволяють відображати їх на крупномаштабній карті й використовувати як територіальні одиниці при рішенні практичних задач. Загалом встановлення якихось формальних жорстко фіксованих обмежень на розміри геотопу невиправдане.

Існує умовно внутрішньотопічна територіальна структура, вона використовується при виборі постів моніторингових досліджень, прогнозуванні динамічних тенденцій геосистем, дослідженнях змін ландшафтних меж. Основним геокомпонентом, що визначає внутрішньотопічну структуру геотопу є рослинність.

Будь-яке дерево, або дерновинні злаки (ковила, типчак), багаторічнеі чагарники та напівчагарники протягом вегетаційного періоду, а тим більше за своє життя змінюють прилеглий ареал геотопу. Тут формується спеціфічний мікробоценоз, режим вологості, здебільшого гумусний і менш щільний ґрунт, поселяються деякі характерні саме для цього місця трави. Тобто утворюються специфічні ділянки, що відрізняються від прилегли територій за комплексом ознак практично всіх геокомпонентів. Це перший рівень внутрішньотопічної територіальної структури – екоїд.

Другий ієрархічний рівень внутрішньотопічної територіальної структури фітотопу пов’язаний із особливостями розмноження рослин, яке призводить до виникнення ділянок одновидових заростей, такі ділянки називають клоновими.

Третій рівень внутрішньотопічної територіальної структури утворюється в разі тісних зв’язків між окремими особинами рослин. Ці зв’язки проявляються лише за досить близького взаєморозташування особин, тобто при перекритті їх екоїдів, такі ділянки мають назву поліекоїди.

Четвертий рівень внутрішньотопічної територіальної структури – мікроценотичний, механізм утворення мікроцензів аналогічний утворенню фітиоценозів – пристосування видів один до одного, заповенення та диференціація екологічних ніш тощо, проте площа та тривалість існування менші, фактор випадковості у формуванні видового складу має більші значення. Якщо екоїди, поліекоїди та клонові ділянки можуть не вкривати всієї площі геотопу, то сукупність мікроценозів заповнює її всю. Межі мікроценозів пов’язані з певними мікроскопічними відмінностями в ґрунтах, мікрорельєфі, умовах зволоження.