Управління транспортом україни

Метою державного управління транспортомє організаційне забезпечення нормального і безпечного функціо­нування транспортної системи, яка має ґрун­туватися на поєднанні приватних і публічних інтересів.

Основними завданнями державного управління транспортом є:

- забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в пе­ревезеннях та потреб оборони України;

- захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування;

- безпечне функціонування транспорту;

- дотримання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспорт­ної системи;

- захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств і ор­ганізацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

- створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

- обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

- координація роботи різних видів транспорту;

- ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорони навко­лишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.

Державне управління транспортом України ґрунтується на відповідних пра­во­вих засадах, які поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові (рис. 1).

Нормативно-правову основу державного управління транспортом скла­дає тран­спортне законодавство України.

Правовий статус та особливості господарської діяльності підприємств транс­по­рту визначаються Конституцією України, Господарським кодексом України та Законами України “Про господарські товариства”, “Про транспорт”, “Про заліз­ничний транспорт”, “Про автомобільний транспорт” та іншими чинними норма­тивно-правовими актами.

Осно­вні засади діяльності підприємств транспорту визначає Закон України “Про тра­нспорт”, у якому, зокрема, встановлено характер відносин між підпри­ємствами транспорту і органами влади, які будуються на основі подат­ків, пода­ткових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів. Важливе мі­сце в процесі держав­ного управління транспортом займають підзаконні акти. Напри­клад, охорона вантажів і об’єктів транспорту, а також проведення про­ти­пожеж­ної профілактичної роботи та контроль за виконанням встановлених ви­мог по­жеж­ної безпеки, ліквідація пожеж на транспорті здійснюються працівни­ками пі­дприємств транспорту у встановленому порядку (“Положення про слу­жбу по­жежної безпеки в авіаційному транспорті України”, затверджене Нака­зом Мініс­терства транспорту України № 336 від 29.10.1996 р.).

Рис. 1

Вимоги до спеціальної охорони та супроводу вантажів встановлюються КМ України (Постанова від 22.02.1994 р. № 106 “Про за­безпе­чення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспор­том”). Порядок охорони та супроводу та­ких вантажів встановлюється Міністерством інфраструктури України (Наказ “Про охорону і супроводження вантажів, що пере­возяться залізничним транспо­ртом України” № 18 від 20.01.1997 р.). Перелік військових вантажів, порядок охорони і супроводу їх караулами встано­влюються Міністерством оборони України за погодженням з Міністерст­вом ін­фраструктури України (Наказ міністра оборони України від 9.12.1997 р. № 451 “Положення про охорону та супровід військових вантажів при їх переве­зенні залізничним і водним транс­портом).

Органи управління можуть здійс­нювати тільки такі повноваження, які віднесені до їх компетенції. У процесі ре­алізації своєї компетенції органи управління ма­ють право видавати нор­мативні акти, що може бути віднесено до юридичного виду управлінської діяльності.

Важливим видом управлінської діяльності є застосування правових норм у кон­кретних обставинах, що також постає як юридичний вид управлінської дія­льно­сті.

Органи управління здійснюють управлінський вплив правовими методами, під якими розуміється спосіб здійс­нення управлінських функцій відповідно до ви­мог чинного законодавства і правової доктрини.

Основними правовими методами управління транспортом є адміністративні й економічні.

Серед адміністративних методів можна назвати: видання владних актів (укази Президента; постанови Уряду; накази Міністерства, департаментів окре­мих видів транспорту тощо).

До економічних методів відносяться такі способи управління, які базуються на використанні економічної заінте­ресованості підприємств транспорту і окре­мих їх працівників у результатах роботи.

Економічні методи базуються на майновій і оперативній самостійності підп­ри­ємств, можливості вибору тих чи інших самостійних рішень у межах, перед­ба­чених статутами чи положеннями цих підприємств.

В умовах формування в Україні ринкових відносин співвідношення адмініст­ра­тивних і економічних методів по­винно змінюватися на користь останніх.

Адміністративні методи управління повинні бути економічно обґрунтова­ними, тобто будь-який адміністративний акт планування, регулювання діяльно­сті під­приємств транспорту повинен враховувати реальні виробничі умови і опиратися на економічні закони.

Управління транспортною системою України здійснюється за галузево-тери­то­ріальним принципом.

Організаційно-правову основу державного управління транспортом скла­дає система органів державної влади і місцевого самоврядування, наділених управ­лінською компетенцією щодо транспорту України. У цій сис­темі виділя­ються три рівні органів управління:

1. Органи державної транспортної політики, до яких належать:

1.1. Законодавчий орган - Верховна Рада України.

1.2. Вищий виконавчий орган - Кабінет Міністрів України (КМ України).

2. Органи регіональної транспортної політики:

2.1. Місцеві державні адміністрації.

2.2. Органи місцевого самоврядування.

3. Органи оперативного державного управління на транспорті:

3.1. Галузевий орган - Міністерство інфраструктури України.

3.2. Органи управління підгалузями транспорту.

3.3. Спеціалізовані органи державного управління на транспорті. Наприклад, спеціалізованим державним орга­ном транспорту у складі Міністерства інфра­структури України, призначеним для забезпечення стійкого функціону­вання транс­порту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (в особли­вий період) є Державна спеціальна служба транспорту. Постановою КМ Укра­їни від 08.09.2004 р. № 1190 утворено Голо­вну державну інспек­цію на автомобі­льному транспорті.

Такий поділ органів управління транспортом здійснюється за рівнем управлін­ської діяльності(транспортна політика - оперативне управління транспор­том).

За територіально-галузевим принципом серед органів державного управління транспортом можна виділити дві групи суб’єктів. Перша група - це центральні галузеві органи управління: Міністерство інфраструктури України, державні служби окремих видів транспорту, органи управління залізниць, органи юри­ди­чних осіб - підпри­ємств транспорту.

Друга група суб’єктів - місцеві органи управління. Це місцеві ради, держа­вні адміністрації, інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх ком­петенції (наприклад, підрозділи державтоінспекції).

Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самовряду­вання базуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нор­мати­вів та ін­ших економічних засобів.

Законодавство забороняє місцевим органам влади і самоврядування втруча­тися у господарську діяльність під­приємств транспорту, залучати їх експлуата­ційний персонал на інші роботи.

У той же час Закон України “Про транспорт” зобов’язує органи управління тра­нспортом сприяти місцевим орга­нам влади і самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соціального та економічного розвитку транспо­рту, спі­льно здійснювати заходи щодо захисту навколишнього природного се­редовища, розробляти і проводити узгоджені заходи для забезпечення безпере­бійної ро­боти транспорту у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координувати роботу, пов’язану з запобіганням аваріям і порушенням на транспорті, а також організовувати взаємодію різних видів тра­нспорту з ме­тою більш ефективного їх викорис­тання, підвищення якості обслу­говування.

Органи місцевої влади і самоврядування в межах своїх повноважень надають допомогу підприємствам і органі­заціям транспорту у поліпшенні використання транспортних засобів відправниками (одержувачами) вантажів і розвитку (у тому числі на пайових засадах) будівельної індустрії, об’єднують кошти підп­ри­ємств, організацій, ко­лективних господарських підприємств і фермерських гос­подарств, а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдосконалення тра­нс­портної мережі, будівництва вокзалів, шляхопроводів та інших об’єктів тран­с­порту.

Органи управління транспортом та органи місцевої влади об’єднують кошти державного і місцевого бюджетів та підприємств транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, пристаней, аеропортів, пішохідних мостів, ту­нелей, пасажирських платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого складу, утримання і впоряд­кування шляхів сполучення та інших об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезеннями вантажів.