Поняття, значення і форми екологічної експертизи. Правовий статус експерта екологічної експертизи
кологічна експертиза полягає в оцінці можливого впливу передбаченої або запланованої діяльності на стан довкілля, її відповідності вимогам екологічного законодавства.
Екологічна експертиза є самостійною управлінською функцією, що «відбрунькувалась» від функції екологічного контролю. За своєю правовою природою вона є екологічним контролем, який має попереджувальний характер.
Правовими підставами організації та здійснення екологічної експертизи в Україні є закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ VI, статті 26-30) та «Про екологічну експертизу» (1995, з наступними змінами).
Екологічна експертиза є вирішальною і, як правило, завершальною стадією оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище (ОВНС). На більш ранніх стадіях ОВНС опрацьовується авторами проекту. Саме на них лежить обов'язок доведення екологічної «бездоганності» проекту в процесі підготовки матеріалів ОВНС до їх подання на екологічну експертизу. Остання ж здійснюється незалежними екологічними експертами і має на меті оцінку відповідності запланованої діяльності законодавству. Зазначене дає підставу деяким дослідникам вважати ОВНС і екологічну експертизу самостійними правовими засобами: ОВНС — забезпечення врахування екологічних вимог на стадії підготовки управлінських рішень, а екологічну експертизу — на стадії прийняття таких рішень'. Нами відстоюється позиція стосовно того, що ОВНС є комплексною, багатостадійною процедурою, яка ініціюється замовником проекту, опрацьовується його автором, оприлюднюється для громадського обговорення і завершується прийняттям управлінського рішення на підставі висновку екологічної експертизи.
Екологічна експертиза в Україні базується на таких принципах:
—попередній характер (за загальним правилом вона проводиться на найбільш ранніх стадіях, коли діяльність ще не почала здійснюватись і можна найбільш раціонально, найбільш економічно вплинути на прийняття господарських чи управлінських екологічно важливих рішень);
—обов'язковість щодо видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку;
— комплексність в оцінці матеріалів, поданих на експертизу
(оцінці піддається діяльність на відповідність вимогам всього екологічного законодавства, а не окремо земельного, водного чи гірничого; при цьому слід підраховувати і не лише найближчі, а й віддалені екологічні наслідки господарської діяльності; ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні);
—свобода вибору експертами форм і методів еколого-експертного аналізу;
—наукова обґрунтованість (об'єктивність висновків екологічної експертизи забезпечується науковою методологією, що застосовується в процесі дослідження, кваліфікаційними вимогами до експертів екологічної експертизи, що є єдиними для учасників усіх видів екологічної експертизи);
—прозорість процедури та висновків екологічної експертизи, гарантії участі громадськості в її здійсненні;
— відповідальність суб'єктів екологічної експертизи за організацію, проведення, її висновки та дотримання умов, що в них містяться.
Закон виділяє три форми екологічної експертизи: державну, громадську та інші. При цьому обов'язковими для виконання є лише висновки державної екологічної експертизи. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.
Усі зазначені типи об'єктів підлягають екологічній експертизі вибірково, як правило, на розсуд органів чи інших суб'єктів, які ініціюють проведення такої експертизи. Але є певна категорія об'єктів, що підлягають екологічній експертизі в обов'язковому порядку, тобто без такої експертизи є неможливим прийняття управлінських рішень щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи. До об'єктів обов'язкової державної екологічної експертизи ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу» відносить види діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік таких видів діяльності та об'єктів встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 і містить 22 найменування видів діяльності та об'єктів підвищеної екологічної небезпеки.
Правовий статус експерта — це право-суб’єктність фахівця, що має вищу освіту, володіє відповідною спеціальністю і високою кваліфікацією, глибокими професійними знаннями, навичками аналізу експертної ін-формації, методикою еколого-експертної оцінки і має практичний досвід у відповідній галузі знань не менше трьох останнього років.
Експерт має право:
• Вимагати подачу необхідних матеріалів, інформації для проведення екологічної експертизи.
• Зобов'язувати власників, користувачів, замовників, чи авторів об’єктів екологічної експертизи подавати інформацію про їхній екологічний вплив і висновки попередніх експертиз.
• Одержувати від органів центральної виконавчої влади, інших юриди-чних осіб достовірні відомості, довідкові, інформаційні матеріали.
• Готувати пропозиції про відхилення поданих на екологічну експерти-зу матеріалів, що порушують вимоги екологічного законодавства та ін..