Морська вода: сліди діелдріну
Студентки 11 групи
Шевчик К. В.
Викладач
Жданюк Б. С.
м. Луцьк – 2014
Зміст:
v Зміст…
v Основні причини зникнення видів
· господарська діяльність людини
· руйнування місць проживання тварин і зростання рослин
· інсуляризація
· руйнування місцезростання
· надмірний промисел
· вселення нових видів
· техногенне забруднення середовища
v Концепції охорони видового багатства рослин
v Концепції охорони видового багатства тварин
· мисливство
v Висновок
v Список використаної літератури
v Основні причини зникнення видів
Катастрофічне зниження чисельності багатьох видів рослин і диких тварин викликає серйозне занепокоєння. Такий стан є наслідком дії різних негативних природних та антропогенних факторів. За приблизними підрахунками близько 2% фауни сучасних земноводних і плазунів, 3,5% прісноводних риб, майже 5% птахів, понад 6% ссавців, близько 10% видів судинних рослин у світі є на межі зникнення.
До негативних природних факторів належать природні аномалії, стихійні явища і катастрофи (урагани, пожежі, повені і засуха, морози, землетруси), масове розмноження шкідників і паразитів, епіфітотії та епізоотії.
Однак, дуже важливим фактором, який різко впливає на живу природу, є господарська діяльність людини. За порівняно коротку свою історію людина докорінно змінила обличчя Планети. Її вплив супроводжувався як позитивними, так і негативними наслідками. Людина урізноманітнила сортами окультурені види рослин та породами одомашнені види тварин, замінила корінні природні ландшафти і екосистеми культурними, індустріальними, урбанізованими. Це призвело до різкої зміни умов проживання, біотичного і абіотичного середовищ, що негативно позначилось на популяційно - видовому складі флори і фауни. Внаслідок цього порушено екологічний баланс і екологічну рівновагу та стійкість біосфери.
Кожен вид живих організмів постійно зазнає впливу різних факторів середовища, які діють сукупно і специфічно, тому по-різному відбиваються на стані окремих видів (табл. 1.1). В ній наведені підсумкові результати про причини вимирання видів хребетних тварин за період з 1600 до 1974 року (Nilson, 1983).
Таблиця 1.1.
| Причини вимирання | Число вимерлих видів | ||||
| Амфібії | Рептилії | Птахи | Ссавці | Разом | |
| 1. Промисел | |||||
| 2. Руйнування місць проживання | |||||
| 3. Вселення нових видів | |||||
| 4. Пряме знищення | |||||
| 5. Хвороби та інші причини загибелі | |||||
| 6. Природні фактори | |||||
| 7. 3 невідомих причин |
Ще більше насторожують дані про число видів хребетних, яким, за даними міжнародної Червоної книги, загрожує зникнення (табл. 1.2).
Для розкриття характеру дії цих причин необхідно конкретніше проаналізувати кожен із факторів, оскільки вони спричинили вимирання деяких видів тварин і негативно впливають на рослини.
Всезагальною причиною, що призводить до скорочення чисельності, а нерідко і до вимирання цілих популяцій окремих видів і навіть груп їх, є руйнування місць проживання тварин і зростання рослин.
Таблиця 1.2.
| Причини | Число видів | |||||
| Риби | Амфібії | Рептилії | Птахи | Ссавці | Разом | |
| 1. Наднормовий промисел | ||||||
| 2. Руйнування середовищ проживання | ||||||
| 3. Вплив вселення видів | ||||||
| 4. Пряме знищення | ||||||
| 5. Хвороби та інші причини загибелі | ||||||
| 6. Природні фактори | ||||||
| 7. Забруднення середовища | ||||||
| 8. Тривога, порушення спокою |
Господарське освоєння території залишає все менше місць для життя диких тварин і рослин.
Звичайно першим симптомом руйнування природного життєвого середовища є інсуляризація - розпад єдиного ареалу на дрібні острівки (рис. 2.1). Зникнення видів у результаті руйнування середовища проживання відбувається тим швидше, чим менша площа цих острівків ареалу і чим більше вони ізольовані. Методи теоретичних досліджень дали змогу підрахувати швидкість очікуваного зменшення числа видів крупних тварин з цієї причини в 19 східноафриканських національних паркахСеренгеті та інших. Виявилось, що інсуляризація може викликати втрату близько 11% видів великих ссавців через 50 років, а через 500 років - 44%.
Рис. 2.1. Приклад інсуляризації місцезростань: скорочення площі, зайнятої лісами, наділянці 10 км у штаті Вісконсія (США) з 1821 до 1950 р.
(за Е.Піанка, 1981).
Значна кількість видів дикорослих рослин випадає зі складу флори багатьох регіонів через випасання худоби, меліорацію та розорювання природних угідь і вирубування лісів.
Від такого впливу біотопи багатьох видів зазнають таких змін, що не здатні забезпечити їхнє існування. Цікавим прикладом може бути рослина з найбільшою в світі квіткою, що досягає в діаметрі понад один метр - Rafflesia arnoldi. Вона поширена в тропічних лісах на о. Суматра (Індонезія) і перебуває на межі зникнення.
Руйнування місцезростання - одна з найсильніших причин зникнення або різкого скорочення чисельності багатьох видів лучних і болотних рослин природної флори та фауни України.
Надмірний промисел (вилучення з природного середовища рослин і тварин для різних цілей: колекціонування, виготовлення сувенірів, отримання медичних препаратів, утримання в неволі тощо) є другою важливою причиною, що спричиняє різке скорочення чисельності видів промислових і декоративних тварин, лікарських і ранньовесняних рослин.
Варто зауважити, що через ці причини скоротили свою чисельність осетрові та інші промислові риби, морські і наземні черепахи, крокодили, фазани, папуги, співучі птахи, декоративні метелики, а також кактуси та інші види цінних диких рослин.
Вашингтонська конвенція 1973 р. про обмеження міжнародної торгівлі рідкісними і зникаючими видами рослин і тварин та продуктами і виробами з них була спробою застерегти і попередити винищення таких видів. У 1985 р. цю конвенцію підписали 88 держав. Внаслідок масового браконьєрського промислу на африканському континенті з 1970 до 1982 р. чисельність носорогів скоротилася в 10 разів; об’єм торгівлі слоновою кісткою збільшився з 400 т/рік у 1968 р. до 10 тис. т/рік у 1982 p., що призвело до загибелі близько 100 тис. слонів у країнах Африки і Азії (А.В.Яблоков, С.А.Остроумов, 1985).
Від нерегульованого збору для колекціонування і торгівлі гинуть або різко скорочується чисельність популяцій кактусів та інших сукулентів, орхідних, лілійних, півонієвих та інших декоративних, лікарських, технічних рослин.
Вселення нових видів (інтродукція, міграція, пасивне і випадкове завезення і занесення) у більшості випадків має негативні наслідки. Чужинці часто агресивно і швидко завойовують нові території, витісняючи місцеві ендемічні види. Для прикладу: до 1978 р. на Гавайські острови булоінтродуковано 22 види ссавців, близько 160 видів птахів, близько 1300 видів комах, понад 2 тис. видів квіткових рослин. Це стало причиною того, що з часу відкриття цих островів вимерло до 22 видів птахів (30% аборигенної орнітофауни), 14 видів молюсків (34% аборигенної малакофауни). Перед загрозою зникнення знаходиться 70% видів гавайської флори.
Відомі також приклади негативного впливу вселеної у Прибалтику ондатри на популяції раків, американської норки (крупнішої) на меншу європейську норку, канадського бобра на європейського бобра. Ці приклади є пересторогою контрабандного ввезення та необгрунтованої інтродукції окремих видів рослин і тварин. На користь цього свідчить той факт, що з інтродуцентами часто заносяться небезпечні бур’яни (наприклад, амброзія полинолиста в південні райони України), шкідники (колорадський жук), паразити і збудники захворювань. Останні можуть бути нешкідливими для інтродукованого виду, а місцеві види часто беззахисні перед ними. Так, гриб, завезений із саджанцями з Азії у США, майже повністю знищив американський вид каштана. Інтродукція кіз на о. Св. Єлени призвела до майже повного знищення 33 ендемічних видів рослин.
Відомі факти, що свідчать про підвищену здатність інтродукованих рослин пригнічувати місцеві види через алелопатію (незвичні для аборигенів хімічні виділення).
Згаданий фактор впливу на місцеву флору і фауну вселених видів є закономірним явищем, зумовленим жвавою міграцією людей. Він є причиною того, що корінна природна
флора і фауна регіонів змінилась змішаною (аборигени + інтродуценти). Важливо стримувати і регулювати цей процес, щоб зберегти ендемічні та аборигенні види.
Техногенне забруднення середовищає одним із факторів різкого негативного впливу на живу природу.
Штучна хімізація навколишнього середовища вже досягла таких масштабів і рівня, що стала реальною загрозою нормального функціонування та існування біосфери. Недосконалі промислові технології, неправильне зберігання і використання мінеральних добрив і отрутохімікатів у сільському господарстві стали джерелом забруднення усіх середовищ життя (водного, наземно-повітряного, ґрунтового) і перетворили їх у несприятливі для багатьох видів живих організмів, у тому числі й самої людини, діяльність якої породила цей штучний фактор.
Міграція токсикантів і забруднювачів та біоакумуляція їх в організмах у межах трофічного ланцюга біоценозів стала причиною порушення стабільності природних екосистем, зникнення багатьох цінних видів рослин та їх супутників тварин. Високі концентрації в повітрі діоксиду сірки, окислів азоту, вуглецю, сажа згубно діють на рослини, особливо на зелені насадження міст.
Як відходи промислових підприємств у різні середовища надходять багато сполук металів, які, особливо в надлишкових кількостях, є небезпечними для тварин. Це, зокрема, такі важкі метали, як свинець, ртуть, селен, кадмій тощо. Вони діють на організм тварини безпосередньо або через різні ланки трофічного ланцюга.
Дуже небезпечними для тварин виявились пестициди - основний хімічний продукт другої половини XX століття. Класичним прикладом їх дії є препарат ДДТ. Як сильнодіючий, його використовували успішно для боротьби з переносниками трансмісивних захворювань (комарі, мухи, кліщі, сліпні, москіти), із шкідниками на полях і в садах. Масове використання ДДТ та інших пестицидів у 50-60-ті роки призвело до різкого скорочення чисельності і навіть до повного зникнення деяких видів риб, рибоїдних та інших м’ясоїдних птахів у багатьох країнах світу, майже на третину стала тоншою шкарлупа їхніх яєць, порушились важливі життєві функції, особливо репродуктивна. Численні жертви серед диких теплокровних тварин є наслідком неконтрольованого використання зооцидів для знищення шкідливих гризунів (мишей, пацюків) та переносників збудників інфекційних захворювань птахів та інших шкідливих і небезпечних хребетних тварин.
Безсумнівно, антропогенне хімічне забруднення планети - одна з головних причин, що загрожує життю диких тварин, оскільки вони проникають в усі середовища життя навіть у ті регіони, що знаходяться дуже далеко від джерел забруднення. Вплив різних забруднювачів на живі організми вивчений ще дуже мало, і тому заслуговує на особливу увагу, щоб не втратити від цього біорозмаїття природи.
Яскравим прикладом, що демонструє негативні наслідки хімічного забруднення середовища є адаптація шкідників до інсектицидів (рис. 2.2) та біоакумуляція їх у ланках трофічного ланцюга (рис. 2.3).
Рис. 2.2. Збільшення числа стійких до інсектицидів форм комах з 1920 до 1980 року.
Рис. 2.3. Схема біоакумуляції інсектициду діелдріну в трофічній сітці прибережної частини моря.
Морська вода: сліди діелдріну.
І - Фітопланктон: 1 млрд.-1. II - Зоопланктон: 2102млн.-1. III - Ракоподібні і риби-мікрофаги: 3 102
млн.-1. IV - Крячка, яйця: 0,2 млн. -1.
IV - Чайка, яйця: 0,1 млн.-1. IV - Риби-хижаки: 0,2 млн. -1.
V - Баклан, печінка: 6 млн. -1, яйця: 2 млн. -1.
v Концепції охорони видового багатства рослин
Рослинний покрив є дзеркалом, в якому найчіткіше відбивається відношення людини до природи. Тому зміни в складі флори необхідно оцінювати з позицій принципового відношення до загальних екологічних проблем довкілля.
Рослини в процесі фотосинтезу акумулюють у середньому 1% сонячної енергії, яка надходить на поверхню землі, і створюють основу для існування всього живого. За допомогою зелених рослин здійснюється кругообіг речовин і енергії у природі, забезпечується стабілізація хімічного складу повітря і динамічна рівновага у біосфері.
Рослинний покрив виконує дуже важливу санітарно-гігієнічну, рекреаційну та ландшафтно-естетичну роль, забезпечує оптимізацію навколишнього середовища.
Географічне розташування, особливості рельєфу та інших екологічних умов природних зон України зумовили формування багатої і різноманітної флори. За даними ботаніків, в Україні зростає близько 5000 видів рослин, що становить третю частину флори всієї Європи. На території України близько 400 видів ендемів і субендемів, які поза її межами
зустрічаються лише зрідка. Найбагатшою є флора Криму (понад 2400 видів, з них 240 - ендеми), Карпати (2012 видів, 92 - ендеми). Дещо бідніша флора лісостепу (1700 видів) і Полісся (1600 видів). Близько 900-1100 видів - це культурні і занесені види, що входять у склад флори України.
Та популяційно-чисельний стан кожного з видів флори нерівнозначний, як і роль їх, місце в трофічному ланцюгу та практичне значення.
На особливу увагу в природоохоронній практиці заслуговують ендемічні і рідкісні види рослин і тварин, оскільки багатьом з них загрожує небезпека зникнення. У світі нараховують близько 20 тис. видів рослин, які потребують індивідуальної охорони.
З метою обліку рідкісних та зникаючих видів створені Міжнародна Червона книга, а також державні та регіональні. До Червоної книги заносять чотири категорії видів (у Міжнародній книзі вони розміщені на сторінках різного кольору):
1 - зникаючі - знаходяться під загрозою зникнення (розміщені на сторінках червоного кольору);
2 - рідкісні - збереглися на обмеженій території та у невеликих кількостях (на білих сторінках);
3 - види, чисельність яких швидко скорочується (жовті сторінки);
4 - невизначені - даних про їх стан немає, але вони віднесені до рідкісних (сірі сторінки).
Категорія відновлених до певної чисельності видів і врятованих від зникнення заноситься
окремо на зелені сторінки книги.
До Червоної книги УРСР (1980 р.) включено 151 вид вищих рослин, поширених в Україні. Природоохоронні заходи потрібно скеровувати на створення умов для їх відновлення та поширення. До таких належать: заборона збору і використання для практичних цілей, розширення сітки заповідних територій, вирощування в культурі та колекціонування у ботанічних садах, підвищення відповідальності за шкоду і знищення їх у природних місцезростаннях, дотримування правил використання заповіднихтериторій,регульований туризм, боротьба з браконьєрством, просвітницька робота та інші.
Особливої охорони потребують види, занесені в Червону книгу України. Зокрема, айстра альпійська, арніка гірська, беладона звичайна, едельвейс альпійський, дзвоники карпатські, дріада восьмипелюсткова, бузок східнокарпатський, рододендрон східнокарпатський, шафранбілоквітковий, нарцис вузьколистий, родіола рожева, які зростають у Карпатах та на Закарпатті.
До цього списку включені також численні види рослин інших регіонів України. В них варто наголосити на таких, як еритроній собачий зуб, горицвіт весняний, рябчик великий, підсніжникзвичайний, любка дволиста, лілія лісова, вовчі ягоди пахучі, вовчі ягоди Софії, пізньоцвіт осінній, лунарія оживаюча, косарики болотні, скополія карніолійська, сон великий.
Охороні підлягають також різні види тирличів, крокусів, що масово і повсюдно винищуються. Окрім вказаних видів рідкісних рослин, до таких віднесені різні види зозулинців,пальчатокорінників, офрису (з родини зозулинцевих), дикі види тюльпанів. Враховуючи особливості місцезростань, високу декоративність, що зумовлюють прогресуюче різке скорочення чисельності і поширення в різних регіонах, під особливу охорону необхідно взяти латаття біле (водяну лілію), латаття жовте (глечики) та інші водно- болотні рослини.
v Концепція охорони видового багатства тварин
Загальна біомаса тварин Землі складає лише 2% всього живого. Тварини щорічно створюють біля 1,5 млрд. тон біомаси. Видове розмаїття та чисельність тварин дуже велика. Так, на кожну людину лише комарів і мух припадає близько 200 млн. особин.
Перебуваючи в залежності від рослин, тварини значно впливають на них, разом з ними беруть участь у кругообігу речовин і енергії в природі, забезпечують стійкість біосфери. Тому при організації охорони природи на популяційно-видовому рівні необхідно виходити з позицій, що для біосфери всі види потрібні і корисні, кожен займає свою екологічну нішу в ній. Щоб стримати зростаючий негативний антропогенний вплив на дику фауну, Міжнародна спілка
охорони природи після узагальнення відомостей про рідкісні і зникаючі види тварин видала Червону книгу фактів (1979 p.). В неї включено 894 види і підвиди хребетних тварин, серед них ссавців - 305, птахів - 258, плазунів - 98, земноводних - 40, риб - 193 види.
За даними зоологів, тваринний світ України нараховує 44800 видів. З них 98,5% припадає на безхребетних тварин і лише 1,5% - на хребетних. Серед безхребетних нараховується близько 20 тис. видів комах. Хребетних тварин в Україні близько 800 видів: ссавців - 108, птахів - 367, плазунів - 21, земноводних - 17, риб - понад 250, інших - 12 видів. До фауністично найбагатших регіонів належить Крим, Полісся, Карпати. Так, у Карпатському регіоні (6,1% території України) зосереджена половина видів хребетних тварин. Зокрема, тут
11 видів плазунів, 180 - птахів, 74 - ссавців. Тому цей регіон має особливе екологічне значення для збереження генофонду тваринного світу.
Екологічний стан багатьох видів дуже критичний. У Карпатах під загрозою зникнення перебувають популяції видри, глухаря, тетерева; рідкісних чорних лелек в Україні менше 200 пар; по кілька пар стрепетів, орланів, чорних грифів.
До Червоної книги України занесено 85 видів і підвидів тварин: ссавців - 29, птахів - 28, плазунів - 6, земноводних - 4, комах - 18 (А.П.Федоренко, 1985).
До рідкісних і зникаючих видів тварин в Україні належать із ссавців хохуля звичайна, бурозубкаальпійська, кутора мала, їжак вухастий, підковоноси, нічниця триколірна, кіт лісовий, перев’язка звичайна, зубр; із птахів до рідкісних належать лелека чорний, змієїд, орел- могильник, орел степовий, беркут, орлан-білохвіст, сокіл, дрохва, стрепет, журавель сірий, пугач, сич волохатий. Охороні підлягають також із плазунів гекон кримський, полоз лісовий (ескулапова змія) і леопардовий, а із земноводних - тритони карпатський і гірський, ропуха очеретяна.
У системі багатьох форм особливе місце належить охороні окремих видів в окультурених ландшафтах і спеціалізованих господарствах. З цією метою виникла спеціальна галузь - мисливство. У фауні України зараз нараховується майже 40 видів мисливських звірів, понад 70 видів мисливських птахів, розвинуте також риборозведення.
Оскільки об’єктом промислових господарств є популяції даного виду тварин у конкретних умовах, керувати промислом полювання, кількісним і якісним складом їх необхідно відповідно до можливостей відтворення.
Мисливство як спосіб прямого винищення промислових видів тварин за умови його розумного ведення - це активна і часто необхідна форма їх охорони, яка базується на знаннях структури популяції виду. Кожна популяція тварин має так званий екологічний резерв, який вона використовує лише за певних умов. При полюванні частина тварин вилучається і це підвищує відтворювальні можливості популяції. Наприклад, самка ондатри в умовах перенаселення території цим гризуном і при відсутності промислу народжує 6 малят, а там, де їх виловлюють, - 8-9 малят, які вже в перший рік життя беруть участь у розмноженні.
У великих копитних тварин і хижаків екологічний резерв створюється за рахунок зниження смертності молодняку, яка є високою в умовах перенаселення. Наприклад, у соболя і лося процент смертності молодняку зменшується в 3-4 рази, у песця - у 8-10 разів.
При експлуатації промислових видів тварин важливо вилучати лише допустиму кількість особин обох статей, щоб не порушити структуру популяцій. Охорона промислових видів передбачає науково обґрунтоване керування популяціями.
Ведення мисливських господарств включає не тільки добування тварин, а й цілу систему заходів: розведення цих тварин, створення кормової бази, допомога при стихійних лихах тощо. Сюди входить також розселення тварин у ті райони, де вони винищені, профілактичні заходи боротьби з хворобами, паразитами, боротьба з браконьєрством, дотримання законів і правил полювання.
Питання збереження і раціонального використання біологічних ресурсів дикої природи детальніше розглядаються у спеціальних біологічних та екологічних дисциплінах.
v Висновок. Крім названих причин, що однаково небезпечні для рослин і тварин, є ще різні специфічні талокальнодіючі, які необхідно враховувати при вирішенні багатьох проблем охорони популяцій видів у конкретних регіонах. Вони є об’єктом вивчення багатьох спеціальних дисциплін і прикладних галузей екології та охорони природи.
v Список використаної літератури :