Особливості ландшафтної структури гірських територій

Диференціація гірських країн більш складна, ніж рівнинних, у зв’язку з появою висотної поясності, яка переважає інші закономірності. Значні відмінності ландшафтів у горах зумовлені як зональними й азональними причинами, так і місцевими орографічними і структурно-літологічними факторами.

Орографічні фактори – це експозиція схилів (макросхили, другорядні схили), густота ерозійного розчленування, глибина врізу долин, їх напрям та ін. Важливо врахувати солярну експозицію, яка найбільшого значення набуває в помірному поясі, і вітрову, або циркуляційну. Остання має значення як бар’єр на шляху холодних повітряних мас, який підвищує ефект солярної експозиції на південних схилах і переймає вологу (інтенсифікуючи діяльність циклонів) на навітряних схилах. У бар’єрній тіні можуть утворюватися холодні пустелі (Памір) або міжгірні улоговини з більш сухим клі­матом. Спостерігається й інверсія висотних поясів, тобто обернена послідовність їх за висотою (Південний Урал).

Добрий приклад впливу структурно-літологічного фактору – Кримські гори. Тут на глинистих сланцях і пісковиках (таврична формація) ростуть ліси, а на вапняках (юри) – степ. Отже, границя цих порід є межею різних ландшафтів.

Гори в плані утворюють ландшафтні яруси : 1 - низькогір’я; 2 - середньогір’я; 3 - високогір’я, що виражає зміну рельєфу за висотою. У відзначених ярусах розміщені висотні по­яси (додаток А, рис. А.4, А.5 ). Приклади поясів: лісовий, гірсько-лучний, льодовиково-нівальний. Як правило, висотна поясність закінчується нівально-льодовиковим поясом, але не всі гори його досягають .

У працях Г. П. Міллера досить повно висвітлені морфологічні одиниці гірських ландшафтів. Там наведені додаткові (специфічні) для гірських ландшафтів морфологічні одиниці: літогенетична стрія, морфогенетична висотна місцевість і орокліматичний сектор. У результаті морфологічні одиниці гірських ландшафтів формують такий ряд: фація – підурочище – урочище (просте, складне) – стрія – висотна місцевість – сектор – ландшафт.

Стрія (від лат. stria – смуга) – це ПТК, який складається з ряду літологічно однорідних урочищ у межах однієї висотної місцевості. Стрію можна визначити за її головними властивостями. Наприклад: 1) стрія на аргілітово-алевролітових відкладах із вологими ялицевими лісами (Карпати); 2) стрія на піщано-глинистих (сарматських) відкладах зі свіжою дібровою (Кодри Молдови). Приклад повної назви стрії: круті пригребеневі схили на пісковиках і пачках флішу з асоціацією чорниці і буяхи на гірських буроземних ґрунтах.

Висотна місцевість – це ПТК, що розвивається на основі висотних генетично зв’язаних комплексів мезоформ рельєфу. Вони можуть виникнути у процесі розвитку окремих масивів, хребтів, улоговин під впливом одного з факторів морфогенезу.

Висотні місцевості утворюють ніби певний поверх гірського ландшафту. Приклади: давньольодовикове субальпійське високогір’я (ерозійне); крутосхилове ерозійно-денудаційне лісове середньогір’я; днище долин із низькими цокольно-алювіальними терасами з луками на гірсько-дернових ґрунтах та ін.

Ландшафтний сектор являє собою вертикальний ряд спряжених ділянок висотних місцевостей (груп стрій), які розвиваються в подібних умовах солярної і циркуляційної експозицій. Отже, вони виділяються за відмінностями в кліматі (температурний режим і зволоження), що впливає на розвиток біокомпонентів, та ін. Так, у ландшафті гірської групи Чорногори⁵⁷ південно-західні макросхили дістають за рік на 200- 300 мм опадів більше, ніж північно-східні, а середня температура вегетаційного періоду відповідно вища на 2 °С. Інший приклад, у межах висотної місцевості крутосхилового середньогір’я ландшафту Свидовецького масиву⁵⁸ на схилах північно-східної макроекспозиції переважають ялинові ліси, тоді як на південно-західному макросхилі – букові.

Гірський ландшафт є цілісним багатоповерховим додатним чи від’ємним за формою природним територіальним макрокомплексом, який чітко відокремлений у геологічному фундаменті та рельєфі гірської області й складається з висотних місцевостей. Про його зонально-провінційне положення свідчать біогенні компоненти.

Прикладами є гірські ландшафти масиву Свидовець, Ясінської улоговини⁵⁹і Мармароського масиву⁶⁰ та ін. (Міжгірські впадини виділяються в самостійні ландшафти). Ландшафт масиву Чорногір’я⁶¹ в Карпатах середньогірний, із переважанням гірсько-тайгового поясу і субальпійського з ділянками альпійського (у верхній частині).

Територія, яка характеризується своєрідним висотним спектром поясності знизу до верху, не може розглядатись як єдиний ландшафт, тому що розташована у межах різних ярусів, на неоднорідному структурно-літологічному і геоморфологічному фундаменті і має різні умови кліматоутворення та ін. (додаток А, рис.А.5). Іноді ландшафт не виходить за межі одного висотного поясу.