Корпоративний екологічний менеджмент

Для українських фірм створення корпоративної системи екологічного менеджменту (СЕМ) — відносно новий напрямок. В умовах жорсткої експлуатації навколишнього середовища, створення внутрішньокорпоративної системи екологічного менеджменту стає необхідністю. Актуальним постає питання про введення норм і стандартів, які регулюють діяльність ком­панії як ззовні, на державному рівні, так і всередині — через регламенти і правила. Кожен реальний чи потенційний учасник ринку товарів і послуг зіштовхується з необхідністю діяти в рамках обмежень, покликаних виключити соціально значні витрати, зумовлені негативними змінами якості природної середовища. Корпорації зіштовхуються "раптом" з перспективою отримання меншого, ніж очікувалося, прибутку (а можливо і збитковості) виробництва. В більшості випадків це означає лише те, що дії, реалізовані на основі корпоративного управління виробництвом, не відповідають новим умовам і вимагають постійної модернізації.

Абсолютна більшість підприємств може бути представлена у вигляді єдиної моделі — матриці виробничої одиниці, включає основні структурно-функціональні підрозділи. Це дасть змогу з єдиних позицій оцінити існуючі методологічні принципи, які можуть бути використані в перспективі, в прак­тиці вдосконалення управління корпораціями.

В основі сучасної екологічної політики закладені принципи:

- збереження, дбайливого використання і розширеного відтворення природної ресурсної бази;

- запобігання забрудненню і деградації природного середо­ вища (основних компонентів екологічних систем: води, землі, повітря, біологічного середовища);

- забезпечення здоров'я й умов гармонійного розвитку людського суспільства.

Для підприємств, які дотримуються принципів вільного рин­ку, організація функціонування відповідно до зазначених прин­ципів є швидше нонсенсом, ніж правилом. Вільний ринок "відри­ває" засновані на соціально орієнтованих цілях методи управ­ління виробництвом. В умовах вільного ринку діють прибуток і конкуренція. Підприємці насамперед зацікавлені в отриманні прибутку за будь-яку ціну, нехтуючи екологічними інтересами. Це потребує "втручання" держави в ринкову економіку.

Діяльність керівників підприємств з розвитку виробництва суттєво визначається прийнятою в країні законодавчо-нормативною базою, покликаною регулювати суспільне виробництво. Екологічна політика держави, реалізована в законах, нор­мативах щодо впливу на природне середовище, становить сут­тєву частину системи державного регулювання економіки.

Системи екологічного менеджменту, з необхідністю органі­зації яких доводиться сьогодні (чи доведеться в найближчому майбутньому) рахуватися керівництву більшості підприємств, орієнтовані на такі цілі:

— захист навколишнього природного середовища, збережен­ня якості його основних компонентів (повітря, води, землі);

— дбайливу витрату і розширене відтворення ресурсної бази;

— забезпечення здоров'я населення.

Нормативне правове "середовище". За останні три десяти­ліття прийнятий цілий комплекс міжнародних і національних законів, угод, стандартів, рекомендацій, резолюцій, що регулюють нормативи та визначають правові основи природокористування. Оскільки проблема взаємозалежності навколишньо­го середовища і розвитку має глобальний характер, прийнято низку міжнародних актів, покликаних координувати зусилля світового співтовариства в її рішеннях.

Основними з них є:

1. Конвенції про транскордонне забруднення.

2. Конвенції про ресурси, що перебувають у спільному користуванні.

3. Конвенції про використання ресурсів, що є надбанням людства.

На національному рівні можна виділити такі категорії норма­тивних регулюючих документів, що безпосередньо стосуються діяльності підприємств.

До першої категорії варто віднести документи, які визна­чають структуру і функції системи регулювання природокори­стуванням у країні. Вони встановлюють завдання і повноважен­ня законодавчих і виконавчих галузей державної влади та їхніх органів, включаючи завдання і повноваження державних, а також повноваження регіональних і місцевих органів влади.

Друга категорія документів визначає конкретні вимоги до якості навколишнього середовища і заходів для їх виконання. Звичайно приймаються окремі документи з регулювання якістю компонентів природного середовища (повітря, води, ґрун­тів), правила роботи з твердими відходами, отруйними речови­нами, встановлюються норми їхнього зберігання у природному середовищі, методи контролю за дотриманням цих норм.

Нор­мативна документація з раціонального природокористування розробляється таким чином, щоб забезпечити не тільки захист здоров'я населення, а й зберегти економічну ефективність ви­робництва. Це стає можливим тому, що в розробках і коректу­ваннях нормативів природокористування використовуються дані найбільш ефективних технологій.

Третя категорія документів регламентує питання збере­ження і раціонального використання природних ресурсів (води, лісів, корисних копалин, ґрунтів, заповідних територій). Ці документи розробляються із застосуванням сучасних методів оцінки наявних ресурсів і звичайно містять основні рекомен­дації щодо їх найбільш ефективного використання.

Важливою частиною нормативної правової бази раціо­нального природокористування є положення, що регламенту­ють конкретні дії у сфері економіки. їх основна мета — забезпе­чити економічне стимулювання дотримання нормативів при­родокористування. Найбільшого поширення при цьому набуло введення плати за ресурси, субсидій, системи компенсації ви­трат, ліцензій, податкових пільг тощо.

Перелічені категорії нормативної правової бази природоко­ристування створюють визначене нормативне "середовище" розвитку виробничої діяльності.

Засоби реалізації політики раціонального природокористу­вання. При розробці і здійсненні політики раціонального при­родокористування держава завжди змушена вирішувати про­блему пошуку оптимального поєднання методів примусу і сти­мулювання. Методи, що одержали назви адміністративно-ко­мандного й економічного, рідко застосовуються окремо. Зви­чайним є їхнє поєднання — змішаний підхід.

Адміністративно-командні методи покликані впливати на екологічне поводження широкого кола природокористувачів шляхом прямого регулювання і заборон. Деякі види активної діяльності природокористувачів можуть бути заборонені зако­ном (наприклад, скидання радіоактивних відходів у водойми суспільного користування), а інші можуть регулюватися встановленням припустимих рівнів чи видачею дозволів (наприклад, скидання рідких відходів у водойми, видача ліцензій). Адміні­стративно-командні методи не передбачають прямого впливу на ціни вироблених товарів і послуг. Однак вони відіграють істотну роль у ціноутворенні, справляючи непрямий вплив на розміри витрат і вигод суб'єктів ринку.

Економічні методи, на відміну від адміністративно-команд-них, надають за допомогою застосування відповідних еконо­мічних стимулів досить широкі можливості вибору альтернатив розвитку, безпосередньо впливаючи на розмір витрат і вигод.

Платежі і податки вводяться з метою покарання за антисо­ціальне природокористування і засновані на принципі "той, хто забруднює, платить". Вони безпосередньо збільшують витрати порушника і стимулюють розвиток "чистої" підприємницької діяльності.

Адресні субсидії, натомість, є протилежністю податкам і платежам, і сприятимуть розвитку "чистих" виробництв.

Є ряд інших засобів, таких як агітація, переконання, демон­страція ефективності, комплекс заходів "реформи прав влас­ності" і "зниження транзакційних витрат", що відіграють важ­ливу роль у стабілізації ринку і виконанні основних напрямків політики раціонального природокористування.

Екологічно безпечні виробничі процеси мають відповідати вимогам:

— мінімізації викидів і розміщення в навколишньому середовищі забруднюючих речовин та відходів;

— гарантування безпеки працівників;

— щодо низького рівня енергоспоживання і ресурсовикористання.

Щоб оцінити відповідність виробничих процесів корпорації переліченим вимогам, зазвичай використовуються методи ана­лізу матеріально-енергетичного балансу, що базуються на зіставленні використаних ресурсів і виходів продукції. Найзручніше при такому розгляді використовувати питомі показ­ники виробничих процесів, наприклад кількість води, викори­станої під час виробництва однієї тонни паперу, і якість води, що скидається при цьому.

Однак використання питомих показників є недостатнім для одержання адекватної оцінки екологічної ефективності корпо­рації. Вони можуть бути лише умовною мірою ефективності виробничих процесів. Для того ж, щоб одержати оцінку всієї корпорації, варто зробити відповідне перерахування на обсяг виробленої продукції.

Впровадження на підприємстві екологічно "чистих" техно­логій не може гарантувати успішного розвитку виробництва. Усе більшого значення набуває питання переходу до випуску екологічно "чистої" продукції.

Кожне виробництво має орієнтуватися на випуск продукції з поновлюваної сировини, ресурсів і вторинних матеріалів, яка не забруднює навколишнє середовище і характеризується низь­ким рівнем енергоспоживання в процесі використання. При­кладом цього може слугувати виробництво автомобілів.

Жорсткість норм щодо викидів в атмосферу і відходів, а та­кож зростання цін на пальне змушує виробників автомобілів шукати можливості:

— зниження витрат палива за рахунок удосконалення конструкції двигунів, зменшення ваги й аеродинамічного опору автомобілів;

— зниження вмісту забруднювачів у вихлопних газах завдяки застосуванню каталітичних нейтралізаторів;

— збільшення ступеня повторного використання конструк­тивних матеріалів і компонентів.

Нормативи природокористування й екологічних стандартів покликані регулювати діяльність підприємств, забезпечуючи тим самим реалізацію політики раціонального природокори­стування. Невиконання цих нормативів і стандартів ставить корпорації перед небезпекою зростання виробничих витрат (по­датки, платежі, санкції) чи навіть їхнього закриття. І навпаки, корпорації, що повністю дотримуються нормативів природоко­ристування й екологічних стандартів, одержують визначені переваги в розвитку виробництв.

В умовах постійного введення усе більш жорстоких стан­дартів природокористування виникає необхідність застосуван­ня більш складного устаткування, що знижує шкідливі впливи на навколишнє середовище. З'являється потреба у здійсненні аналізу і контролю за відходами виробництва, пошуку нових нидів продукції. Очевидну перевагу в цих умовах одержують корпорації, що мають висококваліфікований персонал.

Для того, щоб бути готовими до ефективної роботи за усе більш жорстоких нормативів природокористування, корпорації мають передбачати зміни в діючих стандартах і пов'язані з цим зміни ринкової кон'юнктури. В основі такого творчого підходу необхідно орієнтуватися на модифікацію і створення нових видів продукції. Спеціальні розробки зі зниження шкідливих підходів, створення "чистої" продукції з низькою матеріало - і енергоємністю, проектування систем рециркуляції дають змо­гу корпораціям забезпечувати високу конкурентоспроможність продукції. Корпорації, здатні в короткий термін переходити до випуску нових видів продукції, мають хороші перспективи розвитку. Розробка прогресивних природоохоронних техно­логій сама по собі може стати істотним внеском у прибуток підприємств, оскільки вони можуть виставлятися на ринок як самостійні види товарів та послуг.

Реалізація корпораціями ефективних засобів природоохо­ронної політики пов'язана з істотним збільшенням виробни­чих витрат. Корпорації, спроможні вкладати кошти (власні чи кошти потенційних інвесторів) у реалізацію природоохоронних заходів, не можуть достовірно оцінити можливості окупності цих витрат. Деякі шукають при цьому шлях мінімізації цих "непродуктивних" витрат, іноді навіть порушуючи природоохо­ронне законодавство.

Деякі корпорації, особливо корпорації з низькою рентабель­ністю, взагалі не мають коштів (ні власних, ні запозичених) на здійснення заходів для дотримання нормативів природокорис­тування.

Природно, що і можливості для різних підприємств у здій­сненні дорогих природозахисних заходів різні. І якщо для під­приємств, які мають можливості для вкладення коштів, перспек­тиви розвитку можна оцінити як позитивні, то для інших — пер­спектива може виявлятися лише в одержанні пільг за виконан­ня нормативів природокористування.