Некласифіковані антиаритмічні препарати.
Серцеві глікозиди (дигоксин та ін.), аденозин (АТФ), препарати магнію (розчин магнію сульфату), препарати калію (калію хлорид, панангін, аспаркам, калій-600, калій-нормін, каліпоз).
Відомо, що пригнічення натрієвого струму є не наслідком неспецифічної зміни властивостей клітинної мембрани, а результатом взаємодії цих речовин зі специфічним рецепторним місцем. Відповідно до теорії модульованих рецепторів, спорідненість протиаритмічних препаратів з рецепторами натрієвих каналів зумовлена як станом каналів, так і властивостями препарату. Більшість препаратів I класу пов’язується тільки з відкритими (активованими) натрієвими каналами під час електричної систоли. Вплив препарату на канал полягає в зменшенні просвіту останнього. У інактивованих каналах препарат перестає впливати на рецептор, причому препарати різних класів мають різну тривалість взаємодії з рецептором (кінетику зв'язування).
Всі препарати I класу впливають на швидкі Na канали, тобто фазу 0 ПД, однак представники кожного підкласу по-різному впливають на тривалість ПД і швидкість поширення хвилі збудження (рис.12).
Антиаритмічні засоби IА підкласупомірно зменшують швидкість деполяризації і, значить, швидкість проведення імпульсу, блокуючи швидкі натрієві канали. Крім того, вони впливають на калієві канали, збільшуючи тривалість ПД і рефрактерність. Дані електрофізіологічні властивості виявляються як у передсердній, так і в шлуночковій тканині, тому представники I класу потенційно ефективні як при передсердних так і при шлуночкових аритміях. На жаль, при тривалому застосуванні препарати цього класу здатні викликати проаритмогенні ефекти.
Рис. 12. Вплив антиаритмічних засобів різних класів на тривалість ПД і швидкість деполяризації. За Фогорос М. Антиаритмічні засоби.
Препарати IВ підкласупереважно зменшують тривалість ПД і рефрактерного періоду (РП). Вони мають швидку кінетику зв'язування з рецепторами натрієвих каналів, тому малоефективні в пацієнтів із передсердними аритміями. Це пояснюється меншою тривалістю ПД у передсердях, ніж у шлуночках. Дані засоби припиняють свою взаємодію з рецептором натрієвого каналу задовго до генерації наступного ПД, що призводить до зникнення ефекту препарату. Проаритмогенні ефекти цієї групи антиаритмічних засобів незначні.
Препарати IС підкласузначно пригнічують швидкий натрієвий струм, оскільки характеризуються повільною кінетикою зв'язування. Значно зменшуючи швидкість деполяризації, вони помітно сповільнюють швидкість проведення, викликаючи збільшення тривалості інтервалів P-Q і Q-T. На калієвий струм і тривалість потенціалу дії лікарські засоби цієї групи не впливають. Впливають як на передсердні, так і на шлуночкові аритмії. Мають помірний проаритмогенний ефект.
β-блокаторивикликають антиаритмічну дію завдяки пригніченню аритмогенних ефектів катехоламінів. Їхня ефективність у ліквідації аритмій різних локалізацій пов’язана з розподілом b-адренорецепторів у міокарді. Максимальний вплив вони мають на аритмії, у генезі яких задіяні багато іннервовані СА чи АВ вузол. При синусовій тахікардії b-блокатори зменшують швидкість СДД у СА вузлі і частоту ритму. При тахікардіях, що протікають за механізмом ріентрі, із залученням СА чи АВ вузла ці засоби можуть ліквідувати аритмію шляхом вираженого сповільнення проведення і збільшення РП в ділянці вузлів. На передсердне ріентрі, у тому числі при МА і ТП, β-блокатори не діють. Однак при цих порушеннях ритму вони можуть зменшувати число шлуночкових відповідей шляхом зменшення швидкості проведення і збільшення рефрактерності в АВ з'єднанні. Дані препарати знижують частоту виникнення шлуночкових аритмій і збільшують тривалість життя ворих на ІХС за рахунок зменшення потреби міокарда в кисні і зниження дисбалансу адренергічної іннервації міокарда шлуночків, викликаного ішемією окремих його ділянок.
Антиаритмічні засоби III класуподовжують ПД шляхом блокування калієвих каналів, опосередкованих реполяризацію, збільшуючи в такий спосіб рефрактерний період. Найбільш поширеним і ефективним препаратом цієї групи є аміодарон. Він пов’язується переважно з відкритими калієвими каналами, а значить його дія більш виражена при розвитку тахіаритмій. Крім того, аміодарон має ефекти всіх 4-х класів антиаритмічних засобів, хоча і менш виражені. Проаритмогенний ефект кордарону мінімальний. Інші медикаменти з цієї групи пов’язуються переважно з закритими калієвими каналами, отже їхні ефекти більш виражені в умовах брадикардії. Подовжуючи інтервал Q-T, ці засоби можуть викликати тахікардію типу "пірует" (torsade de pointes). Антиаритміки III класу діють як на передсердні, так і на шлуночкові аритмії.
Антагоністи кальцію стримують повільні кальцієві канали клітин. Верапаміл і дилтіазем пригнічують автоматизм, сповільнюють проведення і збільшують рефрактерність у СА й АВ вузлах. Обидва препарати особливо ефективні при аритміях із залученням у петлю ріентрі АВ вузла. Крім того, блокатори повільних кальцієвих каналів здатні пригнічувати автоматичні і тригерні аритмії, що виникають у передсердях чи шлуночках.
Серед некласифікованих антиаритмічних засобівнайбільш відомі дигоксин, АТФ і сульфат магнію. Механізм дії дигоксину полягає в збільшенні внутрішньоклітинного вмісту кальцію при м'язовому скороченні і підвищенні парасимпатичної активності. Парасимпатична іннервація максимальна в СА й АВ вузлах, тому антиаритмічна дія дигоксину максимальна при реципрокних аритміях із залученням АВ вузла. Аденозин у високих концентраціях має виражений, але короткочасний ефект на СА й АВ вузли, значно збільшуючи їхню рефрактерність, що призводить до купірування реципрокних тахікардій, при яких СА чи АВ вузли є одним із фрагментів петлі re-entry. Магній присутній у різних ферментних системах і відіграє ключову роль у роботі К+-Na+ насоса. Відомий його пригнічуючий ефект на слідові деполяризації і тахікардію torsades de pointes.