Організація технічного забезпечення діяльності лікувально – профілактичного закладу

Незадовільний стан системи охорони здоров'я є найбільш гострою соціальною проблемою в Україні. Однією з основних причин такого стану, що виник в роки незалежності, є якраз погане забезпечення закладів охорони здоров'я медичною технікою та виробами медичного призначення. На сьогодні медична техніка в медичних закладах МОЗ в середньому на 60-70% фізично зношена та морально застаріла і потребує планомірного переоснащення. Орієнтовна щорічна потреба коштів на таке переоснащення складає більше одного мільярда гривень, однак Державним бюджетом передбачається в 3-4 рази менше. За показниками витрат на охорону здоров'я в розрахунку на одного жителя Україна посідає 111-те місце серед 191 країни світу („Стратегія економічного і соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції" на 2004 -2015 роки"). В таких умовах забезпечити потреби медичних закладів закупівлею імпортного високотехнологічного обладнання державі не під силу. Тому вирішенням проблеми може бути тільки орієнтація на медичну продукцію вітчизняного виробника, яка є значно дешевшою за імпортну, а по якості в основному їй не поступається.

Проаналізувавши дані, надані регіональними управліннями охорони здоров’я, можна зробити невтішний висновок: у середньому по країні медичні заклади забезпечені необхідним устаткуванням усього на 5% від потреби. Головних причин дві. До 1992 року Україна одержувала медичне обладнання більш ніж від 300 заводів. З розпадом Союзу близько 65% з них залишилися на території Російської Федерації й лише 19% - на території нашої країни. Свої потреби в устаткуванні ми могли забезпечувати на 13-15% по номенклатурі й десь на 20% - по обсягах. У цей же час припинилися централізовані закупівлі медичної техніки.

У результаті сьогодні медична техніка й устаткування, що перебуває в лікарнях, поліклініках і диспансерах, на 50-60% морально застаріло й фізично зношене. Значна частина встаткування відробила 25 років, що у два - три рази перевищує його технічний ресурс. А в деяких лікарнях зустрічаються "копалини", зроблені ще наприкінці 50- х років минулого сторіччя.

На сьогодні свої потреби у вітчизняних медичних виробах за номенклатурою та за об'ємами Україна забезпечує лише на 30-35%. Згідно ж із світовими стандартами самостійною і незалежною країна може бути лише тоді, коли доля забезпечення власними виробами медичного призначення сягає 60-70 %. Збільшення номенклатури вітчизняних виробів медичного призначення, що замінюватимуть критичний імпорт, є стратегічним завданням для вітчизняних виробників. Національні інтереси України вимагають нагальних і ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технічного потенціалу, його ефективнішого використання для подолання кризових явищ в медичній промисловості, охороні здоров'я та соціальному розвитку.

Основою для вирішення проблеми покращення забезпечення медичною технікою медичних закладів повинні бути принципи Концепції громадської політики розвитку медичної промисловості України, що була прийнята в 2003 році Всеукраїнською Конференцією „Медичні вироби вітчизняного виробництва для охорони здоров'я України" (учасники - представники громадських організацій, розробники, виробники і дистриб'ютори вітчизняної медичної техніки і виробів медичного призначення, керівники регіональних державних органів управління охорони здоров'я населення, керівники лікувально-профілактичних закладів Автономної Республіки Крим, м. Києва та 24-х областей), основними з яких є:

- медична техніка є вирішальним фактором прогресу медицини, охорони здоров'я та ефективності медичної допомоги населенню;

- розвиток медичної техніки повинен забезпечити вирішення найважливіших завдань розвитку охорони здоров'я: технічне переозброєння всіх областей і напрямків медицини; підвищення якості діагностики та лікування ; підвищення пропускної здатності лікувально-профілактичних установ охорони здоров'я;

- державний підхід до реалізації концепції здійснюється через державні програми розвитку медичної промисловості.

До 1992 року Україна одержувала медичну техніку від 350 заводів-постачальників, 65% яких знаходились в Росії і лише 19% - в Україні. За таких умов потреби України в медичних виробах вітчизняна промисловість могла забезпечувати лише на 13 - 15% за номенклатурою, а за об’ємами - близько 20%.

Стан медичної техніки, що склався в Україні, можливо охарактеризувати як вкрай незадовільний. Вже в перші роки незалежності з відомих причин розпочалося значне скорочення закупівель медичної техніки, що зумовило збільшення парку морально й фізично застарілої апаратури. Це призвело до того, що на сьогодні медична техніка, що знаходиться в медичних установах МОЗ, в середньому на 60-70% застаріла та фізично зношена. Значна частина обладнання відпрацювала 20-25 років, що в 2-3 рази перевищує її технічний ресурс.

З метою виправлення становища з 1992 по 2004 рік виконувались дві державні програми розвитку медичної техніки за Постановами Кабінету Міністрів України №573 1992 року і №1538 1996 року. Виконання програм дозволило створити нову медичну техніку, яка взагалі не вироблялася в Україні, дало можливість значно покращити ситуацію за рахунок освоєння виробництва імпортозамінюючої медичної техніки та створило можливості для зростання виробництва вітчизняних медичних виробів з 740 до понад 1700 найменувань. Розробками і виробництвом медичної техніки зайнято близько 250 підприємств різних форм власності[2].

В результаті виконання двох державних програм розвитку медичної промисловості та інших факторів рівень забезпечення медичною технікою вітчизняного виробництва зріс до 30-35 відсотків.

Збільшення номенклатури вітчизняних виробів медичного призначення та медичної техніки для заміни критичного імпорту є нагальним стратегічним питанням для вітчизняної медичної галузі.

Міністерство охорони здоров’я України вирішує проблему зменшення вартості вітчизняної медичної техніки та можливості її закупівлі шляхом прямого державного замовлення для оснащення лікувально-профілактичних закладів МОЗ.

Аналіз стану забезпечення медичною технікою лікувально-профілактичних закладів свідчить, що більша частина складного медичного обладнання було придбано до 1992 року. Ще й досі в багатьох клініках нашої держави використовуються медичні прилади виробництва 1970-х років. Не дивно, що медична техніка на 60–70% морально та фізично застаріла. Яскравий тому приклад — сучасний стан рентгенологічного обладнання. Більше половини стаціонарних рентгенапаратів та флюорографів потребують заміни. У лікувально-профілактичних закладах практично відсутні пересувні флюорографи. Критична ситуація склалася навколо забезпечення операційних наркозно-дихальною апаратурою. У 38 центральних районних лікарнях 16 областей України немає ультразвукових сканерів.

Так, у 2001 р. за рахунок централізованих заходів в регіони України було здійснено поставку 255 одиниць складної медичної техніки — емісійних томографів «Тамара», комплексів для ультразвукової діагностики, наркозно-дихальних апаратів, мамографів тощо. У поточному році МОЗ України підготував пропозиції щодо закупівель медичної техніки для комплексного переоснащення лікувальних закладів. Під час підготовки пропозицій в першу чергу враховували потреби центральних районних лікарень, на переоснащення яких планується направити головним чином обладнання вітчизняного виробництва.

Реалізація цих заходів дозволить заощадити кошти за рахунок отримання знижок, що надаються при закупівлі великих партій медичної техніки, підвищити ефективність та якість технічного обслуговування, поліпшити організацію навчання медичного персоналу поводженню зі складними технічними засобами[6, c. 264-265].