Оперативний і ретроспективний епідеміологічний аналіз

Структура епідеміологічного методу

Комплексний епідеміологічний метод – це сукупність методичних прийомів, що базуються на аналізі особливостей популяційного розподілу захворювань чи інших явищ у просторі, часі, серед груп населення, і призначений для виявлення причин, обставин (чинників ризику) і механізмів їх формування з метою обґрунтування заходів з профілактики та оцінки ефективності останніх. Метод містить чотири блоки прийомів: описово-оціночний (дескриптивний), аналітичний, експериментальний, прогнозування, – що в кінцевому результаті дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки між чинниками ризику і проявами здоров’я (його порушеннями) (Додаток 2).

Комплексний епідеміологічний метод передбачає використання багатьох специфічних і загальних методів, що дозволяють охарактеризувати усі компоненти паразитарних систем: популяцію людей, тварин чи довкілля (епідеміологічне обстеження і спостереження, екологічний), популяцію збудників (бактеріологічним, серологічним, вірусологічним, молекулярно-генетичним); оцінити кількісні і якісні прояви ЕП, тенденції й прогнози із врахуванням природних і соціальних умов (географічний і картографічний, статистичний, аналітичний, соціально-економічний, соціально-гігієнічний, експериментальний, математичного моделювання).

Вивчення проявів ЕП передбачає наступні етапи: збір вихідних даних про індикаторні явища (прояви) стану здоров’я населення або його порушення: випадки захворювань, інвалідизації, летальності, смертності, тощо; систематизація і статистична обробка (описово-оціночний етап); після виявлення проблем – формулюються гіпотези про ризики (чинники, час, територія, групи). Інформація отримується при опрацюванні звітно-облікових форм, результатів обстежень осередків інфекційних хвороб, лабораторних досліджень, санітарно-епідеміологічної розвідки, скринінгових обстежень (багатопрофільних, масових, цілеспрямованих, профілактичних).

У цілому описові прийоми дозволяють отримати дані про інтенсивність, динаміку, просторові характеристики і структуру явища, що вивчається, з виявленням часу, груп і територій підвищеного ризику захворюваності (смертності).

Перевірка робочих гіпотез є завданням наступного аналітичного етапу, де шляхом порівняльних досліджень серед груп населення, одна з яких обов’язково є контрольною, визначається ступінь вірогідності явищ, обраховуються ризики та їх взаємозв’язок, а далі – епідеміологічне обґрунтування профілактичних програм. Експериментальний прийом дозволяє змоделювати ЕП і, в подальшому, скласти прогноз щодо його розвитку.

Використання епідеміологічного методу в практиці називається епідеміологічною діагностикою (ЕД),що дозволяє оцінити епідемічний стан населення й території.

Оперативний і ретроспективний епідеміологічний аналіз

За часом, в межах якого проводиться аналіз проявів ЕП, розрізняють ретроспективний (РЕА) – за минулий час, оперативний (ОЕА) – у даний час, і проспективний аналіз (ПЕА) – розпочинається у точно визначений момент і триває до моменту початку аналізу виявлених явищ. Важливо використовувати стандартизовані підходи до визначення випадку захворювання за клінічними, епідеміологічними і лабораторними критеріями (Додаток 3).

Інформаційна база ОЕА включає два блоки: дані, що безпосередньо відтворюють стан і тенденції розвитку ЕП у момент проведення аналізу і середньобагаторічні показники для цього періоду (порівняння); результати безперервного спостереження за епідеміологічно важливими об’єктами, соціальними і природними явищами, що можуть впливати на ЕП. Перший блок формується за даними епідобстеження осередків з поодинокими випадками захворювань і/чи групових захворювань, санітарно-епідеміологічної розвідки з обрахуванням рівнів, структури і динаміки захворюваності (день, тиждень, місяць або інший період епідускладнення). Другий блок – лабораторних досліджень від/з усіх епідеміологічно значимих об’єктів.

При ОЕА і РЕА на основі бази даних складаються таблиці, обраховуються інтенсивні, екстенсивні, наочності, стандартизовані показники відповідно до загальноприйнятих у статистиці підходів і прийомів. При цьому дані структури інфекційної патології у розрізі груп захворювань або нозоформ наводяться у екстенсивних показниках як частка від цілого (у відсотках), а захворюваності – у інтенсивних показниках (на 10ⁿ населення). Отримані дані представляються графічно (діаграми, картограми, схеми, графіки). Причинно-наслідкові зв’язки обраховуються за методом кореляції, тенденція і прогноз – малих квадратів. Для обрахунків і представлення даних використовуються комп’ютерні програми Statistica 7.0 for Windows, Microsoft Excel 2003, EpiInfo, EpiMap та інші.

При проведенні РЕА виділяють етапи: складання програм досліджень;

збір і первинна обробка інформації (інфекційна захворюваність; демографічні дані; санітарно-гігієнічна характеристика території; природні та соціальні умови побуту, праці населення); аналіз рівня, структури і динаміки захворюваності (ураженості, поширеності) і летальності (смертності) за нозоформами (багаторічна і річна динаміка, за статтю, віком, соціально-побутовими групами, територією), у різних типах осередків; розрахунок ризиків (біологічних, природних, соціальних), визначення актуальності (епідеміологічної, соціальної та економічної) і проблем профілактики; оптимізація профілактичних і протиепідемічних планів. Зазначений обсяг роботи проводяться для виявлення чинників, часу, груп і територій ризику.

Чинники епідеміологічного ризику– обставини, що визначають (зумовлюють чи підвищують) ймовірність ускладнення епідситуації.

Час ризику – це закономірно виникаючі під дією чинників ризику інтервали часу (роки, місяці), що характеризуються найбільшою ймовірністю виникнення захворювань (на даній території, серед сукупного населення або окремих груп) на порівняння з іншими інтервалами. Час ризику встановлюється за результатами довготривалих спостережень при аналізі багаторічних і річних рівнів захворюваності. Багаторічні коливання оцінюють при аналізі захворюваності за тривалий проміжок часу (25 і більше років). Розрізняють три типи багаторічних коливань: систематичні (трендові) підйоми під впливом постійних і тривало діючих чинників (переважно соціальних); нерегулярні (імпульсні) підйоми, детерміновані випадковим щодо ЕП розподілом різних за своєю природою чинників; циклічні (періодичні) підйоми – періоди підйому і спаду захворюваності, що чергуються і повторюються у певному порядку і відбуваються під впливом періодично діючих чинників, що є зовнішнім проявом функціонування паразитарних систем.

При РЕА визначаються напрямки динаміки ЕП, тенденції змін ЕП; характер циклічних коливань; інтенсивність динаміки ЕП (розрахунок середньорічного темпу приросту). Останній показник визначається за формулою:

х 100 % ; ,

де, V_n – показник захворюваності за останній рік;

V₁ – показник захворюваності за перший рік;

n – кількість років у ретроспективному аналізі.

Важливим є визначення епідемічних порогів (верхня і нижня межа коливань захворюваності за даними багаторічних спостережень) для кожної нозоформи, що дає можливість своєчасно виявити нерегулярні підйоми (нециклічні ускладнення епідситуації: спалахи, епідемії, пандемії). Для цього традиційно використовують методи Вальда або В.Д. Белякова, а також комп’ютерні програми (Statistica 7.0 for Windows, Microsoft Excel 2003, EpiInfo та інші).

Річні рівні динаміки ЕП проявляються сезонністю – закономірними коливаннями захворюваності впродовж епідемічного року, що обумовлено дією природних і/або соціальних чинників. При аналізі внутрішньорічної динаміки захворюваності визначають наступні показники:

· загальну характеристику закономірностей річної кривої;

· початок і закінчення сезонності;

· коефіцієнт сезонності (КС) – частка захворювань у сезон ризику від загальної кількості за рік, що виражається у відсотках, за формулою:

число захворювань у місяці підвищення захворюваності

КС = ------------------------------------------------------------------------- ×100 %;

загальна кількість захворювань впродовж року

· індекс сезонності (ІС), що показує у скільки разів кількість захворювань у місяці підвищення захворюваності перевищує міжсезонний рівень, і визначається за формулою:

Число захворювань у місяці підйому захворюваності

ІС = --------------------------------------------------------------------- ×100 000;

Число захворілих за решту місяців у році

Територія ризику – просторова одиниця (географічна або територіально-адміністративна), що характеризується вищими на порівняння з іншими територіями показниками захворюваності населення на певну інфекційну хворобу, внаслідок наявності на цій території природних і/або соціальних чинників ризику. Так, території ризику визначаються наявністю дії (або більш вираженою дією) на певній території чинників формування епідемічного варіанту збудника і (або) чинниками його поширення. Розрізняють локальні (епідосередки), зональні, регіональні, глобальні території ризику.

Група ризику (контингент ризику) – це частина населення, яка переважно піддається підвищеному ризику зараження збудником певної хвороби у зв’язку особливостями впливу певних природних і/або соціальних чинників.

Групи ризику формуються за такими ознаками, як вік, професія, місце проживання, стать, етнічна приналежність, тощо. Їх виявлення може відображати підвищений ризик зараження, що обумовлений можливістю реалізації МПЗІ у зв’язку з певними умовами праці, побуту, тощо; особливості імунологічної структури населення; різницю у виявлені і діагностиці захворювань.

При проведенні ОЕА і РЕА важливим моментом є аналіз своєчасності звертання хворих за медичною допомогою, обсягів і термінів госпіталізації, повноти виявлення ДЗІ та чинників передачі, своєчасності епідеміологічного обстеження осередків, проведення в них заключної дезінфекції, оцінки осередковості: індекс осередковості – середнє число захворілих (носіїв) в одному осередку; середня тривалість існування осередку – середній інтервал від першого до останнього захворювання; інтенсивність захворюваності в епідосередку – відношення числа захворілих до кількості наявних осіб в осередку, часу існування осередків.

Формулювання гіпотези про чинники ризику ґрунтується на дослідженні кореляційного зв’язку між інтенсивністю дії можливого чинника ризику і рівнем захворюваності за допомогою низки логічних прийомів: відмінностей, подібностей, супутніх змін, аналогії, залишків.

Усе зазначене дозволяє виявити проблеми профілактики і викласти їх у вигляді висновків і рекомендацій для оптимізації протиепідемічного захисту населення і території.

Планування профілактичних та протиепідемічних заходів

Боротьба з інфекційними хворобами проводиться у двох напрямках: шляхом організації профілактичних і протиепідемічних заходів.

Профілактичні заходи – це комплекс заходів, скерованих на укріплення здоров’я населення, забезпечення несприйнятливості до інфекційних хвороб, недопущення проникнення збудників інфекційних хвороб у колективи, підвищення рівня санітарної культури, тобто це комплекс заходів щодо недопущення виникнення і поширення інфекційних хвороб серед населення. Ці заходи доцільно розділити на три основні групи: заходи щодо ДЗІ, що спрямовані на блокування, знезараження або усунення його; заходи щодо МПЗІ з метою переривання або руйнування шляхів передачі; заходи задля підвищення несприйнятливості населення. Основою профілактики інфекційних хвороб у масштабах держави є соціальні заходи, підвищення добробуту народу, забезпечення населення облаштованим житлом, кваліфікованою й доступною медичною допомогою, дотримання населенням гігієнічних навиків у побуті й роботі, тощо (Додаток 4, 6).

Протиепідемічні заходи– комплекс заходів, що скеровані на швидку і повну локалізацію і ліквідацію епідемічних ускладнень, у тому числі, епідемічних осередків, мінімізацію їх негативних впливів на суспільство. ПеЗ передбачають так само вплив на три ланки епідемічного процесу, але у суворішому режимі та більших обсягах роботи з додатковим напрямком щодо групи осіб, які підпали під ризик інфікування. Перша група ПеЗ скерована на осіб, які достеменно є джерелами збудників; друга – на групи людей, які підпали під ймовірний ризик інфікування внаслідок спілкування з ДЗІ; третя – на блокування МПЗІ, четверта – на захист сприйнятливого населення (Додаток 5, 6).

Таким чином, в основу профілактичної та протиепідемічної роботи покладено три основні принципи: комплексності– одночасної дії на всі три ланки епідемічного процесу; впливу на провідну ланку ЕП – один з компонентів первинних рушійних сил ЕП, щодо якого на даному етапі існують найраціональніші підходи для його блокування; розрахунок і блокування чинників ризику.

Для вирішення міжгалузевих проблем ПеЗ укладаються програмно-цільові плани (програми) для вирішення вкрай важливих проблем протиепідемічного забезпечення населення і території (щеплення, захист від особливо небезпечних хвороб – ВІЛ/СНІД, туберкульоз, тощо). У кожному ЛПУ складаються комплексні проблемно-тематичні плани на 1-5 років, де виділяють мету, задачі, етапи, основні, загальні заходи, відповідальних осіб і терміни виконання. У функціонально-галузевих планах конкретизується підхід до виконання конкретних блоків (заходів) із зазначенням матеріального і кадрового забезпечення. Протиепідемічні заходи в осередках інфекційних хвороб