Загальна річкова мережа Чернігівщини становить 8480 км. Це 196 річок довжиною понад 10 км, 1065 річок довжиною менше 10 км. В області нараховується 5014 артезіанських свердловин
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЧЕРНІГІВЩИНИ
Упорядники: Лукаш О.В., Шевченко В.Л.
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРИРОДНИХ ВОД
Чернігівська область є однією з найбагатших за запасами водних ресурсів.
Загальна річкова мережа Чернігівщини становить 8480 км. Це 196 річок довжиною понад 10 км, 1065 річок довжиною менше 10 км. В області нараховується 5014 артезіанських свердловин.
У Постанові Верховної Ради України “Про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (1998 р.) визначено найбільш актуальні екологічні проблеми природних вод на території України:
- надмірне антропогенне навантаження на водні об’єкти внаслідок інтенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення здатності річок до самовідтворення та виснаження водоресурсного потенціалу ;
- значне забруднення водних об’єктів внаслідок невпорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об’єктів і сільськогосподарських угідь;
- широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок аварії на ЧАЕС;
- погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;
- недосконалість економічного механізму фінансування і реалізації водоохоронних заходів;
- відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу в системі водокористування.
Зазначені екологічні проблеми є актуальними для всіх водних басейнів України. Ось чому як першу регіональну проблему природних вод слід розглядати складання неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об’єкти та через систему міської каналізації.
Чотирнадцять підприємств області допустили в 2001 році скидання забруднених стічних вод у водойми в обсязі 31,78 млн м3. Найбільшими забруднювачами поверхневих вод Чернігівщини залишаються підприємства комунального господарства - 98,9 % скидів загального обсягу забруднених стічних вод, м’ясо-молочної промисловості – 0,74 %, переробної промисловості – 0,36 %. Очисні споруди тут застарілої конструкції і працюють неефективно.
Швидкими темпами відбувається деградація малих річок. Вони відзначаються, з одного боку, високим ступенем забруднення, а з іншого – невеликою стійкістю або потенціалом самоочищення. Екологічний стан малих річок області за останні роки не покращиться. В умовах інтенсивної господарської діяльності відбуваються процеси замулення малих річок, внаслідок комплексної меліорації угідь через дренажні системи посилюється міграція кальцію, магній сульфатів та хлоридів. Відчутно впливають на стан малих річок стічні води від тваринницьких ферм, які з ґрунтовими водами дренуються в малі річки. Майже в усіх створах таких річок, як Бабка, Мена, Парасючка, Іченька, Бистриця, Борзна, Безіменного струмка (м. Щорс) спостерігається перевищення гранично допустимих концентрацій для водойм рибогосподарського призначення за амонієм сольовим, нітритами, органічними речовинами за БПК.
Через відсутність очисних споруд для зливових вод та низьку екологічну свідомість громадян не поліпшується гідрохімічний стан р. Стрижень. Зливові води з території міста та промислових підприємств за вмістом забруднюючих речовин наближаються до господарсько-побутових стічних вод. І така вода без будь-якого очищення з року в рік призводячи до р. Стрижень, викликаючи пригнічення та загибелі живих організмів. В гирлі цієї водойми зафіксовано перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення за амонієм сольовим та органічними речовинами за БПКп – в 2,6 рази, нітритами – в 1,5 рази, нафтопродуктами – в 1,2 рази. За останні 5 років якість води в цьому створі майже не поліпшилася.
Через недосить ефективну роботу очисних споруд триває забруднення р. Білоус – приймача стічних вод ДКП “Чернігівводоканал”. В її гирлі постійно фіксується перевищення ГДК для водойм рибогосподарського призначення за амонієм сольовим у 11 разів, нітратами – в 3 рази, органічними речовинами за БПКп – у 2,6 рази. Цей процес є сталим протягом багатьох років.
На жаль, прогнозувати поліпшення екологічного стану водойм області неможливо без вирішення питання будівництва нових очисних споруд біологічного очищення та реконструкції діючих в таких містах, як Бахмач, Городня, Носівка, селищах міського типу Козелець, Варва, Куликівка та на окремих підприємствах.
Ще одна проблема, яка стає дедалігострішою – це заміна каналізаційних колекторів у містах Чернігові, Прилуках та Ніжині.
Ще одним джерелом надходження до водних об’єктів забруднювальних речовин в області є ерозійні процеси в прибережних смугах річок, які в свою чергу, пов’язані з високим ступенем розораності територій. В області виділено шість груп за потенційною небезпекою змивання грунту. Перші три групи в ерозійному відношенні не є небезпечними. Четверта група потенційної небезпеки спостерігається в Чернігівському, Талалаївському, Срібнянському районах. П’ята і шоста групи потенційної небезпеки приурочені до Новгород-Сіверського підвищення і річок Удай та Лисогір.
У руслі річок Десна та Сейм відбуваються активні абразійні процеси, зумовлені шкідливою дією поверхневих вод, в результаті чого руйнуються береги річок, існує загроза знищення будівель та об’єктів господарського призначення. Через відсутність коштів з 1996 року роботи, пов’язані з берегоукріпленням в області не ведуться.
Згідно з даними Чернігівської обласної санітарно-епідеміологічної станції, в 2001 році 33,2 % досліджених проб водойм в місцях культурно-побутового користування не відповідають гігієнічним вимогам за санітарно-хімічними показниками проти 32,8 % в 2000 році, за бактеріологічними показниками – 30,6 % проти 30,9 % в 2000 році.
За вмістом радіонуклідів перевищень ГДК не встановлено.
АГРОЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ҐРУНТІВ
Земельний фонд Чернігівської області станом на 01.01.2001 року становить 3190,3 тис. га. Дві третини загальної території області припадає на Поліську зону і одна третина – на Лісостепову.
Фізико-географічне розташування області і особливості її природно-ресурсного потенціалу зумовлюють провідну роль земельного фонду, як одного з найважливіших ресурсів.
Структура користування земельними ресурсами свідчить, що 2105,7 тис. га (66 %) території області зайнято сільськогосподарськими угіддями, з них 1347,8 тис. га (42,2 %) становить рілля; 25,1 (0,8 %) – багаторічні насадження; 331,5 (10,4 %) – сіножаті; 295,4 (9,3 %) – пасовища; 105,9 тис. га (3,3 %) – перелоги. Ліси і лісовкриті площі займають територію 713,0 тис. га (22,3 %), з них вкритих лісовою рослинністю – 680,7 тис. га (21,3 %).
Продуктивність ґрунтових ресурсів визначається комплексом факторів: кліматичними умовами, генетичною природою ґрунтів та їх станом в умовах антропогенного навантаження, якістю ґрунтотворних порід, гранулометричним складом.
За минулі роки грунтовий покрив України зазнав значних негативних впливів, до яких можна віднести:
- розораність схилів,
- інтенсивні ерозійні процеси при малоефективних протиерозійних заходах,
- навантаження хімізації землеробства з порушенням наукових розробок,
- збільшення площ зрошуваних і осушуваних земель без достатнього еколого-економічного обгрунтування,
- втрата гумусу й поживних речовин,
- вторинне засолення й солонцювання грунтів,
- підвищення кислотності,
- забруднення грунтів радіонуклідами, важкими металами, нафтопродуктами, викидами промислових підприємств.
Зазначені деградаційні процеси тією чи іншою мірою спостерігаються на території Чернігівської області, де до основних регіональних проблем належать наведені нижче.
Втрати гумусу. Гумусовий стан грунтів погіршується. Останніми роками щорічні втрати гумусу зросли і становлять на Поліссі – 0,7-0,8 т/га, у Лісостепу – 0,6-0,7 т/га. Це пояснюється, перш за все, зменшенням обсягів внесення органічних добрив. В області за 2000 рік під посіви сільськогосподарських культур внесено 1582,5 тис.т органічних добрив, площа підживлення становить 35,8 тис. га, або 4 %. Органічні добрива під урожай 2001 року не вносили 42 % господарств, до 1 т/га було внесено у 21 % господарств. Найнижчий рівень застосування органічних добрив – у Варвинському та Щорському районах (по 0,8 т/га).
Зміни агрохімічних властивостей грунтів. В Україні за останні 10 років рівень внесення мінеральних добрив зменшився в 15 разів. У землеробстві склався від’ємний баланс основних елементів живлення. Під посіви сільськогосподарських культур в 2000 році внесено 16700 т мінеральних добрив (у перерахунку 100 % поживних речовин), площа підживлення становила 224,3 тис. га, або 25 % посівної площі сільськогосподарських культур. Втрати основних елементів живлення в ґрунтах становили в цілому по області 56,6 тис. т поживних речовин, з них азоту – 18,1 тис. т, фосфору – 10,2 тис. т, калію – 28,2 тис. т. З одного гектару посівної площі сільськосподарськими рослинами винесено на 78 кг поживних речовин більше, ніж надійшло до грунту. Найбільший дефіцит склався щодо калію – 39 кг/га та азоту – 25 кг/га.
Підвищення кислотності ґрунтів. Важливим показником родючості ґрунту є реакція ґрунтового розчину. Внаслідок значного поширення кислих ґрунтів область не отримує значної кількості продукції. Застосування вапнякових добрив дає змогу зберегти родючість кислих грунтів, гармонізувати їх продуктивні та екологічні функції. Але через відсутність фінансування вапнування кислих ґрунтів в області припинено. Про необхідність його відновлення свідчить аналіз змін кислотності грунтів, який базується на порівняльних даних агрохімічного обстеження за останні п’ять років. За цей період площі кислих ґрунтів у Щорському, Городнянському, Сосницькому, Чернігівському, Прилуцькому Корюківському, Семенівському районах зросли на 12 – 20 %.
Забруднення грунтів. Відомо, що цілий ряд екологічних проблем виникає внаслідок забруднення грунтів пестицидами та агрохімікатами. Наслідком негативної дії техногенних викидів на грунти та рослини є: деградація грунтового покриву і порушення екологічних і продуктивних функцій грунтів; зниження продуктивності і погіршення якості рослинної продукції.
Питання забруднення ґрунтів важкими металами в області недостатньо вивчене. Чинні ГДК занадто загальними, не враховують їх сукупної негативної дії.
Найвищі максимальні рівні вмісту рухомих форм свинцю в грунті виявлені в Козелецькому районі – 30,9 мг/кг грунту, що в 1,5 рази перевищує ГДК (20 мг/кг грунту) та Чернігівському - 21 мг/кг грунту. Досить високі рівні вмісту свинцю виявлені в грунтах Ріпкинського, Бобровицького та Менського районів, відповідно 15; 13,8 та 14,6 мг/кг грунту. В середньому по області вміст свинцю становить 4,9 мг/кг ґрунту, що становить одну чверть від ГДК. Випадків перевищення ГДК вмісту кадмію в ґрунтах області не виявлено.
Результати аналізів на вміст залишкових кількостей пестицидів в ґрунтах свідчать, що у 1,4 % зразків (2000 р.) та у 2,5 зразків (2001 р.) виявлено залишкові кількості ДДТ, ГХЦТ, хлорофосу. Зменшення кількості засобів захисту рослин від шкідників та хвороб також зменшило пестицидні навантаження на грунти. Але слід пам’ятати, що на складах області накопичено 803,04 тонни непридатних до використання пестицидів, в тому числі 57,51 тонни – заборонені, 160,91 – непридатні, 584,62 тонни – невідомі суміші. В господарствах області непридатні пестициди зберігаються в 275 складських приміщеннях, і тільки в 55 з них проведено поточний ремонт.
Забруднення ґрунту радіонуклідами характеризується показником рівня гамма – фону, який становить 9 – 13 мкР/год. Щільність забруднення радіоцезієм – 0,23 – 0,8 Кі/км. Відношення щільності забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 в одному шарі дорівнює від 2,1 до 6,8. Дослідження останніх років свідчать про деяке зменшення щільності забруднення грунту контрольних ділянок радіоцезієм та стронцієм-90.
ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ