Поняття права природокористування

План

Вступ

1. Поняття права природокористування

2. Об'єкти права природокористування

3. Суб'єкти права природокористування

4. Правова класифікація видів природокористування

5. Підстави виникнення і поновлення права природокористування

6. Підстави припинення, зупинення, зміни права природокористування

7. Права і обов'язки природо користувачів

8. Захист права природокористування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України надає громадянам для задоволення своїх потреб право користуватися природними об'ектами, що належать на npaвi державної та комунальної власності відповідно до закону, не порушуючи екологічну ситуацію та їх природні якості (статті 13,41).

Законодавство України гарантуе громадянам право загального користування природними ресурсами для задоволення життево необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацшних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих pecypciв за окремими особа­ми i надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.

У порядку спеціального використання природних pecypciв громадя­нам, підприємствам, установам i організаціям надаються у володшня, користування або оренду природні ресурси на підставі, як правило, спецальних дозволів, зареестрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та трудової діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, — на пільгових умовах (ч. 3 ст. 38 Закону України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища»). Таким чином, в екологічному законодавстві застосовуються терміни «використання» i «користування» природними ресурсами. Згідно з вищенаведеною статтею Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» термін «ви­користання» природних pecypcie за змістом ширший, ніж «користу­вання», бо включае в деяких випадках кpiм правомочного «володіння» ще й розпорядження природними ресурсами. Це має місце у ви­падках користування природними об'ектами на npaвi приватної власності (передача їх в оренду або суборенду).

Поняття права природокористування

При взаємодії людини з природним середовищем вібувається вилучення з нього всього необхідного для життедіяльност) людини, яка вживає, пристосовує, переробляє природні об'єкти з урахуванням своїх потреб. Усе це називають природокористуванням у широкому розумінні цього слова. Однак воно не обмежується лише споживанням або експлуатаціею природних oб'єктів, бо поширюється також i на використання тих природних pecypciв, їх комплексів, які забезпечують здоровий спосіб життя, духовні і естетичні потреби, відпо­чинок, відновлення фізичних і духовних сил. У літературі «природо­користування» розуміється як використання корисних для людини властивостей довкілля — екологічних, культурних, оздоровчих та інших. Тому до змісту «природокористування» входять різноманітні його форми — екологічна (провідна форма), економічна, культурно-оздоровча1. Таке використання природних об 'єктів і їх комплексів ре­гулюється нормами екологічного права. Система цих норм нази­вається правом природокористування.

Це право у літературі розглядається у трьох аспектах: як право­вий інститут — сукупність норм, що регулюють права і обов'язки природокористувача та інших осіб; як правовідносини; як суб'єктив­не право, що належить конкретному природокористувачу.

В юридичній літературі деякі автори в суб'єктивне право земле-, водо-, лісо-, надрокористування включають і право володіння, і пра­во управління, і право розпорядження. Дійсно, природокористувачам належать такі правомочності. Але все це не можна вважати правом користування, бо згадані правомочності мають місце поряд з правом користування. Таким чином, сукупність усіх перелічених правомоч-ностей у природокористувачів не можна називати правом користуван­ня. Виходячи із загальноприйнятих у праві понять і термінології, під суб'єктивним правом природокористування слід розуміти зебезпече-ну законом можливість безпосередньої експлуатації природного об'єк­та з метою одержання певних благ. Для усунення термінологічної плутанини доцільно всю сукупність правоможностей, що належать конкретному природокористувачу, і покладених на нього обов'язків іменувати не «правом землекористування», «правом водокористуван­ня», а відповідно, «землекористуванням», «водокористуванням» і т. ін. Терміни «право землекористування», «право водокористування» або «право природокористування» повинні застосовуватись лише для позначення відповідної сукупності норм, тобто для позначення об'єк­тивного, а не суб'єктивного права. Останнє доцільно іменувати пра-воможністю (користування землею, водою, лісами тощо), як право без­посередньої експлуатації об'єкта. Тому виклад загальних питань здійснено з урахуванням цих аспектів, бо в процесі використання при­родних об'єктів за певних умов застосовуються названі поняття.

Суб'єктивне право природокористування визначає можливу пове­дінку суб'єктів у межах екологічного законодавства по вилученню корисних властивостей і якостей об'єкта з метою реалізації своїх еко­логічних інтересів. Прикладом суб'єктивного права природокористування може бути право суб'єкта вирощувати ті або інші сільськогос­подарські культури, будувати будинок за власним проектом, прово­дити внутрішньогосподарське розміщення посівів, насаджень, доріг, підсобних споруд, добувати загальнопоширені корисні копалини тощо. До його обов'язків належать: неухильне дотримання положень екологічного законодавства, що регулює раціональне користування природними об'єктами недопущення порушень екологічних прав і законних інтересів інших суб'єктів; внесення зборів за використан­ня природних об'єктів тощо.

Обов'язки не повинні включатися до змісту суб'єктивного права природокористування, оскільки створюється уявлення, що захист прав природокористувачів означає і захист їх обов'язків. Але ж останні за­хисту не потребують, тому що це вимушена поведінка суб'єкта. Дер­жава вимагає їх неухильного виконання, застосовуючи при цьому юри­дичну відповідальність у разі їх невиконання.

Таким чином, під суб 'єктивпим правом користування природним об 'єктом розуміється передбачена законом можливість безпосеред­ньої експлуатації такого об 'єкта з метою вилучення з нього корис­них властивостей і якостей для забезпечення певних інтересів при­родокористувача.

Право природокористування розвивалося шляхом формування і удосконалення права користування окремими видами природних об'єктів, а саме: права землекористування, права водокористування, права лісокористування, права користування надрами, права корис­тування тваринним світом тощо. Незважаючи на певну специфіку, ці види права природокористування мають спільні ознаки. До того ж усі природні об'єкти тісно пов'язані між собою в навколишньому при­родному середовищі і, як правило, не можуть існувати відокремле­но один від одного, що дозволяє усі правові норми, які закріплюють загальні права користування різними видами природних об'єктів, об'єднати в правовий інститут.

Крім того, до складу цього правового інституту входять також правові норми, які регулюють відносини з комплексного використан­ня різних видів природних об'єктів. Таким чином, під правом приро­докористування розуміється інститут Загальної частини екологічного права, у якому об'єднані норми, що визначають спільні положення для права користування всіма видами природних об'єктів, включаючи і норми, які регулюють їх комплексне використання.

Безпосереднє спілкування людини з навколишнім природним се­редовищем, наприклад, вдихання атмосферного повітря, задоволен­ня естетичних і подібних їм потреб, виступає як природниче право, навіть коли воно не чітко визначено в законодавстві. Підтримання навколишнього природного середовища у нормальному стані забезпе­чує реалізацію громадянам їх права на безпечне довкілля. При цьо­му можна твердити про право громадянина на природні умови жит­тя і ставити питання про їх захист. Порушення сприятливих умов навколишнього природного середовища є відносинами, що мають суспільний характер.

Про охорону права природокористування можна говорити і у випадках господарського та іншого користування явищами природи, що не контролюються, наприклад, сили вітру, сонячної енергії тощо. У даному випадку не природні процеси, а конкретні суспільні відно­сини є визначальними, і, таким чином, існує право користування, своєрідне за рядом ознак. У юридичній літературі таке право корис­тування природними об'єктами іменується загальнодоступним.

Загальнодоступне право користування природним об'єктом ніким не надається і не припиняється, але воно підлягає захисту. Тому не­допустимо, наприклад, впливати в суб'єктивних інтересах на пого­ду або клімат планети, бо це порушує загальнодоступне право кори­стування.

Особливості права користування окремими видами екологічних об'єктів викладаються у відповідних розділах Особливої частини підручника. Переведення економіки України на ринкові відносини обумовлює необхідність розширення змісту права природокористу­вання. Зокрема, дозволяється використання природних об'єктів на умовах оренди, впроваджено диференційований збір за користуван­ня природними об'єктами і за забруднення природного середовища у процесі здійснення права природокористування; більшість право-мочностей природокористувачів наближені до правомочностей влас­ників природних об'єктів, оскільки для природного середовища за екологічними факторами це суттєва правова форма належності при­родних об'єктів, які використовуються.

Наши рекомендации