Поняття про природокористування

Уперше поняття «природокористування» було запропоноване російським екологом Ю.М. Куражковським у 1959р. За його визначенням, природокористування — це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров'я.

М. Ф. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів щодо його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя, природних систем тощо).

В основі всіх визначень терміну природокористування лежать взаємовідносини людського суспільства і природи.

Природокористування -це залучення до процесу суспільного виробництва природних ресурсів та використання людиною корисних властивостей оточуючого природного середовища – екологічних, економічних, культурних, рекреаційних та оздоровчих. Звідси зміст природокористування включає три форми: економічну (ведуча), екологічну і культурно-оздоровчу.

Природокористування –– це сукупність всіх форм експлуатації людиною природно-ресурсного потенціалу певної території (акваторії) та комплексу заходів щодо його збереження.

Природокористування– це виробнича діяльність підприємства (включаючи військову), яка здійснюється шляхом вилучення корисних властивостей природних об’єктів і використання їх для забезпечення технологічного процесу і всієї діяльності підприємства з метою випуску продукції та надання послуг. Природокористування повинно здійснюватися в межах діючого законодавства, мати раціональний та комплексний характер що гарантує обмеження техногенного впливу на навколишнє середовище.

Природокористування ––цез одного боку практична діяльність людини, з іншого – наукова.

Природокористування (як практична діяльність людства) це:

a) використання корисних властивостей природних об’єктів (ресурсів) природи які регулюються природноресурсним законодавством, а також Законом “Про охорону навколишнього природного середовища”;

b) використання природних ресурсів (земель, лісів, корисних копалин, водних ресурсів) у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних та культурних потреб суспільства;

c) сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі.

Природокористування (як наука) –– галузь знань яка розробляє принципи раціонального (розумного) природокористування. Природокористування як галузь знань включає елементи природничих, суспільних та технічних наук (географії, біології, екології, історії, економіки, соціології, охорони природи, тощо) і є комплексною дисципліною.

Характерною рисою природокористування є її комплексність та міждисциплінарність.

Мета і задачи природокористування як науки за Ю.М. Куражковським (1969) спрямовані на розробку загальних принципів здійснення будь-якої діяльності пов’язаної з безпосереднім використанням природних ресурсів. Одна з найважливіших задач природокористування як науки є розробка принципів оптимізації взаємовідносин суспільства людей і природи.

Основні цілі природокористування як науки:

– раціональне розміщення галузей виробництва на Землі;

– обґрунтування доцільності використання природних ресурсів в залежності від їх властивостей;

– раціональна організація взаємовідносин між галузями виробництва при спільному використанні природних ресурсів:

а) запобігання шкідливому впливу на природні ресурси;

б) забезпечення відновлення ресурсів які використовуються;

в) комплексність користування природними ресурсам:

– створення необхідних умов середовища життєдіяльності для людини та корисних для неї живих організмів:

а) запобігання його забрудненню та зараженню внаслідок життєдіяльності людства;

б) ліквідація шкідливих речовин;

– раціональне перетворення природи.

1.4. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» і його місце в системі джерел екологічного права природокористування

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991.

Закон є комплексним головним законодавчим актом прямої дії. Предметом регулювання з його сторони є екологічні (природоохоронні) відносини. В регулюванні цих відносин завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є:

Ø регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів,

Ø забезпечення екологічної безпеки,

Ø запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище,

Ø збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

1.5. Головні принципи охорони навколишнього природного середовища

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

е) науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

й) поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища; к) вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

1.6. Мотиви раціонального природокористування

Та охорони природи

В основу раціонального природокористування і охорони природи покладені різні мотиви:

— економічний;

— охорони здоров’я;

— естетичний;

— науково-пізнавальний;

— виховний.

Кінцева мета раціонального природокористування та охорони природи -забезпечення сприятливих умов для життя людини, розвитку господарства, науки, культури для задоволення матеріальних та культурних потреб усієї людської спільноти.

1.7. Правила раціонального природокористування

Та охорони природи

Раціональне природокористування та охорона природи повинні ґрунтуватися на наступних принципах (правилах):

1. Правило прогнозування.

2. Правило підвищення інтенсивності освоєння природних ресурсів.

3. Правило множинного значення об’єктів і явищ природи.

4. Правило комплексності.

5. Правило регіональності.

6. Правило опосередкованого (непрямого) використання та охорони природних ресурсів.

7. Правило єдності (спільності) використання та охорони природи.

8. Правило пріоритету охорони природи над її використанням.

Теоретичним підґрунтям раціонального природокористування і охорони природи є екологія.

1.8. Поняття про водогосподарську екологію

Водогосподарська екологія— напрям у науці, який комплексно і всесторонньо вивчає водогосподарський та екологічний стан водних і навколоводних екосистем, об'єднує результати досліджень різних галузей знань з дослідженням кількісних і якісних методів впливу господарської діяльності на використання водних ресурсів і їх стан. Розробляє методи, способи, нормативи і технології для мінімізації впливу і, таким чином, забезпечує стале функціонування, розвиток водних екосистем і екологічно безпечне водокористування.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення терміна “природокористувач”.

2. Що є об'єктом вивчення навчальної дисципліни “Основи водогосподарської екології та природокористування”?

3. Що є предметом вивчення навчальної дисципліни “Основи водогосподарської екології та природокористування”?

4. Навести визначення терміну природокористування.

5. Навести характеристику природокористування як практичної діяльності людства.

6. Поясніть мету і завдання природокористування.

7. В чому полягають основні завдання законодавства про охорону навколишнього природного середовища?

8. Що таке екологічна безпека?

9. Назвіть основні принципи охорони навколишнього природного середовища.

10. В чому полягає економічний, естетичний, науково-пізнавальний, та виховний мотив природокористування?

11. Назвіть основні правила раціонального природокористування та охорони природи.

12. Навести визначення терміну “Водогосподарська екологія”.