Актово-претензійна діяльність на транспорті
Специфічною властивістю, яка пов'язана зі скоєнням правопорушень на транспорті, є те, що з настанням цих протиправних вчинків відбуваються певні зміни (наприклад, особистого або майнового характеру), на які потрібно відповідним чином відреагувати. Для цього теорія і практика правознавства виробили відповідний механізм, який визначає порядок взаємовідносин між суб'єктами щодо правопорушень, скоєних на транспорті. В юридичній науці вказані відносини здобули ще назву процесуальних.
Необхідно зазначити, що для сфери кримінальних та адміністративних правопорушень законодавцем розроблено певну схему регулювання процесуальних відносин, яка набула свого конкретного виразу в Кримінально-процесуальному кодексі України та Кодексі України про адміністративні правопорушення. Усі параметри, визначені в цих кодексах, повною мірою можуть бути спроектованими на сферу транспортних правовідносин.
Щодо дисциплінарних правопорушень є певні ускладнення, пов'язані з недосконалістю відповідного законодавства, але теорія і практика його застосування вказують на його спрощений порядок, що не потребує відповідних юридичних нашаровувань. Утім, за наявності відповідних прогалин у праві будь-яка зацікавлена особа може звернутися до вирішення дисциплінарних проблем у суді, де починається така процесуальна стадія, як судовий розгляд.
Що ж до цивільних правопорушень, то в цій сфері, завдяки специфіці роботи транспорту, існують деякі специфічні властивості, які потребують запровадження відповідного дослідження.
На транспорті склався певний порядок, який в юридичній літературі здобув своє визначення через такі моменти, як:
- відповідальність винних осіб і відшкодування збитків;
- акти у сфері транспортної діяльності;
- претензії та позови;
- -дещо інші.
- Розгляньмо детальніше.
Відповідальність винних осіб і відшкодування збитків. Починаючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що за загальними правилами особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ст. 22 ЦК України). Причому збитками вважаються:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Ці збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено їх відшкодування у меншому чи більшому розмірі.
Розгляньмо цей момент у контексті специфіки транспортного законодавства і визначимо його основні властивості.
Так, за прийнятими на транспорті правилами, перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну під час перевезення у разі:
- втрати або нестачі вантажу чи багажу;
- пошкодження (псування) багажу чи вантажу;
- за прострочення у доставлянні;
- за зберігання вантажу або багажу від моменту його прийняття до видачі одержувачеві;
- за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я;
- у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів, що стосується неповноти або несвоєчасного подання транспортних засобів для виконання плану перевезень тощо.
Користувачі транспортних послуг несуть таку відповідальність:
- у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів вантажовідправники несуть відповідальність за невикористання наданих ним транспортних засобів;
- за пошкодження транспортних засобів;
- за нанесення іншої умисної шкоди.
Як уже було зазначено вище, одним із суттєвих моментів у сфері цивільної відповідальності є відшкодування збитків.
Транспортне законодавство вказує на такі властивості відшкодування збитків:
1. Розмір вартості відшкодованих збитків. Так, у цілому, перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди. Причому, наприклад, у сфері автомобільного транспорту вартість багажу чи вантажу визначається виходячи з ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або ціни, передбаченої в договорі про перевезення. У разі відсутності цих документів вартість визначається виходячи із середньої вартості такого самого товару в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом.
2. Обмеження відповідальності. Цей момент набув свого основного виразу у приписах, які регулюють торговельне мореплавство, і визначається тим, що за певних обставин відповідальність осіб має конкретні юридичні межі та не може за них виходити.
3. Звільнення від відповідальності. За загальним правилом, перевізники несуть відповідальність, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Цікавим, також, положення, яке визначає специфіку діяльності окремих видів транспорту, є і те, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов (ст. 94 ПК України).
Акти у сфері транспортної діяльності. За законом, обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажо-багажу, пасажирів, засвідчуються актами.
На транспорті такими документами є:
- комерційні акти;
- акти загальної форми;
- акти встановленого зразка.
Щодо комерційних актів цікавими є приписи Кодексу торговельного мореплавства України (ст. 381), за якими комерційні акти складаються для засвідчення:
1) невідповідності між найменуванням, масою або кількістю місць вантажу чи багажу в натурі та даними, зазначеними в перевізному документі;
2) пошкодження або зіпсуття вантажу чи багажу;
3) виявлення вантажу чи багажу без документів, а також документів без вантажу чи багажу;
4) повернення перевізникові викраденого вантажу чи багажу.
Аналогічні положення мають місце й у сфері залізничного транспорту загального користування, про що вказано в п. 129 Статуту залізниць України. Однак, як визначено цим Статутом, залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажо-багажу.
Також у Статуті вказано, що в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу та які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Із наведених документів випливає логічний висновок про те, що обставини, пов'язані з перевезенням пасажирів або визначаються специфікою роботи вказаних та інших видів транспорту, оформляються актами встановленого зразка.
Претензії та позови. Слід зазначити, що специфіка транспортної діяльності в контексті даного матеріалу полягає в тому, що, за правилами, пред'явленню перевізникові позову має обов'язково передувати пред'явлення до нього претензії.
Наприклад, згідно з приписами Кодексу торговельного мореплавства України (ст. 383) претензії заявляються перевізникові, який здійснював морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійснено,- перевізникові, який згідно з договором морського перевезення вантажу повинен був здійснити перевезення. Претензії, що виникають з перевезення багажу, можуть бути заявлені перевізникові чи порту відправлення або призначення за розсудом заявника претензії.
Своєю чергою, претензії, що виникають із морського перевезення вантажів у прямому змішаному і прямому водному сполученні, заявляються тому перевізникові, транспортним засобом якого вантажі були доставлені або повинні бути доставлені у порт призначення (ст. 384 КТМ України).
Необхідно зазначити, що «претензійні» відносини визначаються певним порядком, до елементів якого можна віднести:
- право на пред'явлення претензій (ст. 379 КТМ України, п. 130 Статуту залізниць України);
- особа перевізника, якій пред'являються претензії; наприклад, за Статутом залізниць України, з приводу перевезення вантажів претензії пред'являються залізниці призначення вантажу (п. 131); водночас претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу, можуть бути заявленими залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії);
- передання права на пред'явлення претензій (ст. 380 КТМ України, п. 133 Статуту залізниць України);
- форма і докази претензії; наприклад, за ст. 385 КТМ України, претензія повинна бути заявлена у письмовій формі; причому, до претензії повинні бути додані документи, що підтверджують її; перевізні документи подаються в оригіналі;
- терміни для пред'явлення претензій (ст. 386 КТМ України, п. 134 Статуту залізниць України); так, взагалі, претензії до перевізників можуть бути заявленими протягом шести місяців;
- обчислення термінів пред'явлення претензій (п. 134 Статуту залізниць України);
- терміни розгляду претензій (п. 135 Статуту залізниць України); так, наприклад, згідно з вимогами Кодексу торговельного мореплавства України (ст. 387) перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають із перевезення у змішаному сполученні,- протягом шести місяців; причому від дня, коли перевізнику було заявлено претензію, припиняється збігання терміну позовної давності аж до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.
По закінченні всіх «претензійних» процедур, за неврегульованості поставлених питань, між відповідними учасниками виникають специфічні відносини, що вирішуються в позовному порядку.
Так, відповідно до Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути подані тільки в разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію, або в разі неодержання від неї відповіді в установлений термін (п. 136). Позови подаються до господарського суду або до суду за місцем розміщення залізниці, якій було пред'явлено претензію, у двомісячний термін від дня одержання відповіді залізниці або від дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.
Своєю чергою, позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів можуть бути подані в установлену підвідомчість чи підсудність, до господарського суду або до суду за місцем перебування відповідача протягом 6 місяців.