Розділ 2. Охорона навколишнього природного середовища 3 страница

Серед структурних підрозділів Мінекобезпеки України функціонують також управління бюджету та інвестицій, інформаційне управління (формування механізму здійснення та безпосередньої реалізації державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, поширення екологічних знань і утвердження природоохоронного світогляду), управління кадрів та адміністративно-господарське управління.

Тема 2.4. Організація раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Питання 1. Раціональне використання й охорона поверхневих та підземних вод.

Література: 2,с.148-161

При вивченні питання необхідно розглянути причини забруднення поверхневих та підземних вод, екологічні наслідки, ознайомитися з основними заходами боротьби із забрудненням. Необхідно також засвоїти, що гідросфера представляє собою водну оболонку Землі (моря, океани, льодовики, ріки, озера та підземні води). Це 0,025% усієї маси Землі, в основному це морська вода і тільки 2% від усієї маси води прісна. Вісімдесят п'ять відсотків прісної води це льодовики південного та північного полюсів Землі, гірські льодовики та айсберги. Річки, прісноводні озера, частка підземних вод (близько 1%) використовується людством для своїх потреб.

Розподіл води на Землі приведений у додатку 2.

В біосфері вода виконує дуже важливі функції (додаток 3).

Для величезної кількості живих організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середовищем зародження і розвитку. Хімічний склад води дуже різноманітний. Це різна солоність морських вод і різна мінералізація прісних вод. Споживання людиною брудної води дуже небезпечне (додаток 4).

Об'єм прісної води залежить від швидкості, з якою в природі джерела прісної води відновлюються або поновлюються в процесі глобального гідрологічного циклу. На Землі осідає близько 113 000 км³ води, із них 72 куб. км. використовується знову. Близько 41 000 км³ води поновлюють підземні водоносні пласти і повертаються в океани.

На доступ до води впливають і соціологічні фактори. Так країни, що розвиваються, можуть не мати капіталу і технології для початку використання потенційно наявних водних ресурсів. Доступ до води ускладнюється конфліктами, що виникають у зв'язку з правами на воду в басейнах річок і озер, що належать двом або більше країнам і на воду у водоносних пластах, що перетинають міжнародні кордони. Території реальних або потенційних водних конфліктів - долини річок Ніл, Тигр, Євфрат, Ганг і Брахмапутра.

Зростання чисельності населення світу призводить до різкого збільшення обсягів споживання води.

Найвищі показники зростання населення спостерігаються в засушливих країнах, багатьом з яких вже зараз не вистачає води. Очікується, що хронічна нестача прісної води буде спостерігатися в більшій частині країн Африки, Близького Сходу, в Північному Китаї, в частині Індії і Мексики, на Заході Сполучених Штатів і в колишніх радянських середньоазіатських республіках.

За відношенням до водних ресурсів галузі народного господарства поділяють на споживачів і користувачів. Перші використовують воду для виготовлення продукції і повертають її в меншій кількості та гіршої якості, другі води не забирають, а використовують її як середовище діяльності, або як джерело енергії.

Основні споживачі води це сільське господарство - 70%, промисловість - 10%, комунальне господарство - 10%.

Сільське господарство використовує воду в основному для зрошувального землеробства, яка займає приблизно 15% земельних угідь і дає більше 50% сільськогосподарської продукції. Більша частина води, що йде на зрошування, як правило, випаровується (втрачається), а інша в досить забрудненому вигляді повертається назад.

Промисловість використовує воду для технологічних потреб в залежності від водоємкості виробництва (кількість води необхідної для виготовлення одиниці продукції). Частина води що повертається назад у водоймище проходить відповідну очистку, а її об'єм залежить від прямоточної чи оборотної системи водопостачання.

Комунальне господарство використовує воду для задоволення потреб в питній воді та на комунально-побутові потреби. Кількість води необхідної для комунальних потреб встановлюється на основі затверджених нормативів водоспоживання.

Сьогодні необхідно враховувати бережливе та ефективне використання природних джерел, які б забезпечували їхню придатність для майбутніх поколінь. Це вимагає того, щоб ми не порушували гідрологічний цикл, споживаючи водні ресурси, які при такому користуванні не вичерпувалися б протягом тривалого часу. Але ще зараз широкомасштабні водні системи все ще продовжують розробляти, не враховуючи потреби майбутніх поколінь, а вплив цих систем на навколишнє середовище може бути величезним.

Точні, всеохоплюючі дослідження впливу великомасштабних водних проектів на навколишнє середовище і їхніх соціальних наслідків демонструють нагальну необхідність розробки ефективних охоронних проектів.

Так, опріснення морської води теоретично могло б стати постійним джерелом прісної води, принаймні для багатьох країн, що мають доступ до морської води. Однак через високі енерговитрати опріснена вода коштує в декілька разів дорожче, ніж вода, що постачається звичайним способом, тому Кувейт та інші багаті країни субсидують вартість води, що споживається громадянами цих країн.

У результаті людської діяльності гідросфера змінюється як в кількісному (об'єм води придатний для використання), так і в якісному стані (забруднення води).

1. З розвитком промисловості річки й озера стали все більше забруднюватися викидами недостатньо очищених стічних вод, промисловими відходами і термічними водами гідроелектростанцій. У більш пізній період забруднення річок і озер явно зросло внаслідок змивання добрив, пестицидів і гербіцидів з сільськогосподарських угідь, а також кислотних дощів. Забруднення промисловими відходами, сільськогосподарськими добривами і пестицидами стало реальною загрозою всій гідрографічній системі Землі та існуванню людини.

Основними джерелами забруднення і засмічення водойм є:

- стічні води промислових та комунальних підприємств;

- відходи від розробок рудних і нерудних копалин;

- води рудників, шахт, нафтопромислів;

- відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів (кора, тирса, тріска, колоди, хмиз та ін.);

- викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;

- первинна переробка льону, коноплі та інших технічних культур.

Найінтенсивнішими забруднювачами поверхневих вод є великі целюлозно-паперові, хімічні, нафтопереробні, харчові та текстильні підприємства, гірничорудні і металургійні комбінати, а також сільськогосподарське виробництво.

2. Особливим видом забруднення гідросфери є теплове забруднення, яке спричинене спуском у водойми теплих вод від енергетичних установок. Величезна кількість тепла, що надходить з нагрітими водами в річки й озера, істотно змінює їхній термічний і біологічний режими. Серед теплових забруднювачів гідросфери перше місце посідають А ЕС.

Як свідчать спостереження, у ріках, які розташовані нижче від діючих ТЕС і АЕС, порушуються умови нересту риб, гине зоопланктон, риби уражаються хворобами й паразитами.

Забруднення води поділяють на фізичне, хімічне, біологічне і теплове.

В Україні правову охорону вод забезпечує та регулює порядок їх використання Водний кодекс України та велика кількість нормативно-правових документів. В країні проводиться значна робота з охорони вод від забруднення. Розробляються схеми комплексного використання і охорони вод, згідно з цими схемами здійснюється вибір ділянок під будівництво об'єктів, кожен проект будівництва і реконструкції промислових та інших об'єктів проходить екологічну експертизу.

Водоохоронні заходи (сканер стор. 42)

Що стосується очищення стічних вод, то в Україні діє понад 2,8 тис. очисних споруд з самостійним випусканням стічних вод у водні об'єкти. Серед них споруд біологічного очищення - 60%, механічного - 35% і фізико-хімічного - 5%. Понад 300 міст мають споруди повного біологічного очищення.

З метою охорони вод від забруднення потрібно пришвидшити введення нового порядку лімітування скидів, плати за скиди забруднюючих речовин.

Усі природні водойми мають здатність до самоочищення. Самоочищення води - це нейтралізація стічних вод, випадання в осадок твердих забруднювачів, хімічні, біохімічні та інші природні процеси, що призводить до видалення з водойми забруднювачів й повернення води до її первісного стану. Проте здатність водойми до самоочищення має свої межі. Тому людство, якщо воно хоче мати майбутнє, повинно вдатися до спеціальних досить дорогих і трудомістких заходів для очищення забруднених вод і повернення джерел водопостачання до стану, коли б вони стали придатними для використання. До заходів, що мають забезпечити нормальний стан водних об'єктів, можна віднести:

- нормування якості води, тобто розробку критеріїв щодо її придатності для різних видів водокористування;

- скорочення обсягів скидів забруднень у водойми шляхом вдосконалення технологічних процесів.

Діючими в Україні законами передбачається, що для різних народногосподарських потреб має використовуватися вода певної якості. Недопустимо, наприклад, використовувати питну воду для охолоджування блоків ТЕС, забороняється скидати у водойми стічні води, які містять цінні відходи, що можуть бути вилучені шляхом раціональної технології. Головним напрямком захисту водного середовища в промисловості є перехід підприємств до роботи за схемою замкнутого циклу водопостачання, коли підприємство після очищення власних стічних вод повторно використовує їх у технологічному циклі, й забруднені стічні води взагалі не потрапляють у водойми.

У сільському господарстві, що є основним споживачем води, слід запровадити сувору економію води, раціональне її використання. Так, зміна суцільного поверхневого поливу на зрошуваних землях дощуванням або крапельним поливом дозволяє отримувати ті ж врожаї при витратах води у 5-7 разів менших. Зменшення кількості пестицидів, фосфатів, нітратів у водоймах можна досягти частковою заміною хімізації сільського господарства біологічними методами боротьби зі шкідниками й хворобами рослин, чітким дотриманням сівозмін, введенням більш продуктивних і стійких до хвороб і шкідників сортів рослин.

Очищення стічних вод - це руйнування або видалення з них забруднювачів і знищення в них хвороботворних мікробів (стерилізація). Сьогодні застосовується два методи очищення стічних вод: в штучних умовах (на спеціально створених спорудах) і в природних (на полях зрошення, в біологічних ставках тощо). Забруднені стічні води послідовно піддають механічному, хімічному і біологічному очищенню.

Механічне очищення полягає у видаленні із стічних вод нерозчинних речовин (піску, глини, намулу), а також жирів і смол. Для цього використовують відстійники, сита, фільтри, центрифуги тощо. Сучасні передові методи на найкращих зарубіжних установках дозволяють виділити до 95% твердих нерозчинних забруднювачів зі стічних вод.

Хімічне очищення стічних вод проводиться після їх механічного очищення. При цьому в забруднену різними сполуками воду додають спеціальні речовини-реагенти, які, вступаючи в реакцію з забруднювачами, утворюють нешкідливі або нерозчинні речовини, що випадають в осадок і видаляються.

Біологічне очищення полягає у використанні природних або штучних водойм, де в стічні води (вже очищені механічним і хімічним способами) додають спеціальні мікроорганізми, що харчуються органічними домішками, наявними в стічних водах (органічними кислотами, білками, фенолами тощо), розкладаючи їх до простих нешкідливих сполук (води, вуглекислого газу, мінеральних солей).

Деякі особливо токсичні стічні води хімічних підприємств взагалі не піддаються очищенню ніякими сучасними методами. їх доводиться захоронювати, закачуючи в підземні сховища. Таким чином, створюються небезпечні об'єкти, оскільки завжди існує загроза потрапляння таких отруйних вод у підземні водоносні горизонти. Інколи такі води піддають випаровуванню у відстійниках, щоб зменшити масу й об'єм відходів, які потребують поховання.

Водоохоронні заходи умовно поділяються на три види:

- профілактичні, спрямовані на запобігання забруднен­ню, засміченню і виснаженню вод або їх обмеження. Ці заходи передбачають здійснення таких дій, як:

1) розробка схем комплексного використання та охорони водних ресурсів;

2) визначення впливу ділянок, обраних під забудову, спорудження водних об'єктів;

3) раціональне розміщення об'єктів;

4) удосконалення виробництва і дотримання технологіч­ної дисципліни;

- діагностичні сутність яких полягає у виявленні складу та обсягів можливого забруднення вод, а саме:

1) нормування водопостачання і водовідведення;

2) нормування граничнодопустимих концентрацій різних речовин у водах питного, рибогосподарського та іншого призна­чення;

3) контроль за скиданням стічних вод та екологічним станом водних об'єктів;

- процедурні, спрямовані на усунення забруднення та несприятливого антропогенного впливу на воду. До таких захо­дів належать:

1) організація безстічного виробництва;

2) застосування зворотного водопостачання;

3) заміна водного охолодження повітряним;

4) утилізація цінних речовин;

5) очищення снігових і зливових вод;

6) накладання штрафних санкцій за забруднення, засмі­чення і виснаження вод аж до закриття підприємств згідно з чинним законодавством.

Окрему групу становлять меліоративні заходи, зокрема фітомеліорація - складова схем комплексного використання й охорони водних ресурсів.

Для того щоб уберегти гідросферу нашої планети від остаточного забруднення і вичерпання, необхідно повсюдно перейти до раціонального використання водних ресурсів. Раціо­нальне водокористування повинно базуватися на трьох основ­них принципах: суворій економії водовитрат; ефективному очищенні стічних вод; санітарній охороні поверхневих та під­земних вод від забруднення та виснаження.

До раціонального використання водних ресурсів нале­жать їх економні витрати, правильне співвідношення видів прямого та опосередкованого використання, боротьба із втра­тами води у процесі транспортування, заборона деяких видів промислового використання питної води. Охорона вод - це система заходів (місцевих, державних, міжнародних), спрямо­ваних на використання і відтворення водних ресурсів з метою забезпечення задоволення потреб суспільства та сприятливий вплив вод на весь природний комплекс. До її складу входять такі основні заходи:

- збереження водойм;

- запобігання якісним змінам води та її кількісному зменшенню в регіонах;

- збереження оптимального співвідношення об'ємів води в різних фізичних станах (газо- та пароподібному, рідкому, твердому);

- збереження оптимального співвідношення об'ємів ґрун­тової, підземної, наземної та атмосферної вод;

- збереження оптимального кругообігу води в регіонах;

- підтримання на певному рівні кількості опадів.

Здійснювати заходи з охорони вод неможливо без дотри­мання основних принципів охорони водних ресурсів, зокрема:

- поєднання процесів використання та охорони;

- збільшення об'єму та поліпшення якості вод, нормоване водокористування;

- припинення використання водойм з метою знешкоджен­ня стічних вод;

- регулювання річкового стоку, переведення поверхне­вого стоку в підземний та ін.

Запитання для самоперевірки

1.Назвіть основних споживачів води.

2. Які основні забруднювачі гідросфери?

3. Як впливають забруднення водойм на життєдіяльність організмів?

4. Які характерні вимоги до якості води?

Питання 2. Раціональне використання й охорона атмосферного повітря.

Література: 6, с.129-148

При вивченні питання слід звернути увагу, що у результаті антропогенної діяльності відбувається забруднення ат­мосфери, що призводить до зміни хімічного складу атмосферного повітря. Під забрудненням атмосфери розуміють рідкі й тверді часточки та газуваті речовини, що надходять в атмосферу внаслідок побутової та промислової діяльності людей, а також фізіологічного життя людей і тварин у понаднормовій кількості. І взагалі, забрудненістю атмосфери називають несприятливі зміни стану атмосферного повітря, цілком або частково зумовлені діяльністю людини, які безпосередньо чи опосередковано впливають на розподіл енергії, що надходить, рівні радіації, фізико-хімічні властивості атмосфери та умови існування живих організмів.

Забруднення атмосфери відбувається також і природним шляхом: вул­канічні гази, природний пил, спори грибів, мікроорганізми, пилок рослин тощо. Різні джерела забруднення природного та антропогенного походження наведені в додатку 6.

Фактором, що ускладнює стан атмосферного повітря, є зростання протягом останніх років обсягів викидів забрудню­ючих речовин, значною мірою обумовлений нарощуванням обсягів виробництва основних видів промислової продукції, відновленням роботи багатьох об'єктів в умовах зношеності основних фондів, недосконалості технологічних процесів, недо­статньої забезпеченості очисними спорудами для уловлювання забруднюючих речовин.

Реалізація заходів з охорони і раціонального використан­ня атмосферного повітря базуватиметься на таких прнципах:

- пріоритет вимог екологічної безпеки в галузі охорони атмосферного повітря;

- обмеження викидів забруднюючих речовин від стаціо­нарних та пересувних джерел забруднення атмосферного повітря;

- впровадження новітніх технологій очищення викидів на виробництвах, що становлять потенційну екологічну небезпеку;

- захист атмосферного повітря від шкідливого впливу антропогенних чинників та від забруднення хімічними, мікро­біологічними та радіоактивними відходами виробництва;

- здійснення заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони повітря.

Правові основи охорони атмосферного повітря передба­чені в Законі України "Про охорону атмосферного повітря". В законі ставляться завдання збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря відвернення і зниження шкідливих хімічних, фізичних, біологічних та інших впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання його для виробничих потреб, а також зміщення правопорядку і законності у цій сфері.

Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов'язана з викидами шкідливих речовин в атмосферне повітря зобов'язані:

- здійснювати організшдійно-господарські, технічні та інші заходи щодо виконання умов і вимог, передбачених у дозволі на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

- вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів і зни­ження шкідливого впливу хімічних, фізичних, біологічних факторів;

- забезпечити безперебійну ефективну роботу та підтри­мання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів інших шкідливих впливів;

- здійснити контроль за обсягом та складом забрудню­ючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря і рівнями іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

- мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеоумов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.

Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призвести до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об'єктів.

Будівництво та введення в експлуатацію нових і рекон­струйованих підприємств і об'єктів, які не відповідають вимогам з охорони атмосферного повітря, забороняється.

З метою запобігання забруднення атмосферного повітря закон передбачає встановлення нормативів гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів, які негативно впливають на населення, рослинний і тваринний світ.

Особи, які винні у порушенні прав громадян на еколо­гічно чистий стан атмосферного повітря, несуть кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність відповідно до діючого законодавства.

Запитання для самоперевірки

1. Які види водоохоронних заходів ви знаєте?

2. На яких принципах повинно базуватися раціональне водокористування?

Які заходи спрямовані на використання і відтворення водних ресурсів

Запитання для самоперевірки

1. Назвіть види забруднень атмосфери.

2. Що таке організовані і неорганізовані викиди?

3. Як впливає забруднення атмосфери на здоров’я людей?

4. Як можна зменшити забруднення атмосфери?

Тема 2.5. Екологічні проблеми ринку товарів та послуг

План

1. Вплив антропогенних факторів на сировину і товари

2. Утилізація твердих відходів від виробництва товарів на­родного споживання.

Питання 1. Вплив антропогенних факторів на сировину і товари

Література: 8, с. 5-9.

При вивченні питання необхідно засвоїти, що екологічна безпека продуктів харчування - глобальна проблема, оскільки зачіпає не лише здоров'я людини, але й впливає на всю економіку країни. Якість продуктів харчування впливає на рівень життя, соціальну активність людини, впливає і на демографічний аспект його існування. Тому, щоб забезпечити високий рівень життя людини в державі, розвиток економіки, необхідно приділяти екологічній безпеці продуктів харчування підвищену увагу.

У сучасних умовах людина все менше довіряє якості вироблених продуктів. Це пов'язано як з погіршенням умов навколишнього середовища (підвищена хімізація і індустріалізація виробництва), так і з генною модифікацією продуктів харчування і низьким контролем якості в процесі виробництва продуктів харчування.

Основними причинами незадовільної якості реалізованої населенню харчової продукції є:

• слабка матеріально-технічна база і недостатня оснащеність багатьох підприємств харчової промисловості і торгівлі;

• вкрай низький рівень санітарної і виробничої культури;

використання неякісної сировини і компонентів;

різке ослаблення виробничого і галузевого контролю в зв'язку з ліквідацією органів господарського керування з лабораторною службою, яка є вхідною до їх складу, а також прагнення виробників скоротити витрати на контроль якості продукції.

Харчові продукти віддзеркалюють стан навколишнього середовища. Останнім часом внаслідок інтенсивного розвитку промисловості та транспорту, хімізації сільського господарства забруднення навколишнього середовища досягло критичного рівня. Більшість території України забруднено іонами важких металів через надмірні викиди промислових підприємств та радіонуклідами після аварії на Чорнобильській АЕС. Ці елементи являють собою неабияку небезпеку для здоров'я людей, особливо дітей. Забруднення навколишнього середовища, і як наслідок, харчових продуктів є основною причиною зниження тривалості життя в середньому до 66 років порівняно із 75 в США, Англії і 79 в Японії.

Харчування - один з найважливіших факторів зв'язку людини з зовнішнім середовищем.
Забезпечення безпеки продовольчої сировини та харчових продуктів --один з основних напрямів, що визначають здоров'я населення та збереження його генофонду.

Інтенсивний розвиток сільського господарства та промисловості призвело до збільшення шкідливих для людини викидів в зовнішнє середовище рідких і газоподібних технічних відхід. В даний час в сільському господарстві використовують сотні різних пестицидів хімічного і біологічного походження. Багато хто з них потрапляє у продовольчу сировину, а потім в продукти харчування. Таким чином, домігшись збільшення кількості продовольства, ми сильно програли в його якості.

Серед найнебезпечніших речовин, що потрапляють у харчові продукти внаслідок різноманітних порушень виробничої діяльності людини, виділяють такі: солі важких металів та миш’як (свинець, ртуть, кадмій, миш’як тощо); пестициди (фосфорорганічні і хлорорганічні сполуки); нітрати, нітрити; радіоактивні ізотопи (цезій, стронцій); мікотоксини (афлатоксин В₁, М₁, патулін, охратоксини тощо); антибіотики; залишки мийних та дезінфікувальних засобів.

Маючи на меті виробництво безпечних харчових продуктів необхідно знати шляхи контамінації продовольчої сировини та готової продукції шкідливими речовинами та загальні принципи профілактики.

Основними шляхами забруднення сировини та харчових продуктів є:

аерогенний (безпосередньо або опосередковано через ґрунт) – осадження або вимивання опадами атмосферних викидів;

гідрогенний (через ґрунт) – використання стічних вод або забруднених поверхневих вод з метою зрошення сільськогосподарських угідь;

ґрунтовий – вирощування сільськогосподарських культур на забруднених ґрунтах;

технологічний – використання хімічних засобів захисту рослин, антибіотиків, харчових добавок і консервантів у виробництві продовольчої сировини і продуктів харчування;

контактний – міграція хімічних речовин із тари і пакувальних матеріалів у продукти харчування.

До засобів профілактики відносяться:

хімічні – охорона організму людини, зниження рівнів забруднення довкілля, зниження рівнів міграції сторонніх речовин у рослини, виключення із раціону найбільш забруднених продуктів, розроблення і використання технологічних заходів очистки харчових продуктів;

біологічні – підвищення стійкості організму, раціональне харчування, зниження всмоктування, прискорення виведення, корекція метаболічних порушень, стимуляція функцій окремих органів і систем.

Погіршення якості тваринницької та рослинної сировини за екологічних причин змінює технологічні характеристики сировини для переробних галузей. Внаслідок цього різко знижується вихід готової продукції, збільшуються відходи сировини, зменшуються терміни його зберігання. Так, за останні роки знизилися цукристість цукрових буряків, олійність соняшнику, крохмалисті картоплі, вміст білка та жиру в молоці, вміст сухих речовин в овочах. Крім того, в результаті екологічних впливів, що змінюють генетику, багато плодові дерева й овочеві культури починають продукувати плоди і бульби неправильної форми, які не підлягають механізованої мийки і чищення, тривалого зберігання. До 50% виробленої картоплі не відповідає стандарту.

Завдяки високому вмісту шкідливих речовин, що потрапили в молоко з навколишнього середовища, від 20 до 50% його непридатне для виробництва продуктів дитячого харчування.

Говорячи про безпеку продуктів харчування, необхідно в першу чергу ставити питання про екологічно чисте сировину для їх виробництва. Цю проблему треба вирішувати як на державному рівні, так і в регіонах.

До недавнього часу обмеження щодо вмісту шкідливих речовин пред'являлися тільки до кінцевого продукту - харчових продуктів - і не поширювалися на сировину, з якої вони виробляються. Необхідно докорінно змінити підхід до сертифікації сільськогосподарської продукції. Це глобальне завдання і її вирішення потребують значного часу.

Моніторинг, або система постійних спостережень за чистотою і рівнем забруднення продовольчої сировини та харчових продуктів чужорідними речовинами, вимагає створення нормативної та методичної бази, підготовки висококваліфікованих кадрів спеціалістів-аналітиків.

Разом з тим має бути проведена ще велика робота з розробки нормативно - технічної документації на сировину і продукцію, приведення її у відповідність з міжнародними вимогами безпеки, створення системи стандартів, які регламентують методи та засоби контролю показників безпеки.

Екологічно безпечні продукти харчування - це продукція, отримана з екологічно безпечної сировини за технологіями, що виключає утворення і накопичення у продуктах потенційно небезпечних для здоров'я людини хімічних і біологічних речовин і відповідає медико-біологічним вимогам і санітарним нормам якості продовольчої сировини і харчових продуктів. Безпека харчових продуктів гарантується встановленням і дотриманням рівня вмісту будь-яких забруднювачів. Центральна ланка системи забезпечення безпеки харчових продуктів -- організація контролю і моніторингу за їх забрудненням.

Мета моніторингу:

- визначення вихідного рівня забруднення харчових продуктів і вивчення варіантності цих рівнів у часі;

- визначення та підтвердження ефективності заходів щодо зниження рівня забруднення харчових продуктів чужорідними речовинами;

- забезпечення постійного контролю ступеня забруднення харчової продукції, не допускаючи перевищення встановлених ГДК.

Удосконалення форм системи відомчого, державного, громадського контролю якості та безпеки сировини та харчових продуктів, їх сертифікація дозволять підвищити якість харчових продуктів, наблизивши їх рівень до вимог світових стандартів.