Основні етапи прогнозування наслідків НС на ОГ
Тема 3. Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації
(Конспект розроблено згідно з типовою навчальною програмою нормативної дисципліни "Цивільний захист", затвердженою МОН МС України 31.03.2011 р. для студентів вищих навчальних закладів всіх форм навчання).
Питання 1. Надзвичайні ситуації та причини їх виникнення
Питання 2. Мета і завдання системи моніторингу небезпек
Питання 3. Галузевий моніторинг довкілля та його основні показники
Питання 4. Територіальний моніторинг НС
Питання 5. Паспортизація та реєстрація об’єктів підвищеної небезпеки
Питання 6. Зонування територій за ступенем небезпеки
Вступ
Природно-техногенна ситуація в Україні залишається напруженою, а в ряді її складових і в окремих регіонах країни - загрозливою. Моніторинг природної та техногенної безпеки впродовж останніх років це підтверджує. У цьому аспекті набувають практичної ваги питання прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного характеру та запобігання їм. Досвід підтверджує, що необхідно насамперед проводити постійний моніторинг найнебезпечніших об'єктів.
Як свідчить багаторічний досвід, без урахування даних моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення про будівництво промислових і соціальних об'єктів, розробляти програми і плани з попередження та ліквідації можливих НС.
Від ефективності і якості проведення моніторингу та прогнозування залежить ефективність і якість програм, планів, прийняття рішень щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації.
Необхідно підкреслити, що якість моніторингу і прогноз надзвичайних ситуацій значною мірою впливають на ефективність діяльності у сфері зниження ризиків їх виникнення і зменшення масштабів їх поширення.
Питання 1. Надзвичайні ситуації та причини їх виникнення
Надзвичайна ситуація(Кодекс ЦЗ ст.2) - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
До причин виникнення надзвичайних ситуації належать:
- вплив природних стихійних явищ;
- фізична зношеність основних виробничих фондів підприємств;
- порушення правил експлуатації споруд та технологічних процесів (вибухи котлів, хімічних речовин, вугільного пилу та метану в шахтах тощо);
- низький рівень фахової підготовки працівників і спеціалістів, їх некомпетентність, помилки пов'язані з системою відбору керівних кадрів;
- помилки під час проектування, неякісне виконання будівельних робіт низька якість будівельних матеріалів та конструкцій, порушення у технології виготовлення та будівництва;
- недостатня увага керівників органів державного управління і об’єктів до проведення заходів, спрямованих на попередження і зниження наслідків НС;
- недосконалість законодавчої бази та її застосування;
- зниження виробничої і технологічної дисципліни;
- інші причини або непередбачені взаємодії ряду причин.
Питання 2. Мета і завдання системи моніторингу небезпек
Моніторинг (англ. monitoring) - це комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших засобів, які забезпечують систематичний контроль (стеження) за станом та тенденціями розвитку природних та техногенних процесів. Моніторинг також включає прогнозування та запобігання критичним ситуаціям.
Сутність і призначення моніторингу та прогнозування полягають у спостереженні, контролі і передбаченні небезпечних процесів та явищ природи, техносфери, зовнішніх дестабілізуючих чинників (збройних конфліктів, терористичних актів тощо), які є джерелами надзвичайних ситуацій, а також динаміки розвитку ситуацій, визначення їх масштабів з метою вирішення завдань щодо запобігання НС та організації ліквідації лиха.
Діяльність із моніторингу та прогнозування НС природного і техногенного характеру є багатоплановою. Вона здійснюється багатьма організаціями (установами) з використанням різноманітних методів і засобів. Наприклад, сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів у країні здійснюються системою сейсмологічних спостережень і прогнозу землетрусів, до якої входять установи і системи спостереження Національної академії наук, ДСНС(МНС), Міноборони і Мінбуду. Моніторинг і прогноз подій метеорологічного характеру здійснюється установами Держкомгідромету, який, крім того, здійснює моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і ґрунту.
Важливу роль у справі моніторингу відіграє Мінекології, яке здійснює загальне керівництво державною системою екологічного моніторингу.
Міністерство охорони здоров'я через територіальні органи санітарно-епідеміологічного нагляду організовує та здійснює соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування у цій сфері.
Моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюють Держтехнагляд, Держатомрегулювання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавчої влади, зокрема ДСНС (МНС).
Методичне керівництво та координація діяльності системи моніторингу і прогнозування НС на державному рівні здійснюється ДСНС (МНС), зокрема управлінням прогнозування, яке в перспективі має перетворитися на Службу прогнозування. Прогноз ризиків НС на території країни загалом здійснює ДСНС (МНС) у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади.
Відповідно до викладеного вище, основними завданнями центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, які беруть участь у моніторингу довкілля, несприятливих та небезпечних природних явищ і процесів, у прогнозуванні НС природного і техногенного характеру є:
- створення, постійне удосконалення і розвиток на всіх рівнях відповідних систем (підсистем, комплексів) моніторингу навколишнього середовища, прогнозування НС природного і техногенного характеру;
- оснащення організацій та установ, які здійснюють моніторинг і прогнозування сучасними технічними засобами для вирішення покладених на них завдань;
- координація робіт установ і організацій на всіх рівнях щодо збирання та обліку інформації про результати спостереження та контролю за станом навколишнього середовища;
- координація робіт галузевих і територіальних органів нагляду щодо збирання та обміну інформацією про результати спостереження та контролю за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах;
- створення інформаційно-комунікаційних систем для вирішення завдань моніторингу і прогнозування НС;
- створення інформаційної бази про джерела НС та їх масштаби;
- удосконалення нормативно-правової бази моніторингу і прогнозування;
- визначення органів, уповноважених координувати роботу установ та організацій, які вирішують завдання моніторингу і прогнозування;
- подання із встановленою періодичністю даних моніторингу і прогнозування НС, відповідних аналізів про зростання небезпеки і загрози та пропозицій щодо їх зниження;
- своєчасний розгляд даних моніторингу і прогнозування НС, запровадження необхідних заходів щодо зниження небезпеки і загрози, відвернення НС, зменшення їх можливих масштабів, захист населення і територій у разі їх виникнення.
Державна система екологічного моніторингу довкілля (далі - система моніторингу) - це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.
Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства; збереження природних екосистем; запобігання кризовим змінам екологічного стану довкілля та надзвичайним екологічним ситуаціям. Вона є складовою національної інформаційної інфраструктури, сумісної з аналогічними системами інших країн.
Створення і функціонування системи моніторингу з метою інтеграції екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтується на таких принципах:
- узгодженості нормативно-правового та організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових;
- систематичності спостережень за станом довкілля та техногенними об'єктами, що впливають на нього;
- своєчасності отримання, комплексності оброблення та використання екологічної інформації, що надходить і зберігається в системі моніторингу;
- об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозованої екологічної інформації та оперативності її доведення до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації, населення України, зацікавлених міжнародних установ та світового співтовариства.
Систему моніторингу спрямовано на:
- підвищення рівня вивчення і знань про екологічний стан довкілля;
- підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування користувачів на всіх рівнях;
- підвищення якості обґрунтування природоохоронних заходів та ефективності їх здійснення;
- сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.
Урядова інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій (УІАС НС)
Урядова інформаційно-аналітична система створена Постановою Кабінету Міністрів України 7.04.1995. Її метою є вдосконалення заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у галузі техногенно-екологічної безпеки, запобігання надзвичайним ситуаціям.
УІАС НС вирішує завдання обробки, аналізу та надання керівництву органів виконавчої влади повної та достовірної інформації щодо НС при ліквідації їх наслідків, а також прогнозування та моделювання виникнення та розвитку НС.
Основними завданнями Урядової інформаційно-аналітичної системи є:
- поліпшення організації державного управління надзвичайними ситуаціями, а саме:
1) своєчасне забезпечення Уряду достовірною інформацією, необхідною для підготовки рішень Кабінету Міністрів України з питань запобігання, пом'якшення, локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, а також створення умов для оперативного координування ним дій органів державної виконавчої влади у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
2) об'єднання і вдосконалення існуючих відомчих систем щодо запобігання наслідкам надзвичайних ситуацій та їх ліквідації;
3) проведення регулярного системного аналізу найважливіших подій, їх чинників та наслідків, а також багатомірної інтегрованої оцінки факторів і умов, що впливають на розвиток надзвичайних ситуацій;
4) створення і впровадження нових технологій контролю за об'єктами підвищеного ризику з урахуванням їх взаємозв'язку, впливу гідрометеорологічних умов та стихійного лиха, суб'єктивних та інших факторів;
5) розроблення і впровадження територіальної системи моделювання техногенно-екологічного та епідеміологічного навантаження на відповідну категорію та зменшення невиправданого паралелізму у діях і програмах щодо надзвичайних ситуацій;
6) систематизація існуючих розробок у галузі надзвичайних ситуацій;
7) координація робіт у рамках державного моніторингу, пов'язаних і: застосуванням єдиної нормативної та довідкової документації;
- створення і впровадження на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях геоінформаційних систем для прогнозного моделювання надзвичайних ситуацій;
- розроблення та впровадження механізму для забезпечення надходження до Урядової інформаційно-аналітичної системи необхідних даних від міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.
УІАС НС призначена для інформаційно-аналітичної підтримки процесів підготовки, прийняття та контролю управлінських рішень стосовно надзвичайних ситуацій (НС).
За допомогою УІАС НС вирішуються такі завдання:
- інформування та моніторинг;
- аналіз та прогнозування;
- планування заходів і підготовка рішень;
- контроль за виконанням рішень та заходів.
Питання 3. Галузевий моніторинг довкілля та його основні показники
Моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) здійснюють відповідні державні органи:
• Міністерство охорони навколишнього природного середовища;
• Державна служба з надзвичайних ситуацій (Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);
• Міністерство охорони здоров'я;
• Міністерство аграрної політики та продовольства України;
• Міністерство житлово-комунального господарства;
• Державні комітети лісового господарства, водного господарства та по земельних ресурсах України.
Об'єктами моніторингу є:
• атмосферне повітря та опади (вміст забруднюючих речовин (далі - ЗР), у тому числі радіонуклідів, транскордонне перенесення ЗР); джерела промислових викидів в атмосферу (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів);
• поверхневі і морські води (гідрохімічні та гідробіологічні визначення, вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів) та підземні води (гідрогеологічні та гідрохімічні визначення складу і властивостей, включаючи залишкову кількість пестицидів та агрохімікатів, оцінку ресурсів); джерела скидів стічних вод (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); водні об'єкти у межах природоохоронних територій (фонова кількість ЗР, включаючи радіонукліди); питна вода (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);
• ґрунти різного призначення, у тому числі на природоохоронних територіях (Вміст ЗР, включаючи радіонукліди; вміст агрохімікатів, пестицидів, важких моголів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового і сільськогосподарського виробництва);
• радіаційний стан на пунктах стаціонарної мережі та об'єктах захоронення радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів),
• геофізичні поля (фонові та аномальні дослідження);
• стихійні та небезпечні природні явища: ендогенні та екзогенні геологічні принеси (їх видові і просторові характеристики, активність прояву), повені, паводки, снігові лавини, селі (у районах спостережних станцій); наземні і морські екосистеми (фонова кількість ЗР, включаючи радіонукліди);
• звалища промислових і побутових відходів (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів).
Суб'єкти системи моніторингу забезпечують удосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля, уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів і систем контролю, створення банків даних для їх багатоцільового колективного використання за допомогою цінної комп'ютерної мережі, яка забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та взаємозв'язок з іншими інформаційними і системами, що діють в Україні і за кордоном.
Підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану довкілля, зобов'язані здійснювати екологічний контроль за виробничими процесами та станом промислових зон, збирати, зберігати та безоплатно надавати дані або узагальнену інформацію для її комплексного оброблення. З цією метою між суб'єктами системи моніторингу та постачальником інформації укладається угода, що підлягає реєстрації в Міністерстві охорони навколишнього природного середовища або його органах на місцях.
Організація і функціонування системи екологічного моніторингу
Організаційна інтеграція суб'єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюється органами Мінекоресурсів на основі:
- загальнодержавної і регіональних (місцевих) програм моніторингу довкілля, що складаються з програм відповідних рівнів, поданих суб'єктами системи моніторингу;
- укладених між усіма суб'єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.
До складу виконавців зазначених програм суб'єкти системи моніторингу можуть залучати підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Суб'єкти системи моніторингу - центральні органи виконавчої влади - погоджують з Мінекоресурсів розроблені ними проекти нормативно-правових актів та нормативних документів з питань проведення моніторингу довкілля.
Методологічне забезпечення об'єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб'єктів цієї системи, а також Національної Академії наук, Української аграрної академії наук, Національного космічного агентства України, Мінтрансзв'язку тощо. Воно здійснюється на основі:
- єдиної науково-методичної бази щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;
- впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп'ютеризації процесів діяльності й інформаційної комунікації;
- загальних правил створення і ведення розподілених баз, банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем.
Метрологічне забезпечення об'єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб'єктів цієї системи та органів Держстандарту. Воно здійснюється на основі:
- єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метрології та сертифікації вимірювального, комп'ютерного і комунікаційного обладнання;
- єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації в усіх складових частинах цієї системи.
Суб'єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, повинні здійснювати:
- розроблення й узгодження з органами Мінекоресурсів та ДСНС (МНС) планів здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно небезпечних об'єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій, господарській та іншій діяльності;
- захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, станцій) спостережень за об'єктами довкілля від пошкодження та несанкціонованого перенесення;
- виділення в установленому порядку земельних ділянок під улаштування нових постів спостережень на підставі затверджених програм удосконалення і розвитку складових частин системи моніторингу.
Інфраструктура системи моніторингу, її складові, системоутворюючі та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних технічних завдань і проектів, затверджених у встановленому порядку. Такі технічні завдання і проекти підлягають реєстрації в Мінекоресурсів.
Питання 4. Територіальний моніторинг НС
Органи виконавчої влади України і місцевого самоврядування з метою запобігання НС здійснюють такі заходи:
- визначають найважливіші напрямки у сфері запобігання НС, які вимагають розроблення нормативно-правових актів та внесення змін і доповнень до існуючих документів;
- організовують моніторинг і прогнозування НС, аналіз та управління ризиком НС природного і техногенного характеру, розроблення паспортів безпеки територій, потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);
- створюють і здійснюють підготовку та утримання в готовності органів управління сил і засобів до дій у НС;
- організовують розроблення і реалізацію комплексу превентивних заходів за всіма напрямками запобігання НС;
- організовують підготовку керівного складу органів управління і населення до дій у разі загрози і виникнення НС;
- організовують систему оповіщення та інформування населення у НС;
- організовують взаємодію органів управління підсистем єдиної системи ЦЗ;
- створюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для запобігання і та ліквідації наслідків НС;
- організовують і здійснюють державний нагляд і контроль у сфері ЦЗ.
Мережа спостереження і контролю уражаючих чинників техногенних НС
З метою своєчасного захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади Наказом МНС була введена в дію «Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки» від 06.08.2002 р. №186.
Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінюванні радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнень надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У межах цієї Методики введено такі терміни:
- зона відповідальності - це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань| регламенту;
- пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) - позаштатне спеціалізоване формування (від 2 до 4 осіб), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;
- диспетчерська служба - передбачений штатним розписом підприємства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами однієї або декількох осіб (далі - черговий об'єкта);
- радіаційне та хімічне спостереження - комплекс заходів щодо збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан радіаційної та хімічної обстановки для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними і хімічними речовинами;
- розрахунково-аналітична група (РАГ) - позаштатне спеціалізоване формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання і збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища.
Для ПРХС відповідно до конкретних завдань, які уточнюються на період спостережень, завчасно визначаються місця розташування або зони відповідальності.
Для виконання окремих завдань ПРХС за рахунок суб'єкта можуть оснащуватися автомобілями, зокрема, спеціально обладнаними.
З метою збирання та обробки великого обсягу інформації, яка надходить від диспетчерських служб і ПРХС у період посилення роботи у режимах: підвищеної готовності та діяльності у надзвичайних ситуаціях, за рішеннями обласних адміністрацій для роботи в Центрах управління в надзвичайних ситуаціях областей, сільських районів, міст і міських районів створюються розрахунково-аналітичні групи (РАГ).
Для роботи у РАГ залучаються спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію (викладачі, математики, хіміки, креслярі, оператори ПК, зв’язківці тощо).
Для ведення радіаційного та хімічного спостереження використовуються:
- прилади радіаційної розвідки - для спостереження за радіаційною обстановкою (стаціонарні) з граничним рівнем інформації 0,05 мР/год (0,5 мкЗв/год), і визначення потужності експозиційної (поглинутої) дози в діапазоні від фонових значень до значень не менших за 100 Р/год (1 Зв/год) (переносні);
- спеціальні прилади хімічної розвідки - для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини ( переносні автоматичні або ручні).
Усі прилади повинні бути в робочому стані та регулярно перевірятися у встановлений для них термін.
Велику небезпеку для людей і навколишнього середовища представляють можливі аварії на ПНО. Тому для отримання даних про поточний стан ПНО та запобігання надзвичайним ситуаціям і мінімізації їх наслідків Наказом МНС було прийнято «Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів» від 06.11.2003 р. № 425. Моніторинг ПНО передбачає спостереження за якісними і
кількісними параметрами стану ПНО, збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про стан ПНО.
Обовязки по здійсненню моніторингу покладені на суб'єкти моніторингу ПНО, до яких належать:
- ДСНС;
- центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи і організації, яким підпорядковані ПНО;- уповноважені органи з питань НС та ЦЗН обласних державнихадміністрацій;- відповідальні особи ПНО.
Методика якісного аналізу небезпек
Основні критерії, за якими здійснюється якісне оцінювання потенційних наслідків для кожного небезпечного стану ОГ, такі:
- клас 1 - безпечний: не спричиняє незворотних наслідків, пошкодження обладнання та нещасних випадків з людьми;
- клас 2 - граничний: призводить до порушень в роботі, може бути компенсованим або взятим під контроль без ушкодження обладнання або нещасних випадків з персоналом;
- клас 3 - критичний - призводить до великих порушень у роботі, ушкодження обладнання або створення небезпечної ситуації, яка потребує негайних заходів для порятунку персоналу;
- клас 4 - катастрофічний - призводить до втрати обладнання та (чи) загибелі без масового травмування персоналу.
Ця методика якісного аналізу ризиків пропонує реалізовувати його за відповідними етапами, а саме, через попередній аналіз небезпек, виявлення послідовності небезпечних ситуацій, аналіз наслідків.
Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в будь-якій системі, їх розвитку та рекомендацій щодо контролю.
Питання5.Паспортизація та реєстрація об'єктів підвищеної небезпеки
Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - це об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.
У Законі України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" визначено термін:
об'єкт підвищеної небезпеки (ОПН) – це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька НР чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення НС техногенного та природного характеру.
Нормативи порогових мас небезпечних речовин встановлюються Кабінетом міністрів України.
Ідентифікацію ОПН проводить ОГ, у власності або користуванні яких є хоча б один ОПН або які мають намір почати будівництво такого об'єкта. У процесі ідентифікації для кожного ПНО розраховується сумарна маса будь якої небезпечної речовини з вказаних в нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин. (Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки – порядок визначення ОПН серед потенційно небезпечних об'єктів).
Держгірпромнагляд веде Державний реєстр ОПН і видає свідоцтво про державну реєстрацію ОПН.
Основні характеристики ризику об'єктів і територій відображаються в паспортах ризику. Ведення паспортів ризику потенційно небезпечних об'єктів, розміщених на визначений території та території загалом, дає змогу враховувати всі джерела виникнення надзвичайних ситуацій і вторинних уражаючих чинників, оцінювати можливі втрати й збитки в результаті надзвичайних ситуацій і вживати ефективних превентивних та оперативних заходів з метою протидії їм.
Отже, паспорт ризику підприємства (об'єкта), що відображає поточний ступінь небезпеки об'єкта, формується з використанням ретроспективних і поточних даних та результатів їх аналізу. Його основна мета - підготовка всіх необхідних даних для складання ефективних превентивних і оперативних планів протидії надзвичайним ситуаціям на об’єктовому рівні.
Паспортизація ПНО - це процедура підготовки і представлення паспорта ПНО відповідно до вимог положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338 «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів».
Паспортизація ПНО здійснюється відповідно до переліків ПНО, затверджених комісіями із питань ТЕБ та НС, які складаються на підставі результатів ідентифікації ПНО.
Паспорт ПНО - документ певної форми, який містить структуровані дані про окремий ПНО. Форма паспорта ПНО повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об'єкта (1НС - підприємство, 2НС – вугільна шахта, ЗНС - гідротехнічний об'єкт і т.п.). Форми паспортів потенційно небезпечних об'єктів розміщуються на офіційному сайті МНС України.
Паспорт ПНО підлягає переоформленню кожні п'ять років.
Розташовані на території України ПНО підлягають реєстрації, тобто внесенню до Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів (далі - Реєстр),який веде Державний департамент страхового фонду документації. Реєстрація обов'язкова для всіх ПНО незалежно від форми власності і підпорядкування. Не підлягають реєстрації в цьому Реєстрі залізничні, Морські, повітряні та інші транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини.
ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за однією адресою, реєструється як один ПНО, а ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки за різними адресами, реєструється як кілька окремих ПНО.
Під час реєстрації Державний департамент страхового фонду документації надає кожному ПНО окремий реєстраційний номер, який зберігається у Реєстрі до повної ліквідації небезпечного об'єкта, а також свідоцтво про його реєстрацію.
Вилучають ПНО з реєстру у разі отримання Державним департаментом страхового фонду документації від осіб, які зареєстрували небезпечні об'єкти, акта про їх ліквідацію.
Паспорт ПНО надає комплекс даних, який містить систему показників виробничої діяльності промислового підприємства. Паспорт складається із 21 розділу, розташованих у такій послідовності:
1. Довідкові дані - назва потенційно небезпечного об'єкта, код за ЄДРПО України, галузь промисловості, відомча належність, вид діяльності, форма власності, адреса, телефон, факс, керівник (прізвище, ім'я, по батькові), тобто загальні відомості про підприємство та його реквізити.
2. Природні умови - особливості природно-кліматичних умов району, місце розташування, які можуть створювати потенційно небезпечний стан і виникнення НС, а саме:
2.1.Геологічні небезпечні явища - землетруси, виверження вулкані зсуви, обвали, осипи, просідання лісових порід, просідання (провалля) земної поверхні, карстові провалля;
2.2.Гідрологічні небезпечні явища - високі рівні води (повінь), паводок, дощові паводки, селі, лавини, затори, вітрові нагони, низькі рівні води, ранній льодостав та поява криги на судноплавних водоймах і річках, підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення);
2.3.Морські небезпечні явища - сильні хвилі у морі та водосховищах зміни рівня моря, тягун у портах, ранній кригостав або припай, відрив приберегової криги;
2.4. Метеорологічні небезпечні явища - буревії, смерчі, шквали, сильний вітер, град, сильні дощі (зливи), снігопад, ожеледь, хуртовина, мороз, спека, туман, посуха, заморозки;
2.5. Природні пожежі - лісові, степові, польові, торф'яні, підземні пожежі горючих копалин;
3.Загальні дані - площа підприємства (тис. кв. м)., вартість основних фондів підприємства, млн. грн.;
- загальна чисельність працівників, осіб;
- найчисельніша зміна, число осіб;
- санітарно-захисна зона, м;
- категорія з ЦЗ;
- ступінь хімічної небезпеки.
4.Небезпечна сировина, продукція, допоміжні матеріали - перелік сировини, продукції, допоміжних матеріалів, які належать до шкідливих чи небезпечних речовин;
- фактична добова кількість небезпечних речовин (тонн) надається порівняно з її програмним значенням.
5.Небезпечні технологічні процеси виробництва - перелік усіх технологічних процесів виробництва, технологічного обладнання, пов'язаного з ними, стан обладнання, перевищення терміну його експлуатації, режим роботи з огляду перевантаження, небезпечні параметри ведення технологічних процесів (тиск і температура, що різко відрізняються від навколишнього середовища, підвищена вібрація, корозійна агресивність тощо).
6.Основні виробничі будівлі і споруди — перелік будівель, споруд з характеристикою їх загального стану, ступінь вогнестійкості споруд, а також категорія вибухо- та пожежонебезпеки виробництв, які розташовані в цих будівлях, ступінь зношеності основного обладнання.
7.Основні технологічні трубопроводи та інженерні мережі - перелік трубопроводів, якими транспортуються небезпечні речовини, а також інженерних мереж з вказанням їх основних параметрів (діаметр, довжина, тиск,температура) і загального стану трубопроводів, порушень правил експлуатації.
8. Склади небезпечних речовин - перелік складів із зазначенням небезпечних речовин, що зберігаються, максимальна добова кількість небезпечних речовин, умови зберігання;
9. Ємності з небезпечними речовинами - перелік стаціонарних і пересувних ємностей, кількість небезпечних речовин у них, параметри та умови зберігання.
10. Технологічні викиди шкідливих речовин - якісні та кількісні показники складу речовини, які викидаються (скидаються) підприємством в атмосферу і водойми та забруднюють довкілля, фактична кількість і дозволена з посиланням на нормативний документ.
11. Відходи виробництва - заповнюється за наявності відходів виробництва; переробка або знищення їх, складування на території підприємства чи транспортування на полігони за межами підприємства, їх фізико-хімічна характеристика, клас небезпеки.
12. Захисні споруди цивільної оборони, їх характеристика - інформація щодо захисних споруд цивільної оборони, їх технічна характеристика.
Додаткова інформація - про інші небезпечні або шкідливі виробничі фактори та їх джерела, які не увійшли до розділів паспорта, проте можуть спричинити виникнення аварії або НС.
Відповідальні особи - підписи фахівців підприємства, відповідальних за повний обсяг і достовірність інформації, занесеної до цього паспорта, їх посади, прізвища, дата заповнення паспорта.
При складанні паспорта ризику території (області) необхідно послідовне виконання таких робіт:
1. Виявлення і формування переліку джерел ризику у регіоні, що приховує вплив зовнішніх чинників на підвищення ризику, в тому числі можливих комбінацій надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
2. Аналіз кожного виду ризику й розрахунок імовірності виникнення надзвичайної ситуації певного виду в розглянутий період часу на основі конкретних умов вихідних даних.
3. Підготовка інформації для формування регіональних сценаріїв розвитку надзвичайних ситуацій у регіоні (на основі аналізу даних про реалізацію різних видів ризику і розроблення планів дій місцевих органів управління у різних ситуаціях).
4.Оцінювання ймовірних людських і матеріальних втрат та впливу н навколишнє середовище можливих надзвичайних ситуацій (розраховуються кількісні характеристики людських втрат і можливий збиток від надзвичайних ситуацій; розглядаються можливі причини і варіанти розвитку надзвичайних ситуацій, їх вплив на навколишнє середовище і відповідні збитки).
5. Створення паспорта ризику території (області) і практичних рекомендацій із протидії надзвичайним ситуаціям.
Типовий паспорт ПНО складається з розділів, в яких подається така інформація:
1. Загальні положення. Характеристика регіону та виробничого комплексу.
2. Характеристика техногенної безпеки. Небезпечні об'єкти, що створюють екологічні проблеми. Небезпечні об'єкти, пов'язані з небезпекою виробництва та експлуатації ( хімічні, радіаційні, пожежні, вибухові гідродинамічні, об'єкти енергетики, свердловини і трубопроводи, комунально-господарські об'єкти, мости).
3. Характеристика небезпечних природних явищ. Небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні процеси.
4. Стан аварійності будинків, що постраждали від небезпечних природних явищ.
5. Перелік керівників небезпечних об'єктів, які наведені в паспорті.
6. Розподіл за групами ризику небезпечних об'єктів, які наведені в паспорті.
Питання 6. Зонування територій за ступенем небезпеки
З метою диференційованого підходу до планування запобіжних заходів здійснюється зонування територій країни, регіонів, міст і населених пунктів за територіями природного і техногенного ризиків.
Територія міста з урахуванням переважного функціонального призначення поділяється на селітебну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну.
Селітебна територія має таке призначення: розміщення житлового фонду, громадських будівель і споруд (в т.ч. науково-дослідних комплексів), а також окремих комунальних і промислових об'єктів, які не вимагають утворення санітарно-захисних зон; будівництво шляхів міського сполучення, вулиць, площ, парків, бульварів та інших місць загального користування.
Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об'єктів, споруд зовнішнього та приміського транспорту.
Ландшафтно-рекреаційна територія включає міські ліси, лісопарки, лісозахисні зони, водойми, сільськогосподарські угіддя, які разом з парками і скверами селітебної території формують систему відкритого простору.
Крім того, на територіях виділяються небезпечні зони.
Зона можливого небезпечного землетрусу - територія, в межах якої інтенсивність сейсмічного впливу становить сім і більше балів ( визначається за картами сейсмічного районування відповідно до ДБН).
Зона вірогідного затоплення - територія, межі якої можуть бути вкриті водою внаслідок стихійного лиха або руйнування гідротехнічних споруд.
Зона вірогідного катастрофічного затоплення - територія, на якій можлива загибель людей, сільськогосподарських тварин і рослин, пошкодження або знищення матеріальних цінностей (насамперед будівель і споруд), а також завдані збитки навколишньому середовищу.
Зона можливих небезпечних геологічних явищ - територія, у межах якої передбачається виникнення небезпечних геологічних явищ, що становлять загрозу життю і здоров'ю людей, завдають збитків економіці.
Зона можливого радіоактивного забруднення - територія або акваторія, на якій є можливим забруднення поверхні ґрунту, будівель і споруд, атмосфери, води, продуктів харчування радіоактивними речовинами, яке може викликати перевищення нижнього критичного значення доз опромінення населення.
Зона можливого хімічного зараження - територія, в межах якої внаслідок пошкодження або руйнування ємностей з хімічно небезпечними речовинами можливий викид в довкілля цих речовин в концентраціях або кількостях, які становлять загрозу для людей , тварин і рослин впродовж певного періоду.
Зона можливих руйнувань - територія міст, інших населених пунктів і ОГ, на якій можливе виникнення надмірного тиску у фронті повітряної ударної хвилі, який складає 30 кПа і більше, а також сейсмічний вплив, що спричиняє руйнування будівель, споруд, комунікацій.
Зона можливого утворення завалів - частина зони можливих руйнувань, яка включає ділянки розташування будівель і споруд з прилеглою до них місцевістю, де слід очікувати обвалення будівельних конструкцій та утворення завалів.
Позаміська зона - територія, розташована за межами зон можливих руйнувань, можливого радіоактивного та хімічного забруднення, вірогідного і катастрофічного затоплення і може бути використана для евакуації населення.
Можливе часткове або повне накладання двох і більше зон можливої небезпеки. На таких територіях запобіжні заходи проводяться від усіх видів небезпек відповідно до накладених зон.
Основні етапи прогнозування наслідків НС на ОГ
Для виявлення характеру і ступеня втрат на ОГ при НС і завчасного проведення заходів, які включають або обмежують масштаби уражень і руйнувань, проводиться моделювання уразливості об'єкта та його елементів до дії вражаючих факторів як при аварії на самому об'єкті, так і на інших об'єктах, розташованих поблизу. Прогнозування можливого становища на об'єкті проводиться в такій послідовності:
1) виявляються всі можливі джерела уражень: внутрішні і зовнішні. Внутрішні є на самому підприємстві, наприклад, склади нафтопродуктів і паливо-мастильних матеріалів, склади вибухонебезпечних речовин, вибухонебезпечні технологічні установки, перекриття будівель, які руйнуються при певному надлишковому тиску у фронті ударної хвилі та інші.
Зовнішні джерела розташовуються за межею об'єкта, наприклад, хімічні та нафтопереробні заводи, греблі ГЕС, АЕС, нафтобази та ін.
2) визначається відстань від об'єкта до кожного можливого джерела ураження. Відстань визначається вимірюванням безпосередньо на місцевості або на карті (плані місцевості і об'єкта);
3) визначається характер вражаючої дії (пожежа, затоплення, зараження, надлишковий тиск);
4) визначається тривалість вражаючої дії кожного фактора і можливі збитки та втрати.
Початкові дані для проведення розрахунків:
- місцезнаходження об'єкта відносно джерела небезпеки;
- потужність аварійного реактора, а у воєнний час - потужність ядерного боєприпасу і виду вибуху; кількість НХР на об'єкті та умови зберігання;
- метеорологічні умови (напрям і швидкість вітру, ступінь вертикальної стійкості атмосфери);
- склад і характеристика об'єкта (цеху);
- кількість сховищ та їх місткість;
- чисельність найбільшої працюючої зміни;
- забезпеченість засобами індивідуального захисту;
- знання робітників та службовців правил дій із забезпечення діяльності у надзвичайних ситуаціях,
- встановлена доза опромінення.
Прогнозування можливого становища на ОГ дасть змогу ефективніше розробити заходи із захисту персоналу.
Література:
1. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001р.
2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Програму створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій на 1995 рік» від 7 квітня 1995 р. № 250.
3. Наказ МНС «Про затвердження Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів» від 06.11.2003 р. № 425.
4. Наказ МНС «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів» від 18.12.2000 р. № 338.
5. В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, О.С. Дацько, СІ. Качан, О.І. Козій, В.В. Ляхов, С.М. Мохняк, М.П. Петрук, А.С. Романів, В.В. Скіра. Цивільний захист: Конспект лекцій для студентів всіх спеціальностей і форм навчання. За ред. В.Є. Гончарука. -Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011.-208с.
6. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т.1. Техногенна та природна небезпека / За загальною редакцією В.В. Могильниченка. – К.: КІМ, 2007.- с.636 .
7. Основи цивільного захисту /за загальною ред.. Болотських М.В.- К. – 2008. – с.223 .
8. Михайлюк В.О., Халмурадов Б.Д. Цивільна безпека: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008.- с.158 .