Антикатаболічні ефекти інсуліну

Анаболічніефекти інсуліну

· підсилює поглинання клітинами амінокислот (особливо лейцину і валіну);

· підсилює транспорт в клітину іонів калію, а також магнію та фосфату;

· посилює реплікацію ДНК і біосинтез білка;

· підсилюєсинтез жирних кислот і подальшу їх етерифікації - в жировій тканині і в печінці інсулін сприяє перетворенню глюкози в тригліцериди; при нестачі інсуліну відбувається зворотне - мобілізація жирів.

Антикатаболічні ефекти інсуліну

· пригнічує гідроліз білків - зменшує деградацію білків;

· зменшує ліполіз – знижує

надходження жирних кислот у кров

класифікація алкалоїдів.

АЛКАЛОЇДИ (лат. alkali — луг + oides — подібний, тобто подібні до лугу) –велика група вторинних рослинних речовин, які містять один чи більше атомів азоту, частіше у складі гетероциклічного кільця, мають лужні властивості, більшість з них чинить виражену фармакологічну дію на організм людини і тварин. А. не є гомологічною групою речовин і розрізняються за хімічними, біохімічними і фармакологічними властивостями. Крім С, Н, О і N молекули А. містять атоми S, рідше Cl чи Br.

А. зазвичай надають назви рослин, з яких їх виділяють. Назва А. може бути: за родовою назвою рослини (атропін — Atropa); за видовою назвою рослини (кокаїн — Erytroxylon coca); за фізіологічною активністю (морфін — від назви бога сну Морфея); за назвою рослинної сировини (ерготамін — від назви ріжок (рос. назва: спорынья) ergot); або називають ім’ям першовідкривача Пелетьє (пелетьєрин). Іноді до назви А. додають префікс чи суфікс, щоб позначити інший А. з цього ж рослинного джерела, проте відповідно до хімічної номенклатури назва А. має закінчуватися на суфікс -ін.

Найбільш прийнятна класифікація А., що базується на будові вуглецево-азотного скелета молекули, напр.: ізохінолінові А., тропанові, індольні, хінолінові, пуринові, імідазольні, піридинові, піперидинові, хінолінові, пірілінові

Класифікують також за філогенетичними ознаками, поєднуючи в одну групу всі сполуки, виділені з рослин однієї родини чи роду, напр.: А. аконіту, А. дурману, А. іпекакуани, А. родини макових.

За біогенетичними попередниками (прекурсорами) можна групувати А., розрізняючи групи А., у біосинтезі яких беруть участь амінокислоти орнітин, лізин, пролін, фенілаланін, триптофан, антранілова кислота і гістидин. З точки зору біосинтезу А. розподіляють на 3 групи: А. або справжні А. — мають гетероцикли і біосинтетично походять з А. амінокислот, або з кислот нікотинової чи антранілової; протоалкалоїди (біо­генні аміни) — містять азот поза циклом, але утворюються з амінокислот; псевдоалкалоїди (ізопреноїдні А.) — утворюються без участі амінокислоти, але за участю мевалонової кислоти і об’єднуються в групу незалежно від наявності гетероциклу, тобто вони мають терпеноїдне походження. Біо­хімічна класифікація А. не завжди дозволяє однозначно віднести той чи інший А., особ­ливо складної структури, до певної групи. Можна системазувати А. за фармакологічним принципом, згрупувавши речовини з однотипною активністю. Напр. А. з протикашльовою дією — кодеїн, глауцин та ін.; А., що чинять спазмолітичний ефект — папаверин, атропін, платифілін та ін.

В даний час у зв'язку із з'ясуванням будови алкалоїди частіше користуються хімічної класифікацією. Більшість алкалоїди, що містять у своїх молекулах гетероцикли, ділять на групи в залежності від присутніх гетероциклів.

Так, наприклад, розрізняють алкалоїди групи піридину (у цю групу входить нікотин), алкалоїди групи хіноліну (у цю групу входить хінін) і т.д. До алкалоїди часто відносять метлировані похідні ксантину, наприклад теобромін і кофеїн, як похідні пурину. Цю групу алкалоїдів називають алкалоїдами групи пурину.

Класифікація ферментівФерменти (ензими) – це біокаталізатори переважно білкової природи та каталітичні молекули РНК (рибозими), які беруть участь в хімічних реакціях в організмі.

КФ 1. Оксидоредуктази

КФ 2. Трансферази

КФ 3. Гідролази

КФ 4. Ліази

КФ 5. Ізомерази

КФ 6. Лігази (синтетази)

Клас оксидоредуктази включає Ф., каталізуючі окислювально-відновні реакції, і розділяється на 14 підкласів залежно від природи тієї групи в молекулі субстрата, яка піддається окисленню (спиртна, альдегідна, кетонна і т.д.). Подподкласси оксидоредуктази індексуються залежно від типа водню (електронів), що бере участь в реакції акцептора, – кофермента, цитохрому, молекулярного кисню і т.д. Т. о., перші три цифри шифру визначають типа Ф., так, наприклад, 1.2.3 позначають оксидоредуктазу, що діє на альдегід з молекулярним киснем як акцептор електронів. Клас трансфераз, об'єднуючий Ф., каталізуючі реакції перенесення груп, підрозділяється на 8 підкласів залежно від природи переносимих груп, якими можуть бути одинвуглецеві або глікозільниє залишки, що азотисті або містять сірку групи і т.д. В трансфераз третя цифра характеризує типа переносимих груп (наприклад, одинвуглецева група може бути метилом, карбоксилом, формілом і т.д.). До гидролазам належать Ф., що каталізують гідролітичне розщеплювання різних з'єднань; розділяються на 9 підкласів залежно від типа гідролізованого зв'язку – сложноефірной, пептидною, глікозідной і т.д. Третя цифра в гидролаз уточнює тип гідролізованого зв'язку. Ліази – Ф., що відщеплюють від субстрата ту або іншу групу (негідролітичними дорогами) з утворенням подвійного зв'язку або, навпаки, що приєднують групи до подвійних зв'язків. В ліаз 5 підкласів, друга цифра шифру позначає типа такою, що піддається розриву зв'язку (вуглець – вуглець, вуглець – кисень і т.д.), а третя – тип групи, що відщеплюється. Ізомерази, що каталізують реакції ізомеризації, розділяються на 5 підкласів залежно від типа реакції, що каталізує; третя цифра шифру деталізує характер перетворення субстрата. Лігазамі (або синтетазамі) називаються Ф., які каталізують з'єднання двох молекул, зв'язане з розщеплюванням пірофосфатной зв'язку в молекулі аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) або аналогічного тріфосфата. Перша цифра шифру лігаз позначає типа знов утворюваного зв'язку (вуглець – азот, вуглець – кисень і т.д.), а друга – природу з'єднання, що утворюється.

Класифікація і номенклатура Ф., окрім шифру, включає також систематичні і тривіальні (робітники) назви. Так, наприклад, систематична назва карбоксилаза 2-оксокислот відповідає вже згадуваному тривіальному назва піруватдекарбоксилаза, а систематична назва L -apгинін – амідіногидролаза – робітникові назва аргіназа

Лектини– білки неімунноїприроди, які специфічно і зворотньо Зв ’язують вуглеводи без порушення їх ковалентної структури . Вони присутні в будь –якій живій системі , відіграють провідну роль у процессах вуглевод-білкового впізнавання і мають поліфункціональні власти-вості (мітогенні, імуномодулюючі, протипухлиннітощо).

Серед лектинів сапрофітних мікроорганізмів найбільш вивченими на сьогодні є лектини сапрофітних штамів бактерій роду Bacillus. Встановлено, щовони являютьсобою термостабільні, металонезалежні глікопротеїни з молекулярною массою 25-50 кДа, стійкі до дії рН, детергентів ітривалого зберігання, мають рідкісну специфічність до сіалових кислот

та проявляють різноманітні медико-біологічні активності: інтерфероніндукуючі, імунотропні,

протипухлинні, антивірусні

Глікозиди

Історія застосування рослин > Основні питання загальної фітотерапії > Загальні відомості про діючі речовини лікарських рослин

Глікозиди— органічні сполуки, до складу яких входять вуглеводи (глікони): глюкоза, фруктоза, галактоза, рамно­за, рутиноза, маноза, рибоза, арабіноза, ксилоза, цимароза та ін.— і невуглеводний компонент (аглікон або генін) — стероїдні спирти або феноли.

Глікозиди легко кристалізуються в присутності кислот і ферментів, а при кип'ятінні розкладаються на складові ча­стини, в зв'язку з чим змінюється характер їхньої лікуваль­ної дії.

У більшості випадків глікозиди гіркі на смак і мають специфічний запах, від чого залежать смакові й ароматичні якості харчових продуктів рослинного походження.
За фармакологічними властивостями глікозиди поділя­ють на: серцеві, гіркі, антраглікозиди (проносні), сапоніни (піноутворюючі), антоціани (барвники) та ін.

Серцеві глікозиди — це нестійкі хімічні сполуки, які вибірково діють на серце. Вони знижують вміст іонів ка­лію і збільшують кількість іонів натрію в клітинах, поліп­шують перенесення цукрів через клітинну мембрану, активі­зують процеси клітинного дихання, сприяють зменшенню вмі­сту саркоплазматичних білків і збільшенню білків строми, а також небілкового азоту і загальних білків.

Серцеві глікозиди нормалізують ферментативні процеси вуглеводно-фосфорного обміну в серцевому м'язі та поліп­шують засвоєння ним аденозинтрифосфорної кислоти, а та­кож сприяють синтезу глікогену з молочної кислоти.

Горицвіт, наперстянка, конвалія, строфант та інші росли­ни, які містять серцеві глікозиди, з успіхом використовува­лись народною медициною, а згодом знайшли застосуван­ня у науковій медицині для лікування різних захворювань серця.

Гіркі глікозиди, або г і р к о т и,— це безазотисті органічні речовини рослинного походження, що складаються з вуглецю, кисню й водню. До гіркот належить абсинтин по­лину гіркого, аукубін вероніки лікарської, еритурин золо­тотисячника, гумулон і лупулон хмелю, геленін оману та ін.

Свою назву гіркі глікозиди дістали тому, що вони дуже гіркк на смак. Вони підсилюють секрецію залоз травного каналу, збуджують апетит, поліпшують травлення і засвоєн­ня їжі
Антраглікозиди (антраценові глікозиди) — це ок-сипохідні антрахінону (хризофанова кислота й смодіни) рос­линного походження, застосовуються як проносний засіб. На відмінну від сольових проносних, їхня дія починається через 10—12 год після приймання препарату. Такий тривалий ла­тентний період зумовлений поступовим звільненням діючих речовин. Важливою характеристикою антраглікозидів є ще те, що вони підсилюють функції травного каналу в цілому. Антраглікозиди, як і інші речовини рослинного походження, діють м'яко, сприяючи поступовому звільненню товстих ки­шок від калових мас, тому їх призначають при хронічних запорах.

Антраглікозиди' містяться у значній кількості в корі кру­шини ламкої, корені ревеню, корі жостеру та ін.

Сапоніни — глікозиди, які не містять азоту. В рос­линах трапляються досить часто. Вони добре розчиняються у воді і спирті. Водні розчини сапонінів при збовтуванні утворюють стійку піну, подібну до мильної, що пояснюєть­ся їхньою високою поверхневого активністю. Здатність утво­рювати піну зумовила їхню назву ($аро— мило). При під­шкірному і внутрішньовенному введенні сапоніни виявляють гемолітичну дію, однак втрачають цю здатність, якщо при­ймати ці препарати через рот. Рослини, в яких містяться са­поніни, застосовуються головним чином як відхаркувальний і сечогінний засоби. Вони також мають тонізуючі, стимулю­ючі, загальнозміцнювальні властивості, сприятливо вплива­ють на серцево-судинну систему. Сапоніни ефективні при лі­куванні атеросклерозу, особливо якщо його супроводить гі­пертонічна хвороба.

Антоціани — це група рослинних пігментів, які за своєю хімічною будовою є глікозидами (цукристий компо­нент — залишок глюкози, галактози, рамнози, а иецукриста частина — сполука, близька до похідних флавонолу, що на­лежить до групи антоціанідів).

Антоціани дуже поширені в природі, накопичуються в клітинному соку плодів, квітів і листі рослин. Вони мають червоний, оранжевий, фіолетовий і синій кольори.

Біологічне та фармакологічне значення антоціанів ви­вчене ще недостатньо. Очевидно, завдяки здатності до окис­лення й відновлення вони беруть участь к обмінних про­цесах на клітинному рівні. Характерним для антоціанів є (і те, що вони поглинають промені і разом з дубильними речовинами відігріють важливу роль у виробництві столових червоних вин.

Алкалоїди

Історія застосування рослин > Основні питання загальної фітотерапії > Загальні відомості про діючі речовини лікарських рослин

Алкалоїди — це складні гетероциклічні сполуки, за до­помогою яких відбувається перетворення і збереження азоту в рослинах (їх називають також азотовмісними сполуками). Алкалоїди є органічними основами; у рослинах містяться у вигляді солей винної, лимонної, яблучної, мурашиної, щав­левої, оцтової, молочної, янтарної та інших кислот. Солі алкалоїдів добре розчиняються у воді (у вільному стані ал­калоїди, як правило, не розчинні у воді).
Більшість алкалоїдів у чистому вигляді — кристали, а де­які — рідини. За хімічною будовою алкалоїди поділяють на похідні: піридину, піролідину, хіноліну, індолу й пурину.
Кількість алкалоїдів та їхній склад неоднакові не тільки в різних видах рослин, а й у різних частинах тих самих рослин. Найбільше їх у плодах, листі та корінні рослин — від слідів до 2—3, а в корі хінного дерева навіть до 16%. В одній і тій самій рослині, як правило, міститься кілька різних алкалоїдів. Крім того, вміст алкалоїдів залежить від пори року та природних умов місцевості (складу грунту, во­логості, клімату і т. ін.). Найбагатші на алкалЬїди рослини родини макових, метеликових, жовтецевих, пасльонових.
Алкалоїди — надзвичайно фізіологічно активні речовини, дія їх на організм людини дуже складна й багатогранна. Наприклад, алкалоїд хелідонін, який міститься в чистотілі звичайному, розслаблює гладенькі м'язи кровоносних судин, знижуючи артеріальний тиск. Інші алкалоїди чистотілу — гемохелідонін і метоксихелідонін — впливають на обмін ре­човин та поділ клітин, завдяки чому перешкоджають росту й розвитку пухлин, тобто є антимітозними засобами. Ал­калоїд тирамін, виділений з омели білої і грициків, нав­паки, викликає звуження судин і підвищення артеріального тиску.
Атропін, екстрагований з дурману звичайного, блекоти чи бел;ідонни, вибірково блокує М-холінорецептори. Після вжи­вання атропіновміспих рослин зменшується секреція залоз травного апарату, розширюються зіниці очей, пульс приско­рюється, знижується тонус гладеньких м'язів. Перебільшен­ня допустимої дози атропіну може спричинити гостре отру­єння: різке рухове збудження («лізе на стіни, мов блекоти об'ївся»), надмірне розширення зіниць, тахікардія, сухість шкіри і слизових оболонок.

Вітаміни

Історія застосування рослин > Основні питання загальної фітотерапії > Загальні відомості про діючі речовини лікарських рослин

Вітаміни — це біологічно активні, зі специфічною дією, органічні речовини. Вітаміни необхідні для росту й віднов­лення клітин, перебігу обмінних процесів в організмі. Від­сутність, нестача, порушення засвоєння у травному каналі. невідповідність між підвищеною потребою і надходженням в організм вітамінів веде до гіпо- та авітамінозів (рахіт, пелагра, цинга, поліневрит та ін.).
Від перших повідомлень про вітаміни і до сьогодні від­крито й описано близько ЗО вітамінів, майже 20 із них над­ходять в організм людини з рослинною і тваринною їжею. Вітаміни - це речовини, що забезпечують нормальний перебіг біохімічних і фізіологічних процесів в організмі. Вони можуть бути віднесені до групи біологічно активнихсполук, що впливають на обмін речовин в нікчемних концетраціях.
Вітаміни поділяють на дві великі групи:
вітаміни, розчинні в жирах та розчинні у воді. 1. ВІТАМІНИ, РОЗЧИННІ В ЖИРАХ.
Вітамін А (антиксерофталічний).
Вітамін D (антирахітичний).
Вітамін Е (вітамін розмноження).
Вітамін K (антигеморагічний)
2. ВІТАМІНИ, РОЗЧИННІ В ВОДІ.
Вітамін В1 (антиневритний).
Вітамін В2 (рибофлавін).
Вітамін PP (антипеллагричний).
Вітамін В6 (антидермітний).
Пантотен (антидерматитний чинник).
Фолієва кислота ( антианемічний вітамін, вітамін зростання для бактерій).
Вітамін В12 (антианемічний вітамін).
Вітамін В15 (пангамова кислота).
Вітамін С (антискорбутний).
Вітамін Р (вітамін проникності).

Жиророзчинні вітаміни не розчиняються у воді, їх отримують із продуктів за допомогою жирових розчинників. До них відносять вітаміни А, Б, Е, К, Е тощо. Група водорозчинних вітамінів охоплює вітаміни групи В, РР, С та ін. За фізіологічними властивостями вітаміни мо­жуть підвищувати реактивність організму (В₁, В₂, РР, С, А), виявляти антигеморагійну (С, Р, К), антианемічну (В₁₂ В₆, С), антиінфекційну (С, К) дію.

Вітамінні речовини умовно розподіляють на власне вітаміни та вітаміно­подібні речовини. Останні за біологічними властивостями подібні до вітамінів, однак потрібні у більших кількостях, ніж вітаміни. Водорозчинні вітаміни пе­реважно виконують роль коферментів, а жиророзчинні — діють як регулятори структурних компонентів клітин. В організм ці сполуки надходять із їжею рос­линного й тваринного походження. Частина вітамінів синтезується бактеріями в травному каналі (товста кишка), деякі вітаміни синтезуються із своїх попе­редників безпосередньо в організмі людини.

Сучасна класифікація, що ґрунтується на особливостях хімічної будови вітамінів, дає змогу розподілити їх на 4 основних класи: 1) вітаміни аліфатич­ного ряду (вітамін С, В₁₅ тощо), 2) вітаміни гетероциклічної будови (вітаміни В₁, В₂, РР, Е та ін.), 3) вітаміни ароматичного ряду (К, Р, ПАБК та ін.), 4) віта­міни аліциклічної будови (вітаміни А, D та ін.).

Кожен з вітамінів виконує специфічну роль в організмі людини, і зменшення або відсутність їх супроводиться пев­ним клінічним симптомокомплексом, характерним для того чи іншого гіпо- або авітамінозу.
Нестача ретинолу ацетату (вітаміну А) супрово­диться сухістю і блідістю шкіри, ламкістю нігтів, дегенера­тивними змінами слизових оболонок (очей, рота, бронхів, сечового і жовчного міхура).
Ретинолу ацетат в достатній кількості міститься в шип­шині (0,005 г на 100 г), моркві, цикорії дикому, кульбабі лікарській, петрушці посівній (0,026 г на 100 г). Добова по­треба цього вітаміну для дорослої здорової людини коли­вається в межах 1—2,5 мг.
Тіаміну бромід (вітамін Ві) є складовою частиною ерментної системи, яка окислює піровиноградну кислоту, разі зменшення кількості тіаміну броміду в організмі лю­дини виникає поліневрит, парез, параліч, тахікардія, розши­рення серця, втрата апетиту, атонія кишок, запор.
Тіаміну бромід міститься в зеленому горосі, пророслій пшениці, картоплі, стручкових культурах. Крім того, він синтезується мікробами кишок. Добова потреба у вітамі­ні — 2—3 мг.
Рибофлавін (вітамін В2) відіграє важливу роль у процесах вуглеводного, білкового та жирового обміну, нор­малізує зорову функцію ока, бере участь у синтезі гемогло­біну. Нестача вітаміну проявляється зниженням апетиту, слабістю, змінами з боку очей (кон'юнктивіт, кератит, погір­шення зору), шкіри і слизових оболоноі^фадіення, ви­разки).
Джерелом рибофлавіну є коренеплоди рослин, зелений горох, квасоля, лісові горіхи та ін. Добова потреба у рибо­флавіні — 2—3 мг.
Ціанокобаламін (вітамін В12) і фолієва ки­слота (вітамін Вс) відіграють важливу роль при утворенні еритроцитів у кістковому мозку, синтезі нуклеїнових КИ­СЛОТ, хрліну, метіоніну, серину та інших амінокислот. Фо­лієва кислота підвищує засвоєння ціанокобаламіну.
Нестача цих вітамінів проявляється мегалобластичною анемією, макроцитарною анемією вагітних і дітей, хворобою спру.
Фолієва кислота у великій кількості міститься в зелених овочах, коренеплодах, злакових культурах, петрушці, шпи­наті, салаті, капусті, цибулі, кукурудзі, картоплі, моркві, чорній смородині. При варінні цих продуктів близько 50% фолієвої кислоти руйнується.
Ціанокобаламін синтезується деякими видами мікробної флори кишок. Добова потреба у ціанокобаламіні — 1— З мкг, фолієвій кислоті — 200 мкг.
Аскорбінова кислота (вітамін С) відіграє важ­ливу роль в бкисно-відновних процесах, зсіданні крові, під­триманні нормального стану міжклітинних колоїдних си­стем. Під впливом аскорбінової кислоти підвищується ела­стичність судин, знижується проникність капілярної стінки. Аскорбінова кислота гальмує розвиток артеріосклерозу і знижує гіперхолестерінемію.
Недостатнє надходження аскорбінової кислоти в орга­нізм людини призводить до розвитку цинги, порушення про­цесів окислення й відновлення, зниження біохімічної актив­ності ряду ферментних систем, опірності організму до інфек­цій; погіршується загоєння ран.
Аскорбінова кислота міститься в шипшині, зеленому і червоному перці, свіжій капусті, картоплі, полуницях, чор­ній смородині, хвої ялини, сосни, в томатах, яблуках та ін­ших овочах і фруктах. При варінні рослинних продуктів втрачається близько 50% аскорбінової кислоти.
Добова потреба в аскорбіновій кислоті становить 50— 100 мг.
Вітаміни групи Р, або біофлавоноїди, об'єдну­ють такі речовини: рутин, цитрин, гесперидин, які разом з аскорбіновою кислотою підвищують еластичність і міцність стінки капілярів. Вітаміни групи Р і аскорбінова кислота взаємно підсилюють біологічну активність одне одного. Вони виявляють гіпотензивну дію, внаслідок чого знижується ар­теріальний тиск.
В разі нестачі вітамінів цієї групи спостерігаються ті ж симптоми, що й при цинзі,— підвищена крихкість стінки ка­пілярів, геморагії, розпушення й припухлість ясен, погіршен­ня апетиту, сонливість.
Біофлавоноїди містяться в чорній смородині, горобині, зеленому листі і квітках гречки.
Нікотинова кислота (вітамін РР) входить до складу окислюбально-відновних ферментів (дегідраз), які каталізують, відщеплення атома водню від окислювальних органічних речовин. Синтез нікотинової кислоти в організмі людини тісно пов'язаний з піридоксину гідрохлоридом (В.).
Відсутність або нестача нікотинової кислоти спричинює захворювання на пелагру (ураження шкіри, понос, психічні розлади).
Нікотинова кислота міститься в злаках, кукурудзі, кар­топлі.
Добова потреба у цьому вітаміні— 15—25 мг.
Токофероли (вітаміни Е) — це ряд близьких за сво­єю структурою речовин, які зустрічаються в трьох формах: а-, Р- і утокофероли. Токофероли мають протиокислювальні властивості. В разі відсутності їх з'являються дегенеративні зміни в різних тканинах — м'язах, нервових клітинах, печін­ці, статевих залозах, порушуються біохімічні реакції, зокре­ма змінюється активність ряду ферментних систем, різко підсилюються реакції окислення і сповільнюються реакції відновлення. Все це супроводиться дегенеративними зміна­ми в нирках, дистрофією м'язів, запаленням сітківки ока, дерматозом, порушенням запліднення.
Токофероли містяться в пророслому насінні злакових культур, кукурудзі, соняшнику і особливо в оліях, які добу­ваються з цих рослин.
Філохінони (вітаміни групи К) — це антигеморагіч-ні речовини, які необхідні для нормального зсідання крові, зокрема утворення протромбіну в печінці. Філохінони діють лише при порушеному зсіданні крові. Вони синтезуються мікробною флорою кишок людини.
Нестача вітамінів цієї групи проявляється зменшенням кількості протромбіну і проконвертину в крові, крововили­вами в різні органи, кровотечами, що можуть навіть закін­читися смертю.
Біотин (вітамін Н) бере участь у перетвореннях амі­нокислот і розкладі важливих проміжних продуктів обмі­ну вуглеводів, таких як щавлева, оцтова і янтарна кис­лоти.
В разі відсутності біотину випадає волосся, пошкоджу- ( ються нігті та шкіра.
Біотин міститься у пшениці, картоплі і тваринних про­дуктах, а також синтезується мікрофлорою кишсік^
Добова потреба людини становить 0,25 мг. \.
Піридоксин (вітамін В6) об'єднує групу біологічно активних речовин, які беруть участь в обміні білків, зокрема каталізують перетворення амінокислот.\Міститься в за­родках пшениці, рисових висівках, твариннихЧпродукта.х.
Добова потреба людини — 2—3 мг. \
Ергокальциферол (вітамін 02) і х о л е к а л ь-ц и ф е р о л (вітамін 03) утворюються в рослинах під дією ультрафіолетових променів, в організмі регулюють обмін кальцію та фосфору Нестача цих вітамінів веде до розвит­ку рахіту в дітей і остеомаляції (розм'якшення кісток) у дорослих, вагітних та матерів-годувальниць.