Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні

Науково-методологічні підходи до змісту функції природи у життєдіяльності людини та розвитку суспільства.

Людина - частина природи. Поза природи, не користуючись її ресурсами, він не може існувати. Природа завжди буде основою і джерелом життя людини. По відношенню до людини вона виконує ряд функцій, пов'язаних із задоволенням його потреб: екологічну, економічну, естетичну, рекреаційну, наукову, культурну. Зміст екологічної функції визначається тим, що з урахуванням взаємозв'язку і взаємозумовленості явищ і процесів у природі забезпечується екологічна рівновага, включаючи екологічний оптимум для людини. В її рамках людина взаємодіє з середовищем свого природного проживання. Окремі елементи природи є безпосередніми джерелами задоволення природних фізіологічних потреб людини - дихання, втамування спраги, харчування. Про значення даної функції для людини свідчать наступні дані: людина може прожити без повітря кілька хвилин, без води - декілька днів, без їжі - близько двох місяців. Стан природних ресурсів, насамперед лісів вод, земель, визначає стан клімату та погодних умов, від яких також залежить людина і розвивається їм економіка. Інша найбільш істотна функція природи - економічна. Її сутність визначена тим, що природні ресурси, якими користується людина, мають економічні властивості, економічним потенціалом.

Якщо екологічна функція є «вічною» по відношенню до людини, то економічна з'явилася, коли людина почала створювати перші знаряддя праці, будувати собі житло, шити одяг. Природні багатства служать джерелом задоволення різноманітних, все зростаючих у міру розвитку людини його матеріальних потреб. Естетична, рекреаційна, наукова, культурна функції природи з'явилися набагато пізніше економічній, на досить високій стадії розвитку людського суспільства. В процесі спілкування з природою людина задовольняє свої духовні та інформаційні потреби.

Питання про функції природи стосовно людини є юридично значимим. Він покладений в основу правового регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища від шкідливих впливів людської діяльності. Так, щоб підтримати економічну функцію природи і попередити виснаження природних ресурсів, сучасне право навколишнього середовища встановлює вимоги, що стосуються раціонального використання землі, вод, лісів, інших природних багатств; спрямовані на охорону природи від хімічного, фізичного і біологічного забруднення з метою забезпечення оптимальної можливості для реалізації екологічної функції природи. В рамках законодавства про особливо охоронюваних природних територіях регулюються відносини, пов'язані із задоволенням естетичних, рекреаційних, наукових, культурних потреб людини при його спілкуванні з природою.

Науково-методологічні підходи до поняття екологічної кризи та її причин в Україні.

Сучасну екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду внаслідок ігнорування законів розвитку і відтворення природноресурсної системи держави. Після екологічної катастрофи у 1986 р. на ЧАЕС 7% території України є радіоактивно забрудненими. За даними Державного агентства земельних ресурсів України, її територія характеризується надзвичайно високим показником сільськогосподарської освоєності (71,7%), який значно перевищує екологічно обґрунтовані межі та аналогічні показники більшості країн світу.

Ці та інші фактори (зокрема, низький рівень екологічної свідомості суспільства) призвели до значної деградації навколишнього природного середовища України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря та земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих (у тому числі високотоксичних) відходів виробництва. Це призвело до погіршення здоров’я людей та збільшення смертності, що, у свою чергу, загрожує біологічно"генетичною деградацією населення нашої держави. Як наслідок, екологічна ситуація в Україні перетворилася на проблему державного значення, яка потребує пріоритетного розв’язання, як і у всьому світі.

Екологічна криза визначається рівнем екологічної безпеки, яка охоплює коло екологічних проблем, які потенційно або фактично впливають на темпи еволюції сучасних цивілізацій. Вона ґрунтується на положенні про «несучу здатність» (carrying capacity), під якою розуміють сукупний обсяг споживання природних ресурсів, який природна система здатна витримати без деградації та залежить від загальної чисельності населення, кількості технологій і способу життя.

Першопричинами екологічних проблем в Україні є:

– успадкована структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергомістких галузей, негативний вплив якої посилився з переходом до ринкових умов;

– спрацьованість основних фондів промислової та транспортної інфраструктур;

– існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища і регулювання використання природних ресурсів; відсутність чіткого розмежування природоохоронних і господарських функцій;

– недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства;

– недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку;

– недотримання чинного природоохоронного законодавства.

На території України зберігається високий ризик виникнення екологічних надзвичайних ситуацій (НС). У нашій державі функціонують 23767 потенційно небезпечних підприємств та інших об’єктів, аварії на кожному з яких можуть спричинити виникнення НС техногенного і природного характеру державного, регіонального, місцевого та об’єктового рівнів. Щороку в Україні реєструється до 300 НС природного і техногенного характеру, внаслідок яких гинуть люди та завдаються великі економічні збитки.