Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв.

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни «Криміналістика, ч.2»

для студентів денної та заочної форми навчання

освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

спеціальності 081 «Право»

ТЕМА № 7:

МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ГРАБЕЖІВ ТА РОЗБОЇВ

Лекція ДФН – 2 год.

Підготував:

д.ю.н., доцент

Гула Л.Ф.

Львів 2016

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Вступ.

1. Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв.

2.Початковий етап розслідування грабежів і розбоїв.

3.Проведеня окремих слідчих (розшукових) дій.

Висновок.

Література

1.Драчова К.В. Огляд місця події при розслідуванні розбоїв, учине­них неповнолітніми / К.В. Драчова // Проблеми законності [Текст]: республіканський міжвідомчий науковий збірник. – Харків: НЮАУ, –Вип. 86. – С. 171-176.

2.Драчова К.В. Призначення експертиз при розслідуванні розбоїв, учинених групами неповнолітніх / К.В. Драчова // Проблеми законно­сті [Текст]: республіканський міжвідомчий збірник. – Харків: НЮАУ, – Вип. 94. – С. 206-211.

3.Драчова К.В. Тактика обшуку при розслідуванні розбоїв, учинених групою неповнолітніх / К.В. Драчова // Проблеми законності [Текст]: республіканський міжвідомчий науковий збірник. – Харків: НЮАУ, 2007. – Вип. 91.- С. 150-156.

4.Терещук О.Д. Розслідування розбійних нападів, вчинених на во­діїв автотранспортних засобів: автореф. дис. на здобуття наук, сту­пеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та кри­міналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / О.Д. Терещук. – К., 2011.- 20 с.

5.Керівництво з розслідування злочинів: наук.-практ. посібник / [В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін.]; за ред. В.Ю. Шепітька. – X.: Одіссей, 2009.–960 с.

6.Когутич 1.1. Криміналістика: особливості методики розслідування окремих видів злочинів: тексти лекцій / Когутич 1.1. – Л.: Тріада плюс, 2006. –456 с.

7.3.Криміналістика. Підручник/ В.В. Пясковський,Ю.М. Черноус, А.В.Іщенко, О.О. Алєксєев та ін..- К.: «Центр учбової літератури», 2015.- 544 с.

8.Практикум з методики розслідування окремих видів злочинів. Навчальний посібник / за ред. М.А. Погорецького таД.В. Сєргєєвої.- К.:Алерта, 2015.-168 с.

9.Криміналістика: підручник / [В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін]; за ред. В.Ю. Шепітька. – [5-е вид., перероб. і доп.]. – X. : Право, 2011. – 464 с.

Вступ.

Методика розслідування грабежів і розбоїв взаємопов’язана з темою криміналістичної методики на основі якої розробляється спеціальна методика розслідування зазначених злочинів.

Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, при вчиненні яких злочинці посягають од­ночасно на заволодіння чужим майном, а також на життя чи здоров'я потерпілої особи.

Грабіж — це відкрите заволодіння чужим майном у присутності потерпілого, осіб, у розпорядженні яких знаходиться майно, або сторонніх осіб.

Розбій — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосу­вання такого насильства. Відповідальність за ці злочини передбачено статтями 186,187 КК України.

Таким чином, криміналістична характеристика цих злочинів охоплюється їх основ­ними схожими обставинами та методикою їх розслідування.

Останнім часом ці злочини набувають певної спрямованості, яка виявляється в тому, що злочинці, залежно від ухвалених цілей, старанно розробляють тактику поведінки, якщо це спрямовано на заволодіння майном. Розбійницькі напади характеризуються тим, що злочинці створюють групи, яким притаманні елементи розподілу функцій се­ред учасників. Тобто ці групи з погляду криміналістичної характеристики мають окремі елементи, які характерні для організованих злочинних груп.

Завдання вивчення теми являється прищеплення студентам практичних навиків з використання методичних рекомендацій у розслідуванні грабежів та розбоїв.

Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв.

Предмет злочинного посягання. Практика розслідування цих злочи­нів, показує, що безпосередніми предметами злочинного посягання при грабежах та розбоях є: гроші та цінні папери, мобільні телефони, го­динники, коштовності, прикраси, транспортні засоби (автомобілі, мопеди, велосипеди), теле-, фото-, відеоапаратура, музичні інструменти, одяг, взуття, вино-горілчані напої або продукти харчування та інші предмети.

В останній час безпосереднім предметом злочинного посягання все частіше стають транспортні засоби (автомобілі, мопеди, велосипеди). Також зустрічаються випадки вчинення нападів на автомобільному транспорті, найчастіше вони здійснюються на водіїв таксі.

Дослідження предмету посягання зосереджує увагу слідчого на не­обхідності з’ясування на заволодіння яким саме майном був спрямова­ний умисел злочинців і хто з оточення знав про зберігання цього майна у потерпілого. Інформація, отримана від потерпілого про кожен викра­дений предмет та його індивідуальні ознаки, може бути відправною ос­новою для побудови конкретних версій, спрямованих на окреслення кола осіб, які могли бути співучасниками нападу або неусвідомленими контактами з ними, що сприяло злочину.

Спосіб вчинення злочину. Можливо умовно виділити наступні типові дії з підготовки до грабежу чи розбою:

- вибір об’єкту (будинку, квартири, особи тощо), на який злочинці мають намір вчинити напад, зазвичай здійснюється за наведенням ін­форматорів;

- вивчення злочинцями об’єкту нападу та обстановки, в якій нале­жить діяти, з цією метою під яким-небудь приводом вони проникають до приміщення та з’ясовують якими цінностями володіють її мешканці, місця зберігання грошей та інших цінних речей, спосіб життя наміченої жертви та розклад дня членів родини;

- підготовка зброї чи предметів, які її замінюють, що необхідні зло­чинцям для подолання опору потерпілого, автотранспорту для пересу­вання до об’єкту нападу та перевезення пограбованого (нерідко для цього використовують таксі або викрадають особистий автотранспорт);

- попередній зговір між спільниками нападу (характерний для випа­дкової, не стійкої злочинної групи), або чітке розділення ролей між членами організованої групи властиве високоорганізованим, стійкої та гарно законспірованим злочинним формуванням);

- вибір способу нападу, у тому числі, переховування або збуту ви­краденого майна;

- вибір способів зміни зовнішності виконавців нападу та забезпе­чення алібі спільникам.

Таким чином, дії злочинців з підготовки до грабежу або розбою пов’язані, як правило, єдиним умислом з майбутнім злочинним актом і можуть бути безпосередньою умовою застосування ними певного спо­собу його вчинення.

Способи вчинення грабежів та розбоїв детермінуються низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів. Об’єктивними факторами є: особливості місця і часу вчинення цих злочинів; знаряддя злочину (на­приклад, холодна та вогнепальна зброя), що маються в розпорядженні злочинців; спрямованість діяльності злочинного угруповання тощо. До суб’єктивних факторів належать: наявність у членів злочинного угру­повання професійних знань та злочинного «досвіду», соціальні, психо­логічні та фізичні особливості злочинців тощо.

При нападі групою злочинці, використовуючи свою чисельну пере­вагу, швидко подавляють опір потерпілого шляхом застосування фізи­чного насильства, небезпечного для життя та здоров'я останнього, або погрози його застосування. У багатьох випадках характер насильства обумовлюється статтю, віком, фізичною силою потерпілого, кількістю осіб, які зазнають нападу, їх поведінкою і т.п. У випадках відмови по­терпілого віддати гроші та коштовності, злочинці застосовують фізичну силу та заподіюють тілесні ушкодження.

Найбільш розповсюдженими заходами з приховування грабежів та розбоїв є маскування злочинцем (злочинцями) своєї зовнішності. Ця обставина обумовлена наявністю безпосереднього контакту злочинця і потерпілого, а також побоювання бути впізнаним. З метою маскування зовнішності використовують темні окуляри, закривають обличчя шар­фом, використовують маски або капронові панчохи, інколи рукавички, речовини, що нейтралізують запах тощо.

Типова «слідова картина». Дані про сліди й одержувана щодо них інформація є необхідною умовою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин злочину.

Якщо грабіж або розбій вчинені на відкритій місцевості, то сліди утворюються: від принесених на місце злочину речей, залишених або викинутих знарядь; вчиненого пострілу; в результаті боротьби злочин­ця і потерпілого та заподіяння останньому тілесних ушкоджень; у зв’язку з використанням транспортних засобів. В цьому випадку зали­шаються на місці злочину наступні сліди: сліди рук, взуття, транспорт­них засобів, сліди паління, волокна одягу, запахові сліди, слина, волос­ся, сліди пострілу (кулі, гільзи, дріб, картеч), сліди крові, сліди побиття потерпілого, деталі одягу, знаряддя, головні убори, ґудзики, волокна.

Характерною особливістю «слідової картини» грабежів і розбоїв вчинених на відкритій місцевості є те, що вона швидко знищуються в результаті погодних умов (дощ, спека, мороз та інші явища, що не­гативно впливають на збереження слідів злочину); якщо злочин вчи­нений в місті, то серед умов, що негативно впливають на збереження слідів злочину виступають: наявність громадського транспорту, ску­пчення людей.

При вчиненні розбою з проникненням до приміщення, сліди, голо­вним чином, утворюються у зв’язку зі змінами, що відбуваються з ре­чами та об’єктами, які знаходяться на місці події. Характер типових слідів, залишених злочинцями на місці вчинення грабежів та розбоїв, в багатьох випадках залежить від способу їх проникнення до приміщен­ня, інших дій злочинців в момент нападу. Якщо проникнення в примі­щення пов’язане з подоланням (зломом) перешкоди, то на місці злочи­ну зазвичай залишаються багаточисельні матеріальні сліди: рук, ніг, слини, знарядь злому, плями крові, недопалки та інші загублені або за­лишені злочинцями предмети.

До ознак, що свідчать про застосування злочинцями способу прони­кнення до приміщення під благовидним для потерпілого приводом в основному відносяться «ідеальні» сліди: показання мешканців квартири та інших свідків нападу. Але це не означає відсутність на місці події яких-небудь матеріальних слідів. Найбільш імовірними місцями де мо­жуть бути виявлені сліди пальців рук злочинців можуть бути предмети, яких торкалися злочинці: ручки дверей, вимикачі електричної мережі, книги, шафи, столи, стільці та інші предмети з гладкою поверхнею. На­слідки застосування до потерпілого якого-небудь насильства, як прави­ло, проявляються у вигляді тілесних ушкоджень. Про застосування вог­непальної або холодної зброї може свідчити наявність на тілі та одязі потерпілих вогнепальних, колотих та різаних ран. Про факти боротьби між потерпілими та нападниками можуть свідчити певні зміни в обста­новці приміщення (пошкодження меблів, розбиті предмети і т.п.), а та­кож відповідні пошкодження одягу як у потерпілих так і у нападників.

При розбоях, вчинених на водіїв автотранспортних засобів крім зазна­чених слідів також характерна наявність наступних слідів: протекторів шин, залишки лакофарбового покриття та паливно-мастильних матеріалів.

Особа потерпілого. Безпечне ставлення окремих осіб до охорони особистого майна, нерозбірливість у стосунках з людьми, - явища, які часто зустрічаються у житті. Виходячи з подібної поведінки, умовно можливо виділити три віктомогенні групи потерпілих від розбоїв.

Першу групу складають громадяни, спосіб життя, вчинки або риси особистості яких містять в собі привід для нападу на них. Зазвичай це виражається у формі аморальної поведінки, наприклад, у демонстрації забезпеченого та розпусного способу життя.

До другої групи слід включити тих громадян, віктимна поведінка яких проявляється у формі неприйняття потрібних засобів безпеки до охорони свого помешкання та особистого майна, яке в ньому знахо­диться. Деякі власники квартир переховують ключі під килимком вхід­них дверей, залишають відкритими вхідні двері, балкони, проявляють довірливість до незнайомих осіб, відкриваючи їм двері. Не приділяючи

належної уваги можливим наслідкам своєї необережної поведінки, ме­шканці тим самим утворюють криміногенну ситуацію - полегшують вчинення злочинного замислу.

Третю групу складають громадяни, які в силу свого соціального статусу, професії, матеріального становища (керівники приватних під­приємств, працівники підприємств торгівлі, діячі науки та культури, які часто бувають у закордонних відрядженнях, та ін.) схильні стати поте­рпілими від розбійного нападу.

При вчиненні грабежів вибір злочинцями конкретних потерпілих в деякій мірі є випадковим. Злочинець або злочинці зазвичай спостеріга­ють за майбутньою жертвою у місцях вірогідної появи осіб, майно яких може бути предметом злочинного посягання (наприклад, біля поштово­го відділення в дні видачі пенсій та ін.) та супроводжують жертву до безлюдного та зручного для нападу місця.

Потерпілі від грабежу та розбою частіше за все раніше не знайомі зі злочинцем, але не є виключенням випадки, коли вони познайомились незадовго до вчинення злочину.

Особа злочинця. Грабежі та розбої належать до розряду так званих «чоловічих злочинів», оскільки переважно їх вчиняють чоловіки і лише в деяких випадках жінки виступають співучасницями. Серед злочинців, які спеціалізуються на грабежах та розбоях, переважають, як правило, фізично розвинені особи. Кожний третій - рецидивіст, раніше засудже­ний за грабіж, крадіжку, розбій, вбивство або інші насильницькі злочи­ни. Повернувшись з ув'язнення, рецидивісти зазвичай швидко повер­таються до звичної справи, організовують групу спільників, знаходять шляхи придбання зброї, підшукують об’єкти майбутніх нападів, після чого вчиняють серію злочинів.

У злочинних групах загально-кримінального типу, що спеціалізу­ються на грабежах та розбоях, переважають особи (переважно чолові­ки) віком від 20 до 35 років, непрацюючі, з різним ступенем освіти.