Закріплення знань студентів

1. Назвіть причини поглиблення екологічної кризи?

2. Назвіть найнебезпечніші, на вашу думку, наслідки екологічної кризи, що вразила Україну?

3. В якому стані перебувають водні та земельні ресурси України?

4. Де в Україні найсильніше розвинуті екзогенні геологічні процеси?

5. Яка середня тривалість життя населення України й чим це зумовлене?

6. У чому полягає екологічна проблема Дніпра і яке це має значення для України?

7. Поясніть чим зумовлений сучасний кризовий екологічний стан Чорного та Азовського Морів?

8. Як ви вважаєте чи можливо відновити екосистеми Дніпра та інших річок України?

9. Які види людської діяльності призвели до різкого погіршення екологічної ситуації в Донбасі та Придніпров’ї?

10. Назвіть найзабрудненіші міста Середнього Придніпров’я?

11. Як можна схарактеризувати стан природного середовища в Донецько-Придніпровському регіоні?

12. Назвіть головні причини розвитку напруженої екологічної ситуації на Українському Поліссі?

13. Які наслідки осушення поліських боліт?

14. Запропонуйте свою програму екологічного оздоровлення Полісся.

15. Яка екологічна роль Карпатського регіону?

16. Як можна схарактеризувати екологічну ситуацію в Українських Карпатах?

17. Назвіть види людської діяльності – найсприятливіші та найперспективніші, на вашу думку, для Карпат?

Домашнє завдання.

Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. "Основи екологічних знань", Київ. "Либідь", 2000 р.§ 44 –48.

Заняття 16

Організаційна частина.

Опитування по попередній темі.

Актуалізація опорних знань студентів.

Мотивація навчальної діяльності.

Пояснення нової теми.

Тема «Екологічне право»

Thorn;План викладу і засвоєння матеріалу

I. Закон про охорону природи.

II. Система екологічних стандартів.

III. Система екологічного контролю.

IV. Екологічна експертиза.

V. Екологічний паспорт.

þСуттєво:

Знати:

- закон про охорону природи та систему екологічного контролю.

Вміти:

- визначити суть та завдання екологічної експертизи, функції контролю і нагляду у галузі охорони навколишнього середовища;

- визначити суть екологічного паспорту.

Ключові екологічні поняття та терміни:

- екологічне право;

- система екологічного законодавства;

- природні ресурси;

- право власності на природні ресурси;

- об'єкти правової охорони навколишнього середовища;

- основні принципи охорони навколишнього середовища;

- екологічні права громадян України;

- екологічна експертиза;

- контроль і нагляд у галузі охорони природи;

- Червона книга України.

Література:

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. "Основи екологічних знань", Київ. "Либідь", 2000 р.

2. Запольський А.К., Салюк А.П. "Основи екології", Київ. "Вища школа", 2001 р.

I. Закон про охорону природи.

Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної й міжнародної ваги. В них наводяться обов'язкові для всіх громадян вимоги, націлені на забезпе­чення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціо­нальне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників.

Екологічне право — це порівняно молода, але дуже важлива галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавче забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне при­родокористування .

Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій державі сьогодні — Закон України про навколишнє природне середовище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повнова­ження органів управління у сфері охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозування, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, питання екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулю­вання використання природних ресурсів, економічних механізмів забезпечення охорони природи. Наведено також положення про заходи, пов'язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними ситуа­ціями, про відповідальність за порушення природоохоронного законо­давства та про міжнародні зносини України у сфері охорони довкілля.

Незважаючи на потужну правову базу, поки що невизначено правових норм прямої дії багатьох положень указаного Закону, а це ускладнює його виконання й робить малоефективним. Тому до нього слід розробити й ухвалити пакет із кількох десятків супутніх законів і підзаконних актів, які б чітко регламентували застосування всіх положень основного Закону.

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992 р.), Водний кодекс України (1995 р.), закони України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про природно-заповідний фонд України» (1992 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), кодекси України «Про надра» (1994 р.), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.). З 1990 по 1999 р. Верховною Радою України було ухвалено близько 20 природоохоронних законів, зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується створення екологічної прикордонної служби.

Загалом в Україні сьогодні сформовано одну з найрозвиненіших у Європі систему екологічного законодавства, визначено основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і піклування про екологічну безпеку, розроблено кілька проектів природоохоронних програм для найнеблагополучніших районів.

Цілу низку законів і нормативних актів, спрямованих на охорону природи й раціональне використання її ресурсів, було прийнято регіональними міжнарод­ними організаціями, такими як СНД, 00Н, Європейська економічна спів­дружність, Організація країн — експортерів, нафти (ОПЕК) та ін. До таких найважливіших документів належать міжна­родно-правові акти 00Н, ухвалені більшістю країн світу, Декларація та Програма Дій Людства в XXI столітті (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Конвенція з морського права (1984 р.), Монреальський Протокол про обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987 р.), та ін.

II. Система екологічних стандартів.

Система екологічних стандартів — найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Недотримання стандартів карається законом.

Екологічні стандарти — єдині й обов'язкові для всіх об'єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

Стандарти з охорони природи об'єднано під загальним номером 17: 17.1 — Охорона природи. Гідросфера; 17.2 — Охорона природи. Атмосфера й т. д.

До найважливіших нормативів якості довкілля належать граничне допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середо­вищах. На підставі ГДК розробляються нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) шкідливих речовин у повітря й воду. Через зміни загального екологічного стану довкілля ГДК, ГДВ і ГДС найбільш небезпечних і поширених забруднювачів уточнюються кожні 3—5 років з урахуванням посилення негативного ефекту від їхньої спільної дії.

III. Система екологічного контролю.

Система екологічного контролю. На державних і міждержавних рівнях створено організації, зобов'язані стежити за виконанням законів про охорону природи й здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів.

В Україні контроль за станом природного середовища й виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство охорони навколиш­нього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет з гідроме­теорології, Міністерство з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту ^{(<у /л} населення від наслідків чорнобильської катастрофи, система Державних сані­тарно-епідеміологічних станцій та ін.

У 1989 р. опубліковано міжнарод­ний документ «Правові принципи охорони навколишнього середовища й стійкого розвитку», підготовлений на завдання 00Н спеціальною Комісією міжнародної групи експертів-юристів. Він являє собою звід правових принципів охорони довкілля та стійкого розвитку людства. Найголовніші поло­ження цього документа:

• всі люди мають право на довкілля, сприятливе для їхнього здоров'я й добробуту;

• держави охороняють і використовують довкілля та природні ресур­си в інтересах сучасного й майбутніх поколінь;

• держави підтримують екосистеми та екологічні процеси, необхідні для функціонування біосфери, зберігають біологічну різноманітність;

• держави встановлюють відповідні норми охорони довкілля, здій­снюють моніторинг змін його якості, а також публікують усі дані з цього приводу;

• держави здійснюють попередні екологічні оцінки чи вимагають їх виконання у зв'язку із запропонованими видами діяльності, які можуть істотно вплинути на довкілля або на використання природних ресурсів;

• держави своєчасно інформують усіх осіб, яких може стосуватися запланована діяльність, надаючи їм доступ до інформації, і забезпечують відповідну процедуру в адміністративних і судових справах;

• держави забезпечують умови, за яких збереження природного сере­довища розглядається як невід'ємна частина планування їхнього розвитку, й надають допомогу у сфері охорони довкілля іншим державам, особливо тим, що розвиваються.

• держави виявляють добру волю у взаємовідносинах з іншими державами для здійснення зазначених прав та зобов'язань.

Виконання екологічних регіональних (міжнародних) і національних законів перевіряється за допомогою системи екологічного контролю, яка постійно дає інформацію про стан екосистем і здоров'я людей в тому чи іншому районі планети чи в окремій державі. В систему екологіч­ного контролю входять різні види еколо­гічного моніторингу, екологічна паспортизація об'єктів людської діяль­ності та екологічна експертиза.

IV. Екологічна експертиза.

Екологічна експертиза — це оцінка впливів на довкілля й здоров'я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього природного середо­вища, вимогам екологічної безпеки суспільства.

За українським природоохоронним законодавством, проведення експертизи обов'язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь-якого проекту нововведень технологій, для будівництва, рекон­струкцій і т. д.

Основні завдання експертизи — сприяти додержанню природо­охоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримання й віднов­лення довкілля.

Діють екологічні експертизи кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані. За призначенням вони бувають первинні й вторинні, за масштабами — локальні (об'єктні), районні, регіональні (обласні й між­обласні), державні, міждержавні. Процес експертизи передбачає оцінку й аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров'я людей, якості повітряного середовища, води, продуктів харчування, провадження будь-яких технологій, виявлення аномалій фізичних полів тощо.

Державна екологічна експертиза (як і інші види експертиз) має спиратися на принципи обов'язковості її проведення, наукової обґрунтованості, законності висновків, незалежності, об'єктивності, позавідомчості, широкої гласності та участі громадськості.

Державна екологічна експертиза здійснюється експертними комісія­ми Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та його підрозділами на місцях, міжгалузевими комісіями, а громадська експертиза — громадськими комісіями із залу­ченням спеціалістів.

V. Екологічний паспорт.

Екологічний паспорт — це комплексний документ, що містить у собі характеристику взаємовідносин будь-якого об'єкта (підприємства, ферми, підстанції, навчального закладу) з навколишнім природним середовищем. У ньому є загальні відомості про об'єкт, використовувану сировину (її вид, обсяги, екологічність), споживану енергію, займану площу, кількість працівників, про технологічні схеми виробництва (роботи), види продукції, про схеми природоохорони (очистка викидів і скидів забруднювальних речовин), про зберігання відходів (їхню токсичність, кількість, утилізацію) тощо.

Thorn;Резюме

- Як система законодавства екологічне право є сукупністю правових актів, що регулюють екологічні відносини.

- Право власності на природні ресурси - це сукупність норм права, що встановлюють володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.

- Об'єктами правової охорони є природні ресурси (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс, тваринний рослинний світ) здоров'я і життя людей від впливу несприятливої екологічної обстановки.

- Принципами екологічного права є основоположні начала, на яких будується раціональне використання та охорона, екологічна безпека тощо.

- Екологічні права громадян України – це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища. Економічним правам громадян кореспондуються й екологічні обов'язки берегти природу, охороняти, раціонально використовувати їх багатства.

- Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки.

- 3 метою попередження негативного впливу антропогенної діяльної на стан довкілля та здоров'я людей, а також оцінки ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах проводиться екологічна експертиза.

- Українським законодавством чітко визначені суб'єкти та об'єкти природокористування, принципи та порядок реалізації природокористування.

- До природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, входять території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні полезахисні та ін. типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.

- Сукупність економічних заходів, спрямованих на раціональне природокористування і охорону навколишнього середовища, утворює економіч­ний механізм забезпечення охорони природного середовища. Складовою частиною механізму забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об'єктів і охорони навколишнього природники середовища є юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства.