Заняття 1. Правила ведення робочої карти
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ
| ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри військової підготовки Запорізького національного технічного університету К.В. АЛЬОХІН “ 31 ” січня 2014 року |
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
для проведення занять зі студентами при вивченні
| змістового модулю | 3.1. | Загальна тактика |
| блоку змістових модулів | Тактична і тактико-спеціальна підготовка | |
| для військово-облікових спеціальностей | Бойове застосування з’єднань військових частин і підрозділів наземної артилерії Бойове застосування з’єднань, військових частин і підрозділів самохідної артилерії |
Тема 4. Правила ведення робочої карти
Заняття 1. Правила ведення робочої карти
РОЗГЛЯНУТО
на засіданні кафедри військової
підготовки протокол від 31.01.2014 р. № 1
м. Запоріжжя, 2014 рік
Заняття 1. Правила ведення робочої карти
Мета заняття:
- в ході заняття вивчити із студентами призначення та зміст робочої карти командира, порядок та правила її ведення, а також умовні тактичні знаки та скорочені позначення, написи на картах та нанесення обстановки на карту.
- ті.
Інформаційно-технічне забезпечення:
- Бойовий статут Сухопутних військ ч.2,3. К. Варта, 1995.
- Трофименко П.Є. та ін. Правила ведення робочої карти, Навчальний посібник. С. СумДУ, 2006.
- Трофименко П.Є. та ін. Тактична підготовка артилерійських підрозділів. Підручник. С.СумДУ, 2012.
1-е питання. Призначення та зміст робочої карти командира, порядок та правила її ведення.
Бойові дії військ (військових формувань) у сучасних умовах ведуться на широкому фронті, на велику глибину, у високому темпі з рішучими діями. Однак при діях наших підрозділів зі знищення незаконних озброєних формувань вони можуть вестися на різних напрямах за відсутності вогневої і зорової взаємодії. Успішно керувати військами у таких складних умовах обстановки командири можуть тільки тоді, коли будуть постійно знати положення, склад, характер дій своїх військ і противника, сусідів і взаємодіючих частин і підрозділів.
Для цього командири повинні вивчати обстановку на всю глибину поставленого завдання не тільки в смузі, на напрямах і в районі бойових дій, але й на флангах, тобто на напрямах дій своїх сусідів. Тільки у цьому разі вони будуть у змозі передбачити зміни бойової обстановки і своєчасно впливати на хід бойових дій.
Обсяг заходів діяльності командирів щодо управління підрозділами у бою постійно збільшується. Навіть у таких підрозділах, як взвод, рота, батарея, не говорячи вже про батальйони, дивізіони, всю роботу, яку виконує командир при підготовці до бою і в ході бою, неможливо виконати, керуючись тільки особистими спостереженнями за полем бою. Швидкоплинність бойових дій, наявність відкритих флангів, дії підрозділів у відриві від основних сил не завжди можуть бути сприйняті командиром підрозділу і призвести до неправильної оцінки, а в деяких випадках і прийняття неправильного рішення. Тому в сучасних умовах організувати бій підрозділів і управляти ним у ході бою без топографічної карти неможливо. Використання топографічної карти як особливої форми передачі інформації, як засобу пізнання бойової обстановки дозволяє командиру вивчити незнайому місцевість, а також положення об’єктів і військ, що мають просторове розташування на місцевості.
Топографічна карта, на якій графічно за допомогою умовних тактичних знаків і скорочень відображаються тактична обстановка та її зміни під час бою, називається робочою картою того командира, який її веде.
Робоча карта є одним із основних, а дуже часто і єдиним бойовим документом, за допомогою якого командири підрозділів організовують підготовку й управляють підрозділами в бою. Вона базується на топографічній основі карти, тому з її допомогою можна вирішувати не тільки топографічні, але й тактичні завдання, пов’язані з управлінням військами в бою.
Тактичні топографічні карти, що є основою для робочих карт командирів підрозділів усіх родів військ, дозволяють орієнтуватись і визначати положення в межах практичної точності масштабу 1:50000 – до 50 м, масштабу 1:100000 – до 100 м. На цих картах детально зображені найбільш важливі в тактичному відношенні місцеві орієнтири та інші елементи місцевості, за якими можна з необхідною точністю визначити положення військ і противника по карті.
Робоча карта командира підрозділу призначена для:
- з’ясування одержаного бойового завдання;
- вивчення й оцінки обстановки;
- прийняття рішення;
- доведення завдань підлеглим підрозділам;
- віддачі вказівок щодо взаємодії, бойового та матеріально-технічного забезпечення;
- інформування сусідів;
- особистої доповіді про обстановку старшому командиру;
- пересування на місцевості;
- виконання бойових та інших завдань.
Звичайно, всі ці завдання можна виконати, якщо на робочу карту будуть нанесені необхідні дані, тобто:
- відомості про противника;
- про свої підрозділи;
- про сусідів;
- про радіаційну, хімічну, біологічну обстановку та інші дані.
Одним із найважливіших елементів обстановки є відомості про противника. До них, як правило, відносять:
- положення противника на визначений час;
- характер дій і нумерацію його підрозділів, місця вогневих засобів, пунктів управління;
- інженерне обладнання позицій, рубежів, районів та ін.
Відомості про противника наносять на карту, враховуючи їх достовірність. У першу чергу на карту наносять перевірені відомості, а неперевірені наносять з особливою поміткою про те, що вони потребують перевірки. Дуже важливо знати, з якою детальністю наносити на робочу карту командира відомості про противника. Так, наприклад, дані про розташування засобів ЗМУ наносять до окремої гармати, ракетної установки.
Положення механізованих, танкових, артилерійських підрозділів противника на робочу карту командира наносять з деталізацією до взводу, гармати.
Радіаційна, хімічна, біологічна обстановка у сучасних умовах є важливим фактором, яка істотно впливає на бойові дії військ. Щоб правильно оцінити радіаційну, хімічну, біологічну обстановку, необхідно мати дані про метеорологічні умови. Насамперед це: швидкість і напрям середнього вітру на різних висотах, швидкість і напрям вітру в приземному шарі повітря із зазначенням хмарності, температури повітря і часу.
Не менш важливими елементами обстановки, яка відображається на робочій карті командира, є положення і характер дій своїх підрозділів і сусідів. Обсяг і повнота відомостей про них будуть більшими, ніж про противника.
Підрозділи противника, свої, сусідів у бойовій обстановці розміщуються на місцевості. Неможливо оцінити їх положення і дії, не вивчивши і не оцінивши попередньо місцевість, на якій вони розташовуються і будуть вести бойові дії.
Ось чому оцінка місцевості є одним із важливих елементів оцінки обстановки. Кожний командир, приймаючи рішення, повинен ретельно вивчити і всебічно оцінити місцевість – тобто врахувати всі її позитивні та негативні фактори з точки зору впливу на майбутні бойові дії, а також зміни елементів місцевості у зв’язку із застосуванням зброї масового ураження.
За допомогою робочої карти командир має можливість виконати таку роботу заздалегідь, ще до виїзду на місцевість. Це особливо важливо тому, що у швидкоплинному бою командир не завжди матиме час для проведення рекогносцирування місцевості з метою її глибокого вивчення. Робоча карта дозволяє командиру прискорити цей процес, тобто скоротити час, необхідний для прийняття рішення щодо організації бойових дій.
Командири підрозділів вивчають на своїй робочій карті місцевість для одержання інформації, яка забезпечує виконання поставленого бойового завдання з найменшими втратами у живій силі і бойовій техніці та із завданням максимальних втрат противнику.
Ступінь вивчення місцевості по робочій карті також залежить від характеру поставленого бойового завдання. Наприклад, під час здійснення маршу підрозділами командир вивчає головним чином дорожні умови та умови пересування поза дорогами.
Якщо підрозділу поставлені вогневі завдання під час оволодіння населеним пунктом, то командир вивчає з максимальними подробицями особливості цього населеного пункту – характер його планування і забудови, ширину вулиць і зв’язані з ними умови маневру і можливості ведення вогню як із закритих вогневих позицій, так і стрільби прямою (напівпрямою) наводкою, скільки поверхів мають будівлі та які вони (дерев’яні чи цегляні), наявність укриттів і т. ін.
Навики у вивченні й оцінці місцевості по робочій карті набуваються практикою. Вони базуються на знанні картографічних знаків і вміння по карті орієнтуватися на місцевості, тобто визначати взаємне розташування місцевих предметів.
Під час вивчення й оцінювання місцевості по робочій карті командири додержуються в основному такого порядку дій, як і під час вивчення реальної місцевості. Спочатку проводять загальний огляд карти у смузі, районі або на напрямі дій підрозділів. У результаті вивчення місцевості по карті виявляються головні характеристики та особливості місцевості, на якій будуть вестися бойові дії або здійснюватися марш. Таким чином складається загальне уявлення про характер рельєфу, умови розташування, маскування, прохідності району бойових дій – тих елементів місцевості, які можуть істотно вплинути на виконання бойового (вогневого) завдання.
Важко переоцінити важливість використання робочої карти під час руху по місцевості в особливих умовах: вночі, в снігопад, туман та в інших умовах обмеженої видимості.
За допомогою робочої карти командир може управляти вогнем підрозділів. Організовуючи управління вогнем усіх видів зброї по карті, командир указує райони вогневих позицій (основних, запасних, тимчасових), місцеположення (координати) цілей (об’єктів), їх характер, напрямок стрільби, основні та додаткові сектори обстрілу.
Наявність на робочій карті даних про противника, про свої війська і про сусідів дозволить командиру без виїзду на місцевість правильно прийняти рішення, поставити завдання підлеглим, організувати взаємодію та управління підрозділами. Потім ці завдання можуть уточнюватися під час роботи командира на місцевості, у ході якої командир з’ясовує напрям або район дій, рубежі та райони, якими необхідно заволодіти або які потрібно утримати в ході бою загальновійськовими підрозділами, маршрути пересування, вогневі позиції артилерії і мінометів, цілі (об’єкти) вогневого ураження, місця установки загороджень і т. д.
Поставлене на робочій карті бойове завдання наноситься підлеглими командирами на свої карти. Нанесені на робочу карту відомості про обстановку дозволяють командиру швидко розробляти бойові розпорядження, за допомогою яких до підлеглих доводять бойові завдання, коли неможливо довести їх особисто.
За допомогою робочої карти можуть розроблятися бойові донесення. Вони призначаються для доповіді старшому командиру про виконання бойового завдання, про стан і положення своїх підрозділів, противника, сусідів та інші відомості.
Робоча карта повинна відповідати визначеним вимогам, найважливішими з яких є: точність нанесення обстановки; повнота; наочність.
Точність нанесення обстановки є найважливішою вимогою до ведення робочої карти. Нанесена на робочу карту обстановка повинна точно відповідати дійсному положенню військ на місцевості. Неточність нанесення обстановки на робочу карту може призвести у бойових умовах до небажаних, а дуже часто і до тяжких наслідків. Наприклад, неточне нанесення на робочу карту положення своїх підрозділів може призвести до того, що вони будуть уражені своїми вогневими засобами, які ведуть вогонь із закритих вогневих позицій. Помилки у нанесенні положення противника можуть понизити ефективність нанесення вогневих ударів по об’єктах. Без суворого виконання цієї вимоги неможливі ефективна взаємодія артилерії та авіації з механізованими і танковими підрозділами, підтримка підрозділів вогнем іншими бойовими засобами.
Ефективна підтримка вогнем і взаємодія військ можливі лише при точному цілевказанні. Тому положення своїх військ і військ противника наносяться на робочу карту якомога точніше. Так, пункти управління, передній край, фланги, вогневі позиції своїх військ і військ противника, а також положення його важливих цілей наносяться на карту з точністю до 0,5 мм масштабу карти.
Повнота нанесення обстановки на робочу карту визначається тим обсягом відомостей, який необхідний командиру для управління підрозділами у бою. Це означає, що на свою робочу карту командир повинен нанести тільки ті дані обстановки і з такою деталізацією, які йому дійсно необхідні. Дотримання цієї вимоги дозволить економити час при нанесенні обстановки, полегшить користування робочою картою і, що найголовніше, сприятиме збереженню у таємниці замислу командира щодо організації та ведення бою підрозділом і замислу старшого командира.
Положення і дії своїх військ наносять, як правило, на карту в обсязі на один ступінь вище свого підрозділу і з деталізацією на один – два ступені нижче.
Наочність робочої карти досягається: чітким відображенням бойової обстановки з виділенням її головних елементів, які можуть істотно вплинути на ведення бою; правильним застосуванням і чітким накресленням тактичних умовних знаків; виділенням положень військ, що належать до різного часу; правильним розташуванням на робочій карті службових і пояснювальних написів; чітким зображенням фактичного положення військ і передбачуваного характеру дій; правильним „підніманням” карти.
Важливе значення для наочності робочої карти має вибір співвідношення розмірів умовних знаків, позначень і написів пояснень, який залежить від обсягу нанесеної на неї інформації, тобто від її графічного навантаження.
2-е питання. Умовні тактичні знаки та скорочення, написи на картах, нанесення обстановки на карту.
Умовні знаки становлять зміст робочої карти того або іншого командира.
Умовні знаки. Умовні знаки і те, що відображається з їх допомогою, відіграють велику роль в управлінні військами, оскільки вони є засобом відображення об’єктивної дійсності, тобто бойової обстановки. З їх допомогою показують положення підрозділів (їх розміри по площині), характер дій, кількість сил і засобів, мету дій і способи її досягнення.
Умовні тактичні позначення – це своєрідна мова армії, узаконена бойовими статутами і настановами. Тому необхідно суворо дотримуватися чіткості їх нанесення, однозначності розуміння. Символи умовних тактичних знаків повинні бути наочними, простими, не допускати різного тлумачення їх змісту і забезпечувати можливість користування технічними засобами для швидкого нанесення обстановки на робочу карту.
Добре нанесена обстановка – результат умілого нанесення умовних знаків і скорочених позначень. Лінійні замкнуті і напівзамкнуті знаки (положення військ, траншеї, вогневі позиції артилерії, рубежі різного призначення і т.п.) наносяться на карту з дотриманням масштабу. Тому їх часто називають масштабними умовними знаками.
Фігурні умовні знаки, що мають правильну геометричну форму, окрім районів і ділянок вогню артилерії (поодинокі танки, артилерійські і мінометні батареї на вогневих позиціях, деякі тилові підрозділи і т.д.), а також деякі комбіновані умовні знаки, що складаються з поєднань ліній і фігур (пункти управління, засоби зв’язку, деякі інженерні засоби і споруди і т.д.), точкові об’єкти, що є, називають немасштабними, тобто наносяться на карту без дотримання масштабу.
Об’єкти, позначені на карті немасштабними знаками, окрім командних пунктів, наносять на карту так, щоб центр умовного знака знаходився в точці розташування об’єкта на місцевості. Координати цього об’єкта при орієнтуванні по карті або передачі обстановки з карти повинні даватися по центру знака.
КСП наносять на карту таким чином, щоб вертикальна пряма лінія, яка є продовженням однієї зі сторін геометричної фігури, своїм нижнім кінцем упиралася в точку місцевості, де розміщується пункт управління.
При нанесенні на карту командного пункту в наступі або при пересуванні в західному напрямі або в обороні фронтом на захід фігуру знака командного пункту потрібно розміщувати вправо від вертикальної лінії, яка вказує його місцезнаходження і, навпаки, в наступі або обороні фронтом на схід фігура знака повинна бути повернута вліво.
У наступі в північному або південному напрямах і обороні фронтом на північ або на південь фігура командного пункту креслиться вправо від вертикальної лінії, а противника – вліво.
За своїм змістом умовні позначення можуть бути одиночними або груповими.
Одиночні умовні позначення є окремими самостійними умовними знаками, що використовуються зазвичай для нанесення на робочу карту окремих елементів бойового порядку підрозділу або одиночних об’єктів (цілей), що відображаються одним знаком.
Групові умовні позначення є окремими самостійними умовними знаками, що використовуються зазвичай для відображення на робочій карті бойового порядку загальновійськових підрозділів у цілому або бойової обстановки на якийсь певний час.
Положення, завдання і дії своїх механізованих, танкових, аеромобільних і авіаційних підрозділів і їх тили наносяться на карту відповідними умовними знаками червоного кольору.
Положення, завдання і дії своїх артилерійських, зенітних, інженерних, хімічних, зв’язку і радіотехнічних підрозділів і їх тили наносяться на карту відповідними умовними знаками чорного кольору.
Війська противника – їх положення, дії, пункти управління, позиції вогневих засобів, оборонні споруди, загородження та всі інші дані наносяться на карту відповідними умовними знаками синього кольору.
Механізовані підрозділи в обороні, окопи артилерійських гармат і окремих танків наносяться на карту лініями з штрихами товщиною 0,5-1 мм. (залежно від масштабу карти). Штрихи наносяться перпендикулярно до лінії з рухом олівця на лінію. Величина кроку між штрихами повинна бути близько 2 мм. висота штриха 1 мм. і товщина 0,5 мм.
Лінії траншей проводяться відповідно до займаного підрозділами положення, погодивши з умовами рельєфу місцевості. Вони не повинні затемняти або закривати топографічні основу карти.
Для швидкого відшукання місцевих предметів треба дотримуватися наступного правила:
- рубежі для своїх військ вказуються двома крапками з перерахуванням населених пунктів і інших місцевих предметів справа – наліво;
- райони оборони, зосередження (розташування) – трьома-чотирма крапками проти ходу годинникової стрілки;
- смуга (ділянка) оборони указується не менше чим чотирма крапками таким же чином, як і район оборони.
Умовні знаки підрозділів, що знаходяться на марші, слід наносити не на дорогах або колонних шляхах, а уздовж них, з південного або східного боку на відстані 2-3 мм від дороги (колонного шляху).
Для нанесення на карту положення і характер дії противника застосовуються ті ж умовні знаки, що і для своїх військ і наносяться на карту синім кольором.
Важливе значення для успішного оволодіння мистецтвом ведення робочої карти має точне дотримання прийнятих умовних скорочень, позначень і написів. Вони застосовуються для прискорення нанесення обстановки на карту і розроблення бойових документів.
Потрібно дотримуватися ще одного правила, що дозволяє скорочувати напис найменувань батальйонів і дивізіонів, що входять до складу будь-якої частини. Якщо, наприклад, другий механізований батальйон входить до складу сьомої механізованої бригади, то цей запис на карті можна зробити так: 2/7 мбр.
Скільки місця і часу міг би зайняти на карті напис, наприклад, перший механізований взвод, протитанкова артилерійська батарея, самохідний артилерійський дивізіон, або друга механізована рота першого механізованого батальйону. Ці записи займають кілька рядків. Використовуючи відповідні скорочення, цю інформацію можемо записати так: 1 мв, птабатр, садн, 2/1 мб.
Умовні позначення і скорочення дозволяють економити час і місце при нанесенні тактичної обстановки на робочу карту. Важливо тільки, щоб ці скорочення знали та правильно використовували командири, які працюють з робочою картою, тому що тільки одна неправильно написана буква може змінити в карті зміст і завести командирів в оману.
Так, наприклад, якщо скорочення Тр – тактична ракета написати по-іншому, з малої букви (тр) – це буде означати не тільки зовсім інше озброєння, а також те, що воно належить навіть до іншого роду військ, тобто тр – танкова рота. Якщо написати це скорочення на карті з такою помилкою, а потім доповісти старшому командиру, то ця неохайність потім призведе до прийняття помилкового рішення.
Батальйони, що входять до складу одного з’єднання (частини), записуються під порядковими номерами (1 мб, 2 мб і т. д.). Якщо ж батальйон діє у відриві від головних сил, наприклад, у передовому загоні (авангарді), то в цьому разі вказується і його приналежність – 1/5 омбр. Сусідні батальйони указуються з номером бригади, до складу якої вони входять. Це положення поширюється і на підрозділи інших родів військ.
Скорочення найменувань частин і підрозділів, озброєння противника проводиться за тими самими правилами, що й для наших військ. При нанесенні на карту деяких засобів ядерного нападу противника замість повного найменування також можна застосувати скорочені позначення за великими літерами цих засобів, наприклад, „ЛАНС” – „Л”, „ПЕТРІОТ – „П” і т. д.
Написи на картах. Важливе місце у досягненні наочності карти належить правильному й умілому розміщенню скорочених позначень та інших пояснювальних написів. Отже, на кожній карті траплятимуться як цифрові, так і текстові написи.
Зовнішній вигляд написів визначається шрифтом, прийнятим для їх виконання, і якістю роботи офіцера на карті. Для ведення робочої карти найдоцільнішим є так званий креслярський, або нормальний, шрифт, який за своєю формою гранично спрощений і наближений до скорописного. Він виконується швидко і просто. Літери (цифри) в слові (числі) пишуться без зв’язок, роздільно. Всі елементи їх мають однакову товщину, вибрану згідно зі значущістю напису і розміром літер від 1/10 до 1/4 ширини останніх. За положенням літер щодо обрізки карти цей шрифт підрозділяється на прямий і похилий (кут нахилу букв і цифр дорівнює 75 градусам). Наприклад, прямим шрифтом прописні (великі) літери пишуться так: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж і т. д., а малі літери – а, б, в, г, д, е, ж і т. д.
При нанесенні обстановки на карту прямий шрифт може використовуватися тільки для оформлення службового заголовка і написів посадовців (на робочій карті, карті з рішенням, звітній карті). Приклад прямого шрифту: РОБОЧА КАРТА.
Як відправна одиниця для визначення розміру напису служить висота малої літери (табл. 1). Велика (прописна) літера або цифрова величина перед буквеними підписами робиться на 1/3 вище за величину малої букви. Проміжки між літерами (як прописними, так і малими) дорівнюють приблизно 1/3–1/4 їх висоти. Мінімальну висоту малої літери напису біля положення роти (батареї) на карті масштабу 1:100000 беруть 2 мм з укрупненням масштабу карти, так само як і з підвищенням на один ступінь військової ланки, розмір напису збільшується з кроком у 2 мм. Так, для батальйону (дивізіону) на карті 1:100000 величина буквеної частини напису дорівнюватиме 4 мм. Малі літери з „хвостиками” (б, в, д, р, у, ф) мають загальну висоту, що дорівнює висоті прописних літер або цифр, до яких вони належать у поєднанні: 2 мб, 5 мбр.
Таблиця 1 – Відповідність написів на картах, мм
| Підрозділ | Масштаб карти | |
| 1:50000 | 1:100000 | |
| Рота (батарея) | ||
| Батальйон (дивізіон) | ||
| Бригада | ||
| Дивізія |
Важливе місце в досягненні наочності карти належить правильному і вмілому розташуванню скорочених позначень та інших пояснювальних надписів. Добре виконані й правильно розміщені надписи значною мірою сприяють швидкому читанню його і наочності, економлять час командирів при нанесенні тактичної обстановки на робочу карту.
Скорочені позначення та інші надписи пояснень, що належать до обстановки, розміщуються паралельно нижньому (верхньому) обрізу листа карти.
Розміри надписів, назв бойових документів, виконаних на карті, службових заголовків, а також нумерація і найменування підрозділів і частин на звітних картах, картах з рішенням командира, картах для розбору навчань і т. д. визначаються в кожному конкретному випадку виконавцем або старшим командиром.
Написи на карті проводяться навпроти середини фронту підрозділу на вільному місці, на відстані від нього приблизно на 2/3 бойового порядку; це дасть можливість навіть при побіжному погляді на карту отримати уявлення про просторове положення кожного підрозділу, швидше провести розрахунки щодо співвідношення сил і засобів на даній ділянці фронту, прискорити розроблення бойових документів.