Організація акушерсько-гінекологічної

Допомоги в Україні

Основними завданнями служби охо­рони материнства і дитинства є надан­ня висококваліфікованої спеціалізованої допомоги жінкам, вагітним, роділлям, породіллям, недоношеним і хворим но­вонародженим, а також спостереження і догляд за здоровими новонароджени­ми. Значною мірою саме організація аку­шерсько-гінекологічної допомоги визна­чає її ефективність, а знання основних показників і вміння провести аналіз ді­яльності родопомічних закладів є необ­хідним у роботі лікаря.

Основні напрями розвитку акушерсько-гінекологічної допомоги

Охорона здоров'я матері й дитини е пріоритетним напрямом діяльності держави, спрямованим на збереження генофонду нації. Особливого значення набуває об'єднання акушерської і гі­некологічної служб із загальною ме­дичною службою для оздоровлення на­селення підліткового віку, здій

нення заходів щодо одруження й планування сім'ї, орієнтація акушерства на перинатальну охорону плода, вдосконален­ня діяльності центрів і кабінетів прена­тальної діагностики, покращення за­гальної медичної і спеціалізованої до­помоги вагітним. Актуальними зали­шаються проблеми профілактики, своє­часної діагностики і лікування хворих на онкогінекологічні захворювання. Створення акушерсько-гінекологічних відділень у складі багатопрофільних лікарень, організація об'єднаних акушерсько-терапевтично-педіатричних комплексів розширює можливості для своєчасного надання невідкладної допо­моги фахівцями суміжних спеціально­стей (хірурги, урологи, терапевти, неонатолоти та ін.), а також для ор­ганізації сучасних потужних відділень інтенсивної терапії і реанімації, ціло­добової лабораторної служби і функціо­нальної діагностики. Для покращення спеціалізованої допомоги матерям і ді­тям створюються перинатальні центри, які обладнані сучасною лікувально-діа­гностичного апаратурою для оцінюван­ня і корекції стану плода, догляду й лікування недоношених, незрілих і хво­рих новонароджених.

Органи управління

Акушерсько-гінекологічну допомогу в Україні організує Головне управлін­ня медичної допомоги дітям і матерям Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України. Основні законодавчі акти з питань охорони материнства і дитин­ства приймає відповідна комісія Вер­ховної Ради України. У складі Голов­ного управління медичної допомоги ді­тям і матерям МОЗ є відділи ліку­вально-профілактичної допомоги дітям і акушерсько-гінекологічної допомоги, які здійснюють організаційно-методич­не керівництво акушерсько-гінекологіч­ною допомогою шляхом реалізації чинного законодавства, наказів, інструкцій, методичних вказівок і реко­мендацій, інформаційних листів, служ­бових розпоряджень. Важливі питання акушерсько-гінекологічної допомоги об­говорюються на засіданнях Колегії МОЗ України. Головний акушер-гіне­колог МОЗ України входить до штату Головного управління. Головні акуше­ри-гінекологи регіонів працюють за пла­ном, затвердженим начальником Го­ловного управління або завідувачем об­ласного (міського) відділу охорони здо­ров'я. Основними завданнями голов­них акушерів-гінекологів є такі: вжи­вання заходів щодо профілактики гі­некологічних захворювань і ускладнень гестаційного періоду; виявлення почат­кових стадій захворювань; покращен­ня якості лікування; впровадження в практику акушерсько-гінекологічних закладів новітніх методів діагностики і лікування, прогресивних форм і ме­тодів роботи з метою зниження мате­ринської і перинатальної захворювано­сті й смертності, професійної захворю­ваності, онкогінекологічних та інших захворювань, підвищення ефективно­сті лікування.

Головний акушер-гінеколог залучає до виконання зазначених вище обов'яз­ків асоціації та товариства акушерів-гінекологів , акушерсько-гінекологічні заклади, а також територіальне розмі­щені кафедри вузів і профільні відді­ли НДІ.

Керівництво акушерсько-гінекологіч­ною службою в районі здійснюється центральною районною лікарнею, у штаті якої є посада заступника голов­ного лікаря з питань материнства й ди­тинства. Важливу роль відіграє облас­на лікарня, до складу якої входять гі­некологічні й акушерські відділення. Во­ни координують роботу базових і виїз­них жіночих консультацій.

У забезпеченні належного санітарно-гігієнічного стану лікувально-профілак­тичних закладів активну участь беруть обласна, міська і районні санітарно-епі­деміологічні станції.

Організація медичної допомоги ва­гітним і породіллям.

Диспансеризація вагітної розпочинається з її звернення до консультації у ранні терміни вагітності (бажано до 12 тижнів). Після всебічного обстеження (анамнез, умови життя, пра­ці, акушерський стан, вимірювання зро­сту, маси тіла, артеріального тиску (АТ) тощо), а також огляду терапевтом, офтальмологом, стоматологом, отоларингологом, іншими спеціалістами з’ясовують, чи належить вагітна до групи висо­кого ризику перинатальної патології. В «Індивідуальній карті вагітної та роділ­лі» (форма 111) складають план веден­ня вагітної, визначають очікувану дату пологів. Виконують загальне клінічне дослідження крові (гемоглобін, гематокритне число, лейкоцити тощо), до­слідження щодо виявлення сифілісу, ВІЛ-інфекції, інфекційного гепатиту. Визначають групу крові, резус-фактор;

за потреби виконують біохімічні дослі­дження (загальний білок крові, білі­рубін, трансамінази, глюкоза, креатинін тощо). Проводять дослідження маз­ків, узятих із сечівника і каналу шийки матки (гонорея, трихомоноз, мікоплазмоз, кандидоз, бактеріальний вагіноз то­що), калу на яйця гельмінтів; уточню­ють ступінь чистоти піхви. Досліджують вміст носоглотки щодо наявності патоген­ного стафілокока.

За відсутності ускладнень вагітності відвідування лікаря слід здійснювати з частотою 1 раз на місяць протягом 28 тижнів, 2 рази на місяць — у період від 28 до 36 тижнів і щотижня — від 36 тижнів до очікуваної дати пологів. Під час кожного відвідування крім загаль­ного огляду та акушерського обстежен­ня (положення, передлежання плода, сер­цебиття тощо) у вагітної вимірюють ар­теріальний тиск, визначають масу тіла, висоту дна матки над лобковим симфі­зом, проводять дослідження сечі щодо наявності глюкози, білка, лейкоцитів, ;бактерій. Загальноклінічне дослідження крові виконують 3–4 рази протягом вагітності, дослідження крові на ВІЛ, НВs-антиген і реакцію Вассермана, ультра­звукову фетометрію здійснюють двічі — в І та II половинах вагітності. Лікар інформує вагітну щодо фізіо­логічних змін у її стані, необхідного режиму праці й відпочинку, раціонального харчування і можливих симптомів і ускладнень. За потреби вагітну госпіталізують до акушерського стаціонару (пологового будинку). Звертають увагу на такі скарги вагітної, як піхвові білі, кровотечі, скорочення матки, набряки, го­ловний біль, запаморочення, безсоння, дратівливість. Вагітна має право щодо переведення на легку працю, звільнен­ня від нічних змін, відряджень, а також відпустку у зв'язку з вагітністю та поло­гами. У 30-тижневий термін вагітності лікар жіночої консультації видає їй «Об­мінну карту» (форма 113/у). Спосте­реження за жінкою після пологів реко­мендують розпочинати не пізніше за 10-12 тижнів після виписування її з аку­шерського стаціонару.