Предмет екологічного менеджменту
Екологічний менеджмент (ЕМ) - це система відносин і одночасно сукупність методів, які застосовують для управління вирішенням різноманітних природно-ресурсних та екологічних проблем, що виникають на різних рівнях економічної ієрархії - від підприємства і муніципалітету до загальнонаціональної й глобальної економіки.
Екологічний менеджмент застосовує дані конкретних економічних наук, а також природничих наук - геології, біології, ґрунтознавства, лісознавства, метеорології, демографії та інших, їхні висновки і положення, необхідні для обґрунтування найбільш ефективних методів використання умов і ресурсів природи. Екологічний менеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного господарства в країні в наш час екологічний менеджмент покликаний давати конкретні рекомендації щодо різних шляхів використання природних ресурсів. У більш широкому розумінні екологічний менеджмент має сприяти розробці основ концепції стійкого еколого - економічного розвитку. Такий розвиток припускає відмову від сформованої на практиці концепції екстенсивного економічного зростання, що лежала в основі розвитку системи світового господарства і природних ресурсів, яка базувалася на уявленні про невичерпність і необмеженість здатності природного середовища до самовідновлення.
Екологічний менеджмент тісно пов'язаний з економікою країни і формує початкову інформацію про необхідність використання природних ресурсів при вирішенні завдань ефектив ного розвитку виробництва. Виникнення нових завдань раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища зумовлене відчутною потребою практики господарювання. Комплексний програмно-цільовий підхід до розвитку нових форм власності і ринкової економіки відбиває взаємозв'язок усіх розділів програми природокористування. Розвитку наукових основ екологічного менеджменту сприяє розробка генеральних схем розміщення продуктивних сил, що включають регіональні аспекти, виробничі особливості, ресурсні потенціали та ін.
Використання природних ресурсів має бути в цілому таким, щоб воно сприяло зниженню витрат і підвищенню прибутку в суспільному виробництві. Треба найбільш ефективно застосовувати наявні види сировини й енергії. Їхнє вилучення має бути заощадливим, щоб не виходити за визначені межі, після яких стає неможливим самовідновлення ресурсів. Для цього необхідна різноманітна раціоналізація виробництва, його комплексність, що передбачає мінімізацію відходів, ліквідацію втрат, широке застосування вторинної сировини. Усі завдання з ощадливого, господарського використання природних ресурсів мають поєднуватися з максимально можливим збереженням навколишнього середовища шляхом, з одного боку, вдосконалення технології і скорочення викидів, а з іншого — всілякого очищення від забруднення, зведення до мінімуму можливої шкоди, яка завдається здоров'ю і життю людей, засобам виробництва, будинкам і спорудам.
Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це — відкрита система. До неї надходить маса сирих природних матеріалів, що проходять іноді стадію первинної обробки під час видобутку, — вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. Уся маса матеріалів проходить одну чи кілька стадій обробки і потім у вигляді кінцевого продукту виходить із системи і надходить у споживання. Разом з цим на всіх стадіях її обробки із системи викидаються відходи — порожня порода, шлаки, зола, стоки, аерозолі, гази, пари, пил та інші, які містять нерідко різні шкідливі для людини і живих організмів речовини. Обсяг відходів часто перевищує обсяг кінцевого продукту. Про ступінь корисного використання сировини і про відносну кількість відходів можна судити із співвідношення ваги кінцевого продукту до ваги вихідного матеріалу. У сучасному світі на частку відходів припадає до 96—98 % від вихідного матеріалу і тільки 2—4 % — на кінцевий продукт. Завдання полягає в тому, щоб зменшити відходи за рахунок усілякого їхнього використання. Треба перетворювати виробництва по можливості в замкнуту систему, розвиваючи маловідхідні і безвідхідні форми виробництва.
Втручання людини в біосферні системи порушує їхню збалансованість і внутрішні зв'язки, призводить до несподіваних наслідків. Застосування інсектицидів у лісі для винищування комах призводить до загибелі мурах і дрібних тварин. Хімічне запилення для протидії росту так званого бур'янистого лісу (осики тощо) з тією метою, щоб ці малоцінні дерева, які дуже швидко ростуть, не заважали росту хвойних порід, створює небезпеку загибелі живих істот у лісі. Застосування гербіцидів може викликати масову загибель худоби, що вживала отруєну траву.
У процесі розвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.
Екологічний менеджмент має враховувати ці протиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто вносити діалектичний характер.