Стійкий розвиток: забезпечення потреб сьогодення без ризику розвитку майбутнього

Вперше поняття «стійкий розвиток» було сформульовано у червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН . Тоді вперше в історії Землі було визнано залежність шляхів розвитку людства від тих можливостей, які може надати йому довкілля. Генеральний секретар конференції М.Стронг заявив: або ми врятуємо природу, або наша цивілізація загине. Така категоричність його вислову свідчила про те, що ситуація на планеті у багатьох аспектах життя стала критичною. Стало очевидно, що людство намагалося здійснювати управління природними процесами, а насправді управління потребують активні дії суспільства по відношенню до природи. У ході конференції, а також в прийнятих документах було вжито термін «Sustainable Development», який перекладається як стійкий розвиток. Стійкий розвиток – концептуальна модель соціально-економічного розвитку, за умови реалізації якої життєві потреби кожного покоління людей задовольняють не за рахунок майбутніх поколінь. Таким чином, стійкий розвиток передбачає підвищення темпів економічного розвитку за умов раціонального використання природних ресурсів та збереження високої якості середовища проживання.

Стійкий розвиток з урахуванням довготривалої перспективи повинен відповідати таким умовам:

1) Максимально можливе уповільнення темпів вичерпання невідновлювальних природних ресурсів і поява нових джерел палива, енергії, нових речовин та матеріалів. Великі зміни на Землі, про які ми згадували вище, переконливо свідчать, про те, що перетворення матерії (вугілля, нафтових продуктів, природного газу чи торфу та інших) в енергію не можна вважати основною стратегією у забезпеченні суспільства необхідною енергією. Космос наповнений енергією і перед наукою сьогодні постало життєво важливе завдання – відшукати можливість використання космічної енергії: енергії плазми, енергії Сонця, геотермальної енергії тощо. Крім того, не вичерпним практично є і енергозбереження.

2) Вкрай необхідним є баланс у споживанні та відновленні для відновлювальних ресурсів (водних, лісових, земельних);

3) Перед суспільством постало гостре завдання вирішити проблему відходів, які надходять нині в повітря, воду чи складуються на грунті. А це стане можливим при ширшому впровадженні нових радикальних технологій, комплексного використання природних ресурсів та ресурсозберігаючих технологій.

4) Стійкий розвиток не обмежується тільки кількісним зростанням економічних показників, але висуває вимоги до якісних змін у розвитку, зменшенням матеріалоємності, енергоємності, а також до розподілу прибутків. Ці зміни необхідні для всіх країн як важлива складова заходів, спрямованих на збереження ресурсів, на покращення розподілу прибутків і на зменшення міри уразливості по відношенню до економічної кризи.

Стійкий регіональний розвиток передбачає, насамперед, подолання вузького підходу, в результаті якого кожний природокористувач здійснює експлуатацію природно-ресурсного потенціалу з позицій своїх інтересів. Наприклад, для землекористувачів важливо отримати високі врожаї, а збереження цілісності екосистеми залишається поза їх увагою – звідси втрачена родючість грунтів через вторинне підтоплення і засолення при невдалому зрошенні чорноземів і вивітрювання гумусу при осушенні грунтів. Ще один приклад: прибутки від експлуатації лісового господарства звичайно обраховуються з урахуванням вартості деревини та інших отриманих продуктів при відрахуванні експлуатаційних витрат. Витрати на відновлення лісу не враховуються за винятком тих випадків , коли на такі роботи фактично витрачаються фінанси. Таким чином, обрахування витрат від заготівлі лісу рідко повністю враховують майбутні витрати, які виникають в результаті деградації лісу. Аналогічний неповний облік спостерігається при експлуатації інших природних ресурсів, зокрема тих, які ніяк не враховуються ні підприємствами, ні при розрахунках ВНП: грунт, повітря, вода.

Природоохоронні порушення у процесі природокористування значною мірою відбуваються також тоді, коли переважає так званий одно ресурсний підхід, коли експлуатація надр Землі переслідує видобуток одного або декількох компонентів, при цьому порушуються тісні зв’язки між компонентами екосистеми. Саме такий підхід обумовив величезні площі під відходами в Донецькому і Придніпровському регіонах, що спричинило значні економічні збитки від вилучення сільськогосподарських угідь із прямого використання та від їх забруднення відходами.

Характер розподілу прибутків належить до одного із аспектів якості розвитку. Успішний розвиток економіки, якщо він супроводжується несправедливим розподілом прибутків, може бути набагато гіршим від повільного зростання з урахуванням перерозподілу на користь бідних людей.

Економічний розвиток не може бути стійким, якщо при цьому збільшуються вразливість економіки до кризи. Наприклад, нестача кормів може змусити сільськогосподарські підприємства вирізати худобу, але тоді під ризик попадає стійкість розвитку в наступні роки. Або ще один приклад: зниження цін на певні види ресурсів може призвести до надмірної їх експлуатації для того, щоб зберегти прибутки на необхідному рівні. Проте вразливість по відношенні до криз може бути зменшена шляхом застосування технологій, які обмежують виробничий ризик, шляхом створення резервів тощо.

Таким чином, найважливіші завдання, які торкаються політики у сфері довкілля і розвитку і які випливають із концепції стійкого розвитку, передбачають:

- Пожвавлення процесів економічного росту;

- Зміни якостей росту;

- Забезпечення основних потреб у працевлаштуванні, енергії, продовольстві, воді;

- Забезпечення стійкого розвитку в чисельності населення;

- Збереження та зміцнення ресурсної бази;

- Переорієнтація технологій та попередження виникнення кризових ситуацій;

- Інтеграція екологічних та економічних аспектів в процесі прийняття управлінських рішень.

1.3. Предмет, метод і завдання дисципліни
«Управління природокористуванням»

Предметом навчальної дисципліни «Управління природокористуван­ням» є вивчення особливостей формування механізму управління природокористуванням та природоохоронними процесами, засвоєння впливу кожного з його важелів з тим, щоб раціоналізувати процес використання природних ресурсів, в основу якого було б покладено комплексність, їх відновлення і примноження, особливо відновлювальних природних ресурсів. Однією з основних умов раціоналізації природокористування є досягнення підвищення темпів розвитку економіки, ліквідація соціальної нерівності та збереження високої якості середовища проживання.

Об’єктом вивчення дисципліни є природокористування та природоохоронні процеси. Поняття природокористування має кілька трактовок. Найуживанішою з них є:

1)використання природних ресурсів в процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства;

2) сукупність впливів людства на географічну оболонку Землі;

3) сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу та заходів, спрямованих на його збереження. В такому випадку до природокористування відносять: а) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення або відтворення; б) використання та охорона природних умов середовища проживання; в)збереження, відтворення та раціональні зміни екологічного балансу природних систем, що служить основою збереження природно-ресурсного потенціалу розвитку суспільства.

До природоохоронних процесів належить комплекс адміністративних, правових, організаційних, економічних, технічних і технологічних заходів, які здійснюються на міжнародному, державному, регіональному і локальному рівнях, і спрямовані на забезпечення достатньо високої якості середовища проживання.

Термін «управління» передбачає організацію взаємозв’язків між певними складовими природокористування, які приводять до намічених результатів. Процес управління базується на необхідній інформації і спрямований на покращання функціонування усіх видів екосистем. В природних екосистемах здійснюється процес самоуправління, спрямований на самовідновлення компонентів екосистем, однак в процесі природокористування відбувається надмірне навантаження на один чи декілька компонентів екосистеми; внаслідок чого сповільнюються саморегулюючі процеси в екосистемі, і навіть зміна її властивостей. До основних завдань механізму управління природокористуванням є налагодження нормального функціонування природного і антропогенного комплексів при забезпеченні при цьому стійкого розвитку економіки.

Дисципліна «Управління природокористуванням» тісно пов’язана, насамперед, з економікою природокористування, яка вивчає виробничі відносини в системі природа-суспільство-виробництво; з екологією, предметом вивчення якої є взаємодія живих організмів та їх сукупностей між собою та з компонентами довкілля. Будучи економічною наукою дисципліна «Управління природокористуванням» використовує дані як економічних, так і природничих наук, а саме політичної економії, економічної географії, демографії , біології та ін., результати досліджень яких необхідні для обґрунтування ефективних методів використання природно-ресурсного потенціалу. Водночас, будучи міждисциплінарною наукою, вона тісно пов’язана з системою філософських , правових, технологічних наук.

Процес управління – це система заходів цілеспрямованої дії на виробничі процеси з метою підвищення ефективності економіки. Нехтування законами функціонування екосистем при їх використанні неминуче веде до негативних наслідків і в економіці. Вирішення таких проблем можливе за умов гармонізації відносин – природних, економічних, технічних і технологічних, використовуючи окремі важелі управління.

Метою управління природокористуванням є створення умов для доцільного, стійкого стану життя суспільства, функціонування його усіх ланок та самовідтворення довкілля.

Механізму управління природокористування належить виконувати особливий комплекс завдань:

- Спираючись на інформацію про зміни в природному середовищі, давати оцінку і прогнозувати можливі негативні наслідки;

- Розробити комплекс заходів, спрямованих на попередження і ліквідацію негативних наслідків:

- Через спеціально уповноважені організації оперативно передавати команди підприємствам, які стали джерелом виникнення екологічних проблем.

Головна мета механізму управління – це забезпечення високої якості довкілля, попередження її погіршення, але при цьому забезпечення необхідних темпів економічно ефективного виробництва.

Методи дослідження. Дисципліна «Управління природокористу­ванням» у своїх дослідженнях використовує широкий арсенал методів – як традиційних, так і нових. Серед них:

Статистичний метод, який дозволяє отримання, обробку та аналіз первинних статистичних матеріалів;

Балансовий метод, який дає можливість науково вмотивовувати співвідношення між наявністю природних ресурсів та їх використанням. Для окремих регіонів – району, області розробка балансу лісових, водних, земельних, мінеральних ресурсів є обов’язковим етапом для прийняття управлінських рішень. Слід відзначити, що у світовій практиці використовується понад 400 видів балансів;

Нормативний метод – норми і стандарти якості середовища є обов’язковими при прийнятті управлінських рішень і в поточному, і в перспективному природокористуванні. Нині назріла необхідність обґрунтувати для території показники гранично-допустимих навантажень виробничими процесами на природно-ресурсний потенціал, а також показники екологічної ємкості регіону.

Перспективним у практиці управління є застосування методу еколого-економічного моделювання. Для їх розробки необхідні автоматизовані системи розрахунків (АСР) та надійний за достовірністю і великий за обсягом банк статистичної інформації. Їхня мета – вдосконалення системи управління на основі застосування економіко-математичних методів, моделей та обчислювальної техніки. У системі еколого-економічних моделей вирізняють три групи: а) моделі економічної активності,які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансованість їх з урахуванням наслідків, зумовлених нераціональним природокористуванням та забруднення довкілля; б) моделі зміни екосистем під впливом антропогенної діяльності; в) група моделей динаміки факторів виробництва під окремим чи опосередкованим впливом забруднення довкілля, які дозволяють визначити економічні, соціальні та екологічні наслідки змін екосистем в процесі природокористування і соціальну та економічну ефективність прийняття управлінських рішень.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні чинники, які посилили антропогенний вплив на біосферу.

2. Які підходи до системи управління використовувались впродовж ХХ –початку ХХ1 століття?

3. Які рівні управління можна виділити в загальній системі управління природокористуванням?

4. Назвіть причини, які ускладнили створення єдиного механізму управління природокористування в масштабі всієї Землі? Які спроби було зроблено у цьому напрямі, починаючи з другої половини ХХ століття?

5. Що таке стійкий розвиток? Які основні умови стійкого розвитку з урахуванням довготривалої перспективи?

6. Які основні завдання екологічної політики випливають із концепції стійкого розвитку?

7. Розкрийте зміст понять «природокористування» та «управління».

8. Що є об’єктом і предметом дослідження дисципліни «Управління природокористуванням»?

9. Назвіть основні методи досліджень «Управління природокористуванням».

Проблемні лекції:

1. Процес формування управління природокористування на глобальному, державному та локальному рівнях: труднощі та досягнення.

2. Стійкий розвиток: здобутки та втрати за період останньої чверті ХХ – початку ХХ1століття.

Міні-лекції:

1. Природокористування: підходи і трактовки у визначенні терміну.

2. Управління як організація взаємозв’язків між певними складовими природокористування.

«Мозковий штурм»

1.Які чинники посилення антропогенного впливу на довкілля зіграли основну роль в загостренні економічних та екологічних проблем на Землі?

2. Які, на ваш погляд, причини гальмують формування механізму управління природокористуванням в масштабі всієї Землі?

Творчі завдання та наукова складова:

1. Проаналізуйте вплив основних чинників, які посилили антропогенний вплив на біосферу протягом останньої чверті ХХ – початку ХХ1століття.

2. Проведіть аналіз викидів вуглекислого газу, які здійснювалися протягом останнього десятиріччя ХХ1 століття. З’ясуйте залежності таких викидів від використання окремих видів палива:нафти, природного газу та вугілля.

3. Які, на ваш погляд, були допущені помилки у стратегії управління природокористуванням на глобальному, державному та локальному рівнях, які спричинили до кризових явищ на Землі на початку ХХ1 століття.

4. Дайте оцінку екологічних ризиків для України, пов’язаних із:

- кліматичними змінами;

- розвитком атомної енергетики;

- видобуванням нафти і газу на шельфовій зоні Чорного моря.

Тестові завдання:

1. Оберіть правильне твердження: Предметом навчальної дисципліни «Управління природокористуванням» є:

а) Раціональне використання природних ресурсів;

б)Охорона довкілля;

в) стрімкий розвиток продуктивних сил;

г) особливості механізму управління природокористуванням та природоохоронними процесами.

2. Оберіть правильне твердження: «Стійкий розвиток – це:

а) раціональне використання природних ресурсів;

б) охорона довкілля;

в) підвищення темпів економічного розвитку;

г) концептуальна модель соціально-економічного розвитку , за умови реалізації якої життєві потреби кожного покоління людей задовольняються не за рахунок майбутніх поколінь.

3. Коли і де було проголошена стратегія стійкого розвитку:

а) на 17 Сесії Генеральної Асамблеї ООН (1992 рік);

б) На Всесвітній Конференції з проблем довкілля у Стокгольмі (1972 рік);

в) на 29 Сесії Генеральної Асамблеї ООН (1980 рік)

г) На Всесвітній конференції ООН у Ріо-де Жанейро (1992 рік)

4. Коли і ким було проголошено екологічний менеджмент ключовою домінантою стійкого розвитку:

а) Міжнародна зустріч глав держав та урядів в Кіото(1997 рік);

б)Всесвітня конференція ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 рік);

в)на Кліматичній конференції в Копенгагені (грудень 2009 року);

г) на кліматичній конференції ООН в Бонні (квітень 2010 року).

Навчальні завдання

1. Прочитайте параграф 1.1 посібника та випишіть у зошити основні чинники, які посилили антропогенний вплив на біосферу на початку ХХ1 століття.

2. Проаналізуйте дані Таблиць 1, 2 і 3 . З’ясуйте причини зростання викидів обсягів вуглекислого газу в атмосферу Землі у першій декаді ХХ1 століття.

Термінологічний словник:

Антропогенні чинники – чинники обумовлені умовами проживання та діяльністю населення.

Екосистема –частина геосфери, у якій сукупність живих істот і середовище їхнього проживання, об’єднані в єдине ціле таким чином що результати діяльності одного компоненту стають елементами живлення для іншого. Вирізняють мікро-, мезо- та макроекосистеми. Глобальна екосистема – біосфера.

Природокористування –використовується декілька значень цього терміну:

1)сукупність усіх форм експлуатації природно - ресурсного потенціалу та заходів по його збереженню; 2) сукупність продуктивних сил, виробничих відносин і відповідних організаційно-економічних форм і установ, пов’язаних з первинним привласненням, використанням і відтворенням людиною об’єктів довкілля для забезпечення її потреб; 3)використання природних ресурсів в процесі суспільного виробництва ; 4) сукупність впливів людства на географічну оболонку Землі.

Управління -організація взаємозв’язків між певними складовими системи націленими на певний результат. Базується на необхідній інформації і спрямоване на покращання функціонування системи. У залежності від масштабів об’єкту виділяють три рівні управління природокористуванням: 1) глобальний – в масштабі світової економічної системи; 2) національний або державний - в масштабі окремих країн і 3) локальний - в межах підприємства, компанії чи організації.

Управління природокористуванням – це галузь економічної науки, що вивчає механізм управління природокористуванням та природоохоронними процесами та специфіку впливу кожного з його важелів.

Література:

1.Анисимов А.В. Экологический менеджмент. Учебник. Ростов-на-дону:Феникс, 2009.- 348 с

2.Веклич О.О. Економічний механізм екологічного регулювання в Україні //Вісник НАН України. 2000, 32. С.3-11.

3. Дубас Р.Г. Економіка природокористування. Навч. посібник. Київ:КНТ, 2009. – 448 с.

4. Екологічні основи природокористування: навч. посібник .Т.А.Сафранов. Львів:Новий Світ,2006. – 248 с.

5. Екологічний менеджмент і аудит. Навч. посібник /під ред.. Рижкова С.С. К.:Видавничий дім «Професіонал», 2009. – 208 с.

6.Екологічний менеджмент:Навч. посібник/ за ред.. В.Ф.Семенова, О.Л.Михайлик .К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 407с.

7. Кожушко Л.Ф., Скрипчук П.М. Екологічний менеджмент. Підручник. – К.:ВЦ «Академія»,2007. – 432 с.