Правове регулювання деліктниз зобов’язань з іноземним елементом в міжнародних договорах та внутрішньому законодавстві України

Сумський державний університет

Кафедра міжнародного, європейського та екологічного права

ЗАТВЕРДЖЕНО

Завідувач кафедри міжнародного,

європейського та екологічного права

____________В.М. Завгородня

Лекція №9

Дисципліна : Міжнародне приватне право

Тема: Зобов’язання із заподіяння шкоди з не договірних відносин

Розробив: ст. викладач кафедри

міжнародного, європейського

та екологічного права

Денисенко С.І

Суми 2016

Міжнародне приватне право

Лекція №9

Тема: Зобов’язання із заподіяння шкоди з не договірних відносин

Загальна характеристика деліктних зобов’язань в міжнародному приватному праві

Колізійні прив’язки в сферы деліктних зобов’язань

Правове регулювання деліктниз зобов’язань з іноземним елементом в міжнародних договорах та внутрішньому законодавстві України

1) Вважається загальновизнаним, деліктними чи позадоговірними виступають зобов’язаннями, які виникають внаслідок вчинення протиправної дії (бездіяльності), що спричинила шкоду особі або майну потерпілого. Крім того, принциповою в даному випадку виступає вимога, що така протиправна дія повинна бути винною.

В якості умов виникнення зобов’язань з делікту прийнято розглядати наступні:

1) заподіяння шкоди особі чи майну;

2) протиправність діяння (дії чи бездіяльності);

3) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи та заподіяною шкодою;

4) вина особи;

Що стосується поняття шкоди , то її трактування не є однозначним та однаковим для всіх правових систем. Традиційно під нею розуміють несприятливі, негативні наслідки, які настають із порушенням чи зменшенням належних потерпілому майнових чи особистих немайнових прав.

Для правових систем «сім’ї континентального права» характерним є розглядати під шкодою прямі збитки, упущену вигоду, а також немайнову шкоду. Також достатньо поширеною в цих державах є практика відшкодування моральної шкоди. (наприклад така шкода може бути заподіяна в наслідок: приниження особистої гідності, престижу фірми; порушення таємниці особистого життя).

У країнах «сім’ї загального права» розуміння поняття «майнова шкода» є практично таким самим, як і в «сім’ї континентального права». У державах «сім’ї загального права» суди уникають розгляду питань про відшкодування моральної шкоди, оскільки це пов’язано з використанням досить складних методик розрахунків розміру відшкодування. У правових системах сім’ї мусульманського права відшкодовуються шкода, заподіяна майну та особі, прямі збитки та упущена вигода.

Протиправність діяння як умова виникнення зобов’язань з делікту відома у всіх правових системах і передбачається цивільним законодавством. У деяких правових системах протиправність діяння може визначатися також судовою практикою, прецедентами, доктриною, звичаями, нормами моралі.

Протиправність може виявлятись у двох формах: дії та бездіяльності. В усіх правових системах на протиправний характер дій вказується або безпосередньо в нормі права, або це випливає з принципів законодавства. Що ж до бездіяльності, то часто при формулюванні умов деліктного зобов’язання цей термін не використовується. Проте майже всі правові системи визнають протиправну бездіяльність умовою виникнення зобов’язання. У місільманській правовій системі категорія протиправність не отримала чіткого нормативного визначення, протиправність діяння розуміють як неправомірність чи недозволенність.

Причинний зв’язок як умову виникнення деліктного зобов’язання визнають усі національні правові системи, але цивільне законодавство жодної з них не визначає цього поняття, його змісту й порядку встановлення. Ці питання вирішуються судовою практико. Вважається, що відшкодуванню підлягає лише така шкода, яка є обумовлена протиправними діяннями. У системі мусульманського права питання причинного зв’язку недостатньо досліджено.

Вина у більшості правових систем «сім’ї континентального права» вважається суб’єктивною умовою деліктного зобов’язання й виражає психічне ставлення до своєї протиправної поведінки та її результатів. Найчастіше вина за законодавством правових систем цієї групи держав має дві форми: умисел та необережність.

Для країн «сім’ї континентального права» та «сім’ї загального права» характерним є виділення двох форм вини: умисел та необережність. У сім’ї мусульманського права вина не завжди є обов’язковою умовою настання зобов’язання з делікту. Це зумовлено впливом ісламу, що не визнає вину підставою відповідальності. Тому для настання зобов’язання з делікту в деяких державах (Ірак, Йорданія) використовують теорію відповідальності за ризик. Водночас законодавство держав, на яких найбільше вплинули інші правові системи, все ж передбачає вину як умову настання деліктного зобов’язання (Єгипет, Ліван, Сирія).

2)Головним колізійним правилом для врегулювання деліктних зобов’язань в МПП традиційно виступає колізійна прив’язка «закон місця заподіяння шкоди» (lex loci delicti), яка передбачає підпорядкування делікту правопорядку місця його вчинення.

Проте в сучасній доктрині МПП ця формула прикріплення зустрічає заперечення, обумовлені як теоретичними, так і практичними міркуваннями. В значній мірі заперечення зводяться до того, що у деліктних зобов’язаннях подібна колізійна прив’язка опосередковує не волю сторін, а об’єктивну ситуацію, в якій вчинюється делікт.

Проблебним питанням застосування зазначеного вище колізійного правила є випадок вчинення делікту за межами територіальних юрисдикцій (наприклад – відкрите море, або повітряний простір) коли відсилання до закону місця вчинення делікту взагалі не спрацьовує. Крім того, можлива ситуація, коли місце вчинення делікту не збігається з місцем, де реально настали шкідливі наслідки.

Необхідність вирішення цих питань привели до виникнення нових підходів щодо колізійного регулювання деліктної відповідальності.

Так, якщо сторонами деліктного відношення, що виникло за кордоном, виступають громадяни однієї держави, то в багатьох державах застосовується закон громадянства цих осіб. «закон спільного місця проживання учасників делікту». Відповідно, для вирішення питання про право, що застосовується до деліктних правовідносин за участю юридичних осіб, використовується критерій місцезнаходження їх адміністративного центру.

Якщо дія або бездіяльність мали місце на морському або повітряному судні, що перебувало за межами національної юрисдикції, то відповідні правовідносини підпорядковуються праву держави, прапор якої у момент спричинення шкоди несло дане судно.

Стосовно випадку коли у місці здійснення делікту та в місці настання наслідків діють різні правопорядки, то згідно з пануючою точкою зору компетентним є право, найбільш сприятливе у конкретному випадку для потерпілого.

Таким чином, крім «закону місця заподіяння шкоди» для врегулювання деліктних зобов’язань у національних законодавствах , а також у доктрині використовуються також такі колізійні прив’язки як «закон місця проживання (або громадянства) потерпілого», «закон місця реєстрації транспортного засобу», «закон прапора судна», «закон суду», «закон, що найбільш сприятливий для потерпілого», «закон спільного місця проживання учасників делікту».

3)Якщо вести мову про правове регулювання деліктних зобов’язань у МПП на рівні багатосторонніх міжнародних договорів, то ними переважно регулюються питання відповідальності за спеціальні види деліктів. Зокрема, питання цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану під час здійснення міжнародних перевезень, а також внаслідок використання ядерних матеріалів та інших небезпечних речовин:

- «Віденська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення» 1963р.

- «Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду за забруднення» 1989р.

- Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду завдану під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом» 1990р.

- Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі 1991р.

- Міжнародна конвенція про відповідальність і компенсацію за шкоду у зв’язку з перевезенням морем небезпечних те шкыдливих речовин 1996р.

- Римська угода про шкоду, заподіяну іноземними повітриними суднами третім особам на поверхні 1952р. та Монреальський протокол до неї 1978р.

Серед міжнародних договорів, які регулюють спеціальні види деліктів, можна також згадати «Конвенцію про право, що застосовується до ДТП» 1971р. до якої Україна приєдналась згідно Закону України від 15.06.2011р. №3513-VI

Що стосується норм загального характеру, котрі б регулювали питання деліктних зобов’язань в сфері МПП, то вони містяться у чинному для України регіональному багатосторонньому договорі про правову допомогу – «Мінській конвенції» 1993р. та двосторонніх договорах України про правову допомогу.

На національному рівні колізійні питання деліктних зобов’язань врегульовано в ст.ст. 49 та 50 Закону України «Про МПП».

Необхідні нормативні документи та літературні джерела:

Мироненко І.В. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2012. -272с.

Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право: Підручник/ Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк. – 4-те вид. (перероб. І доп.) – К.: Атіка, 2009. – 500с.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року.