Передбачається вивчення таких питань цієї теми

7.1. Сутність і основні завдання планування раціонального природокористування та охорони довкілля

7.2. Територіальні комплексні схеми охорони природи та етапи їх розробок

7.3. Принципи і методи планування

7.4. Планування охорони в раціонального використання природних ресурсів

7.1. Сутність і основні завдання планування раціонального природокористування і охорони довкілля

Планування є важливою складовою системи управління та регу­лювання раціонального природокористування та охорони довкілля. З другого боку, воно є складовою частиною соціально-економічного планування суспільного і регіонального розвитку. Серед інших важелів воно вирізняється насамперед роллю попереджувача негативних наслідків від забруднення навколишнього сере­довища. Превентивні заходи набагато ефективніші, ніж ліквідація негативних наслідків.

Планування природокористування являє собою комплекс дій і рішень, розробка специфічних стратегій, які мають за мету досягнення певної мети. Основними етапами планування природокористування при визначеній його мети є:

1) Збір та аналіз інформації;

2) Прогноз змін ситуації в майбутньому;

3) Розробка конкретних рекомендацій для досягнення певного результату;

4) Формування організаційної структури для реалізації заходів;

5) Розподіл ресурсів ;

6) Вибір джерел фінансування.

Планування розвитку екосистем – і природних, і антропогенних – відзначається надзвичайною складністю, оскільки в кожній екосистемі, будь-якого рівня, протікають складні процеси: руйнівні під впливом антропогенної діяльності, і відновлювальні, коли цей вплив припинився або зведений до мінімуму. Результати цих змін іноді важко передбачити і в ближньому майбутньому( наступні кілька років), і в далекому ( на 15-20 років). Справа ускладнюється необхідністю проведення спеціальних досліджень з метою оцінки можливих станів екосистем і навіть створення своєрідного банку даних для прогнозування ризиків як потенційної небезпеки. При цьому очевидно, що складна інформаційна система для ближнього майбутнього стає дуже складною для далекого майбутнього, адже необхідно враховувати не тільки масштаби , але й специфіку антропогенного впливу на екосистеми, розвиток науково-технічного та науково-технологічного прогресу. Глобальні кліматичні і сейсмічні процеси останніх , так званих «нульових» років ХХ1 століття зайвий раз підтвердили надзвичайну складність впливу природних явищ (кліматичних, сейсмічних) на життєві цикли екосистем, і ще більші труднощі, пов’язані з передбаченням і врахуванням тих змін, які вони несуть.

Наприклад, Національна метеорологічна служба Великобританії в рамках співробітництва під егідою ООН розробила прогноз зміни клімату і їх впливу на розвиток окремих галузей економіки України до кінця ХХ1 століття. Згідно цих досліджень протягом ХХ1столяття середня температура повітря в Україні підніметься на 5-8 градусів, що приведе до скорочення морозного та снігового періоду в середньому на 50 днів. Кліматичні зміни можуть привести до опадів, які випадатимуть у вигляді злив протягом холодного періоду року та збільшення посушливих днів влітку. У глобальному потеплінні британські метеорологи вбачають загрозу життєдіяльності людей і прогнозують зростання захворювань серцево-судинної системи, дихальних шляхів, смертей від перегрівання. Більше того, передбачається, потепління виявить серйозний вплив і на виробництво електроенергії. В доповіді «Наслідки змін клімату. Україна», яку було представлено в Києві у березні 2011 року, відзначалось, що «з підвищення температури зменшиться попит на опалення у зимовий період, але зросте потреба в охолодженні влітку. Враховуючи, що енергетична інфраструктура України дуже вразлива – понад 95 % електростанцій вичерпали свій ресурс – виникне необхідність в ретельному управлінні об’єктами по виробництву і постачанні енергії». Британські метеорологи прогнозують зміни в урожайності і перерозподіл сільськогосподарських угідь з південних і східних областей на північ України, а також збільшення площі зрошуваних земель. Вони також допускають зменшення лісових масивів в Україні за рахунок лісових пожеж. Позитивний вплив кліматичних змін в Україні може проявитися на рекреаційній сфері. «По мірі того, - відзначається в доповіді, - як інші території, наприклад, середземноморське узбережжя, стануть менш привабливими для туристів через ризик паводків у зв’язку зі змінами клімату, туристичні потоки в Україну будуть зростати».

Реакція українських вчених на прогноз британських метеорологів є неоднозначною. Так, директор Гідрометцентру України М. Кульбіда заявив, що «якщо ми будемо враховувати висновки міжнародних експертів, у нас з’явиться можливість підготуватися до майбутніх змін клімату, поміняти сільськогосподарську спеціалізацію, енергетичну стратегію».

Водночас директор Київського еколого-культурного центру В. Борейко вважає, що прогнози експертів на 100 років не мають сенсу. «Від подібних досліджень та звітів немає ніякого толку. Вчені всього світу не мають єдиної точки зору відносно глобального потепління. Нашому уряду слід вирішувати тактичні завдання: вирубка лісів, забруднення повітря, покращення якості води».

За останні роки механізм планування в Україні, в умовах перехо­ду до ринкової економіки, зазнав численних змін, однак його зна­чення для збереження якості середовища проживання в межах окремих районів зростає. Особливо велика роль довгострокових еколого-економічних розробок змін навколишнього середовища під впливом господарської діяльності, оскільки такі розробки дають можливість узгодити антропогенне навантаження з природно-ресурсним потенціалом регіону.

Завдання і методика системи планування різняться у залежності від рівня, на якому воно здійснюється: країни, регіону чи підприємства (організації, компанії).

В масштабах країни, регіонудо основних завдань планування природокористуванням і охорони довкілля належить забезпечення збереження, а де можливо, і підвищення ресурсного потенціалу країни в цілому і регіонів. Істотне значення у зв’язку з цим мають не тільки розвідка і відкриття як нових ресурсів, так і нового використання відомих ресурсів , а також заходи з їх комплексного використання, вдосконаленню виробничих процесів, спрямованих на економію первинних ресурсів і матеріалів, ліквідації їх втрат за рахунок як використання вторинних ресурсів, так і впровадження нових, «радикальних» технологій, які передбачають різке зменшення сировини і матеріалів на одиницю продукції.

Важливим завданням планування природокористуванням є збереження якості довкілля і підвищення рівня життя населення – основна умова стійкого розвитку - і це завдання можна вважати пріоритетним. Воно пов’язане з так званою проблемою екологічних ризиків як потенційної небезпеки і включає:

- попередження причин виникнення екологічних ризиків;

- запобігання власне самим екологічним ризикам;

- максимальне послаблення їхніх наслідків.

В системі планування як превентивного важелю управління виділяють планування природоохоронних заходів та планування природокористування. До планування природоохоронних заходів слід віднести:

- встановлення переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів;

- формування переліку першочергових заходів національних, регіональних, державних природоохоронних програм;

- встановлення нормативів плати і розмірів платежів за викиди і скиди забруднюючих речовин у довкілля, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу;

- встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів.

До планування природокористування належить:

- Встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів;

- Встановлення лімітів використання природних ресурсів;

- Розробка державних кадастрів природних ресурсів;

- Розробка державних програм раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

- Формування переліку першочергових заходів щодо раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

- Укладання договорів природокористування, купівлі-продажу.

Розробка стратегії попередження причин виникнення екологічних ризиків вимагає орієнтації на усунення таких дій чи процесів, які становлять загрозу життю і здоров’ю населення шляхом відмови від конкретних заходів господарського чи іншого характеру, які можуть стати джерелом виникнення потенційної катастрофічної ситуації.

Реалізація такої стратегії існує на проектній стадії розробок, коли відбувається вибір технологій, що ґрунтуються на потребах суспільства та інтересах окремих соціальних груп.

Планування природокористування та природоохоронних процесів досягає більшої ефективності тоді, коли воно здійснюється в рамках загального планування економіки країни та регіонів. При цьому слід відзначити важливість орієнтації не на проміжні валові показники, наприклад, на підвищення внутрішнього валового продукту, але на кінцевому результаті – цілі, які обумовлюються принципами стійкого розвитку. З другого боку, кожний план чи програма перспективного розвитку промисловості , сільського господарства та інших галузей господарства повинні передбачати заходи по поліпшенню природокористування та охорони довкілля.

В масштабах підприємства (компанії, організації) планування природокористування та охорони довкілля виступає важелем екологічного менеджменту.

До природоохоронного комплексу підприємств належать групи охорони довкілля при головному інженері , головному технологу, головному інженері, дільниці очисних споруд і водо каналізації, газопилопоглиначі, санітарно-промислові лабораторії. Кількість працівників у природоохоронних підрозділах може становити 3-5 % від загальної кількості робітників. Як правили, один замісників директора підприємства є відповідальним за охорону довкілля.

Планування природоохоронної діяльності підприємства починається із всебічного аналізу її у базовому періоді. В планах підприємства відбиваються такі аспекти його діяльності:

- Розробка і вдосконалення технологічних процесів з метою скорочення негативного впливу на довкілля;

- Будівництво, реконструкція та обладнання природоохоронних та ресурсозберігаючих об’єктів;

- Утримання та експлуатація очисних споруд і установок по утилізації,

підвищення ефективності їх використання ;

- Планування зменшення викидів, скидів, відходів порівняно з з минулим роком;

- Розробка екологічного паспорту підприємства;

- Контроль за роботою природоохоронних об’єктів;

- Екологічний аудит;

- Загальна сума природоохоронних витрат , в тому числі обсяг капітальних вкладень;

- Джерела фінансування, в тому числі власні природоохоронні фонди, місцеві бюджети тощо;

- Строки початку та завершення робіт;

- Освоєння коштів поквартально;

- Очікуваний економічний ефект (чистий і повний).

До основних завдань планування природоохоронної роботи підприємства входить визначення потенційних загроз для підприємства і можливостей, які перед ним відкриваються, співставлення із сильними та слабкими сторонами підприємства. Екологічні критерії в такому випадку стають складовою частиною самооцінки, а це в кінцевому рахунку формує «зелений» бізнес-план підприємства. Перспективні плани дозволяють підприємству вибрати напрями діяльності з використанням можливостей, які відкриваються перед ним, намітити шляхи нейтралізації потенційної небезпеки, використати свої переваги і нейтралізувати слабкі сторони.

У залежності від рівня планування природоохоронних робіт здійснюється і фінансування природоохоронних заходів. На кошти, виділені із державного бюджету здійснюються природоохоронні заходи , які входять до складу державних програм. При цьому, джерелами фінансування в природоохоронній сфері залишаються кошти підприємств і організацій усіх форм власності, які акумулюються шляхом відрахувань в екологічні фонди , збори плати за користування природними ресурсами, забруднення довкілля, розміщення відходів тощо. На локальному рівні – підприємства – кошти на природоохоронні заходи виділяються із прибутку підприємства.

До основних видів наукових прогнозних розробок належать: розділи з охорони природи Комплексного прогнозу науково-техніч­ного та соціально-економічного розвитку України на тривалу перспективу (на 20 років), Схем-прогнозів розвитку й розміщення продуктивних сил України та її регіонів (на 15 років), державні програми охорони довкілля і раціонального використання природ­них ресурсів.